Рішення № 10600921, 15.07.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

15.07.2010Справа №2-31/5390-2009 За позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дитяче та спеціальне харчування» (37800, Полтавська область, м. Хорол, вул. Молодіжна, 17; ЗКПО34865327)

до відповідача – Підприємства «Марта» (95021, м. Сімферополь, пров. Заводський, 29, кв.180; 98029, м. Сімферополь, вул. Бархотової, 92)

про стягнення 103002,63грн.

За зустрічним позовом – Підприємства «Марта» (95021, м. Сімферополь, пров. Заводський, 29, кв.180; 98029, м. Сімферополь, вул. Бархотової, 92)

до – Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дитяче та спеціальне харчування» (37800, Полтавська область, м. Хорол, вул. Молодіжна, 17; ЗКПО34865327)

про припинення зобов’язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Суддя А.В.Привалова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Федоренко Д.В., дов. у справі

Від відповідача – Бордачова В.О., дов. у справі

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дитяче та спеціальне харчування» звернулось до господарського суду АРК з позовом до Підприємства «Марта» про стягнення заборгованості за поставлену за договором №177 від 04.01.2008 продукцію у загальному розмірі 177066,83грн., з яких 83844,48грн. основного боргу, 16379,39 інфляційні витрати, 3% річних у розмірі 3464,21 грн. та пеня у розмірі 73378,75 грн., а також просить стягнути судові витрати.

У ході судового розгляду справи представник позивача, користуючись своїм правом наданим довіреністю, в порядку ст.22 ГПК України заявою, викладеною у формі клопотання, змінив підстави позову, вказуючи на позадоговірні відносини з відповідачем, які виникли не на підставі договору №177 від 04.01.2008, а на підставі окремої поставки за кожною видатковою накладною, а також змінив розмір позовних вимог, збільшуючи розмір позовних вимог та при одночасній зміні підстав позову, додатковою вимогою про стягнення 201019,00грн. заборгованості за інший період та за іншими витратними накладними, а також зменшуючи розмір позовних вимог в частині інфляційних втрат у сумі 16379,39грн., 3% річних в сумі 3464,21грн. та пені у розмірі 73378,75грн., не заявляючи ці вимоги до стягнення з огляду на зміну підстав позову.

Ухвалою суду від 29.03.2010 клопотання представника позивача від 29.03.2010 про зміну підстав позову та розміру позовних вимог задоволено частково. В частині зміни підстав позову та в частині зменшення розміру позовних вимог щодо стягнення інфляційних витрат у розмірі 16379,39грн., 3% річних у розмірі 3464,21грн. та пені у розмірі 73378,75грн. клопотання задоволено. У задоволенні клопотання про збільшення розміру позовних вимог на суму 201019,00грн. відмовлено.

У ході судового розгляду справи позивач письмовою заявою від 12.04.2010р. про забезпечення позову просив вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на всі банківські рахунки та майно, що належить відповідачу.

Ухвалою суду від 12.04.2010р. у задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову відмовлено.

Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених у відзиві на позов. Вказує, що договір №177 від 04.01.08р. фактично носив характер договору поруки або комерційного представництва, оскільки відповідач отримав товар тільки для реалізації кінцевому покупцеві, зазначеному у договорі як клієнт, і проводив сплату тільки за реалізовану продукцію, тому не отримував цей товар у власність, а відтак відсутні зобов’язання зі сплати нереалізованої продукції, отриманої у 2008 році. Також вказував на укладення з відповідачем нового договору №5Д від 01.03.09 (а.с.60-62, т.1)

У відзиві на заяву позивача про зміну підстав та розміру позовних вимог, відповідач також позовні вимоги не визнав, вказуючи на те, що видаткові накладні на поставку товару не можуть розглядатись як договори поставки, оскільки відсутні суттєві умови договору поставки, відтак накладна на є договором поставки і зобов’язанням по сплаті за товар. Також вказує, що накладні підписані з боку відповідача отримувачем товару за довіреностями, виданими на отримання товару, а не на укладення правочину з поставки, отже відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності для укладення правочину. Вважає, що накладна не є зобов’язаням отримувача зі сплати за товар, а є тільки супровідним документом. На думку відповідача підставою для сплати за товар є рахунок-фактура на ім’я отримувача, виданий на підставі відповідного договору. Оскільки позивач таких рахунків не надав, від поставки за договором №177 від 04.01.08р. відмовився, тому не довів виникнення у відповідача зобов’язань по сплаті за отриманий товар. Також вказує, що позивач не представив доказів звернення до подачі позову до відповідача з вимогою про оплату товару за вказаними позивачем накладними, в яких не визначений строк сплати, тому відсутні підстави для визнання права позивача порушеним.

Крім того, відповідач вказує, що отримав товар від позивача на підставі договору №177 від 04.01.08р. і у нього відсутні зобов’язання з плати за товар, отриманий за накладними №000025, №000004Н, №000040Н, №000057Н, у зв’язку з зарахуванням зустрічних однорідних вимог в порядку ст.601 ЦК України.

У судовому засіданні 26.05.2010р. відповідач подав зустрічну позовну заяву (вх.№2699), яка ухвалою суду була повернута позивачу за зустрічним позовом без розгляду на підставі п.п.4, 10 ст.63 ГПК України. У судовому засіданні 26.05.2010р. суд оголосив перерву до 03.06.2010р. до 10г. 30хвл.

Однак, до суду надійшла зустрічна позовна заява від 26.05.2010р. (вх.№2723) від Підприємства «Марта» з усуненими недоліками, оскільки повернення зустрічної позовної заяви з зазначених підстав не перешкоджає повторному зверненню з нею.

Ухвалою господарського суду АРК від 31.05.2010 зустрічна позовна заява прийнята судом до спільного розгляду із первісним позовом.

Ухвалою суду від 03.06.2010р. розгляд справи відкладено на 21.06.2010р. у зв'язку поданням відповідачем зустрічної позовної заяви та клопотанням представника позивача за первісним позовом. Ухвалою суду від 29.06.2010 у зв'язку з хворобою судді, розгляд справи призначено на 15.07.2010р.

18.06.2010 до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому відповідач за зустрічним позовом просить у зустрічному позові відмовити з огляду на безпідставне застосування ст.601 ЦК України при відсутності визнання з боку підприємства якихось переплат, про зарахування яких, як однорідних вимог, заявляє позивач за зустрічним позовом. Також вказує на зловживання відповідачем своїми процесуальними правами.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого ст.69 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалою суду від 16.11.2009р. строк розгляду справи було продовжено за клопотанням сторін в порядку ч.4 та ч.5 ст.69 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до видаткових накладних №000025Н від 15.01.2008р. на суму 41526,60грн., №000004Н від 05.02.2008р. на суму 28321,92грн., №000040Н від 17.03.2008р. на суму 6361,35грн. та №000057Н від 01.04.2008р. на суму 26793,68грн. поставив відповідачу продукцію дитячого харчування, а відповідач прийняв продукцію дитячого харчування на загальну суму 103003,55грн. (а.с.18-26, т.1).

Підставою для звернення позивача з даним позовом з урахуванням зміни підстав позову стала несплата відповідачем грошових коштів за отриману ним продукцію, поставлену за вказаними накладними.

Факт поставки товару за вказаними накладними відповідачем визнається та не спростовується, але не визнається наявність зобов’язання з оплати товару через відсутність договірних відносин. Крім того, відповідач вважає, що не має заборгованості перед позивачем з огляду на наявну переплату, про що свідчать платіжні доручення та виписка з банківського рахунку. Також вказує, що частково повертав товар позивачу, що підтверджує возвратною накладною. Крім того, вважає, що зобов’язання припинилось шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог в порядку ст.601 ГК України.

Таким чином, предметом спору за первісним позовом з урахуванням заявлених позивачем змін підстав та розміру позовних вимог, є стягнення з відповідача заборгованості за поставлену продукцію за вказаними позивачем накладними, отже до предмету доказування входить з’ясування наявності чи відсутності у відповідача зобов’язання зі сплати суми боргу. При цьому, позивач не визнає факту оплати відповідачем у будь-якому розмірі товару за зазначеними накладними і заявляє вимогу про стягнення заборгованості в сумі 103002,63грн.

Дослідивши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення первісного позову, та необґрунтованість зустрічного позову виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Характер спірних правовідносин сторін свідчить про те, що між сторонами виникли майнові зобов’язання стосовно поставки товару, які регулюються нормами Господарського та Цивільного кодексів України, договором.

Статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України та частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин, не врегульованих Господарським кодексом України застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає можливість укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається вчиненим в письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це його установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, і закріплюється печаткою.

Аналізуючи видаткові накладні, додані позивачем до матеріалів справи, не можна зробити висновок, що ці накладні видані на підставі договору №177 від 04.01.08р., як вказує відповідач за первісним позовом у своєму відзиві.

Накладні №000025Н від 15.01.2008р., №000004Н від 05.02.2008р., №000040Н від 17.03.2008р. №000057Н від 01.04.2008р. не містять жодного посилання на будь-якій договір, або замовлення відповідно до вимог цього договору. Крім того, у тексті договору №177 від 04.01.08р. відсутні посилання, що накладні є невід’ємною частиною договору.

За таких обставин, суд вважає, що правовідносини сторін виникли не на підставі договору, а внаслідок фактичної поставки товару на підставі перелічених накладних.

При цьому, суд зазначає, що вказані накладні містять усі необхідні умови, щодо яких сторони дійшли згоди, як то предмет, ціна, асортимент та кількість товару, строк сплати товару, а також містять найменування сторін та їх платіжні реквізити, підписи осіб, уповноважених на передачу та отримання товару, та скріплені печатками сторін.

Таким чином, вказані накладні, які прийняти повноважною особою відповідача, а також подальші дії відповідача щодо прийняття до виконання та проведення часткової сплати за отриманий товар, свідчать про виникнення між сторонами певних майнових зобов’язань щодо поставки товару.

Тому суд не приймає доводи відповідача за первісним позовом про те, що самі накладні не породжують ніяких зобов’язань для сторін, оскільки таке твердження не відповідає наведеним вище приписам діючого законодавства щодо підстав виникнення цивільних прав та обов’язків. Також суд відхиляє твердження відповідача щодо укладення правочину не уповноваженою особою, оскільки саме Керівник підприємства «Марта» уповноважив відповідними довіреностями відповідальну особу на отримання товарно-матрерільних цінностей за визначеними накладними. До того ж відповідач не оспорює дійсність даних право чинів щодо поставки товару.

Як вбачається з матеріалів справи позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію за видатковими накладними №000025 від 15.01.2008 на суму 41526,60грн., №000004Н від 05.02.2008 на суму 28321,92грн., №000040Н від 17.03.2008 на суму 6361,35грн. та №000057Н від 01.04.08р. на суму 26793,68грн. Позивач у заяві про зміну підстав позову та розміру позовних вимог заявляє до стягнення з відповідача суму у розмірі 103002,63грн., мотивуючи невиконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо сплати за отриманий товар.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та положень статті 193 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, а за відсутності таких вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст.203 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управленою стороною.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний сплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк сплати товару.

Судом вбачається, що витратні накладні, на які посилається позивач у підтвердження факту поставки товару, містять строк до якого відповідач має сплатити грошові кошти позивачу за отриману продукцію.

Крім того, позивач 05.02.2010р надіслав на адресу відповідача вимогу про сплату боргу, яка отримана відповідачем 09.02.2010р., згідно якої вимагав від відповідача погасити заборгованість за зазначеними витратними накладними, але відповідач залишив вимогу без відповіді.

Таким чином, позивач вправі вимагати від відповідача виконання обов’язку щодо сплати за отриманий товар. Тому доводи відповідача про відсутність порушеного права, на захист якого позивач звернувся з даним позовом, судом відхиляються.

Матеріали справи свідчать, що відповідач ні після прийняття товару, як встановлено ст.692 ЦК України, ні у строк, встановлений у видаткових накладних, ні після звернення позивача з відповідною вимогою, сплату позивачу за отриманий за цими накладними товар своєчасно та в повному обсязі не здійснив, а виконав свої зобовязання лише частково.

З наведеного суд дійшов висновку, що позов ТОВ «Торговий дім «Дитяче та спеціальне харчування» підлягає задоволенню частково в сумі 76208,95, оскільки відповідачем виконано в повному обсязі зобов’язання за накладною №000057Н від 01.04.08р. в сумі 26793,68грн., про що свідчить платіжне доручення №152 від 15.07.2008р. на суму 35000,00грн., оригінал якого оглядався судом (а.с.55, т.2).

Факт отримання позивачем за первісним позовом грошових коштів підтверджується також випискою з банківського рахунку позивача, де під №12 в реєстрі платежів зазначено цей платіж (а.с.66-69,т.2).

Суд приймає ці платіжні документи як доказ сплати відповідачем своїх зобов’язань за накладною №000057Н від 01.04.08р. в сумі 26793,68грн. При цьому, суд відхиляє довід позивача за первісним позовом про те, що це платіжне доручення не може бути належним доказом проведення сплати за вказаною накладною через невірне зазначення у призначенні платежу дати накладної та суми платежу. Надмірна сплата боржником суми зобов’язання, ніж встановлена у накладній, не може свідчити про невідповідність платежу даному зобов’язанню. Так само й дата в призначенні платежу, яка відповідає даті видачі довіреності на отримання товару за накладною №000057Н від 01.04.2008р., тобто фактичному отриманні відповідачем товару, не свідчить про таку відповідність. Крім того, позивачем не надано суду доказів, що між сторонами існували інші договірні відносини щодо поставки товару, ніж за накладною №000057Н від 01.04.2008р.

Щодо посилань відповідача про наявність переплати позивачу за платіжними дорученнями №149 від 07.07.2008 в сумі 30000,00грн., №265 від 22.12.2008 в сумі 30000,00грн. та №152 в сумі 8206,32грн., що на думку відповідача свідчить про відсутність заборгованості перед позивачем, то дані платіжні документі не підтверджують виконання зобов’язань в оплату товару, переданого відповідачу за накладними №000025 від 15.01.08, №000004Н від 05.02.08 та №000040Н від 17.03.08р. Як вже зазначалось відповідач виконав свої зобов’язання щодо сплати товару тільки за накладною №000057Н від 01.04.08р.

Тому, у разі встановлення факту помилкової надмірної сплати позивачу грошових коштів підприємство «Марта» не позбавлено права вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дитяче та спеціальне харчування» повернення цих грошових коштів як безпідставно отриманих, тоді як таких вимог у зустрічному позові відповідачем не заявлялось.

Суд також відхиляє посилання відповідача на акти зарахування зустрічних вимог, підписаних обома сторонами, від 30.04.08р. на суму 31260,00грн., від 27.06.08р. на суму 39615,18грн., від 30.09.08р. на суму 57217,85грн., від 28.11.08р. на суму 40759,66грн., оскільки ці акти не містять посилань, що припиняються саме зобов’язання відповідача зі сплати товару, отриманого за накладними, на які посилається позивач, тому не стосуються предмету позову за первісним позовом.

Посилання відповідача на повернення товару позивачу за возвратною накладною №6294 від 19.03.08р. в сумі 1239,89грн. (а.с.73, т.2) не приймається судом до уваги, оскільки з наданої накладної не можливо дійти висновку, що позивачу повернута продукція, яка була отримана за витратними накладними, зазначеними у позові.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Торговий дім «Дитяче та спеціальне харчування» про стягнення з підприємства «Марта» заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню частково в сумі 76208,95грн., оскільки з наведених вище підстав в цієї сумі підтверджуються матеріалами справи та засновані на законі.

Зустрічний позов Підприємства «Марта», в якому позивач просить припинити зобов’язання підприємства «Марта» перед позивачем за первісним позовом ТОВ «Торговий дім «Дитяче та спеціальне харчування» за отриманий товар за накладними від 15.01.08р. №000025, від 05.02.08р. №000004Н, від 17.03.08р. №000040Н, від 01.04.08р. №000057Н на загальну суму 103002,63грн. шляхом зарахування надмірно сплачених підприємством «Марта» товариству сум за платіжними дорученнями: №149 від 07.07.08р. – 30000грн., №157 від 15.07.08р. – 35000грн., №265 від 20.12.08р. – 30000грн., а усього в сумі 95000грн., та шляхом зарахування заборгованості позивача за первісним позовом, яка підтверджена актом зарахування зустрічних вимог від 30.04.08р. у сумі 31260грн., та заборгованості за повернутий товар на суму 1239,89грн. за зворотною накладною №6294 від 19.03.08р., задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 601 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання припиняється зарахуванням, зокрема, зустрічних однорідних вимог. Таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом наведеної норми згоди іншої сторони у зобов’язанні не вимагається. Закон не виключає можливості здійснення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог і в процесі судового розгляду з надісланням відповідної письмової заяви позивачу.

Зарахування являє собою спосіб припинення зобов’язання, особливість якого полягає в тому, що воно може припинити одразу два зустрічні зобов’язання, тобто зарахування можливе за умови зустрічності вимог. Це означає, що сторони одночасно беруть участь у двох зобов’язаннях і при цьому кредитор за одним зобов’язанням є боржником в іншому зобов’язанні. При цьому, необхідно щоб строк виконання зобов’язання або вже настав, або був визначений моментом запитання, або щоб термін не був вказаний взагалі, тобто виконання можна було вимагати в будь-який момент, тобто має бути ясність вимог.

Проте, підприємство «Марта» взагалі заперечує у відзивах на первісний позов факту наявності заборгованості перед ТОВ «Торговий дім «Дитяче та спеціальне харчування» за вказаними витратними накладними, мотивуючи таке твердження різними доводами, як тим, що ці накладні не породжують прав та обов’язків для сторін, оскільки не є договором та зобов’язанням по сплаті за товар, а є лише супровідною документацією, як і тим, що підприємство виконало свої зобов’язання через перерахування грошових коштів відповідними платіжними дорученнями.

Відповідач за зустрічним позовом, в свою чергу, також заперечує факт наявності в нього будь-якої заборгованості перед підприємством «Марта».

Таким чином, судом вбачається що відсутні зустрічні вимоги сторін по спору.

Також слід зазначити, що позивач за зустрічним позовом вимог щодо повернення безпідставно отриманих або надмірно сплачених грошових коштів до ТОВ «Торговий дім «Дитяче та спеціальне харчування» не заявляв. З акту зарахування зустрічних вимог від 30.04.08р. у сумі 31260грн., на який посилається позивач за зустрічним позовом, також відсутнє зобов’язання ТОВ «Торговий дім «Дитяче та спеціальне харчування» перед підприємством «Марта», оскільки за змістом цього акту сторонами вже зараховані зустрічні вимоги шляхом зменшення позивачу заборгованості на суму 31260,00грн., однак за не визначеними підставами виникнення таких зобов’язань.

Безпідставним є й посилання на зворотну накладну №6294 від 19.03.08р. щодо заборгованості відповідача за повернутий товар, оскільки накладною не визначено строк настання таких зобов’язань у відповідача, а позивач з вимогою про повернення грошових коштів до відповідача не звертався.

Також слід зазначити, що відповідно до ст.ст.598, 599 та 601 Цивільного кодексу України зарахування однорідних зустрічних вимог є самостійною підставою припинення зобов’язань, що відрізняється від виконання. Отже зарахування не є різновидом способів виконання зобов’язань. Фактично позивач ототожнив ці поняття, оскільки вказує на виконання зобов’язань їх частковою сплатою згідно платіжних доручень, які в свою чергу просить зарахувати як зустрічні вимоги.

Крім того, суд зазначає, що предмет позову за зустрічною позовною заявою не відповідає передбаченим законом способам захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.

Так, виходячи із змісту ст.16 Цивільного кодексу України не передбачено такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як визнання судом правовідносин припиненими, і такий спосіб не встановлений ст.601 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач.

При цьому під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб’єкта відносин та забезпечення виконання юридичного обов’язку зобов’язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

В разі якщо позивач вважає, що зобов’язання перед відповідачем є припиненим через зарахування зустрічних однорідних вимог, то це є юридичний факт, який підлягає встановленню за умови наявності спорів, які ініціюються у зв’язку з невизнанням відповідачем цього факту, наприклад, про стягнення заборгованості. Визнання зобов’язань припиненими, по суті, є встановленням юридичного факту.

Але такий спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, при тому, що в господарському процесі справи розглядаються виключно у позовному провадженні.

Отже, як вбачається з наведеного, позивач не вірно обрав спосіб захисту свого порушеного права.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. №01-8/482 викладається правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити в позові.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню частково, а зустрічний позов не підлягає задоволенню.

Судові витрати по сплати державного мита та витрат на забезпечення інформаційно-технічного процесу розподіляються між сторонами в порядку ст.49 ГПК України пропорційно задоволеним вимогам.

Оскільки суд відмовив позивачу за первісним позовом у задоволенні клопотання про збільшення розміру позовних вимог від 29.03.2010 р. на суму 201019,00грн., то сума державного мита у розмірі 1260,27грн., сплаченого платіжним дорученням №436 від 22.03.2010р., підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 44, 47, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1.          Первісний позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Підприємства «Марта» (95021, м.Сімферополь, пров.Заводський, 29, кв.180, факт.адреса: 98029, м.Сімферополь, вул.Бархотовой,92; р/р26008120020002 в «Піреус банк МКБ», м.Сімферополь, МФО 248685, ЗКПО 30730901) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Дитяче та спеціальне харчування» (37800, Полтавська область, м.Хорол, вул..Молодіжна, 17; р/р 26005100016222 у ПОД «Райфайзенбанк Аваль», МФО 331605, ЗКПО 34865327) 76208,95грн. заборгованості за поставлену продукцію, 762,09 грн. держмита та 174,75 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.          В іншій частині позовних вимог за первісним позовом у задоволені відмовити.

5.          Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Дитяче та спеціальне харчування» (37800, Полтавська область, м.Хорол, вул.Молодіжна, 17; р/р 26005100016222 у ПОД «Райфайзенбанк Аваль», МФО 331605, ЗКПО 34865327) з Державного бюджету України (ЗКПО 34740405) державне мито в сумі 1260,27грн., перераховане за платіжним дорученням №436 від 22.03.2010р., у зв'язку з тим, що заява господарським судом не розглядалась.

6.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

7.          У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Копію рішення направити на адреси сторін поштою.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Привалова А.В.