Рішення № 106111314, 30.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2022 року м. Київ № 640/31255/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій та скасування постанов, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просить суд:

- скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Веред К.М. від 29.11.2016 року про стягнення виконавчого збору у ВП №52991956;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 07.05.2018 року ВП №56336102 про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню постанови № 52991956 від 29.11.2016 року по стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 107073,90 грн.;

- стягнути з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) суму 10 781,10 грн. виконавчого збору утриманого з боржника згідно довідки ГУ ПФУ в м.Києві від 30.08.2021 за період з квітня 2019 року по вересень 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що оскаржувані постанови про відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору були прийняті державним виконавцем без належних на те підстав, адже в межах виконавчого провадження в якому вирішено стягнути з боржника виконавчий збір, взагалі не було стягнуто суму боргу за виконавчим документом, державний виконавець не вчиняв дій з примусового виконання виконавчого документа, а стягувач відізвав виконавчий документ, який постановою від 24.04.2018 року повернуто стягувачу. Отже, станом на час повернення виконавчого документу стягувачу, фактичного виконання виконавчого документу не відбулось, а тому, позивач вважає, що і підстави для нарахування виконавчого збору відсутні.

До того ж, позивач вважає наявними підстави для стягнення з виконавчої служби безпідставно стягнутого виконавчого збору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.11.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №640/31255/21, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), призначено судове засідання на 18 листопада 2021 року, витребувано у відповідача завірені матеріали виконавчих проваджень № 52991556 та №56336102.

15 листопада 2021 року до суду, за допомогою підсистеми «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву та витребувані судом матеріали виконавчих проваджень.

У відзиві на позовну заяву відповідач висловив не згоду з позовними вимогами та просив відмовити у задоволенні позовну.

У судове засідання 18.11.2021 року прибув представник позивача. Відповідач у судове засідання не з`явився, повноважного представника не направив, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача, суд ухвалив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Як вбачається із матеріалів даної справи, у провадженні Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві з 07.05.2018 перебуває виконавче провадження № 56336102 з виконання постанови Шевченківського РВДВС у м. Києві ГТУЮ у м. Києві № 52991956, виданої 29.11.2016 про стягнення з ОСОБА_1 боргу у сумі - 107073,90 грн.

Виконавче провадження № 6336102 було відкрито на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.05.2018. Як зазначено у цій постанові, ВП № 6336102 відкрито на підставі постанови про стягнення виконавчого збору від 29.11.2016 у виконавчому провадженні № 52991956.

В свою чергу, виконавче провадження № 52991956 було відкрито 29.11.2016 на підставі виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва № 761/39277/15-ц від 17.11.2016, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Піреус Банк МКБ» заборгованості у сумі 1 070 739,01 грн. Також, п. 3 вказаної постанови стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 107073,90 грн.

До того ж, окремою постановою державного виконавця від 29.11.2016 у ВП №52991956 стягнуто з божника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 107073,90 грн.

19 квітня 2018 року ПАТ «Піреус Банк МКБ» подано до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві заяву про повернення виконавчого документу без подальшого виконання.

24 квітня 2018 року постановою у ВП №52991956 державним виконавцем повернуто виконавчий лист Шевченківського районного суду м. Києва № 761/39277/15-ц від 17.11.2016, з підстав п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із поданням стягувачем письмової заяви про повернення виконавчого документа.

В подальшому, 07.05.2018 державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві Веред К.М. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №56336102 з виконання постанови №52991956 від 29.11.2016 виданої Шевченківським РВДВС у м. Києві ГТУЮ у м. Києві.

Позивач вважає постанову про стягнення виконавчого збору № 52991956 від 29.11.2016 та постанову про відкриття виконавчого провадження № 56336102 від 07.05.2018 незаконними та такими, що підлягають скасуванню, що зумовило звернення до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Перш за все, суд акцентує увагу на тому, що, оскільки виконавче провадження № 52991956 з виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду м. Києва № 761/39277/15-ц від 17.11.2016 було відкрито в 2016 році, то до правовідносин щодо визначення сум виконавчого збору, суд застосовує норми Закону України «Про виконавче провадження» (Закону № 1404-VIII), які існували на час його відкриття.

У силу статей 1, 5 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Законом № 1403-VIII, визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Так, частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 № 2475-VIII (набрав чинності 28 серпня 2018 року) у частині 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ, слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».

Згідно із частиною п`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Так, частиною дев`ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до змісту пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Така заява ПАТ «Піреус Банк МКБ» була подана до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві 19.04.2018.

За правилами частини п`ятої вказаної статті, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

За приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Позивач, в обґрунтування позовних вимог, вказує на те, що в межах виконавчого провадження № 52991956 взагалі не було стягнуто суму боргу за виконавчим документом, державний виконавець не вчиняв дії з примусового виконання виконавчого документа. У квітні 2018 року стягувач відізвав виконавчий документ, який йому повернуто без виконання.

Тож, позивач наголошує на тому, що станом на час відкликання виконавчого документу стягувачем, фактичного виконання виконавчого документу - не відбулося, тому, і підстави для нарахування виконавчого збору - відсутні.

Для стягнення виконавчого збору необхідна сукупність таких обставин, як, виконання судового рішення має бути примусовим, виконавцем мають бути вжиті заходи з такого примусового виконання рішення, та, як результат, внаслідок дій виконавця з примусового виконання рішення має відбутися повне або часткове виконання рішення. Відповідно, сума основної винагороди визначається пропорційно до фактично стягнутої суми.

З матеріалів виконавчого провадження ВП № 52991956 убачається, що державний виконавець не вчиняв дії з примусового виконання виконавчого документа, окрім складання постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.11.2016. Державним виконавцем також не було стягнуто у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому документі, при тій умові, що на той момент діяла редакція Закону України «Про виконавче провадження», яка визначала обов`язковою умовою для стягнення виконавчого збору фактичне стягнення суми за виконавчим документом.

Крім того, позивач вважає, що, оскільки виконавчий документ повернуто без фактичного виконання, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми основної винагороди про що свідчать положення частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Слід зазначити, що виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду.

Так, виконавчий збір є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюється органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.

Суд наголошує на тому, що за своїм призначенням, виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, якщо такі заходи призвели до виконання рішення.

Тому, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII, без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання виконавчого документу.

Оскільки, виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим документом, суд вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваної постанови та стягнення з позивача виконавчого збору.

У межах виконавчого провадження № 52991956 не було стягнуто суму боргу за виконавчим документом (адже не було досягнуто результату виконавчого провадження), державний виконавець не вчиняв дій з примусового виконання виконавчого документа, адже стягувач відізвав виконавчий документ, з огляду на що, суд вважає, що станом на час відкликання виконавчого документу стягувачем, фактичного виконання виконавчого документу - не відбулося, тому і підстави для нарахування виконавчого збору - відсутні.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 2540/3203/18 вказала на обґрунтованість висновку про те, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Отже, у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

За правого регулювання редакції Закону України «Про виконавче провадження», яка була чинна до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 № 2475-VIII (набрав чинності 28 серпня 2018 року) у частині 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ, встановлювався такий порядок дій державного виконавця, що після перевірки виконавчого документу, що надійшов до виконання, виконавець відкриває виконавче провадження, надає строк для добровільного виконання боржником такого документа, та розпочинає визначені законом виконавчі дії, а сума виконавчого збору, визначалась за наслідком його виконання (закінчення). За даних обставин, провадження по якому оскаржується стягнення виконавчого збору, виникло з виконавчого провадження, яке було відкрито у листопаді 2016 році, тобто, стягнення виконавчого збору має пов`язуватись з фактом закінчення виконавчого провадження. Однак, визначальним є те, що стягнення суми за виконавчим документом не було, як і не було в межах цього виконавчого провадження здійснено жодних виконавчих дій, тобто, оцінка має надаватись стягненню виконавчого збору в 10% саме від суми виконаного/стягнутого в межах виконавчого провадження, а не суми яка підлягає стягненню в ньому.

Тож, з наведеного вбачається, що, дійсно, постанову про стягнення виконавчого збору було прийнято відповідачем у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження», однак стягнення виконавчого збору є необґрунтованим, адже виконання фактично не було.

Таким чином, сума виконавчого збору визначена оскаржуваною постановою необґрунтовано, з огляду на що, така постанова підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

У частині позовних вимог про скасування постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження № 56336102 від 07.05.2018, суд вважає, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки на момент відкриття виконавчого провадження № 56336102, постанова від 29.11.2016 № 52991956 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні була чинною, протиправною не визнавалася, водночас, дії та рішення відповідача за наслідком скасування судом постанови про стягнення виконавчого збору у вказаному виконавчому провадженні, є захистом прав на майбутнє, адже після скасування у судовому порядку виконавчого документа, застосовуються відповідні наслідки, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

З урахуванням викладено, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.05.2018 ВП 56336102.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача стягнутого виконавчого збору, суд звертає увагу на наступне.

Як вже зазначалось, з пенсії позивача утримуються грошові кошти на депозитний рахунок Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).

Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначає Порядок №787.

Згідно з пунктом 3 Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Відповідно до пункту 5 Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного головного управління Казначейства, Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Заява про повернення коштів з бюджету складається платником у довільній формі з обов`язковим зазначенням такої інформації: причина повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.

Згідно з пунктом 10 Порядку №787 заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету здійснюється з того бюджету, до якого такі кошти були зараховані (з урахуванням положень пунктів 39-1 та 39-2 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України). Якщо платіж, що повертається, був сплачений до загального (спеціального) фонду державного або місцевих бюджетів, але згідно з бюджетним законодавством не передбачений серед джерел надходжень бюджетів у поточному бюджетному році, то повернення здійснюється за рахунок податків та зборів, не віднесених до інших категорій (код класифікації доходів бюджету 19090500) або інших надходжень (код класифікації доходів бюджету 24060300) відповідного бюджету.

При цьому, відповідно до статті 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

Органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків і зборів та інших доходів відповідно до законодавства.

Отже, згідно з вимогами чинного законодавства органи Казначейства не є розпорядниками коштів Державного бюджету України, а здійснюють лише розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, не мають права втручатися у їх діяльність та не уповноважені самостійно спрямовувати надані бюджетні асигнування. Визначення наявності підстав для повернення коштів з державного та місцевого бюджетів є виключними повноваженнями контролюючих органів.

В даному випадку кошти до Державного бюджету перераховувалися відповідачем.

Законодавством встановлено чіткий алгоритм дій щодо повернення таких платежів.

З вищенаведеного слідує, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, тобто органу державної виконавчої служби разом зі заявою про повернення коштів з бюджету.

На даний час позивачем оспорюється правомірність винесеної відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про відкриття виконавчого провадження за вказаною постановою. З приводу повернення платежів до відповідачів позивач не звертався і будь-яких рішень з цього приводу органами Казначейства не приймалося.

Суд здійснює захист порушеного права, а не права, яке може бути порушено в майбутньому.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналізуючи вищевикладене, суд зазначає, що підставою для звернення до адміністративного суду є наявність у позивача порушених прав, свобод або інтересів зі сторони суб`єкта владних повноважень. В такому випадку порушені права підлягають захисту судом у спосіб, що дозволить відновити таке порушене право.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 10781,10 грн. стягнутого виконавчого збору, оскільки такі вимоги заявлені на майбутнє, а відтак задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні гуди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, серед іншого, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги, у даному випадку, підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, пропорційно до обсягу задоволених позовних вимог.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції №35262172 від 27.10.2021 позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у сумі 2724,00 гривень.

Також, у позовній заяві здійснено орієнтовний розрахунок судових витрат щодо наданої позивачу адвокатом професійної правничої допомоги на суму 10300,00 грн. На підтвердження вказаного розрахунку суду надано копію договору про надання правничої допомоги №151 від 26.08.2021 та заяву про долучення доказів від 17.11.2021 до якої додано: рахунок на оплату №861 від 26.08.2021 та №1190 від 15.11.2021, акт наданих послуг №878 від 28.10.2021, квитанції №35630479 від 17.11.2021 та №34196066 від 30.08.2021.

Відтак, з урахуванням розміру задоволених позовних вимог на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 908,00 грн. та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 3433,33 грн.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242 - 246, 255, 287 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

1. Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій та скасування постанов.

2. Визнати неправомірною та скасувати постанову Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 29.11.2016 ВП №52991956 про стягнення виконавчого збору у розмірі 107 073,90 грн.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 3433,33 грн. (три тисячі тридцять три гривні 33 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною першою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).

Відповідач: Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110, код ЄДРПОУ 34967593).

Суддя В.І. Келеберда