Рішення № 10589280, 26.05.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 54/32926.05.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДИАД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг"

про стягнення 220 214,76 грн.

Суддя Демченко Т.С.

Представники:

від позивача Орлова І.М., за дов. б/н від 29.09.2009 р.

від відповідача не з’явився

У судовому засіданні 26.05.2010 р. за згодою представника позивача відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДИАД" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг" про стягнення 220 214,76 грн. авансового лізингового платежу за договором фінансового лізингу № 004/08-У від 30.05.2008 р.

Ухвалою суду від 31.07.2009 р. порушено провадження у справі № 54/329, розгляд справи призначено на 30.09.2009 р.

У поданому відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що договір фінансового лізингу № 004/08-У від 30.05.2008 р. був розірваний сторонами 24.02.2009 р. і угодою про його розірвання сторони визначили, що авансовий лізинговий платіж повертається позивачу протягом 3-х робочих днів від дня отримання відповідачем у повному обсязі першого платежу від постачальника по договору поставки № 013/08-КП від 23.05.2008 р. Зважаючи на те, що постачальник не повернув сплачені відповідачем кошти, відсутні правові підстави вимагати повернення авансового платежу.

14.09.2009 р. позивачем подано доповнення до позовної заяви, у якому позивач просить визнати недійсним п. 2.1. договору від 24.02.2009 р. про розірвання договору фінансового лізингу № 004/08-У від 30.05.2008 р.

У судовому засіданні 30.09.2009 р. представниками сторін подано спільне клопотання про вирішення спору у більш тривалий строк, ніж передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України. Клопотання судом задоволено, строк вирішення спору продовжено.

У судовому засіданні 30.09.2009 р. оголошувалась перерва до 04.11.2009 р.

У судове засідання 04.11.2009 р. представник відповідача не з’явився, через відділ діловодства подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку із хворобою представника. Клопотання судом задоволено, розгляд справи відкладено на 11.12.2009 р.

У судовому засіданні 11.12.2009 р. відповідно до ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 20.01.2010 р.

У зв’язку із перебуванням судді Демченко Т.С. на лікарняному, судове засідання, призначене на 20.01.2010 р., не відбулося. Ухвалою суду від 01.02.2010 р. розгляд справи призначено на 10.02.2010 р.

У зв’язку з необхідністю витребування нових доказів розгляд справи 10.02.2010 р. відкладено на 05.03.2010 р.

У зв’язку із перебуванням судді Демченко Т.С. на лікарняному, судове засідання, призначене на 05.03.2010 р., не відбулося. Ухвалою суду від 06.04.2010 р. розгляд справи призначено на 21.04.2010 р.

20.04.2010 р. відповідачем через відділ діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю направити у судове засідання представника, який перебуває на лікарняному. Розглянувши клопотання та визнавши причини неявки представника відповідача поважними, суд відклав розгляд справи на 26.05.2010 р.

У судове засідання 26.05.2010 р. представник відповідача не з’явився, через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з відрядженням представника відповідача. Враховуючи, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні 26.05.2010 р., суд відмовив у задоволенні заявленого клопотання.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд

ВСТАНОВИВ:

30.05.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг" (лізингодавець) та Товариством обмеженою відповідальністю "ДИАД" (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 004/08-У.

Предметом вказаного договору згідно з п. 1.1. договору є надання лізингодавцем у платне володіння і користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу майна, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведена у специфікації (додаток № 2 до договору) для підприємницьких цілей лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Зазначений          договір відповідно до ст. 11 ЦК України є підставою виникнення у сторін цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Як передбачено ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з п.п. 1.1.1.1., 1.2. договору лізингоодержувач обирає майно і його продавця, умови поставки самостійно. Лізингодавець на замовлення лізингоодержувача купує майно, зазначене у "Замовленні на предмет лізингу" (додаток № 2 до договору), спеціально для передачі його лізингоодержувачу у платне користування на умовах фінансового лізингу.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що приймання-передача майна від лізингодавця до лізингоодержувача оформляється відповідними актами приймання-передачі майна, що підписуються належним чином уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п. 3.1. договору лізингоодержувач зобов’язався у термін до 10.06.2008 р. сплатити лізингодавцю авансовий лізинговий платіж у розмірі 220 214,76 грн.

Як свідчать матеріали справи, платіжним дорученням № 004784 від 02.06.2008 р. позивач сплатив відповідачеві 220 214,76 грн. авансового платежу за договором.

05.12.2008 р. між ТОВ "Богдан-Лізинг", ТОВ "Італійська Торгівельна Організація" та ТОВ "ДИАД" був складений та підписаний акт прийому-передачі товару за договором поставки № від 23.05.2008 р.

Пунктом 2.2. договору фінансового лізингу у редакції, викладеній у додатковій угоді № 1 від 20.10.2008 р. до договору, передбачено, що прийняття-передача предмету лізингу повинна відбутись протягом 30 календарних днів з дати поставки товару, який є предметом лізингу поставщиком (ТОВ "Італійська Торгівельна Організація") за договором поставки № 013/08-КП від 23.05.2008 р.

Між тим, предмет лізингу не був переданий у користування позивачеві.

Пунктом 8.4. договору фінансового лізингу в редакції, викладеній у додатковій угоді № 1 до договору, передбачено право лізингоодержувача розірвати договір у випадку, коли лізингодавець прострочив передачу лізингоодержувачу майна по договору на строк більш ніж 240 календарних днів. Повернення авансового лізингового платежу в такому випадку відбувається в термін протягом 3-х робочих днів з дати отримання лізингодавцем суми попередньої оплати від постачальника майна за договором поставки, згідно якого лізингодавець намагався придбати майно з ціллю передачі його у фінансовий лізинг лізингоодержувачу.

Відповідно до п. 8.3. договору він може бути розірваний за взаємною згодою сторін, за виключенням випадків, визначених п.п. 8.4., 8.5. договору.

Згідно з п. 8.8. договору він може бути також достроково розірваний без відшкодування лізингоодержувачу будь-яких збитків, викликаних таким розірванням, зокрема, у випадку, коли продавець предмета лізингу з будь-якої причини не мав можливості поставити предмет лізингу протягом 130 календарних днів з моменту отримання лізингодавцем авансового лізингового платежу від лізингоодержувача відповідно до графіку сплати лізингових платежів. При цьому, авансовий лізинговий платіж лізингоодержувача підлягає поверненню лізингодавцем.

24.02.2009 р. сторонами було підписано договір про розірвання договору фінансового лізингу № 004/08-У від 30.05.2008 р., за умовами якого на підставі п.п. 8.3. та 8.8. договору сторони вирішили розірвати договір фінансового лізингу та встановили, що авансовий лізинговий платіж лізингоодержувача підлягає поверненню лізингодавцем протягом трьох робочих днів від дня отримання в повному обсязі лізингодавцем раніш сплаченого ним першого платежу від постачальника по договору поставки № 013/08-КП від 23.05.2008 р.

Сторонами не заперечується той факт, що відповідач не повернув позивачеві сплачений останнім лізинговий платіж.

Позивач просить визнати недійсним п. 2.1. договору про розірвання договору фінансового лізингу № 004/08-У від 30.05.2008 р., посилаючись на те, що вказана умова суттєво порушує права позивача на отримання сплаченого ним лізингового платежу.

Як визначено ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, при визначенні питання недійсності правочину має застосовуватися законодавство, яке діяло на момент його укладання.

Згідно зі ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуд’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

На думку суду, обставини справи свідчать про те, що включення у договір про розірвання договору фінансового лізингу умови про повернення сплаченого авансового лізингового платежу лише після отримання його від постачальника предмету лізингу порушує права та законні інтереси лізингоодержувача.

Як передбачено статтею 42 ГК України, підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Зазначене положення, серед іншого, означає також і покладення на суб’єкта господарювання ризиків, пов’язаних із негативними майновими наслідками його діяльності, та відповідальності за результати такої діяльності.

Згідно з ч. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач посилається на те, що відповідач розірвав договір поставки № 013/08-КП від 23.05.2008 р., укладений з ТОВ "Італійська Торгівельна Організація", однак останній не повернув відповідачеві сплачений ним авансовий платіж. Відповідач посилається на рішення Господарського суду м. Києва від 31.07.2009 р. у справі № 12/194, яким було встановлено факт порушення ТОВ "Італійська Торгівельна Організація" умов договору поставки № 013/08-КП від 23.05.2008 р. та стягнуто на користь відповідача 278 698,88 грн.

Разом з тим, постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2009 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.03.2010 р., відмовлено у задоволенні позову відповідача до ТОВ "Італійська Торгівельна Організація". Вказаними судовим рішенням встановлено факт відсутності підстав для стягнення з ТОВ "Італійська Торгівельна Організація" коштів у сумі 278 698,88 грн., сплачених відповідачем як аванс за договором поставки № 013/08-КП від 23.05.2008 р., та встановлено факт належного виконання ТОВ "Італійська Торгівельна Організація" зобов’язань щодо передачі товару (предмету лізингу) відповідачеві. Натомість, спір у вказаній справі виник у зв’язку із неможливістю відповідача виконати свої зобов’язання перед ТОВ "Італійська Торгівельна Організація" по оплаті товару та відмови останнього від розірвання договору чи зміни строків оплати товару.

У зв’язку із встановленою судами відсутністю підстав для стягнення з ТОВ "Італійська Торгівельна Організація" грошових коштів за договором поставки № 013/08-КП від 23.05.2008 р., на думку суду, положення п. 2.1. договору від 24.02.2009 р. про розірвання договору фінансового лізингу щодо повернення сплаченого авансового лізингового платежу лише після отримання його від постачальника предмету лізингу порушує права та законні інтереси лізингоодержувача, а отже, вказане положення договору відповідно до ст. 207 ГК України повинно бути визнано недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦКУ особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як визначено п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦКУ, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні.

Статтями 11, 509 ЦК України передбачено, що зобов’язання виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Зважаючи на розірвання сторонами договору фінансового лізингу № 004/08-У від 30.05.2008 р., підстава, за якою відповідачем були отримані грошові кошти від відповідача, відпала, виходячи з чого у відповідача виник обов’язок повернути одержане майно (грошові кошти).

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 220 214,76 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем при поданні позову було сплачено 315,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Кабінету Міністрів України № 693 від 08.07.2009 р., як набрала чинності з 14.07.2009 р., відновлено дію постанови Кабінету Міністрів України № 1258 від 21.12.2005 р. "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" у редакції, що діяла станом на 27.04.2009 р. Згідно з Постановою у зазначеній редакції на день подання позову (27.07.2009 р.) розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу становив 118,00 грн.

Згідно із п. 13 Постанови Кабінету Міністрів України № 1258 від 21.12.2005 р. "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" повернення коштів, внесених для оплати витрат, здійснюється у випадках та у розмірі, передбачених процесуальним законодавством, шляхом їх перерахування на рахунок платника, відкритий в установі банку, грошового переказу через іншу фінансову установу або відділення поштового зв'язку після звернення особи.

Повернення зазначених коштів здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету міністрів України № 7-93 від 21.01.1993 р. "Про державне мито" сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Таким чином, надмірно сплачена сума витрат на ІТЗ судового процесу у розмірі 197,00 грн. підлягає поверненню позивачу.

Відповідно до ст. 49 ГПК України державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним п. 2.1. договору від 24.02.2009 р. про розірвання договору фінансового лізингу № 004/08-У від 30.05.2008 р.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг" (04176, м. Київ, вул. Електриків, буд. 26, корпус 87, ідентифікаційний код 32960732) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДИАД" (83117, Донецька обл., м. Донецьк, вул. Бахметьєва, буд. 46, ідентифікаційний код 30701488) 220 214 (двісті двадцять тисяч двісті чотирнадцять) гривень 76 коп. авансового платежу, 2 287 (дві тисячі двісті вісімдесят сім) гривень 14 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) гривень 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ДИАД" (83117, Донецька обл., м. Донецьк, вул. Бахметьєва, буд. 46, ідентифікаційний код 30701488) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 197 грн., надмірно сплачені платіжним дорученням № 004592 від 14.07.2009 р.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного тексту рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя                                                             Т.С. Демченко

Датою підписання повного тексту рішення є 21.07.2010 р.