Рішення № 10612451, 22.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/17822.07.10 За позовом Відкритого акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут

автоматизації промисловості»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіонстрой»

про стягнення 76541,15 грн. та визнання послуг наданими і акту

підписаним

                                                                                          Суддя Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача Симоненко С.М., Поталап Ю.О.

Від відповідача не з’явився

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Відкритого акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут автоматизації промисловості»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіонстрой»про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за Договором оренди №19-2008А від 20.11.2007р., всього в сумі 76541,15 грн. та визнання послуг наданими і акту підписаним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2010р. порушено провадження у справі.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представник Позивача у судових засіданнях підтримував викладені у позові обставини, та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник Відповідача у всі судові засідання не з’являвся, клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило. Про поважні причини неявки в судові засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Відзив на позов відповідач не подав.

За таких обставин рішення по справі виноситься на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши надані оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи, суд-

ВСТАНОВИВ:

20 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Науково-дослідний інститут автоматизації промисловості»(надалі - Орендодавець або Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіонстрой»(надалі - Орендар або Відповідач) було укладено Договір оренди № 19-2008 А (надалі - Договір), згідно якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в тимчасове оплатне користування приміщення загальною площею 64 кв.м. на 3-му поверсі будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 28 (надалі - Об'єкт оренди).

Строк оренди був встановлений з 01.01.2008 р. по 31.12.2008 р. та продовжений до 31.12.2009 р. згідно Додаткової угоди №3 від 17.11.2008 р. до Договору оренди.

Згідно додаткової угоди №4 від 17.02.2009 р. Сторонами було внесено зміни до орендованої площі, а саме з 01 березня 2009 р. в тимчасове оплатне користування Орендарю було передано на 2-му поверсі - 35,1 кв.м. та на 4-му поверсі - 94,3 кв.м., а всього 129,4 кв.м.

Орендна плата на місяць за користування вказаною площею з 01 березня 2010р. була встановлена в розмірі 32 997,00 з ПДВ.

Згідно п. 5.3 Договору оренди орендна плата сплачується Орендарем щомісячно не пізніше 20 календарного дня поточного місяця за наступний місяць оренди у національній валюті України.

Крім орендної плати Орендар, відповідно до умов Договору, зобов'язаний оплачувати надані додаткові послуги.

Орендодавець за період з 01 січня 2009 р. до 15 жовтня 2009 р. належним чином надавав Орендарю послуги оренди та інші додаткові послуги, про що свідчать підписані сторонами акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000016 від 31.01.2009, №ОУ-0000063 від 31.01.2009, №ОУ-0000079 від 31.01.2009, №ОУ-0000156 від 28.02.2009, №ОУ-0000162 від 28.02.2009, №ОУ-0000179 від 28.02.2009, №ОУ-0000204 від 31.03.2009, №ОУ-0000251 від 31.03.2009, №ОУ-0000280 від 31.03.2009, №ОУ-0000366 від 30.04.2009, №ОУ-0000369 від 30.04.2009, №ОУ-0000384 від 30.04.2009, №ОУ-0000462 від 31.05.2009, №ОУ-0000472 від 31.05.2009, №ОУ-0000489 від 31.05.2009, №ОУ-0000559 від 30.06.2009, №ОУ-0000570 від 30.06.2009, №ОУ-0000594 від 30.06.2009, №ОУ-0000675 від 31.07.2009, №ОУ-0000685 від 31.07.2009, №ОУ-0000701 від 31.07.2009, №ОУ-0000766 від 31.08.2009, №ОУ-0000778 від 31.08.2009, №ОУ-0000802 від 31.08.2009, №ОУ-0000826 від 30.09.2009, №ОУ-0000884 від 30.09.2009, №ОУ-0000904 від 30.09.2009.

Як вбачається з матеріалів справи, Орендодавець належним чином надавав Орендарю послуги оренди та додаткові послуги по Договору, про що свідчить відсутність зауважень з боку Орендаря протягом строку оренди; в матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Проте Орендар оплатив не всі надані за Договором послуги - сплативши оренду плату та інші платежі за березень 2009 р. (банківська виписка від 19.03.2009 року), починаючи з 21 березня 2009 р. (орендна плата за квітень 2009 р.) Орендар сплачує орендну плату та відшкодування наданих додаткових послуг із простроченням.

Позивач неодноразово звертався до Відповідача із вимогами про погашення поточної заборгованості. 13.07.2009 р. Позивач отримав від Відповідача гарантійного листа №13, згідно якого Орендар гарантував погашення існуючої заборгованості в строк до 29.07.2009 р. Проте заборгованість погашена не була; в матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 14.10.2009 р., згідно якого на той час за Відповідачем було записано заборгованість по Договору в розмірі 55727,40 грн.

Відповідно до ст. 783 ЦК України, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі.

Відповідно до ст. 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ст. 9.1. Договору, орендодавець має право відмовитись від договору, вимагати повернення приміщення, а Орендар повинен повернути орендоване приміщення Орендодавцю у випадку, зокрема, якщо Орендар не вніс орендну плату протягом двох місяців підряд або періодично, тобто більше ніж один раз, затримує орендну плату.

Як зазначалось вище, 13.07.2009 р. Позивач отримав від Відповідача гарантійного листа №13, згідно якого Орендар гарантував погашення існуючої заборгованості в строк до 29.07.2009 р., проте заборгованість погашена не була; в матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Позивач звернувся до Відповідача з листом вих. №01-217 від 12.10.2009, згідно якого повідомив останнього про припинення договору оренди з 15.10.2009 р. та просив повернення приміщення та підписання Акту повернення орендованого приміщення.

Враховуючи положення закону та п. 9.1 Договору, суд дійшов висновку, що Орендодавець правомірно скористався своїм правом відмовитись від Договору та що Договір припинив свою дію з 15.10.09р.

15 жовтня 2009 р. Сторонами було підписано Акт здачі-приймання Об'єкту оренди по Договору, загальною площею 129,4 кв.м.; в акті зазначено що Позивач має до Відповідача претензії по заборгованості.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач необґрунтовано не підписав акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за період з 01.10.2009 по 15.10.2009 р. включно, оскільки в той же час підписав інші документи, які свідчать про належність надання Орендодавцем послуг оренди та інших послуг згідно Договору, зокрема Акт здачі-приймання Об'єкту оренди, загальною площею 129,4 кв.м., який свідчить що Відповідач визнав користування приміщенням в строк до 15.10.09р.

Орендодавець належним чином надавав Орендарю послуги оренди та додаткові послуги, про що свідчить відсутність зауважень з боку Орендаря протягом всього строку оренди (по 15.10.2009 р.); в матеріалах справи відсутні докази протилежного.

У відповідності до п. 5.6 Договору оренди, після припинення строку дії Договору орендна плата та інші платежі за Договором сплачуються по день фактичної здачі приміщень Орендодавцю згідно з актом приймання-передачі.

Відповідач не скористався своїм правом з’явитися до суду та надати усні або письмові документально та нормативно обґрунтовані заперечення проти обставин, викладених в позові.

Згідно з вимогами ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов не допускається.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку (ст. 613 ЦК України).

Оскільки від Відповідача не поступило жодних зауважень стосовно наданих в жовтні 2009 року послуг по Договору, то Відповідач необґрунтовано не підписав акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) по Договору за період з 01.10.2009 по 15.10.2009 р.

Суд погоджується та вважає обґрунтованим наданий Позивачем розрахунок заборгованості Відповідача з орендної плати та додаткових послуг за Договором, відповідно до якого заборгованість Відповідача зі сплати орендної плати та зі сплати додаткових послуг за період станом на 15.10.2009р. становить 55727,40 грн.

Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2 ст. 551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 та ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна позиція викладена в п. 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08р. №01-8/211, де зазначено, що згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. Крім того, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Суд погоджується з розрахунком пені наданим позивачем, у розмірі 13246,50грн., який розрахований у відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»та на підставі передбаченої Договором відповідальності у вигляді сплати пені відповідно до п. 8.2.1. Договору.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Суд погоджується та вважає обґрунтованим наданий Позивачем розрахунок інфляційних та 3% річних, відповідно до якого Позивач нарахував Відповідачу 5786,64 грн. –інфляційних збитків та 1780,61 грн. –3% річних.

В матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем вищенаведених сум основної заборгованості та штрафних санкцій, а тому, зважаючи на все вищенаведене, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення з Відповідача сум заборгованостей: з орендної плати та зі сплати додаткових послуг –55727,40 грн., зі сплати пені - 13246,50 грн., 5786,64 грн. –інфляційних збитків та 1780,61 грн. –3% річних.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача сум заборгованостей по Договору: з орендної плати та зі сплати додаткових послуг –55727,40 грн., зі сплати пені - 13246,50 грн., 5786,64 грн. –інфляційних збитків та 1780,61 грн. –3% річних.

Щодо позовної вимоги позивача, про визнання належно наданими Позивачем Відповідачу послуги оренди нежитлового приміщення площею 129,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 28, за жовтень 2009 р. (за період з 01.10.2009 по 15.10.2009) на суму 14 901 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот одна) гривня 88 копійок та акту здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) № ОУ-0000910 від 14 жовтня 2009 р. підписаним, суд зазначає наступне.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення, ця вимога повинна опиратись на підставу позову. В підставу позову не можуть входити такі обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів виконаних робіт. З ними закон не пов’язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов’язків. Вони лише підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які відносяться до підстав позову. Крім того юридичні факти (такі наприклад, як факт надання послуг) можуть встановлюватись господарським судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки та обґрунтованості вимог.

Акти здавання-приймання послуг за Договором є підтвердженням наявності чи відсутності фактів передачі однією стороною та прийняття іншою стороною виконання, що є лише доказом, які суд оцінює нарівні з іншими доказами, а не окремим обов’язком щодо виконання сторонами договірних зобов’язань за Договором.

Пунктом 6 статті 6 Господарського кодексу України передбачено заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, а отже суд не може примусити суб’єкта господарювання підписати чи надати акт, оскільки це є втручання в його господарську діяльність, і, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення (дана правова позиція також підтверджується постановою ВГСУ по справі № 6/516 від 15.11.2007 року, постановою ВГСУ по справі № 6/517 від 03.10.2007 року та постановами ВСУ від 16.09.2008 року по справі № 6/554-35/357 та від 30.09.2008 року по справі № 42/388).

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов‘язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Заявлені вимоги про зобов’язання визнати послуги належно наданими та підписати акти здавання-приймання виконаних робіт (послуг) не підлягають задоволенню, оскільки стаття 16 ЦК України та Договір не передбачають такого способу захисту цивільних прав та інтересів.

Позивачем не надано суду доказів того, що Договором або законом встановлено такий спосіб захисту інтересів позивача, як обов’язок підписання актів виконаних робіт (здавання-приймання наданих послуг). Вимога про підписання актів виконаних робіт (здавання-приймання наданих послуг) спрямована на встановленням факту, що має юридичне значення, який може встановлюватись господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

У п. 39 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009р. № 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" вміщена відповідь на запитання чи повинен господарський суд у розгляді справи за позовом, який не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, відмовляти в задоволенні такого позову або ж припиняти провадження у справі здійснено посилання на постанову Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 № 10/732 де викладалася правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

Аналогічні питання порушені також і у п. 14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 № 01-8/2229 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у І півріччі 2005 року" і п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року".

Враховуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині визнання належно наданими Позивачем Відповідачу послуг оренди нежитлового приміщення площею 129,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 28, за жовтень 2009 р. (за період з 01.10.2009 по 15.10.2009) на суму 14 901 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот одна) гривня 88 копійок та акту здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) № ОУ-0000910 від 14 жовтня 2009 р. підписаним.

Відповідно ст. 49 ГПК України, з Відповідача на користь Позивача стягуються суми витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за звернення з позовом до господарського суду пропорційно до суми задоволених позовних вимог. В частині, в якій суд відмовив в задоволенні позову, витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у відповідності до ст. 49 ГПК України відносяться на позивача та йому не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Регіонстрой»(м. Київ, вул. Предславинська, 28; ідентифікаційний код 35141079) на користь Відкритого акціонерного товариства «Науково-дослідний інститут автоматизації промисловості»(м. Київ, вул. Предславинська, 28; ідентифікаційний код 00233520) 55727 (п’ятдесят п’ять тисяч сімсот двадцять сім) грн. 40 коп. заборгованості з орендної плати та зі сплати додаткових послуг, 13246 (тринадцять тисяч двісті сорок шість) грн. 50 коп. пені, 5786 (п’ять тисяч сімсот вісімдесят шість) грн. 64 коп. втрат від інфляції, 1780 (одна тисяча сімсот вісімдесят) грн. 61 коп. –3% річних, 765 (сімсот шістдесят п’ять) грн. 42 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя І.О.Домнічева

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення –27.07.2010р.