Єдиний державний реєстр судових рішень ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2010 р. № 33/520 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Бернацької Ж.О.,
Разводової С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Агротрейд”
на рішення господарського суду міста Києва від 21.12.2009 року
та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2010 року
у справі № 33/520
господарського суду міста Києва
за позовом Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії"
до відповідачів 1. Товариства з обмеженою відповідальністю „Агротрейд”
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська птахофабрика"
3. Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Статус Агро”
4. Відкритого акціонерного товариства „Золотоношам’ясо”
про стягнення 341089,09 грн.
за участю представників
позивача - Кошіль Р.В. –довіреність б/н від 01.09.2009 року
відповідачів - 1. не з'явився
2. не з'явився
3. не з'явився
4. не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 19 травня 2009 року (суддя Паламар П.І.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2010 року (судді Гарник Л.Л., Іваненко Я.Л., Пантелієнко В.О.) у справі № 42/154 позов Відкритого акціонерного товариства "Аналітприлад" до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про відшкодування збитків, ціна позову 98 205, 04 грн. задоволено частково.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 11 222, 68 грн. збитків, 112,23 грн. державного мита та 13, 48 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У позові в іншій частині відмовлено.
У липні 2007 року Відкрите акціонерне товариства „Дочірній банк Сбербанку Росії” звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Агротрейд”, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Черкаська птахофабрика”, 3. Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Статус Агро” (далі-відповідач, 4. Відкритого акціонерного товариства „Золотоношам'ясо” (далі-відповідач про стягнення 341089,09грн.
У процесі розгляду справи, за заявою позивача, у зв'язку із зміною організаційно-правової форми, господарський суд замінив відкрите акціонерне товариство „Дочірній банк Сбербанку Росії” його правонаступником - публічним акціонерним товариством „Дочірній банк Сбербанку Росії”.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21 грудня 2009 року (суддя Мудрий С.М.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 березня 2010 року (судді Смірнова Л.Г., Алданова С.О., Шапран В.В.) у справі №33/520 позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача відсотки за користування кредитом в розмірі 322238,16грн. за період з 01.01.2009 по 31.01.2009, пеню за несвоєчасну оплату процентів за користування кредитом за період з 05.02.2009 по 01.06.2009 з простроченої станом на 05.02.2009 суми відсотків у розмірі 18850,93грн., а також витрати по сплаті державного мита в сумі 3411,00грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 315,00грн.
Не погодившись з рішенням господарського суду міста Києва 21 грудня 2009 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 березня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Агротрейд” звернулось з касаційною скаргою, в якій просить в зазначені рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Вимоги касаційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю „Агротрейд” обґрунтовує тим, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням вимог процесуального права та з неповним дослідженням матеріалів справи.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 квітня 2007 року між Закритим акціонерним товариством „Банк НРБ”, правонаступником якого є позивач, та відповідачем 1 (позичальник) був укладений договір про відкриття кредитної лінії №96-Н/07 (далі-кредитний договір), згідно умов якого позивач відкрив відповідачеві 1 відновлювальну кредитну лінію у сумі з наступним лімітом кредитування: з часу укладання договору і по 23 квітня 2009 року включно 21350000,00грн.; починаючи з 24 травня 2009 року включно і по 24 грудня 2009 року ліміт, кредитної лінії щомісячно (з кожного 24 числа місяця) зменшується на суму, що дорівнює 500000,00грн.; починаючи з 24 січня 2010 року включно і по 24 грудня 20101 року ліміт кредитної лінії щомісячно (з кожного 24 числа місяця) зменшується на суму, що дорівнює 500000,00грн.; починаючи з 24 січня 2011 року включно і по 24 грудня 2011 року ліміт кредитної лінії щомісячно (з кожного 24 числа місяця) зменшується на суму, що дорівнює 666666,67грн.; починаючи з 24 січня 2012 року включно і по 23 квітня 2012 року ліміт кредитної лінії щомісячно (з кожного 24 числа місяця) зменшується на суму, що дорівнює 837500,00грн. із здійсненням останнього платежу не пізніше 23.04.2012.
Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору розмір процентів за користування кредитними коштами складає 17% річних, а відповідно до пункту 1.4 договору останній день дії кредитної лінії встановлено 23.04.2012.
Додатковою угодою б/н від 21.10.2008 розмір процентної ставки за кредитом позивач та відповідач 1 встановили в розмірі 18% річних.
Згідно з пунктом 6.6 кредитного договору проценти, нараховані за місяць відповідно до умов даного договору, позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця, не пізніше 3 (трьох) робочих днів місяця, наступного за тим, за який вони нараховані.
Відповідно до пункту 10.1 кредитного договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором, позичальник зобов'язаний сплачувати позивачеві пеню наступним чином: за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у строки, визначені статтею 6 цього договору пеню в розмірі 0,05% від простроченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення.
Відповідно до пункту 11.6 кредитного договору за будь-якими вимогами сторін, які випливають за даним договором, встановлюється позовна давність тривалістю у три роки.
25.04.2007 між позивачем та відповідачем 2 було укладено договір поруки, згідно з умовами якого відповідач 2 зобов'язується перед позивачем відповідати за виконання відповідачем 1 його зобов'язань, що випливають та можуть виникнути в майбутньому з умов кредитного договору.
04.02.2009 між позивачем та відповідачем 2 було укладено договір про внесення змін до договору поруки від 25.04.2007, який, відповідно до пункту 3 угоди, є невід'ємною частиною зазначеного договору поруки.
Відповідно до пункту 4.1 договору поруки відповідач 1 та відповідач 2 відповідають перед позивачем як солідарні боржники. Поручитель (відповідач 2) відповідає перед позивачем за виконання зобов'язань відповідача 1 за кредитним договором усім своїм майном.
Згідно з пунктом 4.3 договору поруки поручитель протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання повідомлення від позивача зобов'язаний погасити заборгованість відповідача 1.
Позивачем на адресу відповідача 2 було направлено повідомлення №101 від 03.06.2009 про невиконання відповідачем 1 обов'язків за кредитним договором з вимогою щодо погашення відповідачем 2 заборгованості.
Відповідно до відмітки на поштовому повідомленні про вручення, 17.06.2009 зазначена вимога була отримана відповідачем 2.
Проте, відповідач 2 своїх зобов'язань за договором поруки не виконав, доказів сплати прострочених до сплати відповідачем 1 грошових коштів за кредитним договором суду не надав.
02.08.2007 між позивачем та відповідачем 3 було укладено договір поруки, згідно з умовами якого відповідач 3 зобов'язується перед позивачем відповідати за виконання відповідачем 1 його зобов'язань, що випливають та можуть виникнути в майбутньому з умов кредитного договору.
03.02.2009 між позивачем та відповідачем 3 було укладено договір про внесення змін до договору поруки від 02.08.2007, який, відповідно до пункту 3, є невід'ємною частиною зазначеного договору поруки.
Відповідно до пункту 4.1 договору поруки відповідач 1 та відповідач 3 відповідають перед позивачем як солідарні боржники. Поручитель (відповідач 3) відповідає перед позивачем за виконання зобов'язань відповідача 1 за кредитним договором усім своїм майном.
Згідно з пунктом 4.3 договору поруки поручитель протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання повідомлення від позивача зобов'язаний погасити заборгованість відповідача 1.
Позивачем на адресу відповідача 3 було направлено повідомлення №103 від 03.06.2009 про невиконання обов'язків відповідачем 1 за кредитним договором з вимогою щодо погашення відповідачем 3 заборгованості.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що вимога була отримана відповідачем 3 10 червня 2009 року про що свідчить відмітка на поштовому повідомленні про вручення.
Проте, відповідач 3 своїх зобов'язань за договором поруки не виконав, доказів сплати прострочених до сплати відповідачем 1 грошових коштів за кредитним договором суду не надав.
25 квітня 2007 між позивачем та відповідачем 4 було укладено договір поруки, згідно з умовами якого відповідач 4 зобов'язується перед позивачем відповідати за виконання відповідачем 1 його зобов'язань, що випливають та можуть виникнути в майбутньому з умов кредитного договору.
03 лютого 2009 року між позивачем та відповідачем 4 було укладено договір про внесення змін до договору поруки від 25.04.2007, який, відповідно до пункту 3 угоди, є невід'ємною частиною зазначеного договору поруки.
Відповідно до пункту 4.1 договору поруки відповідач 1 та відповідач 4 відповідають перед позивачем як солідарні боржники. Поручитель (відповідач 4) відповідає перед позивачем за виконання зобов'язань відповідача 1 за кредитним договором усім своїм майном.
Згідно з пунктом 4.3 договору поруки поручитель протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання повідомлення від позивача зобов'язаний погасити заборгованість відповідача 1.
Позивачем на адресу відповідача 4 було направлено повідомлення №102 від 03.06.2009 про невиконання обов'язків відповідачем 1 за кредитним договором з вимогою щодо погашення відповідачем 4 заборгованості.
Відповідно до відмітки на поштовому повідомленні про вручення, 10.06.2009 зазначена вимога була отримана відповідачем 4.
Проте, відповідач 4 своїх зобов'язань за договором поруки не виконав, доказів сплати прострочених до сплати відповідачем 1 грошових коштів за кредитним договором суду не надав.
Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.
Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що були встановлені договором.
Як встановлено судами попередніх інстанцій частина заборгованості відповідача 1 перед позивачем по кредиту на момент звернення з даним позовом до суду, включаючи неустойку, становить 341089,09грн., що підтверджується виписками по рахунку та розрахунками, які знаходяться в матеріалах справи.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового оборогу або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідні положення також визначаються у частині 1 статті 193 ГК України.
Згідно зі статтею 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 10.1 кредитного договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за цим договором, позичальник зобов'язаний сплачувати позивачеві пеню наступним чином: за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у строки, визначені статтею 6 цього договору пеню в розмірі 0,05% від простроченої суми за кожен день прострочення але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення.
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача 1 який повинен був довести належними засобами доказування, у розумінні статті 34 ГПК України, факт належного виконання своїх зобов’язань за кредитним договором.
Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій доказів належного виконання зобов’язань за кредитним договором відповідачем 1 суду не надано.
Враховуючи вищезазначене, Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що факт наявності заборгованості відсотків за користування кредитом в сумі 322238,16грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем 1 не спростований, тому суди прийшли до правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 322238,16грн. та пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитними коштами в сумі 18850,93грн., нарахованої за період з 05.02.2009 по 01.06.2009 з простроченої станом на 05.02.2009 суми відсотків.
Що стосується доводів Товариства з обмеженою відповідальністю „Агротрейд” в касаційній скарзі про відсутність обов’язку останнього сплатити пеню, оскільки позивач не звертався до відповідача з такою вимогою, як то передбачено частиною другою пункту 10.3 кредитного договору, то зазначені твердження відповідача спростовуються дослідженим судом апеляційної інстанції та наявним в матеріалах справи листом позивача №98 від 03.06.2009, отриманого 17.06.2009 відповідачем 1.
Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Оскільки відповідач 2, відповідач 3 та відповідач 4 не надали суду доказів виконання своїх зобов’язань за договорами поруки, укладеними з позивачем, судова колегія погоджується з висновком суду щодо обґрунтованості вимог до відповідачів.
При цьому, твердження Товариства з обмеженою відповідальністю „Агротрейд” про припинення договорів поруки з моменту підписання додаткової угоди про збільшення процентної ставки за кредитним договором, відхиляються як безпідставні, оскільки між сторонами було підписано договори про внесення змін у договори поруки, відповідно до яких було встановлено, що відповідач 2, відповідач 3 та відповідач 4 відповідають за зобов’язаннями відповідача 1 за кредитним договором з розрахунку 18% річних.
Відповідно до ч.2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, під час вирішення спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому рішення та постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Згідно ст. ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Агротрейд” залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 березня 2010 року зі справи № 33/520 залишити без змін.
3. Постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий І. А. Плюшко
Судді Ж.О. Бернацька
С. С. Разводова
Судове рішення № 10611926, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України) було прийнято 27.07.2010. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 33/520. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: