Рішення № 10606807, 16.04.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.04.10 р.                     Справа № 6/312                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Української аграрної біржі м. Київ (код ЄДРПОУ 23389377)

до відповідача відкритого акціонерного товариства “Племінний завод “Малинівка” с. Малинівка (код ЄДРПОУ 00483501)

про стягнення 1790385,82 грн.

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Відкрите акціонерне товариство ”Державний експортно-імпортний банк України” м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Кабінет Міністрів України м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерство фінансів України м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Національна акціонерна компанія ”Украгролізинг” м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерство аграрної політики України м. Київ

за участю представників сторін:

від позивача: Гладишко Ю.П. за довіреністю № 07032.05/15 від 10.02.2010 р.

від відповідача: Рудик Ю.О. за довіреністю б/н від 08.09.2009 р.

від третіх осіб: Фурсов В.В. за довіреністю № 010-01/3382 від 20.05.2009 р.

Господарським судом Донецької області 11.07.2003 р. порушено провадження у справі № 6/312.

В останній заяві від 05.11.2008 р. позивач просив суд стягнути з ВАТ “Племінний завод “Малинівка” заборгованість за договором фінансового лізингу № 75 в розмірі 1012044,71 грн., 3% річних у сумі 20277,29 грн., штрафні санкції в сумі 162218,33 грн. та повернути майно Українській аграрній біржі, а саме два комбайни - комплекти CASE IH2166.

Рішенням господарського суду Донецької області від 17.11.2008 р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.04.2009 р., позовні вимоги задоволені частково. Постановою Вищого господарського суду України від 27.10.2009 р. рішення господарського суду Донецької області від 17.11.2008 р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 21.04.2009 р. по справі № 6/312 скасовані, справу передано на новий розгляд.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 27.01.2010 р. справу № 6/312 передано на розгляд судді Забарющему М.І.

Ухвалою суду від 27.01.2010 р. справа № 6/312 призначена до розгляду в судовому засіданні, сторони та треті особи зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 15.02.2010 р. справу № 6/312 передано на розгляд судді Богатирю К.В.

Від представників відповідача надійшло в останній день 2–х місячного строку розгляду справи письмове клопотання, погоджене представником позивача, про продовження строку розгляду спору ще на 2 місяці у зв’язку з можливістю врегулювання сторонами спору в добровільному порядку. Із усних пояснень представників сторін суд встановив про наявність у сторін наміру в майбутньому укласти мирову угоду.

До клопотання про продовження строку розгляду справи текст мирової угоди не доданий, будь–які докази попередніх переговорів між сторонами з цього приводу або досягнення домовленостей відсутні, усі необхідні та достатні докази для винесення судом рішення є в матеріалах справи, тому суд з врахуванням тривалого періоду розгляду справи (біля 7 років) та можливістю укладення мирової угоди на стадії виконання судового рішення відхилив клопотання сторін про продовження строку розгляду справи на 2 місяці.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача, відповідача та третіх осіб, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

В постанові від 27.10.2009 р. Вищий господарський суд України вказує на наступні недоліки, що були допущені судами першої та другої інстанцій при розгляді даного спору:

– не з’ясування обставин щодо правової природи спірного договору;

– не з’ясування обставин щодо встановлення засобу платежу та порядку проведення платежів відповідно до норм діючого законодавства, виходячи з правової природи спірного договору;

– відсутність перевірки обґрунтованості та відповідності розрахунків штрафних санкцій, 3% річних та індексу інфляції відповідно до умов чинного законодавства та договору;

– не встановлення обставин набуття відповідачем права власності на спірне майно, виходячи з приписів норм діючого законодавства та умов договору;

– ненадання оцінки заявам позивача про зміну позовних вимог стосовно одночасної зміни предмету та підстави позову.

Відповідно до ст. 111–12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

З матеріалів справи, пояснень позивача, відповідача та третіх осіб суд вбачає наступне:

18.06.1998 р. між Українською аграрною біржею (лізингодавець), що виступало згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 753 від 15.07.1997 р. у ролі державного агента з поставки сільськогосподарської техніки компанії „Кейс Корпорейшен” та державним племзаводом „Малинівка” (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 75, згідно умов якого позивач у відповідності до запиту державного племзаводу „Малинівка” від 16.06.1998 р. зобов'язувався надати відповідачу у вигляді лізингу з правом викупу в платне користування об’єкт лізингу на умовах, що визначаються цим договором, а відповідач зобов'язувався прийняти у користування сільськогосподарську техніку, здійснити авансовий платіж згідно виставленого рахунку-фактури, та своєчасно здійснювати лізингові платежі на умовах даного договору.

10.06.1999 р. між Українською аграрною біржею та державним племзаводом „Малинівка” було укладено додаток № 1 до договору фінансового лізингу № 75 від 18.06.1998 р., згідно умов якого сторони внесли зміни до статей 7 (пункт 7.1.2), 9 (пункти 9.2-9.9) та зобов'язувались після укладання цього договору щороку укладати договори поставки сільськогосподарської продукції до держрезерву України, які є невід’ємною частиною даного договору.

Відповідно до порядку оплати лізингових платежів (передбачений пунктом 9 договору лізингу), починаючи з 1998 р. відповідач розраховується з лізингодавцем за отриману техніку шляхом поставки до державного резерву пшениці (м’якої) третього класу за ціною 115 доларів США за тону (у валюті України за курсом Національного банку на момент здачі зерна), іншої сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки – в еквіваленті за погодженням з Міністерством фінансів та Державним комітетом по матеріальних резервах коефіцієнтами або власними коштами.

26.06.2000 р. між Українською аграрною біржею та державним племзаводом „Малинівка” було укладено додаток № 2 до договору фінансового лізингу № 75 від 18.06.1998 р., за умовами якого сторони внесли зміни до статей 7 (пункту 7.1.2), 9 (пунктів 9.2 - 9.5) та яким сторони встановили, що, починаючи з сезону збору врожаю 2000 р., відповідач розраховується з позивачем за отриману техніку власними коштами або передачею позивачу права реалізації сільськогосподарської продукції. Договір доручення, що укладається відповідно до пункту 7.1.2 договору, визначає кількість та якість сільськогосподарської продукції, яка має бути поставлена відповідачем на заготівельні підприємства у поточному році, мінімальні ціни реалізації.

В матеріалах справи міститься статут ВАТ „Племінний завод „Малинівка” (відповідач), з якого вбачається, що ВАТ „Племінний завод „Малинівка” засноване у відповідності з рішенням засновника – Донецького регіонального відділення Фонду державного майна України (Наказ № 1913 від 17.09.1998 р.) шляхом перетворення державного племінного заводу „Малинівка” Донецької області у відкрите акціонерне товариство відповідно до Закону України „Про приватизацію державного майна” та Закону України „Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”. Пунктом 3.3 статуту передбачено, що ВАТ „Племінний завод „Малинівка” є правонаступником державного племінного заводу „Малинівка” Донецької області. Завірена копія статуту міститься в матеріалах справи.

30.01.2002 р. між Українською аграрною біржею та ВАТ „Племінний завод „Малинівка” було укладено додаток № 3 до договору фінансового лізингу № 75 від 18.06.1998р., згідно умов якого сторони внесли зміни до статей 2 (пункту 2.2.1), 4 (пункту 4.1), 7 (пункту 7.2.2), 8 (пунктів 8.5.1 - 8.5.5) договору.

Об’єктом лізингу є комбайн - комплект у кількості 2 шт. за ціною 174700 доларів США за один комплект.

Вартість договору становить 427900 доларів США, у тому числі: на 2 шт. комбайн-комплектів – вартість техніки 349400 доларів США, лізингові проценти – 78500 доларів США. Страхування має бути здійснене на суму еквівалентну не менш ніж 349400 доларів США.

Згідно п. 4.2 договору ціни, вартість техніки і лізингові проценти вказані без урахування ПДВ, лізингові проценти розраховані орієнтовно, виходячи з відсоткової ставки LIBOR на момент підписання цього договору.

Відповідно до п. 4.3 договору вартість техніки, суми платежів, а також інші показники, які застосовуються у цьому договорі, наводяться в доларах США на підставі довготермінової дії цього договору та положення про те, що зобов’язання лізингодавця перед банками–кредиторами є валютними зобов’язаннями в американських доларах, а також на підставі необхідності елімінувати курсові коливання валют та внаслідок неможливості визначення курсу гривні до долара США на весь термін дії цього договору. При цьому сторони договору на основі вказаних валютних показників проводять розрахунки та здійснюють бухгалтерське відображення всіх операцій, що пов’язані з виконанням цього договору, в національній валюті України, якщо інше не передбачено чинним законодавством на момент здійснення таких розрахунків або операцій.

Згідно п. 7.3.1 договору лізингоодержувач зобов’язується внести аванс, який зараховується до суми лізингових процентів першого року.

Відповідно до п. 7.3.2 договору лізингоодержувач зобов’язаний перерахувати авансовий платіж на розрахунковий рахунок лізингодавця згідно з виставленим лізингодавцем рахунком-фактурою протягом двох банківських днів після отримання такого рахунку-фактури (без урахування дати отримання). Невиконання лізингоодержувачем авансового платежу у встановлений термін є підставою для визнання цього договору недійсним.

Пунктами 8.5.1 - 8.5.5 додатку № 3 до договору фінансового лізингу № 75 від 18.06.1998 р. передбачений наступний порядок розрахунків:

-в 1998 р. - лізінговий платіж складає 100168 доларів США, у тому числі: фіксований платіж у розмірі 83568 доларів США, лізингові проценти в сумі 16600 доларів США;

-в 1999 р. лізинговий платіж складає 110710 доларів США, у тому числі: фіксований платіж у розмірі 83568 доларів США, лізингові проценти в сумі 27142 доларів США;

-в 2000 р. лізинговий платіж складає 102502 доларів США, у тому числі: фіксований платіж у розмірі 83560 доларів США, лізингові проценти в сумі 18942 доларів США;

-в 2001р. лізинговий платіж складає 76742 доларів США, у тому числі: фіксований платіж у розмірі 65674 доларів США, лізингові проценти в сумі 11068 доларів США;

-в 2002 р. лізинговий платіж складає 37778 доларів США, у тому числі: фіксований платіж у розмірі 33030 доларів США, лізингові проценти в сумі 4748 доларів США.

Згідно п. 9.1 договору лізингові платежі за узгодженням сторін можуть бути внесені у натуральній, грошовій або змішаній формі.

Відповідно до п. 9.6 договору в разі відсутності у лізингоодержувача необхідної кількості продовольчого зерна, лізингоодержувач зобов’язаний проводити розрахунки за отриману техніку грошима або за умови узгодження з лізингодавцем і обласним представництвом державної акціонерної компанії „Хліб України”, непродовольчим зерном, насінням соняшнику, цукром, іншою сільськогосподарською продукцією і продуктами її переробки. Такі розрахунки лізингоодержувач має завершити не пізніше 15 листопада відповідного року.

Пунктом 9.9 договору передбачено, що порушення лізингоодержувачем своїх зобов’язань щодо договору поставки не звільняє лізингоодержувача від внесення лізингових платежів, які передбачені цим договором.

Завірені копії договору з додатками до нього додані до позову.

На виконання умов договору фінансового лізингу № 75 від 18.06.1998 р. відповідач згідно рахунку–фактури № КЛ–75/1 від 23.06.1998 р. здійснив передбачений п.7.3.1 договору авансовий платіж на суму 50000,00 грн., що підтверджується платіжним документом від 26.06.1998 р. з відміткою банку про проведення платежу, завірена копія якого міститься в матеріалах справи. Призначенням платежу вказаний авансовий платіж за комбайни згідно рахунку 75 від 18.06.1998 р. без ПДВ.

Позивач згідно спірного договору фінансового лізингу передав в тимчасове платне користування техніку компанії "Кейс Корпорейшен", а саме: комбайн-комплект CASE IH модель 2166 у кількості 2 штук в складі (комбайн CASE IH модель 2166, зернова жатка CASE IH модель 1010, пристрій для збирання соняшнику до зернової жатки CASE IH модель 1010, кукурудзяна жатка CASE IH модель 1083) загальною вартістю (без ПДВ) 788118 грн. у розрахунку на повний комплект, що підтверджується видатковою накладною № НКЛв75/1 від 27.06.1998 р., актом здачі–прийомки у користування техніки компанії "Кейс Корпорейшен" до договору фінансового лізингу № 75 від 29.06.1998 р., рахунком–фактурою № КЛ–75/К/1 на здійснення податкових зобов’язань від 09.06.2003 р., завірені копії яких додані до позову.

Позивач надав відповідачу передбачені умовами договору рахунки–фактури на оплату фіксованого платежу (вартість техніки) та лізингового платежу (лізингові проценти): № КЛ75–98/2/61 від 26.10.1998 р., № КЛ75–98/3/61 від 11.01.1999 р., № КЛ–75/99/56 від 10.06.1999 р., № КЛ–75/99С/54 від 03.08.1999 р., № КЛ–75/2000/51 від 26.06.2000 р., № КЛ–75/2000С/54 від 26.06.2000 р., № КЛ–75/99/56–А від 19.09.2000 р., № КЛ–75/2001/42 від 02.07.2001 р., № КЛ–75/2001/42–А від 30.01.2002 р., № КЛ–75/1–а від 11.02.2002 р., № КЛ–75/2002/85 від 04.10.2002 р. Факт направлення рахунків–фактур позивачем та отримання їх відповідачем підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень представнику відповідача. Завірені копії рахунків та поштових повідомлень додані до позову.

Умовами спірного договору (п. 8.5.5; 9.6) передбачений кінцевий строк розрахунку по оплаті вартості техніки та лізингових платежів до 15.11.2002 р. Відповідач виконав грошове зобов’язання частково, сплативши суму 608577,35 грн., що за курсом НБУ на дату здійснення розрахунку становить 145419,64 доларів США. Таким чином, сума заборгованості відповідача за договором фінансового лізингу на користь позивача станом на день подачі позову до суду склала 282480,36 доларів США (427900,00 доларів США – 145419,64 доларів США = 282480,36 доларів США). Враховуючи офіційний курс НБУ на дату позову (5,3330 грн. за 1 долар США), вказана заборгованість за розрахунком позивача складає 1506467,76 грн.

В обґрунтування факту наявності заборгованості відповідача за договором фінансового лізингу № 75 від 18.06.1998 р. позивач надав до суду акт звірки взаєморозрахунків між сторонами від 22.07.2002 р., згідно якого основний борг відповідача на користь позивача станом на 22.07.2002 р. складав 305839,24 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ на 22.07.02 р. 5,3288 грн./дол. США – 1629756,14 грн. Акт звірки підписаний сторонами та скріплений печатками, тому приймається судом до уваги згідно ст. 36 ГПК України як належний доказ у даній справі.

Позивач, вважаючи, що відповідач виконав свої зобов’язання за договором не в повному обсязі та не у встановлений строк, звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Згідно ст. 22 ГПК України позивач неодноразово змінював позовні вимоги (заява № 07032.06/487 від 05.11.2003 р., № 07032.06/558 від 12.02.2004 р., № 07032.06/111 від 15.09.2008 р., від 05.11.2008 р.). В останній редакції позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором фінансового лізингу № 75 від 18.06.1998 р. в розмірі 1012044,71 грн. (без врахування ПДВ), 3% річних в сумі 20277,29 грн., штрафні санкції (пеню) в сумі 162218,33 грн., а також зобов’язати повернути майно Українській аграрній біржі, а саме 2 комбайни–комплекти CASE IH 2166.

В письмових поясненнях від 05.11.2008 р. позивач зазначив, що сума фактичних розрахунків, проведених відповідачем, становить 145419,64 доларів США, а заборгованість складає 282480,36 доларів США. Крім того, пояснив, що сума позову зменшена на вартість техніки згідно висновку Донецького обласного центру експертизи та оцінки (без ПДВ), що повертається Українській аграрній біржі.

Проаналізувавши надані позивачем заяви про зміну позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 75 від 18.06.1998 р., 3% річних та штрафних санкцій (пені) в останній редакції змін (вх. № 02–41/42817 від 05.11.2008 р.) згідно ст. 22 ГПК України підлягають прийняттю до розгляду та в подальшому суд розглядав змінені позовні вимоги про стягнення заборгованості, 3% річних та штрафних санкцій на загальну суму 1352162,73 грн.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував наступним:

У відзиві № 195 від 26.08.2003 р. на позовну заяву відповідач посилається на те, що в договорі фінансового лізингу відсутня домовленість сторін про здійснення перерахунку платежів в гривнях по офіційному курсу НБУ до долару США на момент виконання зобов’язань по договору.

У відзиві відповідач позовні вимоги визнав частково на загальну суму 295073,15 грн., яка складається з наступного:

Вартість комбайнів в сумі 349400 доларів США по курсу НБУ на момент укладення договору складає 719100,14 грн.; лізингові проценти в сумі 78500 доларів США по курсу НБУ на момент укладення договору складають 161560,85 грн. Загальна сума заборгованості складає 719100,14 грн. + 161560,85 грн. = 880660,99 грн. Враховуючи, що відповідач частково виконав грошове зобов’язання за спірним договором на загальну суму 608412,00 грн., заборгованість складає 880660,99 грн. – 608412,00 грн. = 272248,99 грн. Виходячи з вказаної суми основного боргу, відповідач частково визнав позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 4027,79 грн., неустойки в розмірі 18796,37 грн.

У відзивах на змінені позовні вимоги № 123 від 19.04.2004 р., № 163 від 04.05.2004 р. відповідач заперечував на позовні вимоги в частині зобов’язання повернути майно Українській аграрній біржі, а саме 2 комбайни–комплекти CASE IH 2166 у зв’язку з їх необґрунтованістю.

В доповненнях до відзиву відповідач посилається на те, що ані спірним договором, ані діючим законодавством України не передбачено обов’язкове здійснення оплати по курсу НБУ на момент проведення розрахунків, у зв’язку з чим позовні вимоги він вважає безпідставними.

Таким чином, відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що договором фінансового лізингу № 75, не передбачений порядок розрахунків по курсу НБУ на момент здійснення платежів, на чому наполягає позивач, а також заперечує проти витребування у нього техніки, оскільки позивачем не дотриманий передбачений договором фінансового лізингу порядок витребування об’єкту лізингу.

10.11.2008 р. відповідач надав до суду доповнення до відзиву на позовну заяву від 05.11.2008 р., в яких просить суд згідно ст. 83 ГПК України зменшити розмір штрафних санкцій та відстрочити виконання рішення на 6 місяців, після чого розстрочити його виконання на 12 місяців.

Листом від 21.03.2010 р. № 22/вих. відповідач уточнив свою заяву про відстрочення виконання рішення суду на 6 місяців, оскільки підприємство знаходиться у складній фінансовій ситуації, а саме:

У зв’язку з поганими погодними умовами 2006–2009 років були дуже низькі врожаї зернових. По закінченні строку дії в 2007–2008 роках договорів оренди земельних ділянок їх власники відмовилися укладати нові. На даний момент земельні площі з 4000 га в 2005 році зменшилися до 400 га в 2010 році. У зв’язку зі зменшенням землі, яка використовується для сільськогосподарських потреб, зокрема, кормових угідь, різко скоротилося виробництво кормів, що призвело до скорочення поголів’я худоби. В такій ситуації відповідач змушений був закупати корми по ринковим цінам, які значно перевищували собівартість вирощуваних кормів. Для обробки залишкових 400 га землі підприємство змушено було укладати договори на послуги по вирощуванню сільськогосподарської продукції, що є значно дорожчим власних експлуатаційних витрат. Крім того, щорічно зростають ціни на паливно–мастильні матеріали, на мінеральні добрива, засоби захисту рослин, ветеринарні препарати та інші необхідні для роботи підприємства засоби та матеріали, а підтримка держави сільськогосподарських підприємств в 2009 році була повністю відсутня. Вказані фактори вплинули на фінансовий результат роботи ВАТ “Племінний завод “Малинівка” і, як наслідок, збитки за 2009 рік склали 2,7 млн. грн. За вказаних обставин відповідач не може здійснити розрахунок з позивачем раніше вересня поточного року, тобто раніше від надходження коштів за проданий врожай зернових культур. На підставі викладеного відповідач просить відстрочити виконання рішення суду по справі № 6/312 на шість місяців.

До листа відповідач додав оригінали звіту про фінансові результати за січень–грудень 2009 р. та бухгалтерського балансу на 31.12.2009 р.

Ухвалами суду при попередньому розгляді справи були залучені в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: відкрите акціонерне товариство „Державний експортно-імпортний банк України” м. Київ, Кабінет Міністрів України м. Київ, Міністерство фінансів України м. Київ, Національна акціонерна компанія ”Украгролізинг” м. Київ, Міністерство аграрної політики України м. Київ.

Із письмових пояснень третіх осіб вбачається, що вони не є учасниками спірних правовідносин між сторонами за договором лізингу, рішення у даній справі не впливає будь-яким чином на права та обов’язки третіх осіб, але треті особи не заперечували стосовно обставин, викладених позивачем у позові, а деякі з них їх підтвердили та погодилися з позовними вимогами.

Позивач надав до суду клопотання № 07032.06/22 від 16.02.2010 р. про залучення Державної податкової інспекції у Володарському районі Донецької області та Державної податкової адміністрації у Донецькій області в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Ухвалою від 17.02.2010 р. вказане клопотання було відхилене судом як необґрунтоване.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла згідно договору № 75 від 18.06.1998 р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.

Законом України від 11.12.2003 р. „Про внесення змін до Закону України „Про лізинг” внесені зміни в найменування вказаного Закону, виклавши його в такій редакції: Закон України „Про фінансовий лізинг”.

Статтею 1 Закону України „Про фінансовий лізинг” від 16.12.1997 р. передбачено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) – це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст. 2 цього Закону відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Станом на день подачі позову до суду діяли норми Цивільного кодексу Української РСР, які повинні бути застосовані до спірних правовідносин сторін при розгляді даної справи. Норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України набрали чинності тільки з 01.01.2004 р., тобто після порушення провадження у даній справі, тому застосуванню до спірних правовідносин не підлягають.

Згідно ст. 256 ЦК УРСР за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Відповідно до ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Статтею 265 ЦК УРСР передбачено, що наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за користування майном.

Згідно ст. 151 ЦК УРСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 161 того ж Кодексу зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Тобто, суд на підставі матеріалів даної справи дійшов висновку про те, що позивач як лізингодавець повністю виконав свої зобов’язання перед відповідачем згідно умов договору лізинга, а відповідач – лізингоодержувач, не в повній мірі здійснив оплату вартості об’єкту лізингу та лізингових процентів, чим порушив умови вказаного договору, виникло прострочення виконання грошового зобов’язання.

Стосовно відображення сторонами договору вартості об’єкту лізингу у валюті та додержання встановленого порядку проведення розрахунків у гривні, суд оцінивши матеріали справи та норми діючого законодавства, дійшов наступного висновку:

Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 „Вплив змін валютних курсів”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 193 від 10.08.2000 р., валютний курс – установлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни. Курсова різниця – різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

В пункті 5 вказаного Положення (стандарту) бухгалтерського обліку передбачено, що операції в іноземній валюті під час первісного визнання відображаються у валюті звітності шляхом перерахунку суми в іноземній валюті із застосуванням валютного курсу на дату здійснення операції (дата визнання активів, зобов'язань, власного капіталу, доходів і витрат).

Із врахуванням вищевказаної правової норми, а також пункту 4.3 спірного договору, яким передбачено, що сторони договору на основі вказаних валютних показників проводять розрахунки та здійснюють бухгалтерське відображення всіх операцій, що пов’язані з виконанням цього договору, в національній валюті України, якщо інше не передбачено чинним законодавством на момент здійснення таких розрахунків або операцій, крім того пункту 9.3 договору (в редакції додатку № 1), яким була передбачена можливість розрахунку шляхом поставки пшениці за ціною в доларах США за тону у валюті України за курсом Національного банку на момент здачі зерна, суд не приймає до уваги заперечення відповідача на позовні вимоги в частині того, що перерахування різниці курсу між доларом США та гривнею України при проведенні лізингових платежів повинно здійснюватися станом на дату укладання договору лізингу. На думку суду, таке перерахування повинно бути на день здійснення платіжної операції, а в даному випадку – на день звернення позивача до суду за захистом порушеного права стосовно невиконання відповідачем зобов’язання своєчасно вносити такі платежі.

Пунктами 6.1; 6.2 спірного договору встановлено наступне: після підписання акта про здачу-приймання техніка залишається власністю лізингодавця. Лізингоодержувач набуває права власника після закінчення строку дії цього договору та сплати всієї обумовленої договором суми. Документом, що підтверджує перехід права власності на техніку від лізингодавця до лізингоодержувача, є акт кінцевих розрахунків, який фіксує виконання цього договору та перехід права власності.

Належних доказів сплати всієї суми лізингових платежів за договором та підписання сторонами акту кінцевих розрахунків до суду не представлено, що дає достатні підстави вважати об’єкти лізингу власністю позивача як станом на день подачі позову до суду, так й станом на теперішній час.

Згідно п. 3.1; 3.3 договору лізингу строк лізингу (строк використання об’єкту лізингу) визначено сторонами у 60 місяців від дати фактичного отримання техніки. Вказаний строк складає 5 років (60/12 = 5) та фактично закінчився на день порушення провадження у даній справі.

Але дія договору лізингу відповідно до п. 16.1 цього договору припиняється після закінчення терміну його дії після виконання лізингоодержувачем усіх своїх зобов’язань за цим договором. Тобто, необхідними умовами для закінчення дії договору лізингу є як закінчення терміну його дії, так й повне виконання відповідачем своїх зобов’язань, в тому числі щодо лізингових платежів.

Таким чином, суд дійшов висновку про закінчення строку використання об’єкту лізингу, передбаченого умовами договору, але фактичне продовження дії спірного договору лізингу станом на теперішній час в частині виконання лізингоодержувачем своїх обов’язків за договором.

За вказаних обставин суд вважає вимоги позивача про стягнення основного боргу по лізинговим платежам на загальну суму 1012044,71 грн. (без ПДВ) обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

У позовній заяві та заявах про зміну позовних вимог позивач вказує одержувачем коштів за договором лізингу – Державне казначейство України, про що просить суд зазначити у судовому рішенні. Але вказані обставини не передбачені умовами договору лізингу, крім того із Постанови КМУ від 15.07.1997 р. № 753 „Про надання гарантій Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів щодо забезпечення погашення кредитів, які залучаються для фінансування закупівлі Українською аграрною біржею зернозбиральних комбайнів і тракторів” із змінами та доповненнями, вбачається наступне:

Згідно п. 8 на Українську аграрну біржу, за її згодою, було покладено функції державного агента із залучення кредитів для закупівлі сільськогосподарської техніки компанії "Кейс Корпорейшн", поставки її сільськогосподарським товаровиробникам та іншим суб'єктам господарювання і укладення з ними договорів купівлі-продажу на умовах розстрочення платежу або договорів фінансового лізингу терміном на п'ять років.

Відповідно до п. 9 Українській аграрній біржі було постановлено кошти, отримані від реалізації зазначеної продукції, а також отримані для розрахунку кошти спрямовувати до державного бюджету для погашення кредитів, наданих для придбання сільськогосподарської техніки компанії "Кейс Корпорейшн".

Тобто, перерахування коштів до державного бюджету для погашення кредитів є обов’язком позивача, а не відповідача. Відповідач має зобов’язання за договором лізингу не перед державою, а перед позивачем.

Тому суд вважає одержувачем лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 75 від 18.06.1998 р. саме позивача як лізингодавця.

Стосовно позовних вимог про стягнення 3% річних на суму 20277,29 грн. суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 214 ЦК УРСР боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Позивач самостійно обмежив період нарахування 3% річних строком на 180 днів. Перевіркою нового розрахунку суми 3% річних судом встановлено, що даний розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому приймається судом як належний доказ у даній справі.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 20277,29 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення пені на суму 162218,33 грн. суд дійшов наступних висновків:

Статтею 179 ЦК УРСР передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

Згідно п. 10.2 спірного договору лізингоодержувач повинен виплатити пеню за прострочення лізингових платежів, починаючи з дати його настання, за кожен день прострочення у такому порядку: до 15 днів прострочення – у розмірі 0,05% від суми недотримки; від 15 до 30 днів прострочення – у розмірі 0,1% від суми недотримки; понад 30 днів прострочення – у розмірі 0,2% від суми недотримки.

Позивач здійснив розрахунок пені з урахуванням положень Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. в частині того, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіркою нового розрахунку суми пені судом встановлено наступне:

Спірним періодом, за який нараховується пеня, є період з 16.11.2002 р. (початок прострочення виконання грошового зобов’язання) по 11.06.2003 р. (дата позову, визначена самим позивачем), який складає 208 днів. При цьому позивач обмежив період нарахування пені шестимісячним строком, тобто з 13.12.2002 р. по 11.06.2003 р., що відповідно склало 180 днів. Але при розрахунку позивач припустився суттєвої помилки, застосувавши облікову ставку НБУ в розмірі 12% тоді, як в спірний період облікова ставка НБУ становила 7%. Таким чином розрахунок позивача є цілком невірним та судом до уваги не приймається. За власними розрахунками суду сума пені складає: 1370594,71 грн. х 2 х 7% х 180 днів : 365 днів = 94627,36 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 162218,33 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 94627,36 грн. В частині стягнення пені на суму 162218,33 грн. – 94627,36 грн. = 67590,97 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Заявлені позивачем вимоги про зобов’язання відповідача повернути майно Українській аграрній біржі, а саме 2 комбайни–комплекти CASE IH 2166, судом до розгляду згідно ст. 22 ГПК України не приймаються у зв’язку з наступним:

Предмет позову – це певна матеріально–правова вимога позивача до відповідача. Підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову – це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. В даній справі предметом позову є стягнення заборгованості, штрафних санкцій та 3% річних за договором фінансового лізингу № 75 від 18.06.1998 р., така вимога носить майновий характер та обґрунтовується на підставі вказаного договору фінансового лізингу, видаткової накладної, акту здачі–прийомки у користування техніки, рахунків–фактур.

Позовна вимога про зобов’язання відповідача повернути 2 комбайни–комплекти CASE IH 2166 носить немайновий характер, заснована не на умовах договору фінансового лізингу № 75 від 18.06.1998 р. стосовно припинення дії договору (ст. 16 договору) або дій щодо розірвання договору (ст. 17 договору), а на правових нормах п. 5 ст. 9 Закону України „Про лізинг”, п. 7 ст. 10 Закону України „Про фінансовий лізинг” стосовно прав лізингодавця вимагати повернення предмету лізингу в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов’язань лізингоодержувачем за договором лізингу. Тобто, заявляючи позовні вимоги про зобов’язання вчинити певні дії, позивач змінює і предмет, і підставу позову. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається нормами ст. 22 ГПК України. Закон в цій частині передбачає альтернативне право позивача змінювати предмет або підставу позовних вимог.

Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога. Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї вимоги додатково до викладених у позовній заяві, тому як така дія кваліфікується як зміна предмета позову. Таким чином, заявлення позовних вимог про зобов’язання відповідача повернути майно Українській аграрній біржі, а саме 2 комбайни–комплекти CASE IH 2166, не є збільшенням розміру позовних вимог, а фактично являється доповненням позову новою вимогою, що не допускається одночасно із зміною підстав позову.

Стосовно заяв відповідача про зменшення суми штрафних санкцій, відстрочення виконання рішення суду на 6 місяців та після цього ще розстрочення виконання на 12 місяців, суд дійшов наступних висновків:

В балансі станом на 31 грудня 2009 р. зазначено, що на кінець звітного періоду непокритий збиток склав 2296,6 тис. грн. Із звіту про фінансові результати за січень–грудень 2009 рік вбачається, що за звітний період збиток склав 2700,00 тис. грн.

Із довідки Державного комітету статистики України Головного управління статистики у Донецькій області Відділу статистики у Володарському районі № 02/18–8, статуту відповідача вбачається, що основними видами діяльності відповідача є розведення великої рогатої худоби, розведення свиней, виробництво нерафінованих олій та жирів, змішане сільське господарство. Тобто відповідач займається сільськогосподарською діяльністю, яка відрізняється від інших видів діяльності тим, що вона пов’язана із використанням природних властивостей земель сільськогосподарського призначення, а тому нерозривно залежить від природно – кліматичних умов. Така діяльність завжди пов’язана з підвищеним виробничо–господарським ризиком.

Аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що відстрочку виконання свого рішення суд повинен надавати лише у тих випадках, коли є достатньо доказів того, що у сторін з поважних причин немає можливості виконати рішення у встановлений строк чи встановленим способом.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В даному випадку предметом доказування є неможливість виконання рішення суду саме про стягнення грошових коштів.

Надані відповідачем документи на думку суду в повній мірі свідчать про неможливість відповідача одночасно виконати судове рішення про стягнення боргу у сумі 1012044,71 грн., пені в розмірі 94627,36 грн. та 3% річних у сумі 20277,29 грн. Вказані обставини суд вважає винятковими та достатніми для відстрочення виконання рішення суду на 6 місяців на строк вирощування сільськогосподарських культур та до закінчення збирання нового врожаю.

Заперечення позивача вих. № 07032.06/47 від 15.04.2010 р. з цього приводу суд не приймає до уваги, оскільки воно засноване на застосуванні ст. 121 ГПК України, яка передбачає право суду на розстрочку або відстрочку вже після вступу рішення в законну силу та видачі виконавчого документа. В даному випадку суд застосовує право на відстрочку згідно ст. 83 ГПК України на стадії винесення рішення, а не його фактичного виконання.

Тому заяву про відстрочення виконання рішення суду на 6 місяців суд задовольняє.

Заява про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців після отримання відстрочки відхиляється у зв’язку з наступним:

Суд згідно ст. 83 ГПК України може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Тобто, законом встановлено альтернативне право суду. Одночасне застосування судом відстрочення та розстрочення виконання рішення закон не передбачає. Суд задовольнив заяву про відстрочення, оскільки вважає такі заходи більш сприятливими як для відповідача, так й для позивача, ніж розстрочення виконання на 12 місяців за умови відсутності у відповідача станом на теперішній час коштів та сільгосппродукції як засобу розрахунку.

Заяву про зменшення розміру штрафних санкцій згідно ст. 83 ГПК України суд не задовольняє у зв’язку з наявністю обставин, що підтверджують занадто тривалий період невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором, відсутність наміру здійснити будь-які оплати у період судового розгляду справи (з 2003 по 2010 роки), а також у зв’язку з фактичним зменшенням суми пені, яка підлягає стягненню після перевірки судом розрахунків позивача.

Крім того, позивач в заявах № 07032.06/487 від 05.11.2003 р. та № 07032.06/558 від 12.02.2004 р. просив суд для забезпечення позову накласти арешт на всі грошові суми або майно, які належать відповідачу.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням вищевказані заяви, вважає їх такими, що засновані на необґрунтованих припущеннях позивача, тому відмовляє у задоволенні заяв стосовно вжиття заходів щодо забезпечення позову у зв’язку з недоведеністю реальних обставин того, що грошові кошти, майно, які є у відповідача, можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитись за якістю на момент винесення рішення господарським судом. Крім того, арешту може підлягати тільки конкретно визначене майно або конкретна сума грошових коштів, за умови їх фактичної наявності у відповідача, що також не було доведено позивачем належними доказами.

За проведення судової товарознавчої експертизи позивач сплатив 3000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 26.10.2007 р., завірена копія якої міститься в матеріалах справи. Призначенням платежу вказана оплата експертних послуг по оцінці сільгосптехніки згідно рахунку № 33 від 11.09.2007 р.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволення позовних вимог – на відповідача, в частині відмови в задоволенні позову та зменшення розміру позовних вимог – на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 22; 32-34; 36; 43; 46; 49; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Племінний завод “Малинівка” (юридична адреса: 87062, Донецька область, Володарський район, с. Малинівка; код ЄДРПОУ 00483501; рахунок 260085062 у Володарському відділі ДОД АППБ „Аваль”, МФО 335076) на користь Української аграрної біржі (юридична адреса: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, к. 222; код ЄДРПОУ 23389377; рахунок 26007303114401 в ВАТ „Сведбанк”, МФО 300164) суму 1126949,36 грн. (а саме: основний борг на суму 1012044,71 грн., пеню в розмірі 94627,36 грн., 3% річні в розмірі 20277,29 грн.), крім того витрати на проведення судової експертизи в сумі 1888,33 грн., витрати на оплату державного мита в сумі 1070,06 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 74,27 грн.

Відстрочити виконання рішення суду на 6 місяців.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені на суму 67590,97 грн.

У судовому засіданні 16.04.2010 р. оголошено рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя