Рішення № 10600174, 01.07.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.07.10 р. Справа № 22/133

Суддя господарського суду Донецької області Іванченкова О.М.

при секретарі судового засідання Бондар В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Лівс-Км”, м.Сміла Черкаської області, ЄДРПОУ 32778275,

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Маріуполь Донецької області, ЄДРПОУ НОМЕР_1,

про стягнення 24740,00 грн.,

за участю уповноважених представників:

від позивача: не зявився,

від відповідача: не зявився, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Лівс-Км”, м.Сміла Черкаської області, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Маріуполь Донецької області, про стягнення заборгованості згідно договору поставки №14 від 01.01.2010р. у сумі 24740,00 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на неналежному виконанні Відповідачем умов договору поставки №14 від 01.01.2010р. в частині розрахунків за отриманий товар, внаслідок чого утворилась заборгованість.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав копію договору поставки №14 від 01.01.2010р.; видаткових накладних №РН-0000025 від 16.02.2010р., №РН-0000045 від 02.03.2010р.; прибуткового касового ордеру №65 від 03.03.2010р.; претензії №93 від 05.05.2010р. разом із підтвердженням її відправлення Відповідачу; накладних №3 від 30.03.2010р., №4 від 30.03.2010р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст.526, 530, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.222, 226, 265 Господарського кодексу України та ст.ст.1, 54 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 08.06.2010р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю „Лівс-Км” суду представлені пояснення без номеру та дати, за змістом яких останній підтверджує укладення з Відповідачем у 2010р. на виготовлення та постачання меблів договору поставки №14 від 01.01.2010р.; розрахунок суми боргу; супровідний лист щодо надсилання Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 акту звірки взаємних розрахунків та підтвердження зазначеного.

22.06.2010р. через канцелярію господарського суду Донецької області Позивачем представлені пояснення стосовно відсутності довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, що поставлені згідно первинної документації, наданої суду, а також до матеріалів справи долучені податкові накладні №25 від 16.02.2010р., №45 від 02.03.2010р.

Представник Позивача у судове засідання 01.07.2010р. не зявився, проте надав клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник Відповідача у судове засідання 01.07.2010р. не зявився, витребуваних судом документів не надав.

Оскільки ухвали суду спрямовувались рекомендованою кореспонденцією за адресою Відповідача, яка вказана Позивачем в позовній заяві та свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця як місцезнаходження останнього, суд дійшов висновку, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 повідомлена про час та місце судового засідання належним чином.

Суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в справі матеріалами, виходячи з того, що ненадані суду документи не можуть істотно вплинути на юридичну кваліфікацію спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи та оцінив надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

01.01.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Лівс-Км” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір поставки №14.

Оцінивши даний господарський договір, з якого виникли цивільні права та обовязки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697Цивільного кодексу України).

Таким чином, в силу статті 265 Господарського кодексу України, статті 712 і 655 Цивільного кодексу України та пункту 1.1 договору Позивач (Постачальник) прийняв на себе зобовязання виготовити та відвантажити меблі згідно замовлення на окрему партію, а Відповідач (Покупець) прийняти і оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених договором.

Згідно положень п.п.2.2, 3.1 укладеного правочину, найменування, кількість, асортиментний перелік товару та інші данні визначаються у замовленні.

Відповідно до п.3.3 даної угоди, право власності переходить до Покупця з моменту передачі товару у порядку, визначеному в п.4.2 договору, згідно якого товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем за кількістю та якістю згідно з підписаними сторонами накладними.

При цьому за визначеннями п.3.2 та розділу 5 укладеного правочину, поставка товару здійснюється після повної оплати товару (п.5).

Умовами договору №14 передбачена передоплата товару у розмірі 50% від вартості замовлення, включаючи податок на додану вартість, яка повинна бути внесена Відповідачем на розрахунковий рахунок Постачальника протягом трьох банківських днів згідно рахунку фактури. Решта коштів в день повідомлення постачальником про готовність меблів до відвантаження.

Пунктом 5.2.1 договору поставки встановлено, що товар може відвантажуватись без попередньої оплати тільки за умови попередньої домовленості з представником адміністрації Постачальника, що має повноваження вирішувати питання відвантаження у порядку, що зазначений у даному пункті.

За твердженнями Позивача та враховуючи фактичні обставини справи, сторони скористались правом, передбаченим у наведеному пункті договору та дійшли згоди змінити умови договору №14 у частині оплати - обумовили поставку товару без здійснення Покупцем передоплати, передбаченої п.5.2 правочину.

Згідно з видатковою накладною №РН-0000025 від 16.02.2010р. та №РН-0000045 від 02.03.2010р., Позивач поставив вище визначений товар Відповідачу на загальну суму 139356,00 грн., включаючи податок на додану вартість. Останнім її прийнято без будь-яких зауважень, що підтверджується підписами сторін на даних документах.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», накладні являються первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.

Продукція, що відпущена Відповідачу, відповідає характеристикам, визначеним у договорі поставки №14 від 01.01.2010р.

При цьому, накладна №РН-0000045 від 02.03.2010р. містить посилання на договір №ДГ-0000014 від 01.01.2010р., як правову підставу здійснення господарської операції за нею, який суд приймає за договір №14 від 01.01.2010р., враховуючи пояснення Позивача, а також фактичні обставини справи, викладені вище.

Накладні №3 від 30.03.2010р. та №4 від 30.03.2010р., за якими здійснено часткове повернення товару також містять посилання на укладений між сторонами правочин, а також відображають постачання товару за накладною №РН-0000025 від 16.02.2010р. у межах договору №14 від 01.01.2010р.

Крім того, на здійснення господарських операцій у межах спірної угоди вказують представлені суду податкові накладні №25 від 16.02.2010р. та №45 від 02.03.2010р., у яких правовою підставою відображення у податковому обліку постачання товару згідно видаткової накладної №РН-0000045 та №РН-0000025 зазначений договір №14 від 01.01.2010р.

Одночасно слід визначити наступне.

За змістом ст.604 Цивільного кодексу України, новація - це правочин про зміну одного зобовязання іншим між сторонами, що приводить до припинення попереднього зобовязання.

Стаття 654 Цивільного кодексу України регламентує, що зміна або розірвання договору вчинюється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як визначено п.1 ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Як вбачається з п.п. 1, 2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони та якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

При цьому, ч.1 ст.181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, враховуючи наведені норми матеріального права та ті обставини, що видаткові накладні містять підпис уповноважених осіб Позивача та Відповідача, суть умов правочину - найменування сторін, асортимент та вартість товару, зазначені особи здійснили правочин новації щодо зміни умов договору №14 від 01.01.2010р. та обумовили відвантаження товару без попередньої оплати.

Приймаючи до уваги викладене, умови укладеної між сторонами угоди, виходячи з системного аналізу наведених норм та обставин, суд вважає, що надана Позивачем накладна є належним доказом здійснення передачі Відповідачу товару та прийняття її останнім в межах спірного договору.

Разом з тим, слід наголосити, що зазначені обставини у порядку статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України не спростовані.

Отже, Товариством з обмеженою відповідальністю „Лівс-Км” належним чином доведено факт виконання обовязку щодо передачі товару у відповідності до норм статті 664 Цивільного кодексу України на визначену вище суму у межах договору №14 від 01.01.2010р.

Відповідно до п.5.2 укладеного правочину, решта коштів суми вартості товару здійснюється Покупцем у день повідомлення Постачальником про готовність меблів до відвантаження.

Тобто, виключивши передумову поставки як попередня оплата, сторони залишили зобовязанням сплату вартості товару у день повідомлення про готовність предмету продажу до постачання.

Як встановлено вище, суд розглядає видаткову накладну як первинний документ у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” та умов укладеного між сторонами правочину, що відображає здійснення господарської операції у межах договору №14 від 01.01.2010р.

Таким чином, враховуючи дату складання видаткових накладних, що є підтвердженням виконання зобовязань Позивачем за правочином у розумінні п.4.2 договору поставки №14, прийняття товару Відповідачем та перехід права власності на товар, у відповідності до п.3.3 договору поставки, за висновками суду, факт повідомлення у розумінні п.5.2 правочину є таким, що відбувся.

Отже, момент, що обумовлює зобовязання Відповідача здійснити повний розрахунок за поставлену продукцію на дату подання позовної заяви Позивачем (18.05.2010р.) є таким, що настав.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обовязки.

Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно прибуткового касового ордеру №65 від 03.03.2010р. Відповідачем частково сплачений товар поставлений йому відповідно до визначених вище видаткових накладних на суму 57118,00 грн.

Одночасно, як вбачається з накладних №3 від 30.03.2010р. та №4 від 30.03.2010р. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 також частково повернено нереалізований та неоплачений товар на загальну суму 57498,00грн.

Приймаючи до уваги наведене, сума, яка підлягає оплаті складає 24740,00 грн.

Матеріали справи містять претензію №93 від 05.05.2010р., якою Товариство з обмеженою відповідальністю „Лівс-Км” звернулось до Відповідача з вимогою стосовно сплати суми наявної заборгованості. Відправлення даного листа Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 підтверджується фіскальним чеком №7855 від 06.05.2010р. та описом вкладення до цінного листа, що містить відбиток поштового штемпелю датованого 06.05.2010р.

Проте, Відповідачем грошове зобовязання у визначеній сумі на момент прийняття судового рішення не виконане, що є порушенням вимог статей 525 та 526 Цивільного кодексу України. Зазначені норми матеріального права передбачають, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Відповідно до статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За викладених обставин, вимоги Позивача щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 24740,00 грн. є правомірними, такими, що не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Маріуполь Донецької області, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Лівс-Км”, м.Сміла Черкаської області, суми основного боргу у розмірі 24740,00 грн.

Судові витрати розподіляються відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Лівс-Км”, м.Сміла Черкаської області, до Відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Маріуполь Донецької області, про стягнення заборгованості згідно договору поставки №14 від 01.01.2010р. у сумі 24740,00 грн. задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (87556, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, банківські реквізити не відомі) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Лівс-Км” (20700, Черкаська область, м.Сміла, вул.Артема, б.119, ЄДРПОУ 32778275, р/р260097987 у ЧОД АППБ „Райффайзен банк Аваль” м.Черкаси, МФО 354411) 24740,00 грн. основного боргу.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (87556, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, банківські реквізити не відомі) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Лівс-Км” (20700, Черкаська область, м.Сміла, вул.Артема, б.119, ЄДРПОУ 32778275, р/р260097987 у ЧОД АППБ „Райффайзен банк Аваль” м.Черкаси, МФО 354411) відшкодування сплаченого державного мита в розмірі 247,40грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. В судовому засіданні 01.07.2010р. оголошено повний текст рішення

6. Рішення може бути оскаржено через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя