Рішення № 105844926, 22.08.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/4811/22Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі по тексту - відповідач, ГУ ДПС в Полтавській області), відповідно до якої просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.01.2022 № 0007100902.

В обґрунтування своїх вимог позивач наголосив, що не було допущено порушення вимог статті 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів в частині реалізації алкогольних напоїв без наявності ліцензії, оскільки реалізація підакцизного товару була здійснена 17.07.2021 - в останній день дії відповідної ліцензії. Зауважував, що у відповідача були відсутні підстави для призначення та проведення перевірки, а також звертав увагу, що перевірка даних за минулий період часу носить характер документальної перевірки, а тому такі дії не можуть вчинятися в рамках фактичної перевірки та слугувати підставою для застосування штрафних санкцій.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

06 липня 2022 року надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якої представник відповідача, заперечуючи проти позову, зазначав, що за результатами фактичної перевірки позивача контролюючим органом встановлено порушення статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а саме: реалізацію алкогольних напоїв та тютюнових виробів без придбання відповідної ліцензії, за що статтею 17 вказаного Закону передбачена відповідальність у вигляді штрафних (фінансових) санкцій. Відповідач посилається на те, що строк дії ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами закінчився на момент перевірки, а тому у позивача відсутнє право на здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами у зв`язку з закінченням строку дії ліцензій /а.с. 51-53/.

Позивач своїм правом надання відповіді на відзив не скористався.

19 та 22 серпня 2022 року до суду надійшли документи від представника відповідача.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та з метою здійснення підприємницької діяльності отримав ліцензії (для місця торгівлі: торговий павільйон, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ): на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями (пивом) реєстраційний №16160312202000300 із терміном дії з 17.07.2020 до 17.07.2021 /а.с. 75/.

24 січня 2022 року посадові особи відповідача провели фактичну перевірки з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, а саме - торгового павільйону, у якому здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , результати якої оформлені актом №623/16-31-09-02/ НОМЕР_1 , за висновками якого підприємцем були порушені вимоги частини 21 статті 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, встановлено факт реалізації пива "Козел" СВ ЖБ (чек №7200 від 17.07.2021) на суму 20 грн без ліцензії /а.с. 39-40/.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення 27.01.2022 № 0007100902, яким на підставі абзацу сьомого частини другої статті 17 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів застосовано до ФОП ОСОБА_1 фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн /а.с. 41-42/.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) передбачає право контролюючих органів проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За підпунктом 75.1.3 п.75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований ст. 80 ПК України, пп. 80.1, 80.5, 80.7 якої передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Нормами абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що у наказі про проведення перевірки зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Як вбачається з матеріалів справи, підставами для видання наказу від 21.01.2022 №73-п «Про проведення фактичної перевірки» слугували пп. 80.2.2, 80.2.6 п. 80.2 ст. 80 ПК України /а.с. 54.

Суд зауважує, що з огляду на норми чинного законодавства для зазначення підстави проведення перевірки недостатньо вказати номер підпункту та статті ПК України, а необхідно обґрунтувати конкретну підставу для проведення фактичної перевірки. Підстава для призначення перевірки - це реальні події, обставини, з настанням яких законодавець пов`язує у контролюючого органу виникнення права на призначення фактичної перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 640/21536/19, від 22 вересня 2020 року у справі №520/1304/2020 від 05 березня 2019 року у справі №820/4893/18, від 11 червня 2019 року у справі №1440/2045/18.

Як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, підставою для проведення перевірки слугував лист ДПС України від 17.03.2021 № 6623/7/99-00-09-02-02-07 та доповідна записка Управління контролю за підакцизними товарами від 21.01.2022 №09/16-31-09-01 /а.с. 65-66/.

Водночас, суд наголошує, що наведена в листі інформація, окрім загального формулювання щодо порушення податкового законодавства, не містить посилань на норми права, які, на думку податкового органу, порушено платником податків, не вказує на обставини, що свідчать про конкретно визначені порушення платником податків законодавства.

Також, суд наголошує, що твердження податкового органу, що підставою для винесення наказу від 21.01.2022 №73-п про призначення фактичної перевірки позивача стали лист ДПС України від 17.03.2021 № 6623/7/99-00-09-02-02-07 та доповідна записка Управління контролю за підакцизними товарами від 21.01.2022 №09/16-31-09-01 викладені лише у відзиві на позовну заяву, однак, сам наказ про призначення перевірки не містить посилання на відповідний лист як підставу для призначення останньої.

Таким чином, у наказі про призначення перевірки відсутні будь-які посилання як і на вищевказані лист та доповідну записку, так і на будь-які інші посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють.

В наказі відсутні будь-які покликання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім як на норму, що регулює питання призначення перевірки підпункти 80.2.2. та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, а також не відображено, яка саме інформація, що фактично наявна та/або фактично отримана контролюючим органом стала підставою для його прийняття. Тому із оскаржуваного наказу неможливо ідентифікувати передбачену ПК України підставу для призначення фактичної перевірки позивача та чи дійсно в наявності була така інформація у розпорядженні контролюючого органу на час прийняття спірного наказу, і чи саме ця інформація слугувала такою підставою.

Так у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2020 року (справа №640/21536/19) вказано, що призначення фактичної перевірки за підставами, вказаними у підпункті 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, повинно супроводжуватись з повідомленням або інформацією про порушення платником податків законодавства у відповідній сфері правовідносин.

У постанові від 08 квітня 2021 року у справі №640/21528/19 Верховний Суд зазначив, що інформація на підставі якої прийнято оскаржуваний наказ, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №820/4894/18, від 11 вересня 2020 року у справі №640/21536/19.

Встановлені у справі обставини зумовлюють висновок про те, що спірний наказ не відповідає положенням ПК України щодо його змісту.

Суд приймає до уваги, що наказ про призначення фактичної перевірки господарської діяльності позивача був виданий під час дії мораторію на проведення перевірок, що передбачений у пункті 522 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Такий мораторій дозволяє проведення фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині:

- обліку, ліцензування, виробництва, зберігання, транспортування та обігу пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

- цільового використання пального та спирту етилового платниками податків;

- обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;

- здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу.

На переконання суду, з урахуванням законодавчо визначених обмежень на проведення перевірки, відповідач, видаючи наказ на призначення фактичної перевірки щодо дотримання вимог законодавства, не оперував інформацією, що прямо вказує на порушення платником податків податкового законодавства стосовно обігу підакцизних товарів, застосування реєстраторів розрахункових операцій, що свідчить про відсутність підстав які надають відповідачу право реалізовувати контролюючі функції.

Суд наголошує, що встановлені главою 8 розділу II ПК України правила щодо призначення та проведення перевірок є законодавчими гарантіями дотримання прав платників податків під час контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства, який здійснюється контролюючими органами в процесі адміністрування податків і зборів. З цією метою нормативно обмежено перелік підстав для призначення та проведення перевірок платників податків контролюючими органами, а також визначено умови проведення відповідних перевірок та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до їх проведення. Відповідні гарантії спрямовані на забезпечення нормального перебігу господарської діяльності платників податків, а так само на надання можливості платникові податків висловити свою незгоду із неправомірним, на його думку, проведенням контрольних заходів щодо такого платника.

Суд не заперечує, що до функцій контролюючих органів відповідно до статті 19-1 ПК України віднесено здійснення контролю у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечення міжгалузевої координації у цій сфері (підпункт 19-1.1.14); здійснення заходів щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального (підпункт 19-1.1.16) та ін.

Разом з тим, реалізація відповідних функцій податкового органу у визначеній сфері щодо призначення перевірок не є безмежною. Певні функції має будь-який суб`єкт владних повноважень, однак реалізація таких функцій певним чином обмежена законодавством. Тобто не в будь-якому випадку за наявності компетенції на проведення перевірки така перевірка може бути призначена. Однак, жодних правових підстав, які б вказували на необхідність реалізації своїх функцій, відповідачем не наведено та відповідних доказів не надано.

Недотримання встановлених статтями 75 - 81 ПК України вимог порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів платника податків, а отже, є порушенням прав останнього.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

При цьому, підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Таку правову позицію сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17.

Аналіз вищезазначених правових норм дає суду підстави для висновку, що обов`язковими обставинами (передумовами) для проведення фактичної перевірки згідно підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України є отримання в установленому законодавством порядку від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

Водночас, повинні існувати конкретні фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки, а підстави проведення перевірки, зазначені в документах на перевірку, повинні бути очевидними і зрозумілими не лише для контролюючого органу, але й для платника податків, що безпосередньо пов`язано з реалізацією останнім права на захист своїх інтересів.

Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 803/1171/17.

Платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки у випадках передбачених пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України.

Разом з тим, недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Вказана позиція узгоджується із позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18.

При оскарженні податкового повідомлення-рішення платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність такого рішення, і при цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу (постанова Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 821/1828/16).

У контексті наведеного суд вважає за необхідне підкреслити, що у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип належного урядування, зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Системний аналіз наведених норм у своїй сукупності дає підстави для висновку, що акт перевірки, отриманий в результаті фактичної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.

При цьому, надаючи оцінку встановленим у ході такої перевірки порушенням, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначає Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" №481/95-ВР від 19.12.1995 (надалі - Закон №481/95-ВР).

Так, відповідно до положень статті 15 Закону №481/95-ВР роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем торгівлі суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) терміном на один рік і підлягають обов`язковій реєстрації в податковому органі, а у сільській місцевості - і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво).

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.1996 № 493 був затверджений Тимчасовий порядок видачі ліцензій на право імпорту, експорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, відповідно до пункту 25 якого (що діяв станом на момент надання відповідної ліцензії позивачеві) у ліцензії зазначається, зокрема, термін дії.

Відповідно до положень частини другої статті 251, частини другої статті 252 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Частиною першою статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972 встановлено, що строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem. За змістом статті 2 цієї Конвенції термін dies a quo означає день, з якого починається відлік строку, а термін dies ad quem означає день, у який цей строк спливає.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справах №815/3957/16 та №П/811/906/17, від 22 січня 2019 року у справі №803/926/17, від 07 лютого 2019 року у справі №803/630/17, від 18 квітня 2019 року по справі №815/1871/16.

Як встановлено судом позивачу було видано ліцензію (для місця торгівлі: торговий павільйон, що розташований за адресою: вул. Київська, 249/11, с. Піщане, Кременчуцький район, Полтавська область): на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями (пивом) реєстраційний №16160312202000300 із терміном дії з 17.07.2020 до 17.07.2021 /а.с. 75/, що підтверджено Витягом з ліцензійного реєстру на право роздрібної торгівлі.

В ході проведення фактичної перевірки, як зазначено в акті перевірки, встановлено факт реалізації пива "Козел" СВ ЖБ (чек №7200 від 17.07.2021) на суму 20 грн без ліцензії /а.с. 39-40/.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що дата 17.07.2021 входить до ліцензійного терміну, з огляду на що позивачем було правомірно в межах ліцензійного періоду здійснено продаж пива 17.07.2021, а відтак позивачем не були порушені вимоги статті 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

За таких обставин, суд дійшов висновку про неправомірність застосування до позивача штрафних санкцій згідно спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 1 статі 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно часини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору, сплачені згідно квитанції № 0.02558823715.1 від 26.05.2022 у розмірі 992,40 грн.

В частині клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1, 2, 3 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Однак, позивачем не надано до суду договору на надання правничої (правової) допомоги із зазначенням розміру та умов оплати послуг адвоката, доказів фактичного понесення відповідних витрат, як не зазначено і причин неможливості надання такого договору та інших доказів до суду.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код ВП 44057192) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 27.01.2022 № 0007100902.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код ВП 44057192) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному ч.8 ст. 18, ч.ч. 7-8 ст. 44 та ст. 297 КАС України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підп. 15.5 підп. 15 п. 1 р. VII "Перехідні положення" КАС України.

СуддяІ.Г.Ясиновський