Рішення № 106086626, 31.08.2022, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2022 року Справа № 480/10917/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпової О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Усенко І.М.,

представника позивача - Четвертак Л.В.,

представника відповідача - Ложечник Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/10917/21 за позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці ДФС, Сумської митниці ДМС України, третя особа: Слобожанська митниця Держмитслужби про стягнення заробітної плати та середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної митної служби України в особі територіального відділення Сумська митниця (вул. Юрія Вєтрова, 24, м. Суми,Сумська область, 40020) та до Сумської митниці ДФС (вул. Юрія Вєтрова, 24, м. Суми, Сумська область, 40020), третя особа: Слобожанська митниця Держмитслужби (вул. Короленка, 16 Б, м. Харків, 61003), в якій просить:

1) визнати незаконними дії Сумської митниці ДФС в частині невиплати заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 ;

2) стягнути з Державної митної служби України в особі територіального відділення Сумська митниця, як правонаступника заробітну плату (у формі компенсації за 40 днів невикористаної додаткової відпусти відповідно ст. 19 Закону України "Про відпустки") в розмірі 5558,40 грн.;

3) стягнути з Державної митної служби України в особі територіального відділення Сумська митниця, як правонаступника, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті заробітної плати за період з 03 листопада 2020 року по день вирішення справи по суті.

Свої вимоги мотивує тим, що ні під час скорочення її посади відповідно до наказу №69- о від 21.02.2020р., а ні під час її звільнення за п.1 ст.36 КЗпП України згідно з наказом №125-о від 30.10.2020р. позивачу не було виплачено компенсацію за додаткову соціальну відпустку як одинокій матері на підставі ст.19 Закону України «Про відпустки» за 2016, 2017, 2018, 2019 роки. Факт того, що вона є одинокою матір`ю, підтверджується тим, що у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2012,2013.2014.2015 р.р., які знаходяться в матеріалах особової справи ОСОБА_1 , в розділі «Члени сім`ї» тільки в 2013 році з`являється запис про єдиного члена сім`ї позивача- сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інших членів сім`ї ОСОБА_1 (окрім сестри, племінників тощо) не було зазначено до 2013 року зовсім.

Окрім цього в особової матеріалах справи позивача, що знаходиться у відділі по роботі з персоналом Сумської митниці ДФС, є заява про встановлення режиму роботи з лютого 2017 року (скороченого), у зв`язку з тим, що особа має малолітню дитину і не має іншої можливості доглядати сина, оскільки сама його виховувала.

Зазначає, що наказом № 57-кв від 20.10.2020 р. ОСОБА_1 за період роботи з 01.01.2020 по 31.12.2020 р. було надано 10 календарних днів з 20.10.2020 по 29.10.2020 р. додаткової відпустки як одинокій матері на підставі ст. 19 Закону України «Про відпустки». Тобто роботодавець визнав статус особи як одинокої матері та визнав її право як одинокої матері на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів та відповідно надав у 2020 році таку додаткову відпустку.

Тому, враховуючи вищезазначене, на думку позивача, при її звільненні вона мала право, визнане роботодавцем, на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як мати-одиначка за період 2016р. - 10 календарних днів, 2017р. - 10 календарних днів, 2018р. - 10 календарних днів, 2019р. - 10 календарних днів.

З розрахункових листів за жовтень 2020 р. та листопад 2020 року, наданих на адвокатський запит Сумською митницею, вбачається, що оплата 10 днів додаткової відпустки склала 1389,60 грн. Таким чином ОСОБА_1 в день звільнення роботодавець повинен був виплатити компенсацію за 40 календарних днів додаткової відпуски, що складає: 40*1389,60= 5558,40 грн., які вона просить стягнути на свою користь разом із середнім заробітком за затримку розрахунку при звільненні на підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України.

Ухвалою від 29.10.2021р. у справі провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням сторін.

Представником Слобожанської митниці Держмитслужби подано відзив на позовну заяву (а.с.49-53), в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що, згідно з особовою справою ОСОБА_1 остання не має документів і підстав вважатися одинокою матір`ю. Зокрема, відповідно до особової картки у графі додаткові відомості ОСОБА_1 зазначає власноручно «Пільг не маю», що підтверджує це своїм підписом. Це вказує на відсутність статусу одинокої матері, оскільки одинока мати має пільги, передбачені законом. Крім того, позивач надала в додатках документи, відповідно до яких у свідоцтві про народження дитини ОСОБА_2 у графі «Батьки» наявний запис батька ОСОБА_2 , але доказів, що запис зроблений в установленому законом порядку за вказівкою матері, немає.

Зазначає, що чинне законодавство містить умови призначення допомоги на дітей одиноким матерям у Законі України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», а саме у статті 18-2 вказано, що допомога на дітей одиноким матерям призначається за наявності витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідки про народження, виданої виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документа про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку.

Так, у копії опису особової карки ОСОБА_1 відсутній витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідки про народження, виданої виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини.

Отже, на думку представника Слобожанської митниці Держмитслужби, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував.

Представник третьої особи, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи (а.с.81), в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило.

Вислухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2010 року проходила службу в митних органах України.

Наказом державної фіскальної служби України (Сумська митниця ДФС) від 21 лютого 2020 року №69-го «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади державного інспектора сектору управління ризиками Сумської митниці ДФС відповідно до п.1 ч. 1 ст.87 Закону України «Про державну службу» та п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15.09.2020р. у справі №480/1743/20, залишеному без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021р., позивача було поновлено на посаді державного інспектора сектору управління ризиками Сумської митниці ДФС з 22.02.2020 р.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_3 та була у відпустці для догляду за дитиною.

У 2016 році наказом №764-го від 09.08.2016 р. позивач приступила до роботи з 10.08.2016р. у зв`язку з виходом на роботу з відпустки для догляду за дитиною.

Наказом № 125-о від 30.10.2020р. ОСОБА_1 звільнили з роботи на підставі п.1 ст.36 КЗпП України.

Позивачу було виплачено грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки у кількості 14 календарних днів за період роботи з 10.08.2020р. по 09.08.2020р., у кількості 4 календарних днів за період роботи з 10.08.2019 по 09.08.2020р. на підставі ст.19 Закону України «Про відпустки»

Наказом №69-о від 21.02.2020 р. «Про звільнення ОСОБА_4 » згідно з п.1 ч. 1 ст.40 КЗпП України, який було скасовано рішенням суду у справі №480/1743/20, ОСОБА_1 було виплачено грошові компенсації за невикористані частини щорічних основної відпуски, додаткової відпуски державного службовця.

Позивач стверджує, що ні під час скорочення її посади відповідно до наказу №69- о від 21.02.2020р., а ні під час її звільнення за п.1 ст.36 КЗпП України згідно з наказом №125-о від 30.10.2020р. позивачу не було виплачено компенсацію за додаткову соціальну відпустку як одинокій матері на підставі ст.19 Закону України «Про відпустки» за 2016, 2017, 2018, 2019 роки.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 76 Кодексу законів про працю України щорічні додаткові відпустки надаються працівникам:1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; 2) за особливий характер праці; 3) в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначені Законом України «Про відпустки»

Відповідно до статті 2 Закону України «Про відпустки «право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Вказаний вид соціальних відпусток відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки «як додатково оплачувана відпустка надається щорічно тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України) жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Статтею 157 Сімейного кодексу України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення (стаття 158 Сімейного кодексу України).

Отже, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір`ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.

Вказаний висновок суду узгоджується із позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.06.2018 року у справі № 822/2446/17 (адміністративне провадження № К\9901/27847/18).

Суд звертає увагу, що чинне законодавство України не містить конкретного переліку документів, які слід пред`явити жінці, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки (у спірних правовідносинах - такі документи слід подавати позивачу).

Зазначення позивачем у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2012,2013.2014.2015 р.р., які знаходяться в матеріалах особової справи ОСОБА_1 , в розділі «Члени сім`ї» запису про єдиного члена сім`ї позивача- сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також посилання позивача на те, що в її особовій картці вказано, що вона є незаміжня та має сина, не доводить факт відсутності участі батька у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджує наявність у позивача статусу «одинока мати», оскільки для підтвердження такого статусу, на переконання суду, мають бути інші документи, видані офіційними установами, що свідчать про неучасть батька у вихованні дитини.

При цьому, посилання представника позивача в судовому засіданні на те, що в деклараціях відсутня інформація про отримання аліментів від батька дитини, як на підставу для задоволення позовних вимог, суд вважає необґрунтованими, оскільки кошти на утримання дитини можуть бути присуджені за рішенням суду у разі неможливості досягнення між батьками угоди про добровільне відрахування,внаслідок чого не стягнення аліментів з батька дитини за рішенням суду навпаки може бути доказом того, що він виконує свій обов`язок з утримання своєї дитини належним чином. Крім того, участь у вихованні дитини не обмежується лише обов`язком батька надавати кошти на утримання дитини, а включає в себе й спілкування з нею, моральне виховання, підтримання з дитиною регулярних особистих стосунків і прямих контактів, забезпечення необхідних умов життя, навчання та здоров`я дитини, виконання встановлених законом обов`язків по догляду за дитиною, тощо.

Як було зазначено вище, відповідно до статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Жодних рішень органу опіки і піклування щодо визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею батька, матеріали справи не містять.

Отже, з огляду на вказані вище документи, що містяться в матеріалах справи, а також норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позивач не підтвердила свій статус матері, яка виховує дитину без батька та, як наслідок отримання права на соціальну відпустку відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про відпустки», оскільки позивач не надала до суду офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини. Зокрема, такими документами, наприклад, можуть бути: рішення суду про позбавлення батька батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук батька у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів у акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини тощо, яка б була складена на момент трудових відносин позивача та відповідача.

Відтак, як на момент проходження служби, так і на момент звільнення позивача, відповідач не мала в наявності відповідних документів для задоволення вимоги про виплату компенсації за невикористану соціальну додаткову відпустку як одинокій матері.

Суд вказує на те, що особа, заявляючи про наявність у неї будь-якого права, для можливості його реалізації повинна надати суб`єкту владних повноважень відповідні документи на підтвердження наявності у неї такого права.

При цьому, щодо посилань представника позивача на те, що в матеріалах особової справи позивача, яка знаходиться у відділі по роботі з персоналом Сумської митниці ДФС, є заява про встановлення режиму роботи з лютого 2017 року (скороченого), у зв`язку з тим, що особа має малолітню дитину і не має іншої можливості доглядати сина, оскільки сама його виховувала, та на те, що наказом № 57-кв від 20.10.2020 р. ОСОБА_1 за період роботи з 01.01.2020 по 31.12.2020 р. було надано 10 календарних днів з 20.10.2020 по 29.10.2020 р. додаткової відпустки як одинокій матері на підставі ст. 19 Закону України «Про відпустки», як на доказ наявності у неї статусу одинокої матері, суд вважає необхідним відмітити, що до повноважень митниці не належить встановлення такого статусу, остання лише повинна виплатити такій матері відповідну грошову компенсацію у разі наявності підтверджуючих документів, виданих іншими офіційними установами.

Виходячи з вищевикладеного, оскільки позивачем не було доведено із наданням належних документів до відома роботодавця про наявність в неї статусу одинокої матері, про що свідчать копії досліджених в судовому засіданні матеріалів особової справи позивача, суд приходить до висновку, що у митниці був відсутній обов`язок щодо нарахування та виплатити ОСОБА_1 під час її звільнення компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У зв`язку із відмовою задоволенні позовних вимог, а також відсутністю судових витрат, понесених відповідачем, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Сумської митниці ДФС, Сумської митниці ДМС України, третя особа: Слобожанська митниця Держмитслужби про стягнення заробітної плати та середнього заробітку відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 06.09.2022р.

Суддя О.О. Осіпова