Рішення № 106038756, 11.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2022 року місто Київ №640/13017/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якій просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови в призначені ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 11.03.2021;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 11.03.2021.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначила про те, що відмова пенсійного органу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 11.03.2021 є необгрунтованою, оскільки відсутність печатки підприємства на титульній сторінці трудової книжки не може бути підставою для позбавлення особи на пенсію. Позивач вважає, що вона не має нести відповідальність за заповнення трудової книжки, а недоліки її заповнення не є підставою вважати відсутність трудового стажу у позивача за спірний період.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/13017/21та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано від відповідача належним чином завірені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .

Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 24.06.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві розглянуто заяву ОСОБА_1 від 11.03.2021 №2709 щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Відповідно до наданих документів про стаж загальний страховий стаж позивача складає 25 років 10 місяців 8 днів, стаж роботи за вислугу років станом на 10.10.2017 склав 16 років 5 місяців. До спеціального стажу зараховані періоди з 01.01.1998 по 30.06.2014, що недостатньо для призначення пенсії позивачу за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Разом з тим, відповідач вказав про те, що до загального страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності відповідно до трудової книжки від 24.08.1985 НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці безпідставне виправлення дати народження та відсутня печатка організації.

На виконання вимог ухвали суду від 14.05.2021 відповідачем подано до суду витребувані належним чином завірені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .

Від позивача 01.07.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій остання, посилаючись на судову практику, зазначала про те, що власник трудової книжки не несе відповідальність за правильність її заповнення, а також помилки, зроблені в трудовій книжці органом, який її заповнював, не повинні слугувати для не врахування стажу для обрахунку пенсії.

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою від 11.03.2021 №2709 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"

Листом 17.03.2021 №2600-0303-8/45774 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві відмовило позивачу в призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з тим, що до загального страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності відповідно до трудової книжки від 24.09.1985 НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці наявне безпідставне виправлення дати народження та відсутня печатка організації.

Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови в призначені ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статиі 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 11.03.2021 протиправними, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Закону №1788-XII визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

У відповідності до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Статтею 55 Закону №1788 визначено окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років.

Так, відповідно до пункту "е" статті 55 вказаного Закону (на яку посилається відповідач у листі від 17.03.2021 №2600-0303-8/45774) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Пунктом 2 зазначеного рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року визначено, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Аналіз наведеного свідчить, що з 04 червня 2019 року застосуванню підлягають положення статті 55 Закону №1788 в редакції від 09 грудня 2012 року, згідно змісту якої в редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911 право на пенсію за вислугу років мали: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909, до вислуги років зараховується робота в загальноосвітніх навчальних закладах на таких посадах: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Аналіз наведених норм чинного законодавства (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019) свідчить про те, що підставою для призначення пенсії за вислугу років є наявність спеціального стажу роботи не менше 25 років, в т.ч. стаж роботи вчителем/викладачем.

При цьому, посилання відповідача на те, що стаж за вислугу років для визначення права на пенсію враховується лише по 10.10.2017 спростовується вищевказаним рішенням Конституційного Суду України, яким вказані законодавчі положення, на які посилається пенсійний орган, визнані неконституційними.

Із записів трудової книжки позивача вбачається, що ОСОБА_1 у період з 25.08.1986 по 01.09.2015 працювала вчителем (записи №5 - №9 в трудовій книжці НОМЕР_1 від 24.09.1985).

Виходячи зі змісту записів, наявних у трудовій книжці, суд погоджується з доводами позивача про те, що стаж ОСОБА_1 вчителем складає 27 років 9 місяців 7 днів.

В оскаржуваній відмові у призначенні позивачу пенсії відповідач зазначив, що до загального страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 24.09.1985, оскільки на титульній сторінці безпідставне виправлення дати народження та відсутня печатка організаці, стосовно чого суд зазначає наступне.

Станом на час внесення спірного запису діяли вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. N 58.

Так, відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Вимогами пункту 2.4 Інструкції №58 визначено, що записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

У той же час, здійснення записів у трудовій книжці роботодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе невчинення такого запису не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Окрім того, суд зауважує, що Верховний Суд у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04 вересня 2018 року у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Водночас, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Також суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Крім того, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21 лютого 2018 року в справі №687/975/17.

З огляду на зазначене суд не приймає доводи відповідача про не врахування періоду трудової діяльності відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 24.09.1985.

Суд звертає увагу відповідача на те, що право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування певних документів, відсутніх не з вини такої особи, збереження яких не може нею контролюватись, тому на цю особу не може покладатись відповідальність за їх збереження.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови в призначені ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 11.03.2021.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 11.03.2021, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Відповідно до пункту 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Тобто, прийняття рішення про призначення пенсії позивача, віднесено до компетенції органів Пенсійного фонду України.

Суд звертає увагу, що підставою для зарахування загального стажу позивача, для обрахунку пенсії на загальних умовах, є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог.

В даному випадку пенсійним органом не враховано, що визначальним фактом для зарахування загального стажу позивача під час призначення пенсії останньому на загальних умовах є підтвердження зайнятості особи на відповідних роботах, а тому відмовляючи в зарахуванні вищевказаного періоду при призначенні пенсії позивачу, відповідач діяв протиправно.

При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», адже це відноситься до компетенції відповідача.

Разом з тим, частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.

Враховуючи висновки про протиправність відмови Головного управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві щодо призначення пенсії, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_1 від 11.03.2021 про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків, викладених у даному рішенні.

Відповідно до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У розумінні частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи все вище викладене суд вважає позовні вимоги частково обгрунтованими, а відтак такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо стягнення судового збору суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з квитанцією від 07.05.2021 №0.0.2114852022.1 позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , судові витрати підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у у розмірі 681,00 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови в призначені ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 11.03.2021.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_1 від 11.03.2021 про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків, викладених у даному рішенні.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 681,00 грн. (шістсот вісімдесят одна гривня) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявсьска, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.