Рішення № 106038467, 10.08.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2022 року м. Київ № 640/20964/21

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з позовом до Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, код ЄДРПОУ 02910019), у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Київської міської прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у період з 27.03.2020 по 12.03.2021 заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов`язати Київську міську прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 у період з 27.03.2020 по 12.03.2021, включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», та виплатити різницю недотриманої суми заробітної плати з відрахуванням податків та обов`язкових платежів;

- зобов`язати Київську міську прокуратуру здійснити ОСОБА_1 виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що незважаючи на висновки рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 у справі №1-223/2018 (2840/18), розрахунок по заробітній платі при звільнені ОСОБА_1 за період з 27.03.2020 по 12.03.2021, у супереч положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", здійснено не у повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що Закон України «Про прокуратуру» передбачає оплату праці, зокрема, прокурорів місцевих прокуратур на період їх реформування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», оскільки з 15.03.2021 розпочали роботу окружні прокуратури, оплата праці працівників окружних прокуратур починаючи з 15.03.2021, здійснюється відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а відтак відсутні підстави для перерахунку ОСОБА_1 заробітної плати з 27.03.2020 по 12.03.2021.

Також позивач стверджує, що у кошторисі на 2021 рік не передбачено коштів на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а відтак відсутні підстави для виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

Наказом Прокуратури міста Києва від 31.10.2013 №3140к призначено ОСОБА_1 стажистом на вакантну посаду прокурора прокуратури Оболонського району міста Києва на умовах строкового трудового договору з 01.11.2013 до 08.05.2014.

Наказом Генерального прокурора України Прокуратури України від 03.07.2014 №974к ОСОБА_1 - прокурору прокуратури Оболонського району міста Києва присвоєно класний чин - юрист 3 класу.

Наказом Прокуратури міста Києва від 14.12.2015 №4517к призначено юриста 3 класу ОСОБА_2 на посаду прокурора Київської місцевої прокуратури №5 м. Києва з 15 грудня 2015 року на час основного працівника Борисочевої Н.М. для догляду за дитиною, звільнивши з почади прокурора прокуратури Оболонського району міста Києва.

07.10.2019 ОСОБА_1 подала заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію.

Наказом Київської міської прокуратури від 22.02.2021 №276к звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №5 м. Києва та органів прокуратури, у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.03.2021.

28.05.2021 ОСОБА_1 звернулася до Київської міської прокуратури з заявою про здійснення виплати недотриманої заробітної плати при звільненні.

Київська міська прокуратура листом від 03.06.2021 №21-125 вих. 21 повідомила ОСОБА_1 , що починаючи з 11.09.2020 згідно із рішенням №6-р/2020 оплата праці прокурорів обласних прокуратур, окружних прокуратур регулюється нормами статті 81 Закону України «Про прокуратуру» починаючи з 15.03.2021. Також в листі вказано, що у кошторисі на 2021 рік не передбачено коштів на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

На підставі викладеного, вважаючи порушеними власні права та охоронювані законом інтереси, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру», який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» 1697-VII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата прокурора регулювалася цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом:

1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2;

2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.

Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 9 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» 1774-VIII частину 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» викладено в такій редакції: «Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальну заробітну плату у 2015 році встановлено у місячному розмірі: з 1 січня 1218 гривень, з 1 вересня 1378 гривень.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» мінімальну заробітну плату у 2016 році встановлено у місячному розмірі: з 1 січня 1378 гривень, з 1 травня 1450 гривень, з 1 грудня 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2017 року 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року 1762 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2019 року 1921 гривня.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року 2102 гривня.

При цьому, відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 13 зазначеного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

За змістом частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно статті 89 Закону України «Про прокуратуру» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Статтею 90 вказаного Закону визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Закон України від 28.12.2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закон України від 28.12.2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин прийняті пізніше Закону України 14.10.2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», а тому у 2015 році норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16.

Суд звертає увагу, що сторонами не оспорюється той факт, що у спірний період посадовий оклад позивача нараховувався не у відповідності до положень частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

При цьому, Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України, положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як було зазначено вище, згідно з ч. ч. 3 та 4 ст. 81 Закону №1697-VII (в редакції від 20.03.2020) посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Законом України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-IX), який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури. Так, у ч. 1 ст. 7 Закону №1697-VІІ слова «регіональні» та «місцеві» замінено відповідно на «обласні» та «окружні». Статтею 15 Закону №1697-VІІ зазначено виключний перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах.

Відповідно до Закону № 113-IX частини третю - п`яту ст. 81 Закону «Про прокуратуру» викладено в іншій редакції та, зокрема, встановлено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом, відповідно, прокурора обласної прокуратури - 1,2. Відповідно, з 25.09.2019 Законом № 113-IX визначено розмір посадового окладу працівника прокуратури в ст. 81 Закону №1697-VII.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме постанова КМУ №505 від 31.05.2012.

Таким чином, до початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, оплата праці прокурорів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Окружні прокуратури розпочали роботу з 15.03.2021 відповідно до наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 №40.

Разом з цим, суд зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.

Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 прийнято 26.03.2020, яким визнано неконституційним положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, право на отримання заробітної плати у вигляді належного посадового окладу виникає у працівника прокуратури з 26.03.2020, у зв`язку з чим, суд вважає, що прокуратурою були допущені порушення ст. 43 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права володіння людиною своїм майном, ст. 81 Закону №1697-VII, відповідно, грошові кошти, а саме, частина заробітної плати у вигляді посадового окладу, яка була недоотримана позивачем, підлягають нарахуванню та виплаті з урахуванням приписів рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020.

Таким чином, з 27.03.2020 року у працівників прокуратури виникає право на отримання належного розміру заробітної плати, що мала бути нарахована та виплачена відповідачем відповідно до положень ст. 81 Закону №1697-VІІ.

Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

У то же час, суд зазначає, що до стягнення може бути звернута лише нарахована сума, яка має певний визначений розмір, але, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, сума заробітної плати позивачу у періоді з 27.03.2020 по 12.03.2021 у розмірі, передбаченому приписами ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не нараховувалась, відтак з урахуванням наведеного, суд, з метою належного захисту, дійшов висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльність Київської міської прокуратури, що полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 заробітної плати з 27.03.2020 по 12.03.2021 в порядку та в розмірах передбачених ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та зобов`язати відповідача провести нарахування заробітної плати позивачу з 27.03.2020 по 12.03.2021, у порядку та спосіб визначений ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та виплатити грошові кошти, які складають різницю між фактично отриманим з 27.03.2020 по 12.03.2021 грошовим забезпеченням та належним до виплати грошовим забезпеченням, розрахованим у порядку та спосіб визначений ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Що стосується вимог позивача про зобов`язання Київської міської прокуратури здійснити ОСОБА_1 виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора, то суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 83 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурору може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

Так, питання виплати заробітної плати працівникам прокуратури врегульовано постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09 березня 2006 року № 268 (далі - Постанова КМ України № 268), згідно з підпунктом 3 пункту 2 якої керівникам зазначених державних органів надано право на виплату в межах затверджених обсягів фонду оплати праці матеріальної допомоги на оздоровлення під час надання щорічної відпустки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.

При вирішенні спірних правовідносин, що виникли у даній справі суд враховує правові висновки Верховного Суду у постанові №500/1022/19 від 11 листопада 2020 року, які полягають у тому, що рішення про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника, ухвалюється керівником відповідного органу, виходячи з обставин, викладених у заяві працівника, за наявності коштів на цю мету.

При цьому, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковою виплатою і виплачується за наявності коштів, в межах затверджених обсягів фонду оплати праці.

Як встановлено судом, свою відмову у наданні позивачу допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідач обґрунтував тим, що у кошторисі на 2021 рік не передбачено коштів на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Суд вважає, що позивач подаючи заяву про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових повинен був зазначити про їх наявність та необхідність надання, що відсутнє в її заяві.

За таких обставин та правового врегулювання, суд погоджується з позицією відповідача, що відсутність кошторисних призначень стало підставою для відмови позивачу у виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи зазначене, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

У відповідності до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Київської міської прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у період з 27.03.2020 по 12.03.2021 заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Зобов`язати Київську міську прокуратуру здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_1 у період з 27.03.2020 по 12.03.2021, включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», та виплатити різницю недотриманої суми заробітної плати з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) судовий збір в сумі 1022,50 грн. (одну тисячу двадцять дві грн. 50 коп.).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Г. Вєкуа