Рішення № 105827326, 27.05.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2022 року м. Київ № 640/22428/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (вул. Березняківська, 4-А, Київ, 02152, код ЄДРПОУ 42552598)

про: визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київської області №315 від 08.09.2020;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київської області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.09.2020 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.03.2021, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2021, відмовлено у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Кострюкова Д.В. про забезпечення позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.03.2021, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2021, відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2021 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про залучення Офісу Генерального прокурора до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про незаконність, необґрунтованість та упередженість оскаржуваного наказу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київської області №315 від 08.09.2020, як такого, що не відповідає міжнародним зобов`язанням України та національному законодавству у сфері захисту прав шукачів притулку, адже позивач має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою політичного переслідування з боку влади Російської Федерації у вигляді кримінального переслідування, незаконного засудження, застосування тортур та нелюдського або такого, що принижує людську гідність, поводження та не може повернутися до країни походження.

Мотивуючи правомірність оскаржуваного рішення, відповідачем зазначено, що останнє прийнято за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказами наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, отже не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

18.08.2020 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області звернувся громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У заяві шукач захисту просив визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки він зазнає політично вмотивованого кримінального переслідування компетентними органами Російської Федерації за неправдивим обвинуваченнями у зв`язку з його участю у мітингу 15.09.2012. Також переслідування в Російській Федерації шукач захисту пов`язує з тим, що він є розробником гри BDSM: Big Drunk Satanic Massacre, яка у Російській Федерації підпадає під статтю образи почуттів віруючих. Крім того, як зазначив заявник, він надавав допомогу на волонтерських засадах учасникам Антитерористичної операції в Україні.

Висновком Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області від 08.09.2020 щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , оскільки його заява є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, зазначені п. 1 чи 13 ч. 1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI (далі - Закон України №3671-VI).

Вважаючи висновок Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київської області №315 від 08.09.2020 безпідставним та протиправним, позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів із вказаною позовною заявою до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України №3671-VI.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України №3671-VI біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до положень Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності; релігії; національності (громадянства); належності до певної соціальної групи; політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п. 13 ч.1 ст.1 Закону України №3671-VI).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 чи 13 ч. 1 ст.1 цього Закону, відсутні.

Так, відповідно до ч.ч. 2, 4, 5 ст. 5 Закону України №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В силу ч. 1 ст. 7 Закону України №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Практичні рекомендації "Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку", видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред`явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Таким чином, особа, яка звертається щодо отримання міжнародного захисту має обґрунтовано довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 №8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Згідно з п.п. "в", п. 4.1. Правил розгляду заяв та оформлення документів необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС від 07.09.2011 №649 (зі змінами) за результатами попереднього розгляду заяви уповноважена посадова особа територіального органу ДМС готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення/відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти буле опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Порядок попереднього розгляду заяв регулюється ст.8 Закону України №3671-VI.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

За бажанням заявника участь у попередньому розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бере адвокат. Призначення адвоката для надання правової допомоги заявникові здійснюється в установленому порядку.

Під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов`язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

Відповідно до п. 6 ст. 8 Закону України №3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п. 1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п. 1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

У разі невикористання особою права на оскарження протягом п`яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, вилучає у такої особи довідку про звернення за захистом в Україні та повертає особі документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи, що перебувають на зберіганні в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач зазначає, що оскаржене рішення відповідача винесене без врахування всіх обставин та дослідження наданих документів. Так у Наказі про відмову в оформленні документів не надано оцінки факту притягнення позивача у якості обвинуваченого в рамках кримінальної справи через значний проміжок часу після того, як він залишив територію Російської Федерації. Більш того, відповідачем не було поставлено вимоги щодо надання додаткових відомостей ні від позивача, ні від органів державної влади для уточнення інформації щодо ситуації у країні громадянської належності позивача станом на час прийняття оскаржуваного рішення, а просто відмовлено ОСОБА_1 в оформлені документів для вирішення питання про визнання його біженцем.

При цьому підставою для відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, слугувала відсутність умов, передбачених п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, а також те, що заява є очевидно необґрунтованою.

Суд погоджується з такими висновками відповідача з огляду на наступне.

Зокрема, громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , просив визнати його біженцем або особою, яка зазнає політично вмотивованого кримінального переслідування компетентними органами Російської Федерації за неправдивими обвинуваченнями у зв`язку з його участю у мітингу 15.09.2012, після чого був затриманий представниками правоохоронних органів і був доставлений у відділок поліції, де до нього застосовували тортури і тиск. Разом з тим, жодних підтверджень своїм словам не надав.

Повідомлені заявником відомості щодо мітингу, де він брав участь, визнано не достатньо детальними та конкретизованими, підтверджені лише частково копіями пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які нібито підтверджують його участь у мітингу 15.09.2012 у м. Красноярськ, але повністю заперечуються інформацією отриманою з відкритих джерел.

Відповідачем взято до уваги той факт, що після мітингу «Марш мільйонів» 15.09.2012 ОСОБА_1 вільно переміщувався територією Російської Федерації, легально покидав країну, виїздивши у Таїланд та США і жодних проблем з правоохоронцями у жодній із країн не мав, у тому числі у країні громадянської належності. Під час співбесіди шукач захисту зазначив, що він не підтримує жодної політичної партії у Росії (є безпартійним).

Отже, вивчивши усі факти та матеріали, наявні у справі ОСОБА_1 , відповідачем проаналізовано, що заявник не займався будь-якою публічною діяльністю, яка могла привернути до нього увагу влади, факт переслідування заявника за його політичні переконання є недоведеним, а побоювання заявника зазнати переслідувань за цією ознакою є необґрунтованими. Він не входив до складу політичних, громадських, соціальних, військових або будь-яких інших організацій.

Крім того, у заяві та під час проведення співбесіди заявник наголосив на тому, що кримінальне переслідування в Російській Федерації має релігійне підґрунтя, а саме відкриття кримінальної справи пов`язує з тим, що він створив комп`ютерну гру BDSM: Big Drunk Satanic Massacre, яка, на думку правоохоронних органів Російської Федерації, ображає почуття віруючих людей.

ОСОБА_1 надав документи, які підтверджують те, що у Російській Федерації стосовно нього відкрита кримінальна справа за обвинуваченнями у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 210 (створення злочинного співтовариства (злочинної організації) з метою здійснення одного або декількох тяжких або особливо тяжких злочинів або керівництво злочинним співтовариством (злочинною організацією) або входять до нього (неї) структурними підрозділами, а також координація дій організованих груп, створення стійких зв`язків між ними, розробка планів і створення умов для вчинення злочинів організованими групами, розділ сфер злочинного впливу і (або) злочинних доходів між такими групами), ч. 3 ст. 30, п.п. «а», «г» ч. 4 ст.228.1 (14 злочинів), ч.3 ст. 30, ч. 5 ст. 228.1 (9 злочинів), п. «а» ч. 4 ст. 228.1 (2 злочини), п.п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1 (3 злочини) Кримінального кодексу Російської Федерації.

Шукач захисту заперечив свою причетність до скоєння злочинів за вказаними обвинуваченнями, своєї провини не визнав, стверджував про фальсифікацію кримінальної справи, як спосіб переслідування владою Російської Федерації за його політичні переконання, а саме участь у мітингу «Марш мільйонів» 15.09.2012 у м. Красноярськ, а також, через те, що він є ідейним творцем гри з релігійним підґрунтям, яка може ображати почуття віруючих людей - BDSM: Big Drank Satanic Massacre.

Проаналізувавши наявні матеріали щодо кримінального переслідування заявника відповідачем встановлено, що йому не інкримінується вчинення злочину передбаченого ст. 148 КК РФ («Нарушение права на свободу совести и вероисповеданий).

Крім того, з актуальної інформації з відкритих інформаційних джерел встановлено, що наразі гра BDSM є у вільному продажі у мережі Інтернет на російських сайтах, тобто остання не підпадала під дію ст. 148 КК РФ, інакше була б вилучена з відкритого доступу для придбання будь-якими особами.

Таким чином, відповідач встановив, що створення гри BDSM: Big Drunk Satanic Massacre для правоохоронців Російської Федерації не є підставою для відкриття проти заявника кримінальної справи.

Отже, твердження ОСОБА_1 про те, що кримінальна справа, яка відкрита проти нього у РФ є сфабрикованою і пов`язана із його безпосередньою участю у створення гри BDSM: Big Drunk Satanic Massacre є недоведеними.

Тому, матеріальний елемент щодо переслідувань заявника через релігійні погляди, а саме через створення гри BDSM: Big Drunk Satanic Massacre не прийнято як правдоподібний.

Також, однією з обставин необхідності надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, названо волонтерську допомогу Україні у боротьбі з російською агресією, на підтвердження чого надано подяку за підписом голови ВПО « Коломия Центр » ОСОБА_4 . Під час співбесіді заявник повідомив, що грошова допомога від нього здійснювалась тричі у ВПО «Коломия Центр» у 2014- 2015 роках на загальну суму 1500 дол. США. Однак, будь-якої технічної характеристики здійснення таких операцій, а також будь-якого підтвердження здійснення вказаних платежів, заявник не надав, посилаючись на те, що з пошти видалив повідомлення. Детальним вивченням наданого документу відповідачем встановлено, що він виданий за підписом голови, директора організації Володимира Таржинського, однак, відповідно до інформації з відкритих джерел, директором «Коломия-Центр» є ОСОБА_5 . Інформації щодо ОСОБА_4 як голови «Коломия-Центр» у вільному доступі не знайдено.

У результаті візуального аналізу наданої подяки відповідачем встановлено, що вона не відповідає загальноприйнятим нормам оформлення такого виду документів: відсутня повна назва організації, без використання абревіатур і скорочень, від імені якої проводиться нагородження, та повна дата видачі документу.

Окрім вказаної подяки заявником до матеріалів особової справи долучено копію експрес-накладної від 14.08.2020 № 59000545093694, роздруковане фото упаковки сонячних окулярів, що, за словами заявника, є підтвердженням факту купівлі вказаного товару та відправки його до ВПО «Коломия-Центр» задля задоволення потреб військових в зоні проведення ООС. Як стверджував заявник, надана таким чином допомога Україні у боротьбі з російською агресією є підставою для незаконного переслідування ОСОБА_1 владою РФ.

Однак відповідачем виявлено, що чеки на придбання товару відсутні, відправку поштою оформлено 14.08.2020, тобто, безпосередньо перед зверненням ОСОБА_1 із заявою 18.08.2020.

Наведені дані дали серйозні підстави вважати, що заявник маніпулює наданими документами в контексті загальновідомої інформації задля обґрунтування своєї заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З цих підстав, твердження заявника з приводу його волонтерської діяльності визнано неповними та недеталізованими, а надані документи з цього приводу такими, що не можуть слугувати підтвердженням такої діяльності, а отже, вказаний елемент заяви не прийнято як правдоподібний.

Отже, відсутні вагомі підстави вважати, що заявник мав обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Також суд враховує, що після виїзду з території Російської Федерації, ОСОБА_1 проживав в Таїланді, США та Україні: на початку 2013 року він покинув Росію і переїхав до Таїланду, де прожив приблизно 2-3 роки; потім переїхав до Києва, де перебував приблизно 1 рік і повернувся до Таїланду, де прожив ще два роки.

З вересня 2017 року до початку літа 2018 року шукач захисту разом з родиною проживав в Україні (спочатку легально 90 днів, а згодом сплатив штраф через порушення строку легального перебування в Україні). У зазначений період за захистом в Україні не звертався.

До відповідача із заявою про визнання біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту звернувся 18.08.2020.

З цього приводу суд зауважує, що значна тривалість проміжків часу між: виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Правові висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом, зокрема, в постанові від 16.02.2018 у справі №825/608/17, у постанові від 11.10.2018 у справі №815/1892/17.

З документів, які ОСОБА_1 надав до справи відомо, що він знаходиться у розшуку Інтерпол та обвинувачується у створенні злочинної організації та керування нею з метою спільного вчинення організованими групами тяжких або особливо тяжких злочинів, пов`язаних із незаконним обігом наркотичних засобів.

Крім того, ОСОБА_1 інкримінуються дії, безпосередньо спрямовані на вчинення замаху на збут і збут наркотичних засобів організованими групами у значному, великому та особливо великому розмірах. Зокрема, в матеріалах кримінальної справи детально описується алгоритм здійснення злочинної діяльності з метою незаконного збуту наркотичних речовин, за яким виключається зоровий контакт продавця з покупцем (замінюється на обмін повідомленнями за допомогою інтернет-мережі), а вивід грошових коштів відбувається з використанням електронної платіжної системи «QIWI-гаманець».

У контексті зазначеного детально описано роль безпосередньо заявника у здійсненні такої діяльності.

Як зазначалось вище, у Російській Федерації стосовно позивача відкрита кримінальна справа за обвинуваченнями у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 210 (створення злочинного співтовариства (злочинної організації) з метою здійснення одного або декількох тяжких або особливо тяжких злочинів або керівництво злочинним співтовариством (злочинною організацією) або входять до нього (неї) структурними підрозділами, а також координація дій організованих груп, створення стійких зв`язків між ними, розробка планів і створення умов для вчинення злочинів організованими групами, розділ сфер злочинного впливу і (або) злочинних доходів між такими групами), ч. 3 ст. 30, п.п. «а», «г» ч. 4 ст.228.1 (14 злочинів), ч.3 ст. 30, ч. 5 ст. 228.1 (9 злочинів), п. «а» ч. 4 ст. 228.1 (2 злочини), п.п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1 (3 злочини) Кримінального кодексу Російської Федерації.

З особової справи позивача встановлено, що 07.02.2020 до Офісу Генерального прокурора надійшов запит Генеральної прокуратури Російської Федерації про видачу ОСОБА_1 для притягнення до кримінальної відповідальності.

08.01.2020 ОСОБА_1 затримано на території Київської області у зв`язку з розшуком російськими правоохоронними органами.

Бориспільським районним судом Київської області 10.01.2020 щодо ОСОБА_1 застосовано тимчасовий арешт, а Шевченківським районним судом м. Києва 10.02.2020 - екстрадиційний арешт. Київським апеляційним судом 04.03.2020 ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 10.01.2020 скасовано та застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Строк запобіжного заходу продовжувався ухвалами районних суддів.

Згідно постанови Офісу Генерального прокурора про видачу (екстрадицію) особи від 15.05.2020:

1. Видати до Російської Федерації громадянина цієї держави ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 30, п.п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1 (14 злочинів), ч. 3 ст. 30, ч. 5 ст. 228.1 (9 злочинів), п. «а» ч. 4 ст. 228.1 (2 злочини), п.п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1 (3 злочини) КК Російської Федерації (за епізодами, предметами яких є:

- 3 -бутаноїл-1 -метиліндол;

- N-метилефедрон;

- метиловий ефір 3-метил-2-(1-бензил-1Н-індазол-3-карбоксамідо) бутанової кислоти;

- нафталін-1 -іл-1 -бензил-1 Н-індол-3 -карбоксилату;

- нафталін-1 -іл-1 -пентил- 1,Н-інда:зол-3-карбоксилату;

- N-( 1-карбамоїл-2-метилпропіл)-1 -(фенілметил)-1Н-індазол-3-карбоксаміду;

- N-( 1-карбамоїл-2-метилпропіл)-1 -пентил-1 Н-індазол-3-карбоксаміду;

- N-( 1 -карбамоїл-2-метилпропіл)-1 -пентил-1 Н-індол-3-карбоїомду,

- 3-(2,2,3,3-тетраметилциклопропанкарбоніл) індолу).

2. Відмовити у видачі до Російської Федерації ОСОБА_1 до притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 30, п.п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1 (8 злочинів), ч.3 ст. 30, ч. 5 ст. 228.1, (6 злочинів), п.п. «а», «г» ч. 4 ст. 228.1 (2 злочини) КК Російської Федерації (за епізодами, предметом яких є метиловий ефір і 3-метил-2-( 1 -пентил- 1Н-індазол-З-карбоксамідо) бутанової кислоти).

На переконання суду та обставина, що прибувши на територію України, позивач не відразу звернувся до відповідача із заявою про надання йому захисту, а лише майже через 3 роки, після винесення Офісом Генерального прокурора постанови про видачу (екстрадицію) особи від 15.05.2020, свідчить про те, що позивач намагається отримати захист в України саме у зв`язку із здійсненням в Російській Федерації кримінального провадження та відповідно до ст. 6 Закону України №3671-VI не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З огляду на наведене вбачається недоведеність факту, що перебування позивача у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, оскільки позивачем не було надано відомостей про його утиски в країні походження та доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування, не доведено існування реальних умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 802/1350/17-а.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Беручи до уваги наведене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 6, 72-77,241-246, 250, 255 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (вул. Березняківська, 4-А, Київ, 02152, код ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, - відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська