Рішення № 10615713, 22.07.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2010 р. Справа № 29/185-10

вх. № 6196/5-29

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

розглянувши справу за позовом ТОВ "Автолізинг плюс", м. Київ

до ТОВ "АІС-Лізинг" м. Київ

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2010 р. Справа № 29/185-10 (вх. № 6196/5-29)

Суддя господарського суду Тихий П.В.

при секретарі судовогозасідання Михайлюк В.Ю.

за участю представників сторін:

позивача – Харченко К.С. (за довіреністю б/н від 21.07.10р.)

відповідача 1 - Бессараба Р.В. (директор).

відповідача 2 – не з’явився

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автолізинг плюс", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС-Лізинг", м. Київ та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто» с. Тернова Харківського району Харківської області про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати право власності за ТОВ “Автолізинг плюс” (код ЄДРПОУ 36355898) на автомобілі вказані в додатку до Угоди про порядок погашення заборгованості від 14.05.2010 року, укладеного між ТОВ “Автолізинг плюс” та ТОВ “АІС-Лізинг” (код ЄДРПОУ 33635277); стягнути з Відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі; свої вимоги обґрунтовує тим, що між позивачем та відповідачем була укладена угода про порядок погашення заборгованості від 14.05.2010 року, згідно з якою позивачем була зменшена загальна сума заборгованості Відповідача-1 перед Позивачем на 5469000,00 грн., однак останній не здійснив передачу права власності на автотранспортні засоби, передбачені Угодою.

Відповідач-1 відзиву на позов не надав, але забезпечив явку свого представника в судове засідання. Відповідач-1 проти задоволення позову не заперечує. Відповідач-2 явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

14 травня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автолізинг плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг» було укладено Угоду про порядок погашення заборгованості, згідно якої Відповідач-1 прийняв на себе зобов’язання в термін до 05.06.2010 року передати у власність Позивачу бувші у використанні автотранспортні засоби в кількості 516 одиниць згідно додатку до вказаної угоди, а Позивач прийняв на себе зобов’язання у той же термін зменшити грошову заборгованість Відповідача-1 перед Позивачем на загальну суму 5469000,00 грн., яка склалася на підставі:

-          договору викупу цінних паперів № 01-08/05/09 від 08.05.2009 року, за яким борг ТОВ «АІС-Лізинг» склав 4255567,00 грн.

-          договору відступлення права вимоги від 24,06.2009 року, згідно якого ТОВ «Автолізинг плюс» набув прав кредитора замість ВАТ «БТА-банк» по 74 кредитним договорам, за яким борг ТОВ «АІС-Лізинг» склав 11376797,95 грн.

-          договору відступлення права вимоги від 17.12.2009 року, згідно якого ТОВ «Автолізинг плюс» набув прав Кредитора замість ВАТ Всеукраїнський акціонерний банк по 2 кредитним договорам, за яким борг ТОВ «АІС-Лізинг» склав 2498145,77 грн.

          Згідно пункту 6 Угоди про порядок погашення заборгованості від 14 травня 2010 року Позивач зобов’язаний в термін до 05 червня 2010 року зменшити загальну суму заборгованості Боржника шляхом зарахування загальної суми 5469000,00 грн. в рахунок часткового погашення заборгованості Боржника по договору відступлення права вимоги від 24.06.2009р. (згідно якого ТОВ «Автолізинг плюс» набув прав Кредитора замість ВАТ «БТА-банк» по кредитним договорам), про що мав повідомити Відповідача-1 листом.

          Позивач виконав вказані умови угоди та повідомив Відповідача-1 про це листом № 97 від 02.06.2010 року. Представник Відповідача-1 не заперечував проти отримання такого листа та проти зменшення на вказану суму розміру його заборгованості перед Позивачем.

          Відповідно до пункту 3 Угоди про порядок погашення заборгованості від 14.05.2010 року передача автотранспортних засобів мала здійснитись в строк до 05.06.2010 року, однак здійснена Відповідачем-1 не була.

          Згідно пункту 7 Угоди про порядок погашення заборгованості перехід права власності на автотранспортні засоби відбувається в момент зарахування Позивачем суми 5469000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості Відповідача-1 перед Позивачем.

          В той же час ВІдповідач-1 повідомив Позивача про відмову передачі визначених угодою автотранспортних засобів, оскільки вважає, що право власності на них до Позивача не перейшло. Крім іншого, Відповідачем-1 було укладено договір купівлі-продажу вказаних автотранспортних засобів з Відповідачем-2, за яким Відповідач-1 зобов’язався передати Відповідачу-2 у власність автотранспортні засоби зі складу в м. Харкові. Представник Відповідача-1 підтвердив факт укладення договору купівлі-продажу та пояснив, що на його думку Відповідач-1 вправі укладати будь-які угоди, також пояснив, що значна частина автотранспортних засобів знаходиться на території харківського регіону. В той час, як слідує з пояснень Відповідача-1 на момент розгляду справи автотранспортні засоби Відповідачу-2 не передавались, і кошти за них останнім не сплачувались.

          Відповідно до п.8.1 Угоди про порядок погашення заборгованості від 14.05.2010 року в разі порушення Відповідачем-1 умов даної угоди Позивач вправі звернутись до господарського суду з позовом про визнання права власності на автотранспортні засоби, які повинні передатися Відповідачем-1 у власність Позивача.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.»

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із пунктом 1 статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлене договором або законом.

Угодою про порядок погашення заборгованості від 14 травня 2010 року, що була укладена між позивачем та відповідачем передбачений інший момент набуття Позивачем права власності на автотранспортні засоби, а саме - з моменту зарахування Позивачем суми 5469000,00 грн. в рахунок погашення боргових зобов’язань Відповідача-1 перед Позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного Кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів.

Зміст права власності становлять три складові (ст. 317 ЦК України): право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Володіння майном - це юридично закріплена можливість фактично мати майно, впливати на нього в будь-який момент, здійснювати щодо такого майна свою волю.

Право користування полягає в юридично закріпленій можливості власника використовувати корисні якості майна для себе, мати з цього певний зиск та вигоду. Право розпорядження - це можливість власника установлювати, змінювати та припиняти юридичне існування майна.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів.

Частина 5 статті 11 Цивільного кодексу України визначає, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати за рішенням суду.

Згідно ч. 2 ст. 386 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власник або інша заінтересована особа мають право звернутися до суду за забезпеченням права власності, пов'язаних з усуненням перешкод, які заважають власнику або іншому титульному володільцеві здійснювати в повній мірі та беззаперечно свої права володіння та розпорядження майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права є його визнання

Згідно із статтею 392 Цивільного Кодексу України, власник майна може пред'явити позов щодо визнання його права власності, якщо це право заперечується або не визнається іншою особою, а також у разі втрати їм документа, який засвідчує його право власності.

Крім того у відповідності з п.2 ст. 144 ГК України право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.

Обов’язкова державна реєстрація та єдиний на території України порядок державної реєстрації автомобілів встановлений Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998р., № 1388 (далі за текстом – Правила).

Відповідно до пункту 8 Правил державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів. Одним з документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, є копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин.

В той же час на момент розгляду справи вказані транспортні засоби зареєстровані в органах ДАІ за Відповідачем-1.

Таким чином, визнання судом права власності на автомобілі за Позивачем передбачає, що реєстрація автомобілів за Відповідачем-1 фактично втрачає свою чинність. Визнання за Позивачем права власності на автотранспортні засоби передбачає виникнення у останнього правомочностей щодо цього майна, у зв’язку з чим у суду маються підстави щодо визнання втрати чинності державної реєстрації на автотранспортні засоби за Відповідачем.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

          Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 85,0 грн. та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 гривень слід покласти на відповідача з вини якого спір доведено до суду.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 317, 328, 334, 386, 391 Цивільного Кодексу України, статтями 6, 8, 19, 41, 42, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

          Позов задовольнити повністю.

Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю “Автолізинг плюс” (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20, код ЄДРПОУ 36355898) на автотранспортні засоби:

                                                                                                    Визнати такою, що втратила чинність, державну реєстрацію за ТОВ «АІС-Лізинг» (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20, код ЄДРПОУ 33635277) автотранспортних засобів:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “АІС-Лізинг” (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20, код ЄДРПОУ 33635277) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Автолізинг плюс” (04073, м. Київ, пров. Балтійський, 20, код ЄДРПОУ 36355898) витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя підпис Тихий П.В.

ВИРІШИВ:

Суддя