Рішення № 10588431, 22.07.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

22.07.2010Справа №2-32/3431-2010 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Виконавчого комітету Армянської міської ради (96012, АР Крим, м. Армянськ вул.. Сімферопольська, 7 ідентифікаційний код 04368916)

До відповідача Державного виробничого підприємства житлово-комунального господарства м. Армянська (96012, АР Крим, м. Армянськ, мкр. Васильєва, 2 ідентифікаційний код 20760084)

До відповідача Відділу комунальної власності Міської ради м. Армянська (96012, АР Крим. м. Армянськ, вул.. Сімферопольська, 7 ідентифікаційний код 25954887)

Про визнання договору неукладеним

За участю представників:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідача – Котельна Л.М., довіреність № 641 від 18.06.2010р. у справі.

Від відповідача - – не з’явився

Представнику роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Виконавчий комітет Армянської міської ради звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державного виробничого підприємства житлово-комунального господарства м. Армянська та до Відділу комунальної власності Міської ради м. Армянська про визнання договору зберігання від 30.04.2008р. № 52 неукладеним.

Ухвалою господарського суду від 05.07.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 15.07.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалі господарського суду від 15.07.2010р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до пункту 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 – рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані тим, що майно у виконання умов договору зберігання передано не було.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, надав для огляду оригінали документів, які вимагалися судом (копії –у справі), та просив позов задовольнити.

Представник відповідача Державного виробничого підприємства житлово-комунального господарства м. Армянська проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у запереченнях на позов.

Відповідач Відділ комунальної власності Міської ради м. Армянська вдруге, без поважних причин, повноважного представника в судове засідання не направив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою, про що свідчить картка поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, підписана уповноваженою особою. (а.с. 10).

Відповідно до пункту 3.6 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання відповідачем відзиву, якими він без поважних причин не скористався.

У зв’язку з тим, що відповідач Відділ комунальної власності Міської ради м. Армянська не використав наданого передбаченого статтями 22, 33 Господарського процесуального кодексу України права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України – за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника відповідача , суд

ВСТАНОВИВ:

30.04.2008р. між Виконавчим комітетом Армянської міської ради (Платник) (позивач), Державним виробничим підприємством житлово-комунального господарства м. Армянська (Зберігач) (відповідач) та Відділом комунальної власності Міської ради м. Армянська (Поклажодавець) (відповідач) був укладений Договір зберігання № 52 (а.с. 8).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Поклажедавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання обладнання та трубопроводи, що далі іменуються майном.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що Акт приймання – передачі майна складається та підписується одночасно із укладанням договору.

Строк дії Договору передбачений пунктом 8.1 та становить з дня підписання акту приймання-передачі та до 31.12.2008р.

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором зберігання.

Відповідно до пункту 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Пунктом 3 статті 937 Цивільного кодексу України передбачено, що прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Поклажедавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання обладнання та трубопроводи, що надалі іменуються майном.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що Акт приймання-передачі складається та підписується одночасно з укладанням дійсного договору.

Так на виконання умов договору сторонами за договором був підписаний акт прийома-передачі від 30.04.2008р. ( а.с. 21-23).

Як слідує з акту від 30.04.2008 р. він підписаний до договору від 30.04.2008 р. № 1. Проте при розгляді справи № 2-30/4042-2009 за позовом Міського виробничого управління житлово-комунального господарства до Виконавчого комітету Армянської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Відділу комунальної власності про стягнення 63098,72 грн., представник позивача пояснив, що між сторонами був укладений 30.04.2008 р. лише договір № 52/40, договір № 1 не укладався. В акті була допущена помилка при зазначенні номеру договору. На підтвердження вказаних обставин в судових засіданнях був досліджений журнал реєстрації господарських договорів наданий позивачем. Зазначений факт встановлений при розгляді вищезазначеної справи, описаний в Рішенні Господарського суду АР Крим від 22.06.2010р. у справі № 2-30/4042-2009, представником відповідача у судовому засіданні підтверджений, а отже не потребує додаткового доказування.

Отже суд вважає, що наданий в матеріали справи акт прийому-передачі основних засобів від 30.04.2008 р. підтверджує передачу основних засобів на зберігання за договором від 30.04.2008 р. № 52/40.

Отже твердження позивача у позовній заяві про те, що передача майна не відбулась, спростовується доказами, заученими до матеріалів справи, а саме вищезазначеним актом.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Договори зберігання № 52, наданий позивачем, та № 52/40, наданий відповідачем, є одним тим самим, оскільки номер 40 в примірнику договору відповідача був доданий при реєстрації його у журналі, що підтверджується копією аркуша журналу реєстрації договорів. ( а.с. 34).

Так відповідно до частини 8. статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, у підтвердження обов’язків за договором сторонами підписувались акти виконаних робіт на зберігання (а.с. 26 -33).

Вищезазначені акти були підписані в тому числі і уповноваженим представником позивача у якості платника, а отже у суду є підставі вважати, що підписуючи акти, позивач підтверджував і взагалі існування договору, і обов’язки, взяті позивачем.

Судова практика не визнає можливості подання позову про визнання договору неукладеним у судовому порядку з тих підстав, що така вимога не відповідає способам захисту цивільних прав, передбачених ст. 6 Цивільного кодексу України, і розглядає такий факт як елемент оцінки об'єктивних обставин та правомірності інших позовних вимог. Позицію про визнання договору неукладеним суд може викладати як встановлену обставину в мотивувальній, але ніяк не в резолютивній частині, як зазначається в інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм ГПК України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та I півріччі 2006 року" від 20.10.2006 р. N 01-8/2351.

Отже доведено матеріалами справи, що спірний договір сторони виконували, що не дає підстав вважати його неукладеним.

Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, відповідно до приписів якої визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги нормативно необґрунтовані, а отже задоволенню не підлягають.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

За згодою представника у судовому засіданні 22.07.2010р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 22.07.2010р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.