Рішення № 106040033, 18.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2022 року м. Київ№ 640/14384/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомДержавного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм»доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києвіпро визнання нечинними та скасування рішень, ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» (далі позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 08.05.2019 № 1772615147;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 08.05.2019 № 1762615147.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем прийнято протиправні рішення з порушенням чинного законодавства, що підлягають скасуванню. Зокрема позивач зазначає, що ГУ ДФС у м. Києві зроблено висновок, що ДП «УСТФ «Укртелефільм» суми інвестування сплачені по договору від 05.10.2017 № 5-10/17Д в розмірі 1 000 000,00 не включило до обсягу постачання операцій на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою ПДВ, до податкових зобов`язань з ПДВ, не склало податкових накладних і не зареєструвало їх в ЄРПН, що призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 166 667,00 грн.; проте постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 у справі № 910/10673/18, що набула чинності, визнано недійним договір інвестування від 05.10.2017 № 5-10/17Д з дати його укладення, відтак цей договір не створює жодних юридичних наслідків згідно вимог закону, у тому числі і для цілей кваліфікації проведених операцій з постачання послуг або товарів як об`єкту оподаткування ПДВ; щодо податкового-повідомлення рішення від 08.05.2019 № 1772615147, то зміст вказаного податкового повідомлення-рішення не відповідає змісту наданого розрахунку фінансових санкцій, що свідчить про необґрунтованість цього рішення та порушення нормативно-правових актів України при його прийнятті.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

08.08.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/14384/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

28.05.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника ГУ ДПС у м. Києві надійшли додаткові пояснення, у яких останній зазначає, що на момент перевірки не було жодних підстав для визнання договору про інвестування в реалізацію проекту будівництва комплексу недійсним.

01.06.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти позовних вимог з огляду на наступне. Щодо податкового повідомлення-рішення № 1772615147, то згідно даних, що містяться в ЄРПН, позивачем за період з 01.11.2017 по 30.06.2018 було виписано податкові накладні на контрагентів-покупців на загальну суму 1 112 874,00 грн., в т.ч. ПДВ 185 479,00 грн.; таким чином, в порушення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України, внаслідок неподання до органів ДФС декларацій з ПДВ за листопад, грудень 2017 року, січень-червень 2018 року, не задекларовано податкові зобов`язання з ПДВ, що призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 185 479,00 грн.

Щодо інвестиційного договору, що відповідач акцентував увагу на тому, що інвестиційний договір № 5-10/17Д від 05.10.207 за своєю природою має ознаки договору про надання послуг; отже, такий договір є предметом оподаткування ПДВ.

19.02.2021 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва замінено відповідача Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві на Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «УСТФ «Укртелефільм» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за листопад, грудень 2017 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2018 року та з податку на прибуток підприємств за 2017 рік, за результатами якої складено акт від 10.04.2019 № 81/26-15-14-07-02-10/02841347.

Перевіркою встановлено наступні порушення ДП «УСТФ «Укртелефільм»:

1)п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. п. 201.1, 201.7, 201.10 ст. 201, п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 308 740 грн., в т.ч. за: листопад 2017 - 37 335,00 грн., грудень 2017 - 17 841,00 грн., січень 2018 - 35 439,00 грн., лютий 2018 - 71 238,00 грн., березень 2018 - 36 733,00 грн., квітень 2018 - 29 968,00 грн., травень 2018 - 37 815,00 грн., червень 2018 - 42 371,00 грн.;

2)п. 46.1 ст. 46, пп. 49.18.6 п. 49.18 ст. 49, п. 137.4 ст. 137 Податкового кодексу України в частині неподання податкової декларації з податку на прибуток за 2017 рік та п. 46.1 ст. 46, пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49, п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України в частині ненадання податкових декларацій з податку на додану вартість за листопад, грудень 2017 року, січень-червень 2018 року;

3)п. п. 201.1, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що привело до несвоєчасної реєстрації податкових накладних у ЄРПН протягом листопада 2017 року та встановлено факти відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН протягом лютого-травня 2018 року;

4)п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України в частині ненадання документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

В подальшому ГУ ДФС у м. Киві оформило наступні податкові повідомлення-рішення:

1)№ 1752615147 від 08.05.2019, яким нараховано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 1 020,00 грн. за несвоєчасне подання декларації з податку на прибуток підприємств (не оскаржується в межах цієї адміністративної справи);

2)№ 1762615147 від 08.05.2019, яким нараховано суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 298 407,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 74 602,00 грн.;

3)№ 1772615147 від 08.05.2019, яким нараховано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 8 160,00 грн. за несвоєчасне подання декларацій з ПДВ за листопад, грудень 2017 року та січень-червень 2018 року;

4)№ 1782615147 від 08.05.2019, яким нараховано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 510,00 грн. за ненадання платником податків контролюючим органам документів та їх копій при здійсненні податкового контролю (не оскаржується в межах цієї адміністративної справи).

20.05.2019 ДП «УСТФ «Укртелефільм» подало скаргу на податкові повідомлення-рішення № 1762615147 від 08.05.2019 та № 1772615147 від 08.05.2019.

Рішенням Державної фіскальної служби України віл 17.07.2019 № 33400/6199-99-11-04-07-35 залишено скаргу ДП «УСТФ «Укртелефільм» без задоволення, а податкові повідомлення-рішення № 1762615147 від 08.05.2019 та № 1772615147 від 08.05.2019 без змін.

Не погоджуючись із правомірністю спірних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся з відповідним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у його постанові від 14.04.2021 у справі № 2340/3024/18 (адміністративне провадження № К/9901/2378/19).

Статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Право на проведення перевірок платників податків (крім Національного банку України) передбачено пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, платником податків подано в установленому порядку контролюючому органу заперечення до акта перевірки та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об`єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Під час дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивачем не заперечується правомірність підстав проведення перевірки та не оскаржується порядок проведення останньої.

Щодо порушень податкового законодавства, виявлених під час перевірки ДП «УСТФ «Укртелефільм» суд зазначає таке.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 1772615147 від 08.05.2019, яким нараховано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 8 160,00 грн. за несвоєчасне подання декларацій з ПДВ за листопад, грудень 2017 року та січень-червень 2018 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. пп. 16.1.2, 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до пп. пп. 19-1.1.1, 19-1.1.2 п. 19-1.1 ст. 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 193 цього Кодексу, зокрема, здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків; контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

За приписами п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Пунктом 46.5 ст. 46 Податкового кодексу України встановлено, що форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до п. п. 49.1, 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Строки подання податкових декларацій визначені п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, яким, зокрема, встановлено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:

-календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

-календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Розділ V Податкового кодексу України визначає порядок нарахування та сплати податку на додану вартість. Так, ст. 202 Податкового кодексу України визначені звітні (податкові) періоди для подання податкових декларацій з податку на додану вартість.

Відповідно до п. 202.1 ст. 202 Податкового кодексу України звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал, з урахуванням таких особливостей: а) якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця; б) якщо податкова реєстрація особи анулюється в інший день, ніж останній день календарного місяця, то останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається з першого дня такого місяця та закінчується днем такого анулювання.

Відповідно до п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відтак, з викладених вище норм Податкового кодексу України вбачається, що звітним податковим періодом з ПДВ є календарний місяць, а тому позивач зобов`язаний був, як платник ПДВ, подавати декларації з ПДВ до контролюючого органу щомісячно протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Під час проведення документальної позапланової виїзної перевірки встановлено, що ДП «УСТФ «Укртелефільм» не подавало декларації за листопад, грудень 2017 року, та січень-червень 2018 року.

Відповідно до пп. 47.1.1 п. 47.1 ст. 47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

За приписами п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Судом встановлено на підставі матеріалів справи, що підставою для нарахування відповідачем позивачу штрафних санкцій у сумі 8 160,00 грн. є пп. 54.3.1. п. 54.3. ст. 54 та п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України за порушення п. 46.1 ст. 46, пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49, п. 203.1 ст. 203 Податкового Кодексу України, а саме за неподання податкових декларацій з ПДВ за листопад, грудень 2017 року та січень-червень 2018 року.

Водночас, положення ч. 2 ст. 120 Податкового кодексу України передбачає, що ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Отже, визначальною умовою для притягнення до відповідальності платника податків за наведеною нормою є невчинення тих самих дій протягом року (неподання декларацій), а застосування протягом року до такого платника податків штрафу за неподання чи несвоєчасне подання податкових декларацій у розмірі 170 грн.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.02.2022 у справі № 817/1851/17 (адміністративне провадження № К/9901/653/19).

Суд принагідно зазначає, що ні з матеріалів перевірки, ні з процесуальних документів відповідача не було встановлено, що до позивача протягом року до встановлення порушення було застосовано штрафну санкцію в розмірі 170 грн. згідно податкового повідомлення-рішення за неподання чи несвоєчасне подання податкових декларацій.

З огляду на викладене, суд акцентує увагу на тому, що до платника податків мав бути застосований штраф у розмірі 170 грн. за кожен факт неподання податкової декларації.

Тому податкове повідомлення-рішення № 1772615147 від 08.05.2019, яким позивачу нараховано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за неподання декларацій у розмірі 8 160,00 грн., суд вважає протиправним та скасовує його в частині. Правомірним, на думку суду, залишається розмір санкції у розмірі 170,00 Ч 8 = 1 360,00 грн., натомість в іншій частині, а саме 6 800,00 грн., податкове-повідомлення рішення підлягає скасуванню.

Щодо тверджень позивача стосовно того, що зміст податкового повідомлення-рішення № 1772615147 від 08.05.2019 не відповідає змісту розрахунку фінансових санкцій, і це є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення, то суд з таким твердженням не погоджується з огляду на те, що помилки, допущені в розрахунку, не є абсолютною підставою для скасування податкового повідомлення-рішення.

Також, 21.05.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 824/257/18-а (адміністративне провадження № К/9901/22688/19) досліджував питання щодо правової можливості суду виділити із загального обсягу грошових зобов`язань платника податків суму, яка збільшена правомірно, не скасовуючи при цьому податкове повідомлення-рішення.

Верховний Суд акцентував увагу на тому, що враховуючи, що суми грошових зобов`язань, штрафних (фінансових) санкцій, боргу (недоїмки), яких стосуються позовні вимоги, визначені позивачу за конкретними окремими підставами, які відображені в акті перевірки, а при вирішенні відповідного спору суд не позбавлений можливості скасувати рішення суб`єкта владних повноважень у частині та, за встановлення у судовому процесі об`єкту оподаткування та його вартісне вираження, суд не позбавлений можливості виділити із загального обсягу грошових зобов`язань суму, яка збільшена правомірно. Такі дії суду не є підміною повноважень контролюючого органу, а є способом відновлення порушених прав та інтересів та справедливості в цілому, що відповідає повноваженням адміністративного суду.

Аналогічне правозастосування викладене і в постановах Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 806/2049/18 (адміністративне провадження № К/9901/14847/19), від 26.12.2018 у справі № 2а/0370/3780/11 (адміністративне провадження № К/9901/3431/18), від 23.10.2018 у справі № 808/3458/16 (адміністративне провадження № К/9901/53337/18, № К/9901/51958/18).

Щодо правомірності винесення податкового повідомлення-рішення № 1762615147 від 08.05.2019 суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме листа ГУ ДФС у м. Києві від 03.05.2019 № 82918/10/26-15-14-07-02-15, висновки акта перевірки від 10.04.2019 № 81/26-15-14-07-02-10/02841347 викладено у наступній редакції:

«Перевіркою встановлено наступні порушення ДП «УСТФ «Укртелефільм»:

1)п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. п. 201.1, 201.7, 201.10 ст. 201, п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 298 407,00 грн., в т.ч. за: листопад 2017 - 37 335,00 грн., грудень 2017 - 17 841,00 грн., січень 2018 - 35 439,00 грн., лютий 2018 - 71 238,00 грн., березень 2018 - 36 733,00 грн., квітень 2018 - 29 968,00 грн., травень 2018 27 482,00 грн., червень 2018 - 42 371,00 грн.;

2)п. 46.1 ст. 46, пп. 49.18.6 п. 49.18 ст. 49, п. 137.4 ст. 137 Податкового кодексу України в частині неподання податкової декларації з податку на прибуток за 2017 рік та п. 46.1 ст. 46, пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49, п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України в частині ненадання податкових декларацій з податку на додану вартість за листопад, грудень 2017 року, січень-червень 2018 року;

3)п. п. 201.1, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що привело до несвоєчасної реєстрації податкових накладних у ЄРПН протягом листопада 2017 року та встановлено факти відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН протягом лютого-травня 2018 року;

4)п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України в частині ненадання документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки.».

Поряд з цим, матеріалами справи підтверджується, що відповідач не надав для перевірки відповідачу документи, пов`язані з предметом перевірки. Внаслідок цього перевірка проводилась на підставі документів, що надані для перевірки та інформації, що міститься в підсистемах ІС «Податковий блок» та «Єдиний реєстр податкових накладних».

В акті перевірки зазначається, що згідно даних, що містяться в ІС «Єдиний реєстр податкових накладних» ДП «УСТФ «Укртелефільм» за період з 01.11.2017 по 30.06.2018 було виписано податкові накладні на контрагентів-покупців на загальну суму 1 112 871,00 грн., у т.ч. ПДВ 185 479,00 грн.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Поряд з цим, відповідно до п. п. 203.1, 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Відповідно до п. 4 розділу І Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, усі платники податку на додану вартість подають податкову декларацію, у якій відображаються розрахунки з бюджетом.

Відповідно до п. 6 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов`язання, яку зазначає в податковій звітності. Дані, наведені в податковій звітності, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Відповідно до пп. 2 п. 3 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, розділ І декларації «Податкові зобов`язання»: у рядку 1.1 декларації вказуються дані операцій на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою, крім ввезення товарів на митну територію України.

До рядка 1.1 декларації включаються оподатковувані за основною ставкою обсяги постачання товарів/послуг, здійснені на митній території України, з урахуванням їх місця постачання відповідно до статті 186 розділу V Кодексу.

Відповідно до пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Враховуючи, що позивач протягом листопада, грудня 2017 року та січня-червня 2018 року не подавав до контролюючого органу податкові декларації з ПДВ, а при перевірці не надав контролюючому органу всіх документів, які підтверджують формування податкового кредиту, відтак і податкові зобов`язання з ПДВ слід вважати заниженими. Поряд з цим, як видно з матеріалів справи, податкові накладні у ЄРПН весь цей час реєструвалися на загальну суму 1 112 874,00 грн., в т.ч. ПДВ 185 479,00 грн. За висновками контролюючого органу спочатку податковий кредит було підтверджено на 43 406,00 грн., а при розгляді заперечень на акт перевірки загалом на 53 739,00 грн.

Підсумовуючи викладене, суд погоджується з правомірністю рішення контролюючого органу щодо нарахування ДП «УСТФ «Укртелефільм» суми ПДВ, яка була занижена, у розмірі 131 740,00 грн.

Щодо оподаткування ПДВ операцій по договору інвестування в реалізацію проекту будівництва комплексу у складі об`єктів житлового та громадського призначення по вул. О. Туманяна, 15 від 05.10.2017 № 5-10/17Д.

Так, ГУ ДФС у м. Києві зроблено висновок, що ДП «УСТФ «Укртелефільм» суми інвестування сплачені по договору від 05.10.2017 № 5-10/17Д в розмірі 1 000 000,00 не включило до обсягу постачання операцій на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою ПДВ, до податкових зобов`язань з ПДВ, не склало податкових накладних і не зареєструвало їх в ЄРПН, що призвело до заниження податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 166 667,00 грн.

05.10.2017 між Державним підприємством «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм», як стороною-1, та ТОВ «Будівельна компанія «Укрінвестцентр», як стороною-2, було укладено договір № 5-10/17Д про інвестування в реалізацію проекту будівництва комплексу у складі об`єктів житлового та громадського призначення по вулиці О. Туманяна, 15 у Дніпровському районі.

Згідно з термінами, що застосовуються в договорі:

Об`єкт - комплекс у складі об`єктів житлового та громадського призначення по вулиці О. Туманяна, 15 у Дніпровському районі м. Києва, який будується на земельній ділянці, орієнтовно площею 26 648,66 кв.м., код ділянки 63:018:004, яка зайнята будівлями та спорудами Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм», схема розташування та межі земельної ділянки відповідають документації з землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Сторона-1 - сторона по договору, якій належить право на забудову земельної ділянки об`єктом, яка для реалізації проекту з будівництва об`єкта залучає інвестиції сторона-2 та в тому числі, передає останній визначені цим договором функції замовника будівництва об`єкта.

Сторона-2 - сторона по договору, яка при реалізації проекту відповідно до договору забезпечує як інвестор фінансування усіх видів робіт, необхідних для будівництва об`єкта, а також, з метою забезпечення інвестування, - здійснює виконання частини функцій замовника будівництва об`єкта відповідно до договору.

Реалізація проекту - комплекс дій організаційного, оперативно-господарського, технічного, фінансового та іншого характеру, спрямованих на будівництво об`єкта на земельній ділянці, прийняття його в експлуатацію, з наступним оформленням сторонами права власності на частини об`єкта на умовах та в порядку, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.1 договору ТОВ «Будівельна компанія «Укрінвестцентр» (сторона-2 за умовами договору) зобов`язується здійснити інвестування в порядку та розмірах визначених договором, а ДП «Укртелефільм» (сторона-1 за умовами договору) зобов`язується реалізувати вказану інвестицію і передати стороні-2 її результат на умовах визначених договором, з метою реалізації проекту відповідно до умов, передбачених договором.

Так, згідно із п. 3.3 договору, на виконання договору сторона-2 перераховує на користь сторони-1 3 000 000,00 грн. в наступному порядку: 600 000,00 грн. в разовому порядку протягом одного місяця від дня укладання договору, після чого - по 200 000,00 грн. кожного наступного місяця до 5 числа місяця, що слідує за поточним, до моменту повного перерахування вказаної суми.

У рахунок оплати ТОВ «Будівельна компанія «Укрінвестцентр» перерахувало кошти ДП «УСТФ «Укртелефільм» згідно наступних платіжних доручень: № 599 від 05.02.2018 у розмірі 200 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 33 333,33 грн., № 612 від 19.02.2018 у розмірі 200 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 33 333,33 грн., № 632 від 05.03.2018 у розмірі 200 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 33 333,33 грн., № 662 від 05.04.2018 у розмірі 200 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 33 333,33 грн., № 687 від 04.05.2018 у розмірі 200 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 33 333,33 грн.

Податковий орган у акті перевірки зазначає, що позивач не зареєстрував в ЄРПН податкові накладні на суми оплат по інвестиційному договору, що призвело до заниження ПДВ на суму 166 667,00 грн., а саме у лютому 2018 року на 66 667,00 грн., у березні 2018 року на суму 33 333,00 грн., у квітні 2018 року на суму 33 333,00 грн., у травні 2018 року на суму 33 333,00 грн.

Позивач, як основний аргумент протиправності спірного податкового-повідомлення рішення, зазначає, що набула чинності постанова Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 у справі № 910/10673/18, якою визнано недійним договір інвестування від 05.10.2017 № 5-10/17Д з дати його укладення, відтак цей договір не створює жодних юридичних наслідків згідно вимог закону, у тому числі і для цілей кваліфікації проведених операцій з постачання послуг або товарів як об`єкту оподаткування ПДВ.

Суд з цього приводу зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права.

Як вже зазначалося вище, відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Таким чином, за фактом кожної оплати за інвестиційним договором позивач зобов`язаний був зареєструвати податкові накладні у ЄРПН, що дало б змогу контрагенту сформувати податковий кредит, та подати декларацію з ПДВ, у якій за відповідний податковий період задекларувати податкове зобов`язання.

Суд підкреслює, що вказані обов`язки виникли у лютому-травні 2018 року.

Поряд з цим, постанова Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 у справі № 910/10673/18, якою визнано недійним договір інвестування від 05.10.2017 № 5-10/17Д з дати його укладення, набрала законної сили тільки 23.04.2019. Відтак, на момент проведення перевірки відповідачем не було жодних підстав для визнання договору про інвестування в реалізацію проекту будівництва комплексу недійсним.

За приписами п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, у разі якщо договір з контрагентом визнано недійсним з моменту укладення за рішенням суду, можна говорити про припинення зобов`язань обох сторін. Відповідно відсутній об`єкт оподаткування ПДВ, а сторона, яка формувала податкове зобов`язання з ПДВ, отримує право сторнувати таке податкове зобов`язання з ПДВ за таким недійсним договором.

Суд критично ставиться до твердження позивача про те, що оскільки договір від 05.10.2017 № 5-10/17Д визнано судом недійсним з моменту укладення, то і податкові зобов`язання з ПДВ відсутні, оскільки на момент перевірки ДП «УСТФ «Укртелефільм» та на дату складення акту перевірки постанова апеляційного суду щодо визнання договору недійсним була відсутня, а відтак контролюючий орган виходив з того, що договір дійсний, оплати по ньому проводилися, обов`язок з декларування ПДВ і реєстрації податкових накладних у позивача виник.

Відтак, податкове повідомлення-рішення № 1762615147 від 08.05.2019, і в частині суми ПДВ у розмірі 166 667,00 грн., яка мала бути визначена позивачем на підставі договору від 05.10.2017 № 5-10/17Д, є правомірним.

Підсумовуючи викладене вище, податкове повідомлення-рішення № 1762615147 від 08.05.2019 є правомірним на всю суму податкового зобов`язання у розмірі 298 407,00 грн.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відтак, оскільки податкове зобов`язання не було визначено ДП «УСТФ «Укртелефільм» самостійно і його визначив контролюючий орган під час перевірки, то штраф у розмірі 25% (298 407,00 / 100% Ч 25% = 74 601,75 (округлено до 74 602,00 грн.)) є правомірним.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ДП «УСТФ «Укртелефільм» підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із квитанції № 1028548640 від 25.07.2019, позивачем за подачу позову до Окружного адміністративного суду м. Києва сплачено судовий збір у розмірі 5 751,85 грн.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, то відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає судовий збір у розмірі 102,38 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» - задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 1772615147 від 08.05.2019 в частині нарахування Державному підприємству «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» (02002, м. Київ, вул. О. Туманяна, 15, ідентифікаційний номер 02841347) штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за неподання декларацій у розмірі 6 800 (шість тисяч вісімсот) грн.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 43141267) шляхом їх безспірного списання на користь Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» (02002, м. Київ, вул. О. Туманяна, 15, ідентифікаційний номер 02841347) судовий збір у розмірі 102 (сто дві) грн. 38 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Суддя К.С. Пащенко