Рішення № 106112449, 30.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2022 року м. Київ № 640/36691/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в особі голови ліквідаційної комісії Соловйової Любові Володимирівни

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в особі голови ліквідаційної комісії Соловйової Любові Володимирівни (далі по тексту - відповідач), у якому просила:

- визнати протиправною триваючу бездіяльність голови Ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, яка полягала у нездійсненні перерахунку та виплаті суддівської винагороди судді Широян Т.А.;

- зобов`язати голову Ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, здійснити перерахунок суддівської винагороди Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1 , як судді касаційної інстанції (Верховного Суду).

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що у спірний період відповідач виплачував суддівську винагороду позивачці у розмірі, меншому ніж встановлено Законом України від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій та статус суддів».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/36691/21 і призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження).

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому ГУ ПФУ в м. Києві не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки чинним законодавством закріплена можливість обрахування окладу суддівської винагороди винятково для суддів першої, апеляційної інстанції, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду. При цьому, вищими спеціалізованими судами в Україні наразі є Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд. Натомість, у спірний період позивач продовжує обіймати посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та до жодного іншого суду переведений не був, що, відповідно, унеможливлює отримання останнім суддівської винагороди у заявленому розмірі.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

Листом голови ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Соловйової Любові Володимирівни від 23 липня 2021 року №115/0/4-21 на заяву позивачки від 01 липня 2021 року щодо роз`яснення підстав та здійснення заробітної плати відповідно до вимог чинного законодавства повідомлено, що суддівська винагорода суддям вищих спеціалізованих судів до припинення діяльності цих судів, в тому числі і позивачці, повинна виплачуватись у відповідності до положень Закону №2453, вимог якого і дотримується ВССУ жодним чином не порушуючи і не обмежуючи гарантоване ОСОБА_1 законом право, а отже підстав для здійснення перерахунку заробітної плати відповідно до вимог чинного законодавства, яке визначає розмір грошового забезпечення судді касаційної інстанції, не передбачено.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ входив у систему судів загальної юрисдикції як вищий спеціалізований суд (частини перша та друга статті 31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI).

Розмір суддівської винагороди за Законом № 2453-VI визначався нормами статті 133 цього Закону. Зокрема, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Пунктом 2 частини четвертої статті 133 Закону № 2453-VI установлено, що посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом: судді вищого спеціалізованого суду - 1,2.

30 вересня 2016 року у процесі повномасштабної судової реформи набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, яким змінено систему судоустрою, зокрема, утворено Верховний Суд, який діє у складі п`яти структурних підрозділів: Велика Палата Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд, Касаційний цивільний суд (статті 36, 37 Закону № 1402-VIII).

Частиною третьою статті 17 Закону № 1402-VIII передбачено, що для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

Водночас, відповідно до частини другої статті 31 Закону № 1402-VIII, вищими спеціалізованими судами є: 1) Вищий суд з питань інтелектуальної власності; 2) Вищий антикорупційний суд.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон № 2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Пунктом 24 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII визначено розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить: 1) з 01 січня 2017 року: а) для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; в) для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Як свідчать матеріали справи, позивачка звернулася до Голови ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із заявою від 01 липня 2021 року, в якій просила надати роз`яснення підстав та здійснення перерахунку заробітної плати відповідно до вимог законодавства.

Відповідач листом від 23 липня 2021 року №115/0/4-21 повідомив позивачку про те, що нарахування їй суддівської винагороди здійснюється відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI.

Відповідно до пунктів 22-23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ (в редакції, чинній до 07 листопада 2019 року - дата набрання чинності Законом України 16 жовтня 2019 року № 193-IX), право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Водночас, Законом України від 16 жовтня 2019 року №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» пункти 22 і 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» виключено.

Таким чином, норми пунктів 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ не були чинними ні на момент виникнення спірних відносин, ні на момент вирішення справи, так як, були виключені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування».

Пунктом 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ передбачено, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом № 2453-VI (положення пункту 7 розділу ХІІ «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з рішенням Конституційного Суду № 2-р/2020 від 18 лютого 2020 року).

Відповідно до п. 8 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ, день початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, визначається рішенням його Пленуму, що публікується на веб-порталі судової влади та в газеті «Голос України».

Постановою Пленуму Верховного Суду від 30 листопада 2017 року року №2 визначено днем початку роботи Верховного Суду 15 грудня 2017 року.

Суд зазначає про те, що на момент виникнення спірних правовідносин пункт 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ вичерпав свою дію, разом з тим, вважає за необхідне наголосити на тому, що нормою частини другої статті 135 Закону №1402-VIII чітко визначено момент, з якого судді виплачується суддівська винагорода за цим Законом - з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Таким чином, суд вважає, що отримання позивачкою суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу судді Верховного Суду є неможливим, оскільки, фактично позивачка не здійснює правосуддя у відповідному суді (Касаційного кримінального суду чи Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду). Відтак на позивачку не можуть поширюватись гарантії незалежності судді у вигляді суддівської винагороди, за нормами Закону №1402-VIII, який не передбачає в системі судоустрою - Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Додаткового суд зазначає, що у Рішенні Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 не надано офіційного тлумачення норм Закону з приводу наявності підстав для виплати суддівської винагороди, відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII, суддям Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України. У вказаному рішенні предметом перевірки на відповідність Конституції України (конституційності) були положення частин третьої, десятої статті 133 Закону № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, які регламентують питання суддівської винагороди. Однак, питання нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, відповідно до статті 133 Закону № 2453-VІ, не є предметом розгляду у цій справі.

Крім того, як зазначено Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 640/2202/19, питання урівняння статусу суддів Верховного Суду, призначених до цього суду за процедурою, визначеною Законом № 1402-VIII, та суддів Вищих спеціалізованих судів, призначених у ці суди за процедурою за Законом № 2453-VI, зокрема у питанні виплати суддівської винагороди, лежить у площині законодавчого вирішення та не може бути вирішено у межах цього спору.

З огляду на обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п`ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню позивачу не підлягають.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту

Суддя: Н.А. Добрівська