Рішення № 105895369, 23.08.2022, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/2908/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2022 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді Левчука О. В.,

за участі секретаря судового засідання Янок М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи за позовом Акціонерного товариства "Альфа Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законна представниця - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради

про виселення

учасники справи у судове засідання не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законна представниця - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про виселення.

Свої вимоги мотивує тим, що позивачем згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» було оформлено право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності відповідачу ОСОБА_5 . Правовою підставою для реєстрації права власності позивачем на дану квартиру є відповідне застереження в п.п.12.3.1 договору іпотеки від 15.07.2008 року, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. У зв`язку із вказаним, позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити описану квартиру, однак вимога виконана не була, відповідачі продовжують проживати у квартирі, користуватися нею та відмовляються виселятися добровільно.

Ухвалою суду від 29.03.2022 прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 30.05.2022.

30.05.2022 оргаом опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради подано висновок від 25.05.2022 №0716/22 про недоцільність виселення неповно-літньої ОСОБА_2 , оскільки це призведе до порушення житлових прав дитини.

30.05.2022 розгляд справи у підготовчому засіданні відкладався на 14.07.2022.

14.07.2022 від відповідачки ОСОБА_1 надійшла заява, згідно якої остання щодо позову заперечує та просить суд у його задоволенні відмовити повністю.

Ухвалою суду від 14.07.2022 підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 23.08.2022.

Представник позивача у судове засідання не з`явився про дату, місце та час повідомлявся належним чином, до початку судового засідання подав клопотання про розгляд справи без їхньої участі позовні вимоги підтримують у повному обсязі.

Відповідачі та третя особа у судове засідання не з`явилися про дату, місце та час повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, дослідивши матеріали справи та врахувавши обставини у справі, встановив таке.

15.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №1701/0708/71-113 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 30000 (тридцять тисяч) доларів США 00 центів на строк з 15 липня 2008р. по 14 липня 2034р. включно на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.

За змістом п. 1.1. кредитного договору, кредит надається позичальнику лише, зокрема, після надання документу, що підтверджує здійснення не менше 10% вартості об`єкта нерухомості відповідно до укладеного позичальником договору купівлі-продажу, зазначеного у п. 1.4. цього договору.

Згідно з п. 1.4. кредитного договору, кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу б/н від 15.07.2008 року між позичальником та ОСОБА_6 , посвідченого Коломис О. В., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу з метою придбання двокімнатної квартири, що знаходиться: АДРЕСА_1 , ринкова вартість застави 62873, 61 дол. США.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 15.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір №1701/0708/71-113Z-1 (далі - іпотечний договір), за умовами якого ОСОБА_5 передав в іпотеку ВАТ «Сведбанк» двокімнатну квартиру що знаходиться: АДРЕСА_1 .

Пунктом 12.3.1 іпотечного договору визначено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у прядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п.12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому, вважається, що предмет іпотеки набувається у власність Іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття Іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом Договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта-суб`єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб`єкта оціночної діяльності.

Суд зазначає, що звернення стягнення за вибором іпотекодержателя здійснюється, зокрема, на підставі: рішення суду; або виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (п 4.5. Договору іпотеки).

Відповідно до п.2, ч.1, ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні Іпотекодавця, згідно з яким Іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).

За змістом положень частини 1 та 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. (ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01.10.2021 №277746095, було зареєстровано право власності за АТ «Альфа Банк» на квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

Водночас, згідно адресної картки м. Рівне, виданої Управлінням забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради №61533 від 23.10.2021, в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані відповідачі у цій справі.

03.12.2021 позивач направив відповідачам вимогу щодо про добровільне виселення №DB11/1 від 30.11.2021.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Усталена практика Верховного Суду засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 Житлового кодексу Української РСР.

Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15). Такий правовий висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року по справі № 643/18788/15-ц, провадження № 14-93цс19. У цій постанові, зокрема зазначено, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню вказані норми. Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку» є передбачуваними.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, за змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

У справі, що розглядається, кредитодавець, який набув право власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення у позасудовому порядку, заявив про наявність перешкод у користуванні своєю власністю, оскільки в спірному будинку зареєстровані відповідачі, які відмовляються виселятися з квартири.

Відповідно до вимог ст. 40 ч. ч. 1 та 2 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази одержання кожним з відповідачів вимоги іпотекодержателя про виселення у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, як стверджується матеріалами справи та встановлено судом, відповідач ОСОБА_5 за кредитним договором від 15.07.2008 отримав кредит в розмірі 30000 (тридцять тисяч) доларів США 00 центів для здійснення ним розрахунків по договору купівлі-продажу б/н від 15.07.2008 року з метою придбання двокімнатної квартири, що знаходиться: АДРЕСА_1 , ринкова вартість застави 62873, 61 дол. США, що є предметом іпотеки.

Також судом встановлено, що до отримання кредитних коштів відповідачем було сплачено 10% вартості об`єкта нерухомості (п. 1.4. кредитного договору), доказів протилежного позивачем суду не подано.

Отже, квартира, яка передана відповідачем банку в іпотеку, придбана не лише за рахунок кредитних коштів, а й за власні кошти відповідача, частка яких становить 10 % від вартості квартири.

Таким чином, виселення з такої квартири проводиться з наданням іншого постійного житла, яке за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР вказується у рішенні суду.

Зазначення іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог закону має бути надане особам одночасно з їх виселенням, обов`язком позивача.

Позивач, заявивши вимогу про виселення відповідачів із предмета іпотеки, не вказав у позовній заяві іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК УРСР повинно надаватися відповідачам одночасно з їх виселенням, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 08 липня 2019 року у справі №727/10734 /16-ц, провадження №61-44536св18.

Крім того, при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя банк був обізнаний про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_5 та, зокрема, про наявність відповідних речових прав відповідачів які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні. Банк мав можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість, у зв`язку із невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою, а також мав усвідомлювати, що права власника спірного будинку обмежуються у зв`язку із наявністю прав осіб, які мають право користування вказаним будинком.

Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутому позивачем на підставі іпотечного договору будинку, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК УРСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику.

Таким чином, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі й право користування житлом.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).

Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 640/15833/16-ц, провадження № 61-44536св18.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», заяви № 7151/75 та № 7152/75, будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до п.1 ст.8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).

Позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише при наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі за №206/402/18 від 16 грудня 2020 року.

Згідно із висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради від 25.05.2022 №0716/22, виходячи з інтересів дитини, третя особа вважає недоцільним виселення неповнолітньої ОСОБА_2 , оскільки це призведе до порушення житлових прав дитини.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вимоги як міжнародних договорів, так і національного законодавства, зміст правовідносин сторін, позицію, неодноразово підтриману Великою Палатою Верховного Суду, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, суд, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог із урахуванням, зокрема, гарантій, передбачених частиною другою статті 109 ЖК Української РСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачам, у зв`язку із виселенням, а також висновку органу опіки та піклування про недоцільність виселення неповнолітньої дитини

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, тому в порядку частини першої статті 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 481 грн 00 коп. необхідно покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства "Альфа Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законна представниця - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради про виселення, відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 481 грн 00 коп. покладаються на позивача Акціонерне товариство "Альфа Банк" .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: Акціонерне товариство "Альфа Банк" (вул.Велика Васильківська, 100, м.Київ, 03150, ІК 23494714);

відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законна представниця - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 );

відповідач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 );

відповідач: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 );

відповідач: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 ).

Повне судове рішення складене та підписане 25.08.2022.

Суддя Левчук О. В.