Постанова № 10608716, 26.07.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.07.2010 р. Справа № 2а-4041/10/1470

м.Миколаїв

9:50

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Богзи Н..А.,

представника позивача: Чамари Л.В. дов. №09/29 від 19.07.2010,

представника відповідача: Чаричанського П.О. дов. №15785/9/10-013 від 01.06.2010,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовомДП "Миколаївський морський торгівельний порт", вул. Заводська, 23,Миколаїв,54000 доСпеціалізована ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, вул. Чкалова, 20,Миколаїв,54017 провизнати протиправним та скасувати рішення від 19.04.2010 р. №0000040037/1, З врахуванням заяви позивача про збільшення позовних вимог №09/1377 від 22.07.2010: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача№0000040037/1 від 19.04.2010 та №0000040037/2 від 21.06.2010, - в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 19.04.2010 №0000040037/1.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наступне:

- з аналізу норм податкового законодавства вбачається, що платник податку не подає до податкової інспекції податкову декларацію по податку з доходів фізичних осіб, а тому можна дійти висновку, що податок з доходів фізичних осіб не відповідає визначенню податкового зобовязанням в розумінні Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 №2181-ІІІ (надалі Закон №2181-ІІІ) та Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 №889-IV (надалі - Закон № 889-IV).

- враховуючи те, що податок з доходів фізичних осіб не зазначається в податковій декларації, контролюючий орган, у відповідності із Законом №2181-III не має законодавчих підстав визначати податкове зобовязання по податку з доходів фізичних осіб в порядку, встановленому п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону № 2181-III»;

- у відповідача відсутні законні підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій по податку з доходів фізичних осіб з посиланням на п.п.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону №2181-III, оскільки застосована норма не встановлює, що санкції застосовуються саме за порушення при визначені податку з доходів фізичних осіб; нарахування та попередня сплата податку з доходів фізичних осіб не вимагається відповідно до Закону №2181-III; відповідач, як контролюючий орган, не має встановлених цим Законом підстав визначати податкове зобовязання по податку з походів фізичних осіб.

- тобто, у відповідача відсутні законні підстави для донарахування податку з доходів фізичних осіб за п.п.4.2.2 п.4.2. ст.4 Закону №889-IV та застосування штрафних (фінансових) санкцій по податку з доходів фізичних осіб із посиланням на п.п.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону № 2181-III.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, проти в позові відмовити, вказуючи на те, що:

- відповідно до п.1 ч.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 №509-ХІІ (далі - Закон №509-ХІІ) податкові органи мають право перевіряти своєчасність, достовірність, повноту нарахування і сплати податків, зборів (обовязкових платежів);

- стаття 14 Закону України «Про систему оподаткування»№1251-ХІІ від 25.06.1991 (надалі Закон №1251-ХІІ) відносить податок з доходів фізичних осіб до загальнодержавних податків і зборів, тому податкові органи уповноважені перевіряти правильності та своєчасності сплати цього податку;

- стаття 20 Закону №889-IV передбачає, що розмір штрафних санкцій та підстави їх застосування визначаються законом, що регулює такі питання, якщо інше не встановлено нормами цього Закону. Законом, що встановлює розмір штрафних санкцій та визначає підстави їх застосування є Закон №2181-ІІІ, оскільки нормами Закону №889-IV такі положення не визначені. Тому донарахування позивачу податку з фізичних осіб та застосування до нього штрафних санкцій на підставі Закону №2181-ІІІ є цілком правомірним.

Під час розгляду справи, представники сторін підтримали доводи, викладені у адміністративному позові та запереченнях проти нього.

Судовий процес фіксувався за допомогою технічного комплексу «Камертон».

У судовому засіданні 26.07.2010 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Приймаючи рішення по справі судом взято до уваги наступне.

В період з 18.12.2009 по 01.02.2010 Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м.Миколаєві (надалі - СДПІ ВПП) було проведено планову виїзну перевірку ДП «Миколаївський морський торговельний порт»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2009.

За результатами перевірки СДПІ ВПП складено акт №127/37/01125608 від 08.02.2010 (а.с.8-122), в якому відповідач зазначив, що в порушення пп.6.3.2 п.6.3 ст.6 Закону №889-IV, позивачем, при утриманні податку з доходів фізичних осіб із заробітної плати звільнених працівників у листопаді і грудні 2007 року та у квітні і жовтні 2008 року, застосована соціальна пільга, у звязку з чим донарахуванню підлягає 137,36 грн. (а.с.83); крім того, податок з доходів фізичних осіб, визначений при отриманні підзвітними особами готівкових коштів без надання розрахункових документів, підтверджуючих їх сплату, складає 540,59 грн.

19.04.2010 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №00000400372/1, яким на підставі пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону №2181-ІІІ позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 677,95 грн. та на підставі п.п.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону №2181-ІІІ застосовані штрафні санкції у сумі 1355,9 грн. (а.с.123).

За результатами розгляду скарги позивача на податкове повідомлення-рішення №00000400372/1 від 19.04.2010, СДПІ ВПП винесла аналогічне податкове повідомлення рішення №00000400372/2 від 21.06.2010 (а.с.140).

Не погодившись з винесеними СДПІ ВПП податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до суду, при цьому, по суті встановлених перевіркою порушень та розміру визначеного до сплати податкового зобовязання, позивач не заперечує, позовні вимоги ґрунтуються на неправомірному застосуванні до нього при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 та п.п.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону №2181-ІІІ.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

У відповідності до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Преамбули Закону №2181-ІІІ, вказаний Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів(обовязкових платежів), нарахування і сплати пені і штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами.

Підпункт 1.1) статті 1 Закону №2181-ІІІ визначає, що під платниками податків розуміються, зокрема, юридичні особи, на яких згідно з законами покладено обовязок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обовязкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Поняття податку і збору (обовязкового платежу) визначено у ст.2 Закону №1251-ХІІ, і є обовязковим внеском до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійсненим платником у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Стаття 4 Закону №1251-ХІІ визначає, що платниками податків і зборів (обовязкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обовязок сплачувати податки і збори (обовязкові платежі).

Відповідно до п.п.17.1 ст.17 Закону №889-IV, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (податковий агент), який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Згідно п.1.15 ст.1 Закону №889-IV, податковий агент це, зокрема, юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобовязані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Таким чином, при співставленні термінів та правових норм, визначення яких надані Законами №1251-ХІІ , №2181-ІІІ та №889-IV, можна зробити висновок, що «податковий агент», відповідальний за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб, також підпадає під визначення поняття «платника податків», яке надане Законом №2181-ІІІ.

Сам податок з доходів фізичних осіб, в силу ст.14 Закону №889-IV, відноситься до загальнодержавних податків із зборів (обовязкових платежів), перевірка своєчасності сплати, достовірності та повноти нарахування яких віднесена, відповідно до п.1 ч.1 ст.11 Закон №509-ХІІ, до повноважень податкових органів.

Відповідно до п.б) п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону №2181-ІІІ, контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму податкового зобовязання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових деклараціях.

Позивачем у позовні заяві робиться акцент на тому, що податковий розрахунок Ф.№1ДФ не є податковою декларацією, тому податок з доходів фізичних осіб не відповідає визначенню податкового зобовязанням в розумінні Закону №2181-ІІІ, і, відповідно, у відповідача не було правових підстав для самостійного визначення податкового зобовязання з цього податку.

Суд вважає, що при визначенні податкового зобовязання контролюючим органом, відповідно до п.б) п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону №2181-ІІІ, ключовим є встановлення при перевірці заниження або завищення суми його податкового зобовязання.

Відповідно до п.п.1.2 ст.1 Закону №2181-ІІІ податкове зобовязання це зобовязання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Вказане тлумачення податкового зобовязання не ставить його наявність в залежність від подання платником податків податкової декларації.

Таким чином, посилання позивача на те, що відсутність обовязку складати та подавати податкові декларації по податку з доходів фізичних осіб, позбавляє податок з доходів фізичних осіб статусу податкового зобовязанням, в розумінні Закону №2181-ІІІ, суд вважає помилковим.

Що стосується правомірності нарахування відповідачем у спірних повідомленнях-рішеннях штрафних санкцій, слід зазначити наступне.

Відповідно до п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8, пп.а) п.19.2 ст.19 Закону №889-IV, податок з доходів фізичних осіб підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Податкові агенти, зобовязані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Тобто, податок з доходів фізичних осіб має бути сплачений одночасно з виплатою доходу на користь відповідної особи.

Згідно п.п.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону №2181-ІІІ, у разі коли платник податків здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обовязкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обовязковою передумовою такої виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобовязання з такого податку, збору (обовязкового платежу).

Оскільки при перевірці відповідачем було встановлено заниження податку з доходів фізичних осіб у сумі 677,95 грн., які мали бути перераховані позивачем до бюджету при виплаті оподатковуваного доходу, то застосування до позивача штрафних санкцій у відповідності до п.п.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону №2181-III є правомірним.

Враховуючи викладене, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення №0000040037/1 від 19.04.2010 та №0000040037/2 від 21.06.2010, прийняті відповідачем у відповідності до вимогам ч.3 ст.2 КАС України і підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати у вигляді судового збору підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст.11, 71, 98, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.В задоволенні позову відмовити.

2.Судові витрати покласти на позивача.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя М.В. Мавродієва

Постанова оформлена у відповідності до ст.163 КАС України

та підписана суддею 02 серпня 2010 року.