Рішення № 105756811, 20.04.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2022 року місто Київ №640/22857/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом доКонсорціуму "Військово-будівельна індустрія" Головного управління Державної податкової служби у місті Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.06.2020 №0601020411,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Консорціум «Військово-будівельна індустрія» звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0601020411 від 11.06.2020р. яким, відповідно до акту № 15639/26-15-04-11-13 від 07.05.2020р. встановлено порушення Консорціумом «Військово-будівельна індустрія» строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), визначеного підпунктом 57.1 ст. 57, ст. 203 Податкового кодексу України та на підставі ст. 126 Податкового кодексу України за затримку на 1032, 1028, 1005, 1002, 997 календарних днів сплати грошового зобов`язання в сумі 196277,75 грн. зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 39255,55 грн. за платежем додаток на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).

Також позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім витрати зі сплати судового збору в розмірі 2102,00 грн. та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 14 040,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що податковим органом не було надіслано (вручено) Консорціуму «Військово - будівельна індустрія» акт перевірки, чим було порушено законні права та інтереси оскільки вказані норми ПКУ передбачають, що, у разі незгоди платників податків з результатами перевірки, останній має право подати свої пояснення до контролюючого органу, який проводив перевірку платника, тобто до ГУ ДПС у м. Києві.

Позивач вважає висновок податкового органу про порушення Консорціумом «Військово - будівельна індустрія» строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), визначеного підпунктом 57.1 ст. 57, ст. 203 Податкового кодексу України, та на підставі ст. 126 Податкового кодексу України за затримку на 1032, 1028, 1005, 1322, 997 календарних днів сплати грошового зобов`язання в сумі 196277,75 грн., безпідставним, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2020 року прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/22857/20 та визначено, що справа буде розглядатись без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Від представника Головного управління Державної податкової служби у місті Києві надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що як свідчать обставини та матеріали справи, Консорціумом «Військово-будівельна індустрія» в порушення вимог п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України несвоєчасно сплачено (перераховано) узгоджену суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість, визначену в податкових деклараціях з ПДВ у загальній сумі 39 255,55 грн. з затримкою понад 30 календарних днів. Відповідно на момент погашення в ІКП в автоматичному режимі розраховувався штраф за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання згідно з п. 126.1 ст. 126 Кодексу (дані щодо погашення сум податкового боргу та інформація щодо несвоєчасної сплати, кількості днів порушення та застосованих штрафних санкцій наведено в акті камеральної перевірки та розрахунку штрафних санкцій). За результатами розгляду матеріалів перевірки ГУ ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 11.06.2020 року №06001020411 про застосування штрафу за порушення граничного строку сплати податку на додану вартість у розмірі 20% у сумі 39255,55 грн.

Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзиви на позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у м. Києві на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, згідно порядку встановленого статтею 76, та пункт 86.2 статті 86 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ із змінами і доповненнями (далі - Податковий кодекс) проведено камеральну перевірку дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету Консорціум «Військово-будівельна індустрія», за результатами якої було складено акт від 07.05.2020 року № 15639/26-15-04-11-13.

Відповідно до акту № 15639/26-15-04-11-13 від 07.05.2020р. встановлено порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), визначеного підпунктом 57.1 ст. 57, ст. 203 Податкового кодексу України та на підставі ст. 126 Податкового кодексу України за затримку на 1032, 1028, 1005, 1002, 997 календарних днів сплати грошового зобов`язання в сумі 196277,75 грн.

За результатами розгляду матеріалів перевірки ГУ ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 11.06.2020 року №06001020411 про застосування штрафу за порушення граничного строку сплати податку на додану вартість у розмірі 20% у сумі 39255,55 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням від 11.06.2020 року №06001020411 позивач оскаржив його у адміністративному порядку.

За результатами його оскарження Державна податкова служба України рішенням від 11.09.2020р. № 27723/6/99-0006-02-05-06 залишила податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС м. Києва № 0601020411 від 11.06.2020р. без змін, а скаргу Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, Консорціум «Військово-будівельна індустрія» звернулось до суду з даним позовом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України) (п.п. 20.1.4 ст. 20 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.61.1 ст.61 Податкового кодексу України визначено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

У силу пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Відповідно до п. 76.1 ст. 76 Податкового кодексу України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу (п. 76.2 ст. 76 Податкового кодексу України).

Приписами п. 86.2 ст. 86 Податкового кодексу України визначено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

У разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу. який проводив перевірку платника податків, протягом п`яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податків (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень та/або додаткових документів, про що такий платник податків зазначає у запереченнях та/або листі про надання додаткових документів в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу.

У разі якщо платник податків виявив бажання брати участь у розгляді його заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів, зазначивши про це в запереченні та/або листі про надання додаткових документів у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний повідомити такому платнику податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень та/або листа про надання додаткових документів у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, але не пізніше ніж за чотири робочі дні до дня їх розгляду. Повідомлення має бути надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Участь керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов`язковою. Такі заперечення є невід`ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов`язань приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу.

Податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, податковим органом не було надіслано (вручено) Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» акт перевірки від 07.05.2020 №15639/26-15-04-11-13, чим було порушено законні права та інтереси останнього, оскільки позивач позбавлений був права на подання заперечень до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків.

Суд такі доводи позивача не приймає до уваги, адже, як вбачається з матеріалів справи, акт про результати камеральної перевірки щодо дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету Консорціум «Військово-будівельна індустрія» від 07.05.2020 №15639/26-15-04-11-13 був надісланий контролюючим органом 17.06.2020 за адресою позивача 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, зазначеною в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та який був отриманий позиваачем 15.05.2020, про що свідчить поштове повідомлення зі штрих-кодовим ідентифікатором Київ-107 0410714891778.

Крім того, судом досліджено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, винесеного на підставі акта від 07.05.2020 №15639/26-15-04-11-13.

Як вбачається з розрахунку штрафних санкцій, що є додатком до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, податковий орган при нарахуванні позивачу штрафу у розмірі 20% у сумі 39255,55 грн., зазначив наступне:

- позивач порушив строк сплати ПДВ у розмірі 37731,00 грн. за податковою декларацією за квітень 2017 року на 1028 календарних днів, у зв`язку з чим сума штрафу становить 7546,20 грн.;

- позивач порушив строк сплати ПДВ у розмірі 77292,50 грн. за податковою декларацією за травень 2017 року на 1032 календарних дня, у зв`язку з чим сума штрафу становить 15458,50 грн.;

- позивач порушив строк сплати ПДВ у розмірі 24969,50 грн. за податковою декларацією за травень 2017 рік на 997 календарних днів, у зв`язку з чим сума штрафу становить 4993,90 грн.;

- позивач порушив строк сплати ПДВ у розмірі 30000,00 грн. за податковою декларацією за червень 2017 року на 1005 календарних днів, у зв`язку з чим сума штрафу становить 6000,00 грн.;

- позивач порушив строк сплати ПДВ у розмірі 26284,75 грн. за податковою декларацією за червень 2017 року на 1002 календарних дня, у зв`язку з чим сума штрафу становить 5256,95 грн.

Натомість, матеріали справи містять докази, що задекларовані позивачем суми податкового зобов`язання були оплачені, а саме:

- сума ПДВ за квітень 2017 рік у розмірі 37731,00 грн. була сплачена позивачем 26.05.2017, що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 позивача з кодом операції №242;

- сума ПДВ за травень 2017 рік була сплачена позивачем 23.06.2017, що підтверджується платіжним дорученням № 134 від 12.06.2017 на суму 20 000,00 грн., № 141 від 14.06.2017 на суму 10 000,00 грн., № 142 від 15.06.2017 на суму 10 000,00 грн. та випискою по рахунку позивача;

- сума ПДВ за червень 2017 року була сплачена позивачем 25.07.2017, що підтверджується даними з електронного кабінету платника, а також платіжними дорученнями № 226 від 05.07.2017р. на суму 25 000,00 грн., № 258 від 12.07.2017 на суму 3 000,00 грн. та № 175085 від 14.07.2017 на суму 3 000,00 грн.

З наведеного вбачається, що позивачем сплачувались суми ПДВ за квітень, травень та червень 2017 року.

Однак, суд зазначає, що з наданих позивачем доказів неможливо встановити повноту сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість за квітень-червень 2017 року.

Водночас, суд звертає увагу на тому, що акт перевірки від 07.05.2020 №15639/26-15-04-11-13 не містить обгрунтувань щодо врахування сплачених позивачем грошових зобов`язань з ПДВ відповідно до вищевказаних платіжних доручень.

Таким чином, висновок податкового органу про порушення позивачем строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), визначеного підпунктом 57.1 ст. 57, ст. 203 Податкового кодексу України та на підставі ст. 126 Податкового кодексу України за затримку на 1032, 1028, 1005, 1002, 997 календарних днів сплати грошового зобов`язання в сумі 196277,75 грн. в повному обсязі не підтверджуються.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.06.2020 у справі №819/1785/17, відповідно до якої встановивши невідповідність частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення.

Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Разом з тим, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. Водночас, визнання рішення контролюючого органу недійсним повністю у такій ситуації, дає йому можливість визначити в установленому Законом порядку правильне рішення, зокрема через прийняття нового рішення.

З аналізу вищевикладеного, дослідивши наявні в матерілах справи докази, суд приходить до висновку для скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0601020411 від 11.06.2020р.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18.

Отже, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Відповідно до приписів статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16.

Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд наголошує на тому, що належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи, у яких конкретизовано справу у якій таку допомогу надано.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у справі № 821/1594/17 від 15.05.2018.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI ).

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд наголошує на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2019 у справі №910/15944/17.

На підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копії таких документів:

- копія Договору № 1090-РТ про надання правової допомоги від 15 лютого 2018 року;

- ордер на надання правової допомоги серія КВ № 413027 від 23.09.2020;

- копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 368;

- попередній опис послуг.

Позивачем заявлено позовні вимоги щодо відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 14 040,00 грн.

Обгрунтовуючи дану вимогу позивач суд зазначає, що на підтвердження розміру та обсягу надання правової допомоги до позовної заяви залучено відповідний розрахунок з розміром погоджених між Адвокатським об`єднанням «ІНВІКТА» та позивачем вартості послуг та відповідні документи, що підтверджують об`єм.

Разом з тим, суд зазначає, що документальних підтверджень, якими би підтверджувалася заявлена до відшкодування сума витрат на правову допомогу, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, суду не надано.

За таких обставин правові підстави для задоволення заяви позивача щодо відшкодування витрат на правничу допомогу відсутні.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2102,00 грн. Відповідно до платіжного доручення, яке знаходиться в матеріалах справи.

Враховуючи викладене та приписи частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2102,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.06.2020 №0601020411.

3. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) на користь Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 33629043) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.