Рішення № 106161567, 07.09.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2022 року м. Київ № 640/7893/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Конституційного Суду України

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Конституційного Суду України в м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Конституційного Суду України щодо ненарахування та невиплати при звільненні у відставку судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 вихідної допомоги у повному розмірі - 3 941 260, 00 грн.;

- зобов`язати нарахувати та виплатити суму недоотриманої вихідної допомоги, яка підлягала виплаті при звільненні у відставку судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 у розмірі 3 650 495, 50 грн..

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі постанови відповідача заступником Голови Конституційного Суду України (виконувачем обов`язків Голови Конституційного Суду України відповідно до статті 33 Закону № 2136) видано розпорядження від 26 квітня 2022 року № 8/1/2022-к/тр за яким, зокрема, доручено Бухгалтерській службі відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою згідно зі статтею 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції, яка діяла на дату обрання його на посаду судді Конституційного Суду України, з урахуванням відповідних положень Закону України «Про державний бюджет на 2013 рік» щодо мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення суддівської винагороди.

За розрахунком вихідної допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з відставкою, що є додатком до зазначеного розпорядження, позивачу належить до виплати 290764,5 грн. вихідної допомоги. При цьому, при визначені умов (розміру) виплати вихідної допомоги позивачу, було застосовано нормативне регулювання, передбачене Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453) та Закону України «Про державний бюджет на 2013 рік» у редакції, яка діяла на дату обрання Позивача на посаду судді Конституційного Суду України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києві від 27.05.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).

Конституційний Суд України надав до суду відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що з позовною заявою не погоджується, вважає її необґрунтованою, оскільки підстав для перерахунку та виплаті вихідної допомоги відсутні, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, лютому 2013 року XI черговим з`їздом суддів України ОСОБА_1 (далі - Позивач) призначено на посаду судді Конституційного Суду України, а 15 травня 2013 року Позивач склав присягу судді Конституційного Суду України.

Конституційний Суд України (далі - Відповідач) 26 квітня 2022 року ухвалив постанову № 1-пс/2022, якою звільнив у відставку суддю Конституційного Суду України ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з поданою ним заявою про відставку на підставі пункту 4 частини другої статті 149 і Конституції України та в порядку, встановленому статтями 21, 31, пунктом 7 розділу III «Прикінцеві положення», Закону України «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136).

На підставі вказаної постанови відповідача заступником Голови Конституційного Суду України (виконувачем обов`язків Голови Конституційного Суду України відповідно до статті 33 Закону № 2136) видано розпорядження від 26 квітня 2022 року № 8/1/2022-к/тр за яким, зокрема, доручено Бухгалтерській службі відповідача виплатити Позивачу вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою згідно зі статтею 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції, яка діяла на дату обрання його на посаду судді Конституційного Суду України, з урахуванням відповідних положень Закону України «Про державний бюджет на 2013 рік» щодо мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення суддівської винагороди.

За розрахунком вихідної допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з відставкою, що є додатком до зазначеного розпорядження, позивачу належить до виплати 290764,5 грн. вихідної допомоги.

При цьому, при визначені умов (розміру) виплати вихідної допомоги позивачу, було застосовано нормативне регулювання, передбачене Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453) та Закону України «Про державний бюджет на 2013 рік» у редакції, яка діяла на дату обрання Позивача на посаду судді Конституційного Суду України.

Позивач вважає вказані дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на отримання у повному обсязі вихідної допомоги судді Конституційного Суду України у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині другій статті 149 і Конституції України визначені підстави для звільнення судді Конституційного Суду України з посади, однією з яких є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Порядок організації та діяльності Конституційного Суду України, статус суддів Конституційного Суду України, підстави і порядок звернення до Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ і виконання рішень Конституційного Суду України визначаються Конституцією України та законом (стаття 153 Конституції України).

Пунктом 7 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 2136 встановлено, що суддя Конституційного Суду України, призначений на посаду до набрання чинності Законом № 2136, має право на відставку відповідно до законодавства, що діяло на день його призначення (абзац перший); у такому разі до стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби (абзац другий).

Передбачене у абзаці другому пункту 7 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 2136 юридичне регулювання питань права на відставку судді органу конституційної.

Виходячи з припису статті 153 Конституції України та з дати призначення Позивача на посаду судді Конституційного Суду України, законодавством, яке визначало питання відставки судді органу конституційної юрисдикції є Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 № 422/96-ВР та Закон № 2453 у редакції за станом на день призначення Позивача на посаду судді органу конституційної юрисдикції.

У частині другій статті 29 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 № 422/96-ВР передбачено, що судді Конституційного Суду України одержують заробітну плату та користуються іншими видами матеріального забезпечення, встановленими законами України про статус суддів.

На день призначення Позивача на посаду судді Конституційного Суду України згідно з юридичним регулюванням питань вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою, визначеним Законом № 2453, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (частина перша статті 136).

Держава забезпечує фінансування та належні умови для діяльності Конституційного Суду України; у Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на діяльність Конституційного Суду України з урахуванням пропозицій його Голови; розмір винагороди судді Конституційного Суду України встановлюється законом про Конституційний Суд України (стаття 1481 Конституції України).

Питання винагороди судді Конституційного Суду України, у тому числі її розміру, врегульовано у статті 26 Закону № 2136, якою перебачено, що винагорода судді Конституційного Суду України встановлюється цим законом; винагорода судді Конституційного Суду України складається з посадового окладу та доплат, встановлених для судді Верховного Суду, з урахуванням положень цього закону; винагорода виплачується з дня, що є наступним за днем призначення судді Конституційного Суду України на посаду; посадовий оклад судді Конституційного Суду України встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду; до стажу роботи судді Конституційного Суду України, який дає право на доплату за вислугу років, зараховується також стаж професійної діяльності у сфері права; суддям Конституційного Суду України, які обіймають посади секретаря колегії, виплачується щомісячна доплата у розмірі 5 відсотків посадового окладу судді Конституційного Суду України; заступника Голови Конституційного Суду України - 10 відсотків посадового окладу судді Конституційного Суду України; Голови Конституційного Суду - 15 відсотків посадового окладу судді Конституційного Суду України.

Застосоване у Законі № 2136 поняття «винагороди» та застосоване у наведених вище положеннях Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 № 422/96-ВР і Законі № 2453 поняття «заробітна плата» мають сутнісний тотожній характер.

Позивач вказує, що під час проходження кар`єри судді органу конституційної юрисдикції він був впевнений у тому, що набуте ним на підставі частини першої статті 136 Закону № 2453 право на вихідну допомогу судді у зв`язку з відставкою буде реалізоване виходячи із розміру «винагороди»/»заробітної плати» за його останньою посадою.

Так, згідно з довідкою Відповідача «винагорода»/»заробітна плата» Позивача за останньою посадою, тобто станом на 26 квітня 2022 року складала 394126,00 грн. Саме виходячи із такого розміру винагороди, на думку Позивача, має бути розрахована сума належної йому вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, а саме 3 941 260, 00 грн. (394 126, 00 грн.х10):

- посадового окладу 197 063, 00 грн.;

- доплата за вислугу років 137 944, 00 грн.;

- доплати за науковий 29 559, 45 грн.;

- доплати за робота, яка передбачає доступ до державної таємниці 19 706,30 грн.;

- щомісячна доплата відповідно до частини четвертої статті 26 Закону № 2136 (за обіймання посади секретаря колегії) 9 853,15 грн.

Натомість, Відповідач здійснив розрахунок вихідної допомоги Позивача у сумі 290764,50 грн., виходячи із розміру заробітної плати (винагороди судді) обчисленої відповідно до Закону № 2453, яка діяла на дату обрання Позивача на посаду судді Конституційного Суду України, з урахуванням відповідних положень Закону України «Про державний бюджет на 2013 рік» щодо мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення суддівської винагороди, а саме у розмірі:

- посадового окладу 14911 грн.;

- доплата за вислугу років (33 роки) 10437,7 грн.;

- доплати за науковий ступінь кандидата наук 2236,65 грн.;

- доплати за робота, яка передбачає доступ до державної таємниці (ступінь секретності «цілком таємно» 1491,10 грн.

Таким чином, внаслідок вказаних дій Відповідача, Позивач фактично був позбавлений набутого ним права на вихідну допомогу, оскільки різниця між сумою вихідної допомоги, яка повинна була нарахована Позивачу згідно його заробітної плати за останньої посадою і розрахованою Відповідачем складає 3650495,5 грн. До того ж до розрахованої Відповідачем суми вихідної допомоги Позивача не було включено і щомісячну доплату відповідно до частини четвертої статті 26 Закону № 2136 (за обіймання посади секретаря колегії).

У цьому контексті суд звертає увагу на приписи окремих міжнародних документів з питань юридичного статусу суддів. Так, відповідно до пункту 6.4 Європейської хартії «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку з посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді. В Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року № (2010)12, яка замінила Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів"» від 13 жовтня 1994 року № (94)12, зазначається, що «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхнє рішення. Мають існувати ... гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».

Разом з тим, суд зазначає, що за своєю юридичною природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. Розмір та порядок названої виплати підлягають регулюванню на законодавчому рівні.

Проте, в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Основного Закону України).

За юридичною позицію Конституційного Суду України пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 вересня 2016 року № 6-рп/2016). При цьому діяльність правозастосовних органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів України (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційний Суд України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Пунктом 7 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 2136 встановлено, що суддя Конституційного Суду України, призначений на посаду до набрання чинності цим Законом, має право на відставку відповідно до законодавства, що діяло на день його призначення (абзац перший).

На думку суду, застосовану у вказаній нормі словосполуку „право на відставку" необхідно трактувати і застосовувати виходячи із розуміння конституційного принципу верховенства права.

Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства; таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (абзаци другий, третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

У Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 вказано, що складовим елементом загального принципу юридичної визначеності як вимоги верховенства права (правовладдя) також є принцип правомірних (легітимних) очікувань, який, за тлумаченням Венеційської Комісії, «виражає Ідею, що органи публічної влади повинні додержуватися не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань».

У Доповіді „Верховенство права" Європейської Комісії „За демократію через право" (Венеційська Комісія), схваленій на її 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25-26 березня 2011 року, визначено, що одним з обов`язкових елементів верховенства права є, зокрема, заборона дискримінації та рівність перед законом, та заборона свавілля (prohibition of arbitrariness), а також зазначено, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватися у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права (пункт 52); будь-який необґрунтований неоднаковий підхід за законом заборонений і всі особи мають гарантований рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою (пункт 64).

З наведеного випливає, що застосований Відповідачем підхід при розрахунку суми вихідної допомоги Позивача є протиправним, адже такий підхід є несумісним з приписами частини першої, другої статті 8, частини другої статті 19 Конституції України.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Перший протокол) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За прецедентною практикою тлумачення Європейським судом з прав людини названих положень Першого протоколу «майном» може бути або «існуюче майно», або активи, включаючи право вимоги, щодо яких заявники можуть стверджувати, що вони мають щонайменше «законне сподівання» отримати можливість ефективної реалізації права на майно (справа «Мелгоус проти Чеської Республіки» (Malhous v. the Czech Republic).

Стаття 1 Першого Протоколу вимагає, щоб будь-яке втручання органу державної влади у мирне володіння майном було законним: дійсно, друге речення першої частини цієї статті надає право позбавлення майна «на умовах, передбачених законом». Більше того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є поняттям, притаманним усім статтям Конвенції (Former King of Greece and Others v. Greece). Однак існування правової основи у національному праві само по собі не є достатнім, щоб задовольнити принцип законності. Окрім цього, правова основа повинна мати певну якість, а саме вона повинна бути сумісною з верховенством права і повинна забезпечувати гарантії проти свавілля. Звідси випливає, що, крім того, що вони відповідають національному законодавству Договірної Держави, включаючи її Конституцію, правові норми, на яких ґрунтується позбавлення майна, повинні бути достатньо доступними, точними та передбачуваними в їх застосуванні (Guiso-Gallisay v. Italy).

Внаслідок неправомірних дій відповідача позивач зазнав втручання у право мирно володіти своїм майном, що передбачено статтею 1 Першого Протоколу, яка кореспондуються з відповідними положеннями статті 41 Конституції України, якою гарантується право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а також встановлюється гарантія неможливості протиправного позбавлення права власності і принцип непорушності вказаного права.

Згідно зі статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (частини перша, друга).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначає право на справедливий суд.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Відповідно до положень пункту 11 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України підтверджую, що мною не подано іншого позову (позовів) до цих самих відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав, а також на підставі положень частини п`ятої цього Кодексу висловлюю клопотання про витребування у Відповідача копії організаційно-розпорядчих актів з приводу нарахування та виплати суддям Конституційного Суду України вихідної допомоги у зв`язку з відставкою судді з дня набрання чинності Законом № 2163.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Конституційного Суду України (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 14, ЄДРПОУ 00013534) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Конституційного Суду України щодо ненарахування та невиплати при звільненні у відставку судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 вихідної допомоги у повному розмірі - 3 941 260, 00 грн.

3. Зобов`язати Конституційний Суд України нарахувати та виплатити суму недоотриманої вихідної допомоги, яка підлягала виплаті при звільненні у відставку судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 у розмірі 3 650 495, 50 грн. (три мільйони шістсот п`ятдесят тисяч чотириста дев`яносто п`ять гривень 50 копійок)

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур