Рішення № 10594019, 16.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 24/3216.07.10 Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І.,

при секретарі Шаповалов А.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гріфон Груп», с.Рогозів, Київська обл. (ідентифікаційний код 35319822)

до Відповідача: Приватного підприємства «Виробничо-торгівельна компанія «Юніверсал», м. Київ (ідентифікаційний код 23740952)

про: стягнення 6295,41 грн.

за участю:

представника Позивача –Бишовець Н.М. (за довіреністю №б/н від 01.07.2010р.);

представника Відповідача – не з’явився.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гріфон Груп», с.Рогозів, Київська обл. (далі –Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства «Виробничо-торгівельна компанія «Юніверсал», м.Київ (далі –Відповідач) про стягнення заборгованості за поставлену продукцію у розмірі 4000,00грн. –сума основного боргу, 1516,51грн. –пеня, 567,30 грн. –компенсація від інфляції, 211,60грн. –3% річних.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов’язань за Договором поставки №30 від 01 січня 2009р.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав належним чином засвідчені копії наступних документів: Договір поставки №30 від 01 січня 2009р., протокол розбіжностей до договору поставки №30 від 01.01.2009р., Додаткову угоду від 22.06.2009р. до договору поставки №30 від 01.01.2009р. з протоколом розбіжностей, рахунок–фактуру №СФ-000073 від 27.04.2009р., податкову накладну від 05.05.2009р., видаткову накладну №РН-0000075 від 05.05.2009р., довіреність на отримання ТМЦ від 30.04.2009р., претензію Вих.№1-06/06 від 05.06.2009р. з доказами направлення і отримання її Відповідачем., банківські виписки щодо часткової сплати Відповідачем за Договором.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 11, 15, 16, 22, 526, 610, 611, 623, 625, 629, 950, 951 Цивільного кодексу України, ст.ст. 6, 2, 12, 22, 54-57, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

У судовому засіданні 13.05.2010р. представником позивача надано витяги з ЄДРПОУ щодо статусу та місцезнаходження Позивача і Відповідача.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва №13 від 09.06.2010р. «Про передачу справ на розгляд іншим суддям»справа №24/32 передана для розгляду судді Ягічевій Н.І., яку прийнято до провадження 09.06.2010р.

У судовому засіданні 02.07.2010р., на виконання ухвали суду Позивач надав Акт звірки взаємних розрахунків за період з 05.05.2009р. по 12.04.2010р. підписаний з боку Позивача та докази відправки його Відповідачу. Крім того, надав Заяву в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України про збільшення позовних вимог №1-01/07 від 01.07.2010р., відповідно до якої Позивач здійснив нарахування пені за прострочення платежу за лютий (18 днів), березень, квітень, травень, червень, липень (1 день) 2010 року на суму 312,82грн., інфляційні нарахування за лютий, березень 2010р. –112,00грн., розмір 3% річних за лютий (18 днів), березень, квітень, травень, червень, липень (1 день) 2010 року –46,36грн.

Представник Позивача у судовому засіданні 16.07.2010р. надав докази направлення Відповідачу заяви про збільшення позовних вимог №1-01/07 від 01.07.2010р., підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.

З приводу зазначеного збільшення позовних вимог, судом розглядаються остаточні позовні вимоги позивача, так як у відповідності до ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення збільшити розмір позовних вимог.

Відповідач у судові засідання не з’являвся, відзиву та доказів сплати заборгованості не надав, хоча належним чином повідомлявся про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною за матеріалами справи, а саме довідкою Головного міжрегіонального управління статистики у м.Києві щодо статусу та місцезнаходження Відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що вказана судова кореспонденція не отримана Відповідачем, у зв’язку з відсутністю Відповідача за його юридичною адресою –01135, м.Київ, пр-т. Перемоги, буд.5.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. N 02-5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались відповідачу за адресою, зазначеною в позовній заяві, та в Довідці №21-10/2085-2 від 09.04.2010р. Головного міжрегіонального управління статистики у м.Києві стосовно статусу та місцезнаходження Відповідача доданої Позивачем до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з будь-яких причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання, в тому числі шляхом надсилання поштової кореспонденції на його фактичну адресу, яка зазначена Позивачем у позовній заяві: 08296, Київська обл., смт. Ворзель, вул. Радянська,18.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Зважаючи на строки вирішення спору передбачені ст.69 Господарського процесуального кодексу України та на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані позивачем докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01 січня 2009 року між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки №30 (надалі-Договір) з Протоколом розбіжностей від 01.01.2009р.

Відповідно п.1.1 та п. 1.2. Договору Постачальник, згідно заявок Покупця з моменту зобов’язується здійснити поставку плівки ПВХ (надалі Товар) а Покупець прийняти та оплатити на умовах цього Договору. Право власності на Товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товарів.

Згідно з п. 3.1. Протоколу розбіжностей, постачальник здійснює поставку товару за попередньо узгодженими цінами які вказуються в рахунку-фактурі (п.2.9.5.)

Відповідно з п.3.4. Договору Покупець зобов’язаний здійснити повний розрахунок за поставлений товар протягом 12 днів з моменту поставки на склад Покупця, за винятком якщо не порушені умови даного Договору (п.2.9)

Пунктом 4.2.1. Договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної оплати за отриманий на умовах відстрочки платежу Товар (п.3.4.) на користь Постачальника сплачується пеня в розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочки розрахунку. Розмір пені не може перевищувати ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня.

Строк договору визначено у п.6.1. та п.6.2. Договору, Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 01 січня 2010р., якщо після закінчення строку дії Договору, кожна із Сторін не заявить в письмовій формі про його припинення, дія Договору пролонгується на 1 (один) рік.

22 червня 2009 року сторони уклали Додаткову угоду до Договору поставки №30 від 01.01.2009р.(з протоколом розбіжностей), якою виклали пункти 2.4. та 3.4. в іншій редакції.

Відповідно п.3.1. Протоколу розбіжностей від 01.01.2009р. до Договору поставки №30 від 01.01.2009р. Позивач здійснив поставку товару за попередньо узгодженими цінами, які вказуються у рахунку фактурі на загальну суму 16262,26грн., що підтверджується рахунком-фактурою №СФ-000073 від 27.04.2009р., видатковою накладною №РН-0000075 від 05.05.2009р., довіреністю на отримання ТМЦ серія ЯНВ №129339/178 від 30.04.2009р., податковою накладною №75 від 05.05.2009р.

05.06.2009р. Позивач направив Відповідачу Претензію №1-06/06, яка була отримана останнім 16.06.2009р., що підтверджено повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до наданих в матеріали справи банківських виписок Відповідач здійснив оплату отриманого товару, всього на суму 12262,26 грн., таким чином заборгованість Відповідача перед Позивачем, становить 4 000,00 грн.

Згідно наданого до матеріалів справи акту звіряння розрахунків за період з 05.05.2009р. по 12.04.2010р., підписаного з боку Позивача, виведено сальдо на користь Позивача у сумі 4 000,00 грн.

Посилаючись на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань з оплати товару згідно умов Договору поставки №30 від 01.01.2009р., Позивач звернувся до суду з позовом.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався, хоча про судові засідання повідомлявся належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною у якості місцезнаходження згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають повному задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність позову, що розглядається, полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобов’язань за договором поставки та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягнення пені, 3% річних, інфляційних нарахувань.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов’язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов’язаний сплатити постачальнику певну грошову суму.

В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов’язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір поставки №30 від 01.01.2010р. з протоколом розбіжностей є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно п.3.1. Протоколу розбіжностей від 01.01.2009р. до Договору поставки №30 від 01.01.2009р. Позивач здійснив поставку товару за попередньо узгодженими цінами, які вказуються у рахунку фактурі на загальну суму 16262,26грн., що підтверджується рахунком-фактурою №СФ-000073 від 27.04.2009р., видатковою накладною №РН-0000075 від 05.05.2009р., довіреністю на отримання ТМЦ серія ЯНВ №129339/178 від 30.04.2009р., податковою накладною №75 від 05.05.2009р.

Відповідно до п.3.4. Договору Покупець зобов’язаний здійснити повний розрахунок за поставлений товар протягом 12 днів з моменту поставки на склад Покупця, за винятком якщо не порушені умови договору, а саме п.2.9.Договору.

Між тим, Відповідачем не були виконані грошові зобов’язання із сплати поставленої продукції у повному обсязі. Судом встановлено, що Відповідач, відповідно до наданих в матеріали справи банківських виписок здійснив оплату отриманого товару, всього на суму 12262,26 грн., заборгованість становить 4000,00грн.

Таке невиконання грошових зобов’язань кваліфікується судом як їх порушення зобов’язання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу, що узгоджується із правами постачальника, передбаченими ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості перед Позивачем за поставлений товар, підтверджується матеріалами справи, Відповідачем в порядку ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не тільки не спростована (наявність)/недоведене припинення зобов’язання будь-яким передбаченим законом способом, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсягу –у сумі 4000,00 грн.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі –сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати сформульована безпосередньо у п 4.2.1. Договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

З огляду на встановлений судом факт порушення грошових зобов’язань Відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість висування Позивачем вимог про застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення пені.

Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем у досліджуваний період підтверджується матеріалами справи, розмір заявленої до стягнення пені не перевищує встановленого ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” граничного розміру, а період стягнення визначений із урахуванням меж встановлених Договором (за кожний день прострочки), суд, перевіривши арифметичних розрахунок в цій частині позовних вимог дійшов висновку про задоволення стягнення пені у розмірі 1 829,33грн. –пеня за період з 17.05.2009р. по 01.07.2010р.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок 3% річних в цій частині позовних вимог, встановив: - що розмір процентів, який може бути нарахований протягом періоду з 17.05.2009р. до 01.07.2010р., не перевищує відповідного розміру, що може бути нарахований за цей період, а отже – підлягає стягненню у сумі 257,96 грн.

Суд, перевіривши арифметичних розрахунок інфляційних нарахувань встановив, що визначена Позивачем інфляційна індексація у сумі 679,30 грн. за період з 17.05.2009р. по березень 2010р. включно, не перевищує розміру індексації, яка може бути нарахована за вказаний період з моменту прострочення, а отже підлягає стягненню з Відповідача у розмірі 679,30 грн.

Суд відмовляє у задоволенні вимог Позивача про вжиття судом заходів до забезпечення позову, шляхом накладання арешту на грошові кошти Відповідача, заборони здійснення тих чи інших платежів або перерахування сум у розмірі позовних вимог та заборони Відповідачу вчиняти будь-які дії, пов’язані зі зміною організаційно-правової форми, реорганізацією товариства або відчуження належного йому майна.

Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника судового процесу, має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь–якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Отже, існування ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення суду є обов’язковою умовою застосування відповідних заходів судом, на чому, серед іншого, наголошувалося в Інформаційному листі „Про деякі питання практики забезпечення позову” від 12.12.2006р. № 01-8/2776.

При цьому, у світлі приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доведення відповідними доказами наявності зазначеної обов’язкової умови покладається саме на заявника клопотання, в даному випадку – на Позивача.

Між тим, Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження існування обставин, необхідних для вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського кодексу України судові витрати покладаються на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 43, 33, 36, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гріфон Груп», с.Рогозів, Київська обл. до Приватного підприємства «Виробничо-торгівельна компанія «Юніверсал», м.Київ задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Виробничо-торгівельна компанія «Юніверсал», м.Київ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гріфон Груп», с.Рогозів, Київська обл. заборгованість у розмірі: 4000,00 грн. –сума основного боргу, 1 829,33грн. –пеня, 257,96 грн. -3% річних, 679,30 грн. –компенсація від інфляції.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Приватного підприємства «Виробничо-торгівельна компанія «Юніверсал», м.Київ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гріфон Груп», с.Рогозів, Київська обл. витрати по сплаті державного мита в розмірі 102,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

За згодою представника Позивача у судовому засіданні 16.07.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 16.07.2010р.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття та може бути оскаржене через Господарський суд міста Києва в апеляційному порядку протягом 10-ти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом 1-го місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя Н.І. Ягічева