Рішення № 10606462, 01.07.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

01 липня 2010 р. Справа 2/106-10

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до: Відкритого акціонерного товариства "Ладижинхліб", вул. Хлібозаводська, 1, м. Ладижин, Тростянецький район, Вінницька область, 24321

про стягнення 13681,27 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : ОСОБА_2 - за довіреністю;

відповідача : не з"явився.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Ладижинхліб" про стягнення 13681,27 грн., в тому рахунку 9255,52 грн. - основного боргу, 4425,75 грн. - пені, за поставлений товар згідно договору поставки №2 від 04.03.2010 року.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 07.06.2010 р. порушено провадження у справі та призначено засідання на 21.06.2010 р.

21.06.2010 року за клопотанням обох сторін в судовому засіданні оголошено перерву до 01.07.2010 року.

01.07.2010 року в судовому засіданні позивач позов підтримала та просила суд задовольнити його в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання, призначене на 01.07.2010 року, не з'явився, витребуваних ухвалою суду від 07.06.2010 року документів не надав, незважаючи на те, що належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи, підтвердженням чого є розписка сторін про оголошення перерви в судовому засіданні від 21.06.2010 року.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

04 березня 2010 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством "Ладижинхліб" (покупець) був укладений договір поставки № 2, за умовами якого постачальник зобов"язується передати у власність покупця у визначений термін товар, а покупець зобов"язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Кількість товару, що поставляється, ціна за одиницю товару, асортимент зазначаються у видатковій накладній, яка є невід"ємною частиною даного договору і одночасно виконує функцію специфікації (п. 1.3 договору).

Згідно п.2.1 договору моментом поставки товару вважається дата складання накладної.

На виконання взятих на себе зобов'язань за укладеним договором позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 9255,52 грн., підтвердженням чого є підписані та скріплені печатками представників обох сторін видаткові накладні № АГ 4/03/1 від 04.03.2010 року, № АГ 4/03/2 від 04.03.2010 року, № АГ 5/03/3 від 05.03.2010 року, № АГ 9/03/1 від 09.03.2010 року, № АГ 11/03/1 від 11.03.2010 року, № АГ 30/03/1 від 30.03.2010 року, № АГ 1/04/1 від 01.04.2010 року, № АГ 6/04/1 від 06.04.2010 року, № АГ 13/04/2 від 13.04.2010 року, згідно яких відповідач отримав зазначений у накладних товар.

У відповідності до п. 3.1 договору кінцевий розрахунок проводиться покупцем не пізніше, ніж через 30 календарних днів від дати поставки товару постачальником. Датою поставки товару є дата , вказана у видатковій накладній.

Відповідач взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної та у повному обсязі оплати за отриманий товар не виконав, у зв'язку з чим, за ним утворилась заборгованість в сумі 9255,52 грн., яку в добровільному порядку останній не повертає позивачу.

За вказаних обставин, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір №2 від 04.03.2010 року є договором поставки.

В силу ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання по поставці відповідачу товару належним чином, підтвердженням чого є підписані та скріплені печатками представників обох сторін видаткові накладні № АГ 4/03/1 від 04.03.2010 року, № АГ 4/03/2 від 04.03.2010 року, № АГ 5/03/3 від 05.03.2010 року, № АГ 9/03/1 від 09.03.2010 року, № АГ 11/03/1 від 11.03.2010 року, № АГ 30/03/1 від 30.03.2010 року, № АГ 1/04/1 від 01.04.2010 року, № АГ 6/04/1 від 06.04.2010 року, № АГ 13/04/2 від 13.04.2010 року,згідно яких відповідач отримав зазначений у накладних товар.

Однак, відповідач в порушення умов укладеного договору не виконав свого обов'язку щодо повного та своєчасного розрахунку з позивачем за поставлений товар, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 9255,52 грн., про що свідчить відсутність в матеріалах справи на момент її розгляду доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) на вказану суму.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню в сумі 9255,52 грн., оскільки є обґрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати за поставлений товар позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 4425,75 грн. - пені. Розглянувши дану вимогу, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Згідно п. 4.2 договору за несвоєчасний розрахунок покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день затримки платежу.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 4425,75 грн. - пені заявлено правомірно.

Однак, з урахуванням встановлених обставин по даній справі суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, виходячи з наступного.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п. 3 ст. 83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки суд взяв до уваги майновий стан сторін, ступінь виконання зобов'язання відповідачем.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір пені на 50% до 2212,86 грн.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду від 07.06.2010 року відповідач не подав до суду жодних належних доказів в спростування позовних вимог, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) на заявлену до стягнення суму заборгованості за поставлений товар.

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі із зменшенням розміру пені на 50% до 2212,86 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на останнього пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, 530, 610, 611, 612, 549, 551, 712, 692 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 198, 231, 232, 233 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1.Позов задовольнити.

2. Зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 2212,86 грн.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Ладижинхліб", вул. Хлібозаводська, 1, м. Ладижин, Тростянецький район, Вінницька область, 24321 (ідентифікаційний код - 05495897) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) 9255,52 грн. - основного боргу, 2212,86 грн. - пені, 136,81 грн. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 236,00 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 02 липня 2010 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу АДРЕСА_1

3 - відповідачу вул. Хлібозаводська, 1, м. Ладижин, Тростянецький район, Вінницька область, 24321