Ухвала суду № 106039631, 12.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1У Х В А Л А

12 серпня 2022 року м. Київ№ 640/24855/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

13.10.2020 згідно з відтиском поштового штемпеля (т. 1 а.с. 74) ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач, ОГП), в якому просить:

визнати бездіяльність Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ) та ОГП при розгляді його звернень та скарг від 21.10.2019, 15.01.2020, 11.03.2020, 17.04.2020, 26.05.2020, 02.07.2020, 06.08.2020;

зобов`язати ОГП провести повну, всебічну та об`єктивну перевірку його звернень та скарг від 21.10.2019, 15.01.2020, 11.03.2020, 17.04.2020, 26.05.2020, 02.07.2020, 06.08.2020, за наслідками перевірки, за допущені порушення чинного законодавства вжити заходів реагування та надати відповідь відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

В судовому засіданні 17.02.2022 вирішено здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні.

Так, позовні вимоги обґрунтовані неналежністю розгляду звернень та скарг позивача, що свідчить про протиправну бездіяльність.

Відповідач у поясненнях (т. 1 а.с. 114-126) стверджує про правомірність дій ОГП при розгляді звернень позивача і, як наслідок, просить відмовити у задоволенні позову.

Водночас, представник відповідача (т. 2 а.с. 75-78) просить залишити без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог - рапорту від 21.10.2019 та звернення від 15.01.2020, з огляду на пропущення позивачем строку на звернення до суду з такими вимогами, а саме: визнання бездіяльності ГПУ та ОГП при розгляді його звернень та скарг від 21.10.2019 та від 15.01.2020 та зобов`язання ОГП провести повну, всебічну та об`єктивну перевірку його звернень та скарг від 21.10.2019 та від 15.01.2020, за наслідками перевірки, за допущені порушення чинного законодавства вжити заходів реагування та надати відповідь відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».

У відповіді на відзив (т. 2 а.с. 50-59) позивач фактично наводить ті самі аргументи та доводи, що і у позові, не зазначаючи нічого з приводу клопотання представника відповідача, у тому числі про поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши наведені обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення клопотання про розгляд клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Генерального прокурора з рапортом від 21.10.2019 (т. 1 а.с. 17-20, 151-154) щодо відкликання заяви про переведення на посаду прокурора ОГП та про намір пройти атестацію.

Вказаний рапорт складений та поданий позивачем у період перебування на посаді прокурора та стосується питань проходження ним публічної служби.

За результатами розгляду вказаного рапорту ГПУ листом від 13.12.2019 №11/1/1-2949вих-19 (т. 1 а.с. 59, 155) повідомило позивачу, що копію заяви для розгляду направлено для розгляду в межах компетенції до першої кадрової комісії. Також зазначено, що чинним законодавством не передбачено можливості відкликання раніше поданої заяви про переведення на посаду прокурора ОГП та про намір пройти атестацію.

За таких обставин та у зв`язку з неявкою ОСОБА_1 у визначений кадровою комісією день, час та місце для складання іспиту, прийнято рішення про неуспішне проходження атестації, на підставі якого наказом Генерального прокурора від 15.11.2019 №1518-ц позивача звільнено з посади прокурора.

При цьому, як стверджує позивач, відповідь на вказаний рапорт він отримав 14.01.2020 (т. 1 а.с. 21).

В свою чергу, позивач звернувся до Генерального прокурора з заявою від 15.01.2020 (т. 1 а.с. 21-25, 158-162), в якій, висловлюючи незгоду зі звільненням з прокуратури, просив надати відповіді на всі питання, які він виклав у рапорті від 21.10.2019 та провести перевірку щодо необ`єктивного та з порушенням строку розгляду його рапорту, вжити відповідних заходів.

Листом від 04.03.2020 №10/1/1-6905-19 (№10/1/1-21930вих-20) (т. 1 а.с. 60) відповідач повідомив позивачу, що його звернення розглянуто, встановлено, що постановою першого заступника Генерального прокурора у відповідному кримінальному провадженні, на підставі статті 37 Кримінального процесуального кодексу України, змінено групу прокурорів, в той час як з інших питань, зазначених у зверненні, позивача проінформовано 13.12.2019 листом №11/1/1-2949вих-19.

З наявного в матеріалах справи списку відправлень від 04.03.2020 (т. 2 а.с. 1-3) вбачається, що вказаний лист направлено в день його підписання - 04.03.2020, про що свідчить відбиток поштового штемпелю та чек.

Водночас, позивач у листі від 17.04.2020 (т. 1 а.с. 44-51) стверджує, що лист №10/1/1-6905-19 отримав 04.03.2020 (т. 1 а.с. 49), а у листі від 11.03.2020 (т. 1 а.с. 26-32) зазначає, що втретє звертається до відповідача.

З наведеного слідує, що про лист від 04.03.2020 №10/1/1-6905-19 (№10/1/1-21930вих-20) позивач найпізніше дізнався 11.03.2020 - день складення третього листа, тобто вже після отримання відповіді (лист відповідача №10/1/1-6905-19) на його друге звернення від 15.01.2020.

Відповідно до частин 1-2, 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частинами 3 та 4 статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в статті 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав.

Судом також враховується, що згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У справі «Каменівська проти України» (заява №18941/04, рішення від 30.08.2006), у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» ЄСПЛ вказав, що право на звернення до суду може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. Guerin v. France, рішення від 29.07.1998, пункт 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 31.01.2020 у справі №640/3026/19 (адміністративне провадження №К/9901/26108/19).

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.

Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 23.07.2020 у справі №620/3811/19 (адміністративне провадження №К/9901/6195/20).

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи, що позивач дізнався про лист від 13.12.2019 №11/1/1-2949вих-19 (відповідь на свій рапорт) 14.01.2020, а про лист від 04.03.2020 №10/1/1-6905-19 (№10/1/1-21930вих-20) ОСОБА_1 найпізніше дізнався 11.03.2020, перебіг строку його звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, які він вважає порушеними, розпочався саме з 15.01.2020 та 12.03.2020 відповідно.

Натомість, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом лише 13.10.2020 згідно з відтиском поштового штемпеля (т. 1 а.с. 74), тобто з пропуском встановленого місячного строку - щодо листа від 13.12.2019 №11/1/1-2949вих-19 (в цій частині є справою щодо проходження публічної служби) та шестимісячного строку - щодо листа від 04.03.2020 №10/1/1-6905-19 (№10/1/1-21930вих-20) (в цій частині, як до звернення громадян, застосовується загальний строк звернення до суду).

На обґрунтування порушеного строку в судовому засіданні пояснив, що вважає його безперервним, оскільки відповідач продовжував ухилятися від надання відповіді на поставлені ним питання.

За таких обставин, суд вважає, що нереалізація позивачем права звернення до суду зумовлена його власною поведінкою.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ визнав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропуску строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №9901/82/19 (провадження №11-328заі19), від 21.08.2019 у справі №9901/100/19 (провадження №11-261заі19), від 20.11.2019 у справі №9901/232/19 (провадження №11-641заі19), від 04.12.2019 у справі №9901/325/19 (провадження №11-677заі19).

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи викладене у сукупності, відсутність причин, які свідчили б про об`єктивну неможливість подання позивачем даного позову у наведеній частині для захисту своїх прав (ненадання належних та допустимих доказів наявності поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду), суд дійшов до висновку, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, з огляду на що клопотання представника ОГП підлягає задоволенню, а позовна заява - залишенню без розгляду у відповідній частині.

Керуючись статтями 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Клопотання представника Офісу Генерального прокурора задовольнити.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без розгляду в частині позовних вимог про:

визнання бездіяльності Генеральної прокуратури України та Офісу Генерального прокурора при розгляді його звернень та скарг від 21.10.2019 та від 15.01.2020;

зобов`язання Офісу Генерального прокурора провести повну, всебічну та об`єктивну перевірку його звернень та скарг від 21.10.2019 та від 15.01.2020, за наслідками перевірки, за допущені порушення чинного законодавства вжити заходів реагування та надати відповідь відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 293, 295-297 цього ж Кодексу.

Суддя О.М. Чудак