Рішення № 10610249, 21.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98


РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 23/122-48/33021.07.10

За позовомКорпорації "Проун"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Центр професійних рішень"

простягнення 95 725,92 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Пацюк А.М.

від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Корпорація "Проун" (надалі –"Корпорація") звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр професійних рішень" (надалі –"Товариство") про стягнення 96 249,08 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв’язку із розірванням договору доручення на виконання юридичних та представницьких послуг від 27.07.2006 р., позивач вказує на обов’язок відповідача повернути передоплату у розмірі 60 000,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2009 р. позов задоволено частково, стягнуто з Товариства на користь Корпорації сплачені грошові кошти у розмірі 60 000,00 грн., державне мито у розмірі 560,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 196,36 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2010 р. рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2009 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.05.2010 р. рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2010 р. скасовано, а справу №23/122 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

За резолюцією керівництва суду розгляд справи доручено судді Бойко Р.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.05.2010 р., прийнято до провадження справу №23/122, присвоєно їй новий номер №23/122-48/330 та призначено до розгляду на 16.06.2010 р.

В судовому засіданні представником позивача подано доповнення до позовної заяви (змінено підставу позову), в якому позивач просить зобов’язати відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України повернути грошові кошти у розмірі 60 000,00 грн. та сплатити позивачеві проценти за користування ними –інфляційні у розмірі 30 040,88 грн. та 3% річних у розмірі 5 685,04 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2010 р. у зв’язку із неявкою представника відповідача розгляд справи відкладено до 21.07.2010 р.

21.07.2010 р. до канцелярії суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач в задоволенні позову просить відмовити повністю, вказує на неналежне виконання позивач своїх зобов’язань за договором.

В судове засідання представник позивача з'явився, подав доповнення до позовної заяви, в якому просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 60000,00 грн. та сплатити позивачеві проценти за користування ними –інфляційні у розмірі 30040,88 грн. та 3% річних у розмірі 5 685,04 грн.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подавши через канцелярію суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку із відрядженням директора Товариства.

Судом в задоволенні клопотання відмовлено, оскільки відповідач не позбавлений можливості на підставі ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та ст. 244 Цивільного кодексу України уповноважити іншу особу для представництва власних інтересів, а матеріали справи містять докази уповноваження декількох осіб на представництво інтересів у суді. До того ж, ухвалою суду від 16.06.2010 р. розгляд справи відкладався у зв’язку із неявкою представника відповідача.

Належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи підтверджується відміткою на звороті ухвали суду від 16.06.2010 р. та визнається представником відповідача в клопотанні про відкладення розгляду справи.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач та третя особа були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За згодою представників сторін, присутніх в судовому засіданні, судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.07.2006 р. між Корпорацією (довіритель) та Товариством (повірений) було укладено договір доручення на виконання юридичних та представницьких послуг (надалі –"Договір").

Відповідно до п. 1.1 Договору довіритель доручає, а повірений приймає на себе зобов’язання від імені і за рахунок довірителя здійснити комплекс юридичних послуг щодо захисту інтересів довірителя в організаціях, установах, підприємствах будь-якої форми власності (зокрема БТІ та судових органах) з метою реєстрації права власності на нерухоме майно та приведення відповідної документації у відповідність зі встановленими законодавством України стандартами та захисту інтересів Довірителя в судових органах.

Положеннями п. 1.2 Договору визначені обов’язки та права повіреного, а саме: надавати довірителю консультації з юридичних питань, пов’язаних безпосередньо зі справою; представляти в установах, організаціях будь-якої форми власності та підпорядкування, зокрема –судах, інтереси довірителя згідно діючого законодавства; підготувати листи, заяви на адресу БТІ, а після одержання відповіді –позовну заяву для подання їх до суду за місцезнаходженням відповідача; приймати участь в якості представника у судових засіданнях судах загальної юрисдикції; подавати та одержувати заяви, довідки, клопотання, документи, відповіді; одержувати судове рішення та вчиняти заходи до його виконання.

Згідно із п. 2.1.2 Договору попередня оплата - 100% з моменту підписання договору, перераховується на користь повіреного –60 000,00 грн. на протязі двох місяців (липень, серпень 2006 року). Вказана сума складається з фактичних витрат, понесених повіреним та зазначених в звітах, складених повіреним на кожному етапі виконання робіт.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що цей договір вступає в силу з дати його підписання і діє до повного виконання усіх взаємних зобов’язань за цим договором.

На виконання умов Договору та на підставі рахунку-фактури №СФ-0000001 від 26.07.2006р. позивачем було перераховано на користь відповідача передоплату у розмірі 60000,00грн., що підтверджується платіжними дорученнями №3678, №3679 від 27.07.2006 р. та №3693 від 03.08.2006 р.

Листом №14/07 від 28.03.2007 р., що направлено відповідачу поштою 28.03.2007 р., позивач повідомив відповідача про відмову від Договору та просив повернути перераховану передоплату у розмірі 60 000,00 грн.

04.06.2007 р. листом №20/07 позивач повторно повідомив відповідача про відмову від Договору та просив повернути перераховану передоплату у розмірі 60 000,00 грн.

Спір у справі виник у зв’язку із набуттям, на думку позивача, відповідачем майна на загальну суму 60000,00грн. без достатньої правової підстави.

Виходячи із змісту укладеного між сторонами Договору, він за своєю правовою природою є змішаним, що містить елементи договору про надання послуг (ст. 901 Цивільного кодексу України) за умовами якого одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором, та елементи договору доручення (ст. 1000 Цивільного кодексу України), за умовами якого одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії, що не заперечується сторонами.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріалами справи підтверджується сплата позивачем на користь відповідача авансу у розмірі 60 000,00 грн., а сторонами не заперечується той факт, що договір не виконувався.

Крім того, відповідач у відзиві вказує на неможливість розпочати виконання умов Договору, що підтверджує факт невиконання доручення на момент відмови позивача від Договору.

Згідно ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України визначено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ч. 2 ст. 1008 Цивільного кодексу України договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі: відмови довірителя або повіреного від договору. Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

Відтак, положення вказаної статті визначають можливість відмови довірителя від договору в односторонньому порядку в будь-який час.

Право довірителя відмовитися від договору (ст. 1008 Цивільного кодексу України) кореспондується з положеннями ч.3 ст. 651 Цивільного кодексу України в частині визначеної законом можливості розірвання договору внаслідок односторонньої відмови.

Листом №14/07 від 28.03.2007 р., що направлено відповідачу поштою 28.03.2007 р., позивач повідомив відповідача про відмову від Договору та просив повернути перераховану передоплату у розмірі 60 000,00 грн.

Враховуючи встановлені обставин, відмова Корпорації від Договору згідно ч. 3 ст. 651, ст. 1008 Цивільного кодексу України має своїм правовим наслідком розірвання такого Договору з моменту отримання Товариством листа-відмови.

Доказів того, що повірений за Договором діє як підприємець відповідачем не надано, а відтак, з урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що Договір згідно ч. 3 ст. 651, ст. 1008 Цивільного кодексу України розірвано відповідно до листа Корпорації №14/07 від 28.03.2007 р. з 02.04.2007 р.

Згідно із ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Наслідки відмови від договору доручення визначені в ст. 1009 Цивільного кодексу України, в той же час, сторонами підтверджується (позивачем в позові, а відповідачем у відзиві), що на момент розірвання Договору відповідач не приступив до його виконання, а тому підстави для відшкодування повіреному витрат чи плати, пропорційно виконаній роботі, відсутні.

Із матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що умови Договору не виконувалися, окрім сплати позивачем на користь відповідача авансу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За таких обставин, внаслідок розірвання Договору відповідач зобов’язаний повернути суму отриманих в якості попередньої оплати коштів (правова підстава володіння такими коштами відпала внаслідок розірвання Договору).

Як вбачається із матеріалів справи (платіжні доручення) сума попередньої оплати, сплачена позивачем, становить 60 000,00 грн.

Таким чином, відповідач зобов’язаний сплатити (повернути) на користь позивача суму передоплати у розмірі 60 000,00 грн.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріалами справи підтверджується перерахування передоплати на користь відповідача у розмірі 60 000,00 грн., правова підстава, на якій кошти були набуті, відпала, а відповідач не подав доказів на спростування вимог позивача.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариство обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Посилання відповідача на положення ст.ст. 612, 613 Цивільного кодексу України не спростовують висновку суду, оскільки спір не стосується неналежного виконання відповідачем умов Договору, у зв’язку з тим, що позивачем реалізовано передбачене ст. 1008 Цивільного кодексу України безумовне право на відмову від договору доручення, а реалізація такого права не залежить від добросовісного виконання своїх обов’язків іншою стороною договору.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Корпорації суми передоплати у розмірі 60 000,00 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі 30040,88 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання, нарахованих у період з травня 2007 року (а.с. 80-82) по червень 2010 року та 3% річних у розмірі 5 685,04 грн. –з 01.05.2007 р. по 14.06.2010 р.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення наведеної норми застосовуються за невиконання грошових зобов’язань та знаходиться в 51 Главі Цивільного кодексу України, яка має назву "Правові наслідки порушення зобов’язання. Відповідальність за порушення зобов’язання", а дана глава міститься у розділі І "Загальні положення про зобов’язання" книги п’ятої Цивільного кодексу України. Наведене свідчить, що положення такої статті стосуються як договірних, так і не договірних зобов’язань, тобто до порушення грошового зобов’язання, незалежно від визначених ст. 11 Цивільного кодексу України підстав їх виникнення.

Грошове зобов’язання –це зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Судом встановлено, що згідно п. 4 ч. 2 ст. 11, 509, 1212 Цивільного кодексу України в силу юридичного факту розірвання Договору, правова підстава, на якій Товариством було набуто грошові кошти, відпала, що зумовило виникнення зобов’язання по поверненню таких коштів.

Тобто, має місце правовідношення в якому Товариство (боржник) зобов'язано вчинити на користь Корпорації (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання по поверненню коштів, яке за змістом правовідношення є грошовим, Товариством не виконано. Тобто, має місце прострочення виконання грошового зобов’язання, в т.ч. у визначений позивачем період.

За таких обставин, суд вважає за можливе задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат за прострочення виконання зобов’язання по сплаті 60 000,00 грн., нарахованих за порушення зобов’язання у період травень 2007 року –червень 2010 року, у розмірі 30 040,88 грн.

За перерахунком суду, у визначений позивачем період (з 01.05.2007 р. по 14.06.2010 р.), розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 5 626,85 грн.

Аналогічний висновок про можливість застосування приписів ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України у випадку володіння (збереження) грошовими коштами без достатньої правової підстави міститься в постановах Вищого господарського суду України від 08.02.2010 р. у справі №30/72, від 03.06.2009 р. у справі 16/336 та від 27.03.2008 р. у справі 12/197.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Корпорації грошових коштів у розмірі 60000,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 30 040,88 грн. та 3% річних у розмірі 5 626,85 грн.

В задоволенні позову в частині стягнення 3% річних у розмірі 58,19 грн. необхідно відмовити, оскільки позивачем при складанні позову невірно обраховано розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог в т.ч. витрати на оплату державного мита за подачу апеляційної та касаційної скарги (враховуючи фактичні витрати, які підлягали сплаті при подачі таких скарг).

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Корпорації "Проун" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр професійних рішень" (04107, м.Київ, вул. Підгірна/Татарська, 3/7; ідентифікаційний код 33947885) на користь Корпорації "Проун" (16200, Чернігівська обл., смт. Короп, вул. Поштова, 5; ідентифікаційний код 14220283) грошові кошти у розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 30 040 (тридцять тисяч сорок) грн. 88 коп., 3% річних у розмірі 5 626 (п’ять тисяч шістсот двадцять шість) грн. 85 коп., державне мито у розмірі 1 253 (одна тисяча двісті п’ятдесят дві) грн. 92 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 235 (двісті тридцять п’ять) грн. 86 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                                                                                                               Р.В. Бойко

Дата підписання повного тексту рішення –28.07.2010 р.