Рішення № 10615671, 20.07.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2010 р. Справа № 62/125-10

вх. № 4209/4-62

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Шинкарчук А.В., дов. б/н від 07.12.09р.;

відповідача - ОСОБА_2, дов. б/н від 17.05.10р.

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "Інкомтех", м. Київ;

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_3, м. Харків;

про визнання нікчемної угоди недійсною

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ПП "Інкомтех" звернувся до господарського суду із позовною заявою про визнання нікчемної угоди (договору купівлі-продажу №КП-01/11 від 01.11.08р.), укладеного між ним та відповідачем - ФОП ОСОБА_3, недійсною, мотивуючи позовні вимоги, тим, що цей договір не при його був спрямований на реальне настання правових наслідків для сторін, а також тим, що згаданий договір є таким, що порушує публічний порядок.

Представник позивача звернувся до суду із клопотанням про продовження строку розгляду справи за межами 2-х місячного строку, у зв"язку зі складністю даної справи.

Представник відповідача також надав клопотання, в якому не заперечував проти задоволення клопотання позивача та продовження строку розгляду справи в строк більш ніж 2 місяці.

Приймаючи до уваги, що відповідно до ч. 4 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено ч. 1 цієї статті, суд задовольнив клопотання сторін про продовження строку вирішення спору у справі № 62/125-10.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.07.2010р. розгляд справи був відкладений на 20.07.2010р.

Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області від 20.07.2010р., у зв"язку з відпусткою судді Суярко Т.Д., справу було передано судді Тихому П.В.

В призначеному на 20.07.2010 р. судовому засіданні представник позивача підтримав поданий позов та просив суд його задовольнити. Зокрема позивач вважає, що договір купівлі-продажу № КП-01/11 від 01.11.2008 р., укладений між позивачем та відповідачем не спричиняє реального настання правових наслідків та є нікчемним.

Представник відповідача проти позову заперечував з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву (вх.№13153 від 06.07.2010р.), зокрема зазначив, що договір купівлі-продажу № КП-01/11 від 01.11.2008 року, видаткові накладні укладені уповноваженою особою позивача, а отже договір спрямований на реальне настання правових наслідків для сторін: для позивача - отримання сільгосподарської продукції, для відповідача - отримання коштів за отриману сільгосппродукцію.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Суд, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, вислухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, встановив наступне.

Суд, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, вислухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, встановив наступне.

Між Приватним підприємством "ВІКЛАН", що змінило назву на Приватне підприємство "ІНКОМТЕХ" - код ЄДРПОУ 35504596 (позивач), та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (відповідач) було укладено договір купівлі-продажу № КП-01/11 від 01.11.2008 р.

Відповідно до п.1.1. укладеного договору, продавець (позивач) зобовязався передати у власність покупця (відповідач) сільськогосподарську продукцію, а відповідач зобовязався прийняти товар та сплатити позивачу його вартість.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу сільськогосподарську продукцію, що підтверджується матеріалами справи, а саме, видатковими накладними № 24110810 від 24.11.2008 р., № 25110810 від 25.11.2008 р., № 25110811 від 25.11.2008 р., № 28110810 від 28.11.2008 р., № 28110811 від 28.11.2008 р., № 26110810 від 26.11.2008 р., № 26110811 від 26.11.2008 р., № 27110810 від 27.11.2008 р., 20110810 від 20.11.2008 р., та що не заперечується сторонами.

Розрахунок за отриманий товар по договору купівлі-продажу № КП-01/11 від 01.11.2008 р. відповідач провів в повному обсязі, що також не заперечується сторонами.

Після зміни реєстраційних даних, позивач на підставі рішення засновника ПП "Віклан" (код 35504596) змінив назву на Приватне підприємство «ІНКОМТЕХ» (код 35504596).

Як стверджує позивач, зазначений договір не спричиняє реального настання правових наслідків та є нікчемним за ст. 228 ЦК України з огляду на приписи статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, оскільки у відповідача та його контрагентів відсутні необхідні умови для досягнення відповідних результатів економічної діяльності в силу відсутності управлінського та технічного персоналу.

Посилання позивача є безпідставними та необгрунтованими, з огляду на таке.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Оспорювана угода (договір купівлі-продажу № КП-01/11 від 01.11.2008 р.) не є правочином, що посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, а тому не є такою що порушує публічний порядок.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України в Постанові Пленуму № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Щодо вказівки позивача на відсутність у відповідача необхідного управлінського та технічного персоналу суд зазначає, що сам факт відсутності у контрагента власних управлінських та технічних можливостей для виконання договору не позбавляє його права та можливості зусиллями інших учасників господарських правовідносин виконати свої зобов'язання за договором, і в будь-якому випадку не свідчить про нікчемність такого договору.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість в даному разі позивач не довів наявності обставин з якими закон повязує можливість визнання в судовому порядку угоди недійсною.

Враховуючи вищевикладене, колегія суд вважає, що позовні вимоги не обгрунтовані, не доведені матеріалами справи та такі, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи викладене, суд покладає судові витрати у даній справі на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 202, 203, 215, 509, 837 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя