Рішення № 105755182, 08.04.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2022 року м. Київ № 640/24713/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доВійськової частини НОМЕР_2про:визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_2 (АДРЕСА_2, код ЄДР: НОМЕР_3), в якому просить суд:

1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки ОСОБА_1 , як військовослужбовцю-жінці, яка має дітей (одинока мати) за період з 2014 року по 2020 рік строком 70 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки ОСОБА_1 , як військовослужбовцю-жінці, яка має дітей (одинока мати) за період з 2014 року по 2020 рік строком 70 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Позиція позивача.

Позивачка зазначає, що проходила військову службу в в/ч НОМЕР_2. 16.06.2021 звільнилася з лав ЗСУ відповідно до Наказу начальника Головного інформаційно-комунікаційного вузла від 16.06.2021 № 25-РС в запас згідно п. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (закінчення строку контракту).

Відповідно до наказу командира в/ч від 02.07.2021 № 127 виключена із списків в/ч та знята з всіх видів забезпечення - речового та фінансового забезпечення, а також продовольчого забезпечення з 03.07.2021 в Центрі забезпечення службової діяльності МО України та Генерального штабу ЗСУ.

У зв`язку з тим, що з позивачкою не було проведено всіх розрахунків при звільненні, а саме - не виплачена компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку, як військовослужбовцю - жінці, яка має дітей (одинока мати) при звільненні з військової служби за період з 2014 - по 2020 у кількості 70 календарних днів, вона звернулася до відповідача із заявою від 14.07.2021 щодо виплати їй компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку відповідно до абз. 2, 3 ч. 14 ст. 10-1, ч. 5 ст. 11 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.ст. 19, 24 Закону України «Про відпустки», п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом МО України від 07.06.2018 № 260 та іншими НПА та роз`ясненнями.

Звернення ґрунтувалося на тому, що оскільки така відпустка не надавалася починаючи з 2014 по рік звільнення відповідно до наведених норм, Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014, з 17.03.2014 (з дня оголошення мобілізації), то при звільненні позивачці повинні були виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки.

У взаємозв`язку з наведеним позивачка зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачки народився син - ОСОБА_2 . З чоловіком позивачка розлучилася, коли дитині не було ще одного року.

Тобто, як зазначає позивачка, починаючи з 2003 дитина проживає з нею, яку вона виховує самостійно та відповідно до законодавства України має пільги, які розповсюджуються на одиноких матерів в частині надання їй щорічної додаткової відпустки на дитину.

Однак, як зазначає позивачка, листом від 21.07.2021 їй було повідомлено, що вона не має права на виплату компенсації.

Посилаючись на положення профільного законодавства, позивачка вважає таку відмову протиправною та просить суд задовольнити позов.

Позиція відповідача.

Відповідач заперечує проти позову та вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач зазнає, що з 2014 року позивачка мала додаткову пільгу, передбачену ст. 19 Закону України «Про відпустки» - додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 днів без врахування святкових і неробочих днів. Але, в той же час, оскільки позивачка в період 2014 - 2021 продовжувала перебувати на військовій службі, вона не мала можливості скористатися цією пільгою, оскільки частиною 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» забороняє додаткові відпустки військовослужбовців під час особливого періоду.

З урахуванням викладеного, як зазначає відповідач, грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Позивачка, на думку відповідача, не набула відповідного права за не отриману додаткову відпустку, оскільки припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки.

Щодо статусу одинокої матері, відповідач зазначає, що позивачка для підтвердження свого статусу одинокої матері надає лише копію свідоцтва про народження дитини та копію свідоцтва про розлучення. З наведених документів неможливо дійти висновку, що батько дитини не бере участі у вихованні дитини, а отже статус позивачки, як одинокої матері, залишається невстановленим.

Позивачкою подано відповідь на відзив, де наводиться низка документів різноманітних установ та органів на підтвердження її статусу одинокої матері.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою судді від 07.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Встановлені судом обставини.

Так, у даному випадку учасниками справи не заперечуються та не спростовуються, а матеріалами справи підтверджуються факти перебування позивачки на військовій службі та звільнення, народження дитини, факт розлучення - як зазначено вище, як і факт звернення щодо отримання компенсації та факт відмови у її виплаті, а відтак, враховуючи те, що вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, ці обставини є встановленими.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Перш за все, відносно статусу позивачки як одинокої матері слід зазначити наступне.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 одинокою матір`ю була визнана «жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, або вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама».

З цього визначення «одинокої матері» вбачається таке тлумачення поняття як «інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама», тобто для визнання жінки одинокою необхідне існування двох ознак: вона сама виховує і утримує дитину.

Після введення в дію Закону України "Про відпустки" п. 5 ч. 12 ст. 10 цього Закону визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька.

Відповідно до зазначеного, до категорії одинокої матері відносяться: жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).

Законом прямо не передбачено, які документи підтверджують, що батько не бере участі у вихованні дитини. В такому випадку, мати може звернутися до суду з позовом про позбавлення батька батьківських прав, з приводу чого буде постановлено рішення суду. Можна також звернутися до поліції у зв`язку з необхідністю розшуку батька у справі за позовом про стягнення аліментів. Документом, що підтверджує факт неучасті батька у вихованні дитини, буде постанова слідчого. Також підставою може стати довідка зі школи, садочка про те, що батько не бере участі у вихованні дитини, або подібний акт, складений та підписаний сусідами. Необхідно акцентувати увагу на тому, що даний перелік документів не є вичерпним.

У даному випадку такий статус позивачки підтверджується низкою доказів: довідками про реєстрацію місця проживання дитини та матері (а.с. 51, 52), витягом з реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб, довідкою з колежу від 10.06.2021 за період з 01.09.2017 по 26.06.2020 про те, що мати студента здійснювала постійний контроль за рівнем успішності та відвідування занять, відвідувала батьківські збори; актом від 14.06.2021 обстеження матеріально-побутових умов громадянки ОСОБА_1 за адресом проживання у м. Обухів, складеним депутатом міської ради та в присутності інших мешканців. в якому зазначено, що позивачка виховує сина самостійно, батько не приймав участі у вихованні сина з 2014 року по даний час, довідкою ліцею від 08.06.2021 відносно того, що у період з 2014 - 2017 вихованням і навчанням сина займалася саме мама, батько не цікавився навчанням сина, батьківські збори не відвідував.

Сукупність вказаних матеріалів дає підстави для можливості суду стверджувати, що позивачка для цілей отримання соціальної відпустки має статус одинокої матері.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закон N 504/96-ВР (в редакції, чинній у період, заявлений позивачкою), жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Таким чином, позивачка в силу свого статусу має право на отримання вказаної додаткової відпустки.

При цьому, як вже зазначалося, у відзиві відповідач визнав те, зо позивачка має право на пільгу, передбачену ст. 19 Закону України «про відпустки» - додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів без врахування святкових і неробочих днів.

У зв`язку з цим, слід додати наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року N 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон N 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року N 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон N 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону N 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону N 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону N 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону N 2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10 Закону N 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року N 1932-XII (далі - Закон N 1932-XII) особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Значення та період особливого періоду також визначено Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Так, відповідно до статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року N 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон N 3543-XII) особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року N 303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року N 1126-VI, в Україні було оголошено часткову мобілізацію.

За змістом вищенаведених Законів №1932-XII та №3543-XII особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Закінчення періодів мобілізацій, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.

Отже, враховуючи вищевикладене, особливий період в Україні розпочався 17 березня 2014 року та діяв станом на час звільнення позивачки з військової служби.

Аналіз зазначених норм Закону N 2011-XII свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Однак Законом N 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивачка набула за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

З огляду на зазначене, при звільненні з військової служби позивачка мала право на отримання грошової компенсації за невикористані нею дні додаткової відпустку.

Відповідач, однак, протиправно відмовив у задоволенні відповідної вимоги позивачки, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

На користь позивачки підлягає відшкодуванню судовий збір - відповідно до приписів ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 (АДРЕСА_2, код ЄДР: НОМЕР_3) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки ОСОБА_1 , як військовослужбовцю-жінці, одинокій матері, за період з 2014 року по 2020 рік строком 70 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (АДРЕСА_2, код ЄДР: НОМЕР_3) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як військовослужбовцю-жінці, одинокій матері, за період з 2014 року по 2020 рік строком 70 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 (АДРЕСА_2, код ЄДР: НОМЕР_3) 908 грн. - на відшкодування судового збору, сплаченого за квитанцією від 01.09.2021 № 0.0.2250767848.1.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Зважаючи на Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затверджене рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21, в електронній формі апеляційні скарги подаються безпосередньо до апеляційного суду.

Суддя О.А. Кармазін