Рішення № 105968289, 29.08.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6056/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та позивача ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору ІНФОРМАЦІЯ_5 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та позивача ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформленого протоколом від 09.09.2021 №138, в частині відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги членам сім`ї, (матері, дружині та дітям) померлого ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язати відповідача призначити та виплатити членам сім`ї померлого ОСОБА_5 ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) одноразову грошову допомогу відповідно до Порядку призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з рахуванням гі.5 цього Порядку.

В обґрунтування позовних вимог позивачами зазначено, що ОСОБА_5 , був учасником бойових дій, та проходив службу в військовій частині НОМЕР_1 з якої його виключено зі списків у зв`язку з хворобою 07 .03.2018 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . Згідно протоколу засідання ВАЛК №345 від 16.10.2018 року смерть ОСОБА_5 пов`язана з захистом батьківщини.

Позивач ОСОБА_1 , яка є дружиною померлого та законним представником неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є дітьми померлого, а також позивач ОСОБА_4 , яка є матір`ю померлого звернулись до відповідача з метою отримання одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовців, а саме ОСОБА_5 .

Проте протоколом від 09.09.2021 року №138 позивачам відмовлено у зв`язку з тим, що на момент смерті ОСОБА_5 не був військовослужбовцем. Крім того у відмові звернуто увагу на те, що ст..16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та сленів їх сімей в редакції чинній на дату смерті передбачала виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовців, а не звільнених зі служби.

Позивачі вважаючи вищенаведену відмову протиправною та такою, що порушує їх права звернулися до суду з даним адміністративним позовом.

16.06.2022 року відповідачем надано відзив на адміністративний позов, згідно якого останній з позовними вимогами не погоджувався та зазначив, що жодною нормою, діючого на день смерті ОСОБА_5 законодавства - 18.08.2018 року, не було передбачено виплату одноразової грошової допомоги, у разі, якщо смерть особи настала після звільнення з військової служби (незалежно від причини смерті). Законом України від 06.09.2018 року №2522-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців», було введено право на отримання одноразової грошової допомоги членам сімей померлих осіб, звільнених з військової служби, смерть яких настала протягом року після звільнення зі служби. Вказана норма - підпункт 1 пункту 2 частини 2 статті 16 та частину 1 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», набрала чинності 13.10.2018 року, тобто вже після смерті ОСОБА_5 та не може бути свавільно застосована у даних правовідносинах. Таким чином у задоволенні позовних вимог на думку відповідача необхідно відмовити у повному обсязі.

Третя особа не скористалась своїм правом на надання письмових пояснень по справі.

Ухвалою суду від 23.05.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 23.05.2022 року провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 27.06.2022 року провадження у справі поновлено.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Дослідивши адміністративний позов, відзив на адміністративний позов, відповідь на відзив, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 21.01.2016 року (а.с.12).

Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.30.2018 року №63 молодшого сержанта ОСОБА_5 , командира протитанкового відділення протитанкового-кулеметного взводу 1 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 звільненого у запас за пунктом «б» частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я) зазначено вважати таким, що справи та посаду здав, з 07.03.2018 року та виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 (а.с.11).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 (а.с.18) .

21.08.2018 року видано лікарське свідоцтво про смерть та довідку про причину смерті №43, згідно з якими причиною смерті зазначено ракова інтоксикація, рак шлунку (а.с.16-17).

Протоколом №354 від 16.10.2018 року встановлено, що захворювання, яке призвело до смерті, так, пов`язане із захистом батьківщини (а.с.13).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є дружиною померлого, що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 (а.с.19).

Також судом встановлено, що у померлого є діти, а саме ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 (а.с.25-26).

Разом з тим, судом встановлено також те, що позивач ОСОБА_4 є матір`ю померлого ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_8 (а.с.24,27-33).

В подальшому позивачі, а саме матір, дружина, донька та син померлого ОСОБА_5 звернулись до відповідача із заявою з метою отримання одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовців.

При цьому, протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.09.2021 року №138, розглянувши подані документи дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової допомоги матері, дружині, сину та дочці померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , оскільки на день смерті він не був військовослужбовцем. Відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_4 від 22.08.2018 смерть настала 18.08.2018 року, а згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.03.2018 року молодшого сержанта ОСОБА_5 виключено зі списків частини 07.03.2018 року, тобто до дня смерті, отже на час смерті він не був військовослужбовцем. Стаття 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, чинній на час смерті військовослужбовця, передбачала виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовців, а не осіб, звільнених зі служби. Виплата одноразової грошової допомоги членам сімей померлих осіб, звільнених з військової служби, смерть яких настала протягом року після звільнення зі служби, запроваджена Законом України від 06.09.2018 року №2522-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців», який набрав чинності з 13.10.2018 року. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тому виплата одноразової грошової допомоги членам сімей померлих осіб, служби, здійснюється у випадках, що настали з 13.10.2018 року (а.с.22).

Не погоджуючись з вищевказаною відмовою викладеною протоколом від 09.09.2021 року №138 позивачі звернулись до суду з даним адміністративним позовом.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 5 статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, у ст. 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

На підставі статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.

У статті 16 вказаного Закону визначено перелік підстав за яких призначається допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження, та у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби не залежно від часу звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 761/18099/15-а.

Відповідно до вимог статті 161 Закону № 2011-XII, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункті 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Статтею 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`я є первинним основним осередком суспільства, її складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до підпункту «а» пункту 1 статті 162 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Частиною 9 статті 16 Закону України №2011-ХІ передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

25 грудня 2013 року Постановою Кабінету Міністрів України № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Згідно з підпункту 1 пункту 4 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, зокрема у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених пп. 1 п. 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року (п. 5 Порядку №975).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, 09 вересня 2021 року комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, оформлене протоколом засідання №138 відмовлено позивачам у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки на день смерті ОСОБА_5 законодавство не передбачає виплату одноразової грошової допомоги членам сім`ї померлого, оскільки на час смерті він не був військовослужбовцем.

Водночас, суд погоджується з твердженнями відповідача, що стаття 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, чинній на час смерті військовослужбовця, передбачала виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовців, а не осіб звільнених зі служби.

З матеріалів справи вбачається, що на день смерті ОСОБА_5 не був військовослужбовцем, однак, його захворювання, яке призвело до смерті, було безпосередньо пов`язане із виконанням ним обов`язків військової служби.

Частиною 1 статті 164 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено підстави, за якими призначення та виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Нормами цієї статті визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Аналогічні положення містяться в пункті 19 Порядку № 975.

Перелік підстав для відмови у виплати одноразової грошової допомоги визначений пунктом 19 Порядку № 975 є виключним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Зі змісту вищенаведених норм вбачається, що допомога виплачується не тільки у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження, а й у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби незалежно від часу звільнення з військової служби.

Визначальним є той факт, що військовослужбовець під час або у зв`язку з виконанням ним обов`язків військової служби захворів, внаслідок чого помер. Допомога у такому випадку призначається незалежно від того, чи була особа військовослужбовцем на час смерті. Факт наявності статусу військовослужбовця на час смерті має значення лише у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13 травня 2020 року по справі № 489/4898/16-а, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/6298/19.

Норми статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з складністю їх конструкції допускають неоднозначне трактування, внаслідок чого і виник спір.

У разі, якщо б законодавець пов`язував право сім`ї на допомогу лише з фактом смерті (загибелі) особи, яка була військовослужбовцем на час смерті, він би обмежився запровадженням норм про наявність відповідного права у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.

Проте, закон містить також і положення про наявність права на допомогу у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби.

Отже, суд робить висновок, що в такому випадку допомога призначається незалежно від часу звільнення з військової служби.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 28 листопада 2019 року у справі № 815/199/18, від 28 січня 2020 року у справі № 2240/2957/18, від 28 лютого 2020 року у справі № 820/6689/17.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача оформленого протоколом від 09.09.2021 року №138, в частині відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги членам сім`ї (матері, дружині та дітям) померлого ОСОБА_5 .

Також суд вказує на те, що відповідач наділений дискреційними повноваженнями при вирішенні питання про призначення одноразової грошової допомоги, в тому числі і підстави її виплати та осіб, яким її належить виплатити.

Так, відповідно до п.4 Порядку № 975 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якщо смерть настала:

1) під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби;

2) у період проходження військовослужбовцем військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.

Згідно пункту 5 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста:

1) у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року;

2) у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання. Заява про відмову від отримання одноразової грошової допомоги повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Наведені положення мають бути розглянуті Міністерством Оборони України при вирішенні питання про призначення та виплати одноразової грошової допомоги позивачам як членам сім`ї померлого.

На підставі пунктів 13, 14, 15 Порядку № 975 розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови. Одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу. Рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

Таким чином, зазначеними приписами законодавства визначений певний порядок розгляду заяви та прийняття рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги, відповідно суд, у даній спірній ситуації, не може підміняти орган, на який покладено вирішення цього питання.

Відтак, позовні вимоги про зобов`язання відповідача призначити та виплатити членам сім`ї померлого ОСОБА_5 ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) одноразову грошову допомогу відповідно до Порядку призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з рахуванням гі.5 цього Порядку не підлягають задоволенню.

Водночас згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Таким чином, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та для належного захисту прав та інтересів позивача задовольнити позовні вимоги шляхом зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву членів сім`ї померлого ОСОБА_5 ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги у зв`язку з смертю ОСОБА_5 , у задоволенні якого було відмовлено Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат від 09.09.2021 року №138.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на вищенаведене, суд вважає що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд вказує що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнені від сплати судового збору.

Позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до позову додано квитанцій від 13.05.2022 року та №0.0.2543353378.1 від 13.05.2022 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 992,40 грн. кожна.

Таким чином з урахування часткового задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про необхідність стягнення судового збору сплаченого позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з Міністерства оборони України.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та позивача ОСОБА_4 до Міністерства оборони України - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформленого Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.09.2021 №138, в частині відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги членам сім`ї, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 померлого ОСОБА_5 .

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву членів сім`ї померлого ОСОБА_5 ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги у зв`язку з смертю ОСОБА_5 , у задоволенні якого було відмовлено Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат від 09.09.2021 року №138.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн. сплачені за квитанцією від 13.05.2022 року.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн. сплачені за квитанцією №0.0.2543353378.1 від 13.05.2022 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_9 ).

Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ).

Позивач - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ).

Позивач - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , код ІПН НОМЕР_10 ).

Відповідач - Міністерства оборони України (03168, м. Київ, вул. Повітрофлотський проспект, буд.6, код ЄДРПОУ 00034022).

Третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_5 (АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_11).

Суддя Іванов Е.А.