Рішення № 105823766, 19.05.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2022 року м. Київ № 640/8549/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом до ОСОБА_1 Київської міської прокуратурипростягнення недоотриманої частини заробітку ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту також - Позивачка, ОСОБА_1 ) з позовом до Київської міської прокуратури (далі по тексту також - Відповідач) про стягнення з Держави Україна в особі Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 10 вересня 2020 року в сумі 1 313 134,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскільки з 01 липня 2015 року по 10 вересня 2020 року Позивачці не виплачувалась заробітна плата виходячи з розміру посадового окладу, передбаченого частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», який був протиправно обмежений, що підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, чим порушено її право на належний рівень оплати праці, то Позивачка має право на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді стягнення з Відповідачів на її користь недоплаченої суми заробітної плати за вказаний період.

Представник Відповідача подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Відповідач при нарахуванні та виплаті заробітної плати Позивачці, дів на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також наголосив що Відповідач не може відповідати за невиплату Позивачці частини заробітної плати, оскільки він не є розпорядником бюджетних коштів. Більше того вказав, що рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для відносин, що матимуть місце з дати ухвалення такого рішення, тож на спірні правовідносини не розповсюджується.

Розглянувши подані сторонами (їх представниками) документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

УСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, у період 30.04.2004 по 10.09.2020 Позивачка працювала в органах прокуратури на різних прокурорських посадах, у тому числі з 09.02.2011 і до звільнення на посаді прокурора відділу прокуратури міста Києва (Київської міської прокуратури).

Наказом прокурора міста Києва № 1881к від 09.09.2020 Позивачку було звільнено з посади прокурора відділу організаційно-методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури міста Києва та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 10.09.2020.

Згідно з доводами Позивачки з липня 2015 року по вересень 2020 року заробітна плата прокурорів повинна була нараховуватись у відповідності до частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру». Проте, починаючи з липня 2015 року по дату звільнення Позивачки, Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VIІІ від 28.12.2014 було внесено зміни до пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру», внаслідок чого заробітна плата прокурорів була обмежена.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу, у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697- VIІ від 14.10.2014 зі змінами, застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетних фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Враховуючи визнання неконституційним закону, на підставі якого Позивачці нараховувалась заробітна плата протягом 2015-2020 років, вона звернулась до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав на належний рівень оплати праці.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Частиною другою статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуваннях усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.

Для вирішення спірних правовідносин судом застосовано, зокрема, норми Конституції України, Бюджетного кодексу України, Законів України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі по тексту також - Закон № 1697-VII) та «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VIII (далі по тексту також - Закон № 79-VIII) (у відповідних редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон № 1697-VII від 14.10.2014, який набрав чинності 15.07.2015.

Водночас, стаття 12 та Додаток до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, набрали чинності з 15.12.2015 (пункт 1 розділу XII «Прикінцеві положення»).

Статтею 12 Закону № 1697-VІІ встановлено, що у системі прокуратури України діють місцеві прокуратури, перелік та територіальна юрисдикція яких визначається в Додатку до цього Закону.

Стаття 81 Закону № 1697-VІІ визначила, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом, зокрема, прокурора регіональної прокуратури - 1,2.

У подальшому з 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII, яким внесено зміни до частини третьої статті 81 Закону № 1697-VІІ та визначено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а в подальшому посадовий оклад був збільшений до 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб ( Закон № 113-IX від 19.09.2019).

Таким чином, з набранням чинності Законом № 1697-VІІ втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII (далі по тексту також - Закон № 1789-XII), проте, як визначено пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві положення» зазначеного Закону, окрім частини першої статті 49.

У свою чергу, частина перша статті 49 Закону України «Про прокуратуру» 1991 року № 1789-XII, визнана такою, що втратила чинність, лише Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX (далі по тексту також - Закон № 113-IX), який набрав чинності 25.09.2019.

Так, частина перша статті 49 Закону № 1789-XII визначала, що заробітна плата прокурорів і слідчих прокуратури складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, схеми посадових окладів працівників органів прокуратури були визначені постановою Кабінет Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (у тому числі враховуючи зміни, внесені постановою Кабінет Міністрів України від 30.08.2017 № 657).

Вказаною постановою, керівникам органів прокуратури надано право, зокрема, у межах затвердженого фонду оплати праці, установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів.

Також, пунктом 6 згаданої постанови № 505 визначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури.

Відповідно до статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

При цьому, згідно з частиною дев`ятою статті 81, статтями 89-90 Закону № 1697-VІІ, фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Згідно з частиною першою статті 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Відповідно до пунктів 1, 8, 18 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України, бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду; бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування; головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Згідно з частиною третьою статті 22, частиною першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України, головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини одинадцятої статті 23 Бюджетного кодексу України, забороняється без внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) збільшення бюджетних призначень за загальним та спеціальним фондами державного бюджету (місцевого бюджету) на: оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків; видатки за бюджетними програмами, пов`язаними з функціонуванням органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування), за рахунок зменшення видатків за іншими бюджетними програмами.

За приписами частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Після прийняття Закону № 1697-VІІ були прийняті Закони України «Про Державний бюджет на 2015 рік» від 28.12.2014 № 80-VІІІ та «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VІІІ.

Так, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік» визначалось, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналогічно, Законом № 79-VIII доповнений розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, зокрема, пунктом 26, який передбачив, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У взаємозв`язку з наведеним, судом встановлено, що ні Законом України «Про Державний бюджет на 2015 рік», ні у подальші періоди, видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VІІ не передбачались. З часу набрання Законом № 1697-VІІ чинності, розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, тож Відповідачі не мали правових підстав для нарахування та виплати Позивачці заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, суд не приймає до уваги посилання Позивачки на рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2 020, як основного доводу на обґрунтування заявленого позову, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

За приписами статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 30.09.2010 №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 №2222-IV(справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Аналогічний висновок також висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19, в якій зазначено, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення).

Таким чином, дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26.03.2020.

Водночас, спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування і виплати заборгованості по заробітній платі за період, що передував прийняттю рішення Конституційного Суду України. Окрім того, на момент прийняття зазначеного рішення, Позивач не перебував у відносинах публічної служби з Відповідачами.

Отже, рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 не може вплинути на спірні правовідносини за період з 01 липня 2015 року по 26 березня 2020 року, оскільки такі відносини виникли до прийняття указаного рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Натомість, зазначене рішення містить пряму вказівку про те, що оскаржувані положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 06.10.2021 по справі № 540/3529/20.

З огляду на зазначене суд враховує, шо відповідно до частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з положеннями частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду

Більше того, щодо спірних правовідносин за період 27 березня 2020 року по 10 вересня 2020 року, суд зазначає, що положення Закону № 113-IX, який набрав чинності 25.09.2019 та, яким визнана такою, що втратила чинність частина перша статті 49 Закону України «Про прокуратуру» 1991 року № 1789-XII, а також встановлено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX), є чинними та не визнавались неконституційними.

Таким чином, Закон № 113-IX, на період реформування органів прокуратури, передбачив оплату праці прокурорів регіональних прокуратур відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 505 від 31.05.2012. При цьому, новостворена Київська міська прокуратура розпочала свою роботу з 11.09.2020, тобто вже після звільнення Позивачки, тож підстави для перерахунку їй заробітної плати відсутні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу, проаналізувавши та надавши об`єктивну оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову та відсутність підстав для його задоволення.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У свою чергу, Відповідач належним чином виконав обов`язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Київська міська прокуратура (код ЄДРПОУ 02910019, адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9)

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович