Рішення № 10602063, 26.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/19826.07.10 За позовом Регіонального відділення фонду державного майна України по Київській області

До           Приватного науково –виробничого підприємства «Пласт -А»

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство «Димерське лісове господарство»

Про           стягнення 19529,60 грн. та розірвання договору оренди

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача Клименко О.А. –по дов. №4 від 14.01.2010р.

Від відповідача           не з»явились

В засіданні приймали участь

Обставини справи :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області про стягнення з Приватного науково –виробничого підприємства «Пласт -А»19529,60 грн., із яких: 15 799,31 грн. заборгованості по орендній платі, 3730,29 пеня за прострочку платежу, розірвання договору оренди від 22 червня 2007 року №495, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та Приватним підприємством НВП «Пласт -А», зобов’язання Приватного підприємства НВП «Пласт -А»повернути частину цеху пресованої деревини площею 103 кв.м., розміщену за адресою: Київська область, смт. Катюжанка «Димерському лісовому господарству».

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору оренди №495 від 22 червня 2007 року не виконує основного обов’язку, а саме не сплачує орендну плату з червня 2007 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2010р. порушено провадження у справі №36/198, розгляд справи призначено на 14.06.2010р.

У зв’язку з неявкою в судове засідання 14.06.2010р. представників відповідача та третьої особи розгляд справи було відкладено на 26.07.2010р.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач письмовий відзив на позов не надав, в засідання суду не з’явився, не виконав вимог суду викладених в ухвалах від 17.05.2010р., 14.06.2010р. Заяв, клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвали суду направлялись на адресу відповідача, що зазначена в позовній заяві та Витязі із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців. Таким чином відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Представник третьої особи в судове засідання 26.07.2010р. не з»явився, письмових пояснень на позов не надав.

В судовому засіданні 26.07.2010р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України за згодою представника позивача було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

22.06.2007 між Регіональним відділенням фонду державного майна України по Київській області (далі позивач) та Приватним науково –виробничим підприємством «Пласт –А»(далі відповідач) було укладено договір оренди №495 індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності (далі договір).

Відповідно до п. 1.1. договору позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування окреме індивідуально визначене державне майно - частину цеху пресованої деревини площею 103,0 кв.м., розміщену за адресою: Київська область, смт. Катюжанка.

Відповідно до п. 2.1 договору відповідач вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання акту приймання –передачі майна між балансоутримувачем та відповідачем (орендарем).

17.08.2007 між балансоутримувачем (третьою особою по справі) та відповідачем був підписаний акт прийому –передачі, підписаного повноважними представниками сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Сторонами погоджено термін дії даного договору з 22.06.2007 до 21.06.2008 (п. 10.1. договору).

Оскільки після закінчення строку дії договору ні одна із сторін не заявила про зміну умов договору або про його припинення, тому в силу ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди №495 від 22.06.2007р. був пролонгований на новий строк та тих самих умовах.

Відповідно до ч. 3 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Частина 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць оренди 603,75 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.2 договору).

Пунктом 3.3. сторони встановили, що орендна плата перераховується щомісячно, не пізнішу 10 числа наступного місяця з урахуванням індексу інфляції:

70% орендної плати перераховується орендарем до державного бюджету України;

30% орендної плати балансоутримувачу.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору, не виконав обов’язку орендаря, орендну плату повністю до державного бюджету не вніс, в результаті чого виникла заборгованість і яка, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, складає 15799,31 грн. за період з червня 2007р. по березень 2010р.

Свого контррозрахунку суми заборгованості по орендній платі відповідачем не надано.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов»язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»однією із істотних умов договору оренди та основним обов’язком орендаря є сплата орендних платежів з урахуванням індексу інфляції.

Статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначається, що орендар зобов’язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

У відповідності ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, відповідач у зазначений період користувався нежитловим приміщенням, а тому зобов’язаний згідно Договору та ч. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України, сплачувати за таке користування оренду плату.

З огляду на викладене, заборгованість відповідача зі сплати орендної плати на день порушення провадження у справі та розгляду справи становить 15799,31 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов’язання за договором №495 від 22.06.2007р. виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до умов договору. Відповідач доказів відсутності заборгованості по орендній платі суду не надав.

З огляду на викладене позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 15799,31 грн. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В п. 3.5 договору сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати з відповідача сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, за кожний день прострочення включаючи день оплати.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочку платежу в сумі 3730,29 грн. за період з 02.01.20098р. по 27.04.23010р.

Оскільки відповідач припустився прострочки по орендним платежам з нього на підставі п. 3.5 договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»підлягає стягненню пеня в сумі 1411,29 грн. в межах строку позовної давності. В решті позовні вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають, оскільки заявлені поза межами строку позовної давності передбаченого чинним законодавством України.

Відповідно до п. 3 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін, договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку встановленому статтею 188 цього кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 783 Цивільного кодексу України, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору.

Як встановлено судом при розгляду справи відповідач користується майном в порушення умов договору оренди - в частині сплати орендної плати та інших платежів, передбачених договором..

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Це стосується відповідача яким належними засобами доказування повинен був довести відсутність заборгованості по договору №495 від 22 червня 2007р.

Відповідач доказів належного виконання умов договору в частині оплати орендної плати та інших платежів суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про розірвання договору оренди є обгрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

З розірванням договору відповідач втрачає статус орендаря і, оскільки інших доказів щодо підтвердження права найму спірних приміщень не має, то і п зобов’язаний повернути приміщення.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 ГПК України, підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного науково –виробничого підприємства «Пласт –А»

(м. Київ, проспект Перемоги, 49/2, код 21494532) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (м. Київ, пл.. Лесі Українки, 1) 15779, 31 основного боргу, 1411,29 грн. грн. 28 коп.. пені за прострочку платежу на рахунок 31119094700001, одержувач ГУ ДКУ у Київській області, МФО 821018, код установи 24074109, призначення платежу: код доходу 22080300, символ звітності банку 094.

Розірвати договір оренди від 22 червня 2007 року №495, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (м. Київ, пл.. Лесі Українки, 1) та Приватним науково –виробничим підприємством «Пласт -А» (м. Київ, проспект Перемоги, 49/2, код 21494532).

Зобов’язати Приватне науково –виробниче підприємство НВП «Пласт -А»(м. Київ, проспект Перемоги, 49/2, код 21494532) повернути частину цеху пресованої деревини площею 103 кв.м., розміщену за адресою: Київська область, смт. Катюжанка Державному підприємству «Димерське лісове господарство».

В решті позову відмовити.

Стягнути з Приватного науково –виробничого підприємства «Пласт –А»

(м. Київ, проспект Перемоги, 49/2, код 21494532) в доход Державного бюджету України 257,11 грн. державного мита.

Стягнути з Приватного науково –виробничого підприємства «Пласт –А»

(м. Київ, проспект Перемоги, 49/2, код 21494532) 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу до спеціального фонду Державного бюджету України по КЕКД 22050000 «Оплата витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах».

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

СуддяТ.Ю. Трофименко