Рішення № 106161584, 07.09.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Вн. №27/299

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2022 року м. Київ № 640/12644/21

за позовомОСОБА_1 до Головного управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити діїСуддя О.В.Головань

Обставини справи:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, в якому просить:

визнати бездіяльність Головного управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01.07.2016 року по 25.06.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, протиправною та зобов`язати Головне управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України здійснити виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01.07.2016 року по 25.06.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

визнати бездіяльність Головного управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби протиправною та зобов`язати Головне управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України здійснити виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за весь період проходження військової служби;

стягнути з Головного управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати в розмірі по день ухвалення рішення суду.

Ухвалою суду від 17.05.2021 р. відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без виклику сторін.

25.06.2021 р. відповідачем надано відзив на позов.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 01.12.2015 р. уклав контракт про проходження громадянином України військової служби в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України на посадах осіб офіцерського складу з державою в особі Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Донецькій області.

Згідно з наказом Голови Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 27.12.2017 р. №480-ос "Про особовий склад" старшого лейтенанта ОСОБА_1 з 01.01.2018 р. призначено на посаду старшого інженера, звільнивши його з посади інженера І категорії Управління Держспецзв`язку в Луганській області.

Згідно з наказом Начальника Головного управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 25.06.2018 р. №75-ос "Про особовий склад" капітана ОСОБА_1 звільнено з посади в запас з 30.06.2018 р. відповідно до пп. "а" (у зв`язку з закінченням строку контракту) та пп. "к" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Позивач має статус учасника бойових дій (посвідчення від 01.07.2016 р. ССЗ №000573).

Оскільки позивачу при звільненні не було виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, індексацію грошового забезпечення він звернувся з цього приводу з заявою від 16.03.2021 р. до Начальника Головного управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Листом від 16.04.2021 р. за №26/09-1657 позивача повідомлено про те, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 01.01.2018р. по 30.06.2018 р. як учаснику бойових дій це соціальна гарантія, яка може бути виплачена у разі наявності у особи відповідного права на цю відпустку, тоді як надання учасникам бойових дій додаткової відпустки в особливий період припинено після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 р. №303/2014 "Про часткову мобілізацію".

Позивач - ОСОБА_1 - вважає вказану відмову протиправною з таких підстав.

З посиланням на ст. 16-2 Закону України "Про відпустки", п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей" позивач зазначає, що учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, і припинення відпустки на час особливого періоду не означає права на відпустку, що може бути реалізоване або шляхом отримання відпустки, або грошової компенсації.

Також позивач вважає протиправними дії відповідача щодо непроведення індексації грошового забезпечення, оскільки проведення індексації у зв`язку з зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Проведення з позивачем неповного розрахунку на день звільнення є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати в розмірі по день ухвалення рішення суду згідно зі ст. 116, 117 КЗпП України.

Відповідач - Головне управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Відповідач зазначає, що позивач проходив службу у Головному управлінні урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України лише з 01.01.2018 р. по 30.06.2018 р., тому за період з 01.07.2016 р. до 01.01.2018 р. відповідач не має підстав для здійснення розрахунків з позивачем.

Відповідач зазначає, що додаткова відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року повної тривалості, і невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься і не підлягає грошовій компенсації при звільненні, що узгоджується з позицією Міністерства соціальної політики України, викладеної у листі від 04.08.2016 р. №430/13/116-16.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Щодо компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Ст. 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 р. № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Аб. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 р. № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06.12.1991 р. № 1932-XII "Про оборону України".

За визначенням ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Ст. 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII, п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. № 260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р. у справі №640/4218/18 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84153019.

В даному випадку позивач має статус учасника бойових дій (посвідчення від 01.07.2016 р. ССЗ №000573).

Відповідно, позивач протягом 2016-2018 років мав право на нарахування додаткової відпустки та (за неможливістю її використати) на виплату грошової компенсації.

Оскільки компенсація виплачується саме у рік звільнення, а позивач у період з 01.01.2016 р. по 25.06.2018 р. перебував на військовій службі, обов`язок виплати компенсації покладено саме на установу, в якій позивач проходив службу станом на час звільнення.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З врахуванням викладеного протиправною є бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016-2018 роки, а належним способом захисту є зобов`язання провести відповідні нарахування та виплати.

Згідно з п. 3 р. XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. № 260, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, виплачується і за минулі роки.

Щодо індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби

Згідно ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 р. №1282-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

У ст. 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст. 2 Закону України № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Ст. 4 Закону № 1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

У пункті 1-1 Порядку №1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

З огляду на вищевикладене, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Слід також зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Посилання відповідача як на підставу ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, на положення ст. 5 Закону № 1282-XII, згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік є необґрунтованими.

Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.

Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.

В даному випадку згідно з довідкою від 16.04.2021 р. №28 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 р. по 30.06.2018 р. за вказаний період йому нараховувалася і виплачувалася індексація грошового забезпечення, тому в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими.

Щодо періоду з 01.07.2016 р. до 01.01.2018 р., то згідно з матеріалами справи в цей період позивач у Головному управлінні урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України службу не проходив, оскільки згідно з наказом Голови Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 27.12.2017 р. №480-ос "Про особовий склад" старшого лейтенанта ОСОБА_1 з 01.01.2018 р. призначено на посаду старшого інженера, звільнивши його з посади інженера І категорії Управління Держспецзв`язку в Луганській області.

Таким чином, інформація щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період має з`ясовуватися у вказаної установи, а у випадку наявності підстав вимоги про виплату індексацію мають заявлятися саме до неї.

За таких обставин в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати в розмірі по день ухвалення рішення суду

За загальним правилом, неодноразово підтвердженим практикою Верховного Суду, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду від 06.06.2018 р. у справі №803/1105/16).

При цьому, відсутність у спеціальному законодавстві відповідних положень порівняно з трудовим не свідчить про наявність спеціального порядку регулювання певного питання, а свідчить саме про відсутність відповідного регулювання.

Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 р. у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Тобто, на суми грошової компенсації за невикористану відпустку положення ст. 117 КЗпП України також поширюються.

Вищевикладене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 р. у справі № 810/451/17.

Таким чином, за загальним правилом положення ст. 116, 117 КЗпП України на правовідносини сторін поширюються.

Згідно зі змістом ст. 117 КЗпП України підставами для нарахування середнього заробітку за час затримки є неповний розрахунок при звільненні, вина власника у проведенні неповного розрахунку, відсутність спору про розмір виплат.

Згідно з матеріалами справи в даному випадку ці умови відсутні, а саме: питання виплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік є предметом судового спору і вирішене шляхом ухвалення рішення по даній справі, тому до цього часу воно було спірним, і підстав для виплати позивачу будь-яких додаткових сум під час остаточного розрахунку при звільненні не було.

Відповідно, вина відповідача у проведенні розрахунку також відсутня, і в цій частині позовні вимоги також не підлягають до задоволення.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 241-246, 255, 257-263, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати бездіяльність Головного управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01.07.2016 року по 25.06.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

3. Зобов`язати Головне управління урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 13, код 34794089) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01.07.2016 року по 25.06.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Головань

Повний текст рішення

виготовлено і підписано 07.09.2022 р.