Ухвала суду № 105755180, 23.02.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/2665

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

23 лютого 2022 року м. Київ № 640/6145/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши заяву представника товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ ХОУМ» про забезпечення позову та додані до неї документи в адміністративній справі № 640/6145/22 за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ ХОУМ»

до Головного управління ДПС у місті Києві

про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ ХОУМ» (надалі - позивач), адреса: 03028, місто Київ, проспект Науки, будинок 3 до Головного управління ДПС у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 09 лютого 2022 року № 903-П про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «КОМФОРТ ХОУМ» (код за ЄДРПОУ 39182454), виданий Головним управлінням ДПС у місті Києві.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок прийняття податковим органом протиправного наказу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ ХОУМ» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Крім того, суд звертає увагу, що разом з позовною заявою, представником позивача було подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд застосувати заходи забезпечення позову шляхом:

- зупинити дію наказу від 09 лютого 2022 року № 903-П про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «КОМФОРТ ХОУМ» (код за ЄДРПОУ 39182454), виданого Головним управлінням ДПС у м. Києві (код за ЄДРПОУ ВП 44116011);

- заборонити Головному управлінню ДПС у м. Києві (код за ЄДРПОУ ВП 44116011) застосовувати адміністративний арешт до майна ТОВ «КОМФОРТ ХОУМ» (код за ЄДРПОУ 39182454), у тому числі на рахунки ТОВ «КОМФОРТ ХОУМ» (код за ЄДРПОУ 39182454) до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову, представник позивача зазначає, що недопуск контролюючого органу до проведення перевірки, одночасно із оскарженням Наказу від 09 лютого 2022 року № 903-П до суду тягне за собою несприятливі наслідки у вигляді застосування адміністративного арешту майна ТОВ «КОМФОРТ ХОУМ», в результаті чого ТОВ «КОМФОРТ ХОУМ» буде завдано шкоди та зупинено його діяльність.

Крім того, за твердженнями представника позивача проведення відповідачем перевірки у період оскарження у судовому порядку рішення про її призначення, а саме, Наказу від 09 лютого 2022 року № 903-П та до вирішення питання про законність цього рішення є нівелюванням зазначеного права ТОВ «КОМФОРТ ХОУМ».

Також, в обґрунтування своєї позиції, представник позивача зазначає, що у Головного управління ДПС у місті Києві відсутні нормативні (законні, визначені законом) підстави призначення документальної перевірки позивача на підставі наказу від 09 лютого 2022 року № 903-П про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «КОМФОРТ ХОУМ» (ідентифікаційний код 39182454) у період дії карантину суперечать вимогам Конституції України, ПК України.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Суд зазначає, що підстави, з яких може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Також, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види забезпечення позову.

У відповідності до частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить позивач, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких позивач звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Так, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначає про те, що недопуск контролюючого органу до проведення перевірки, одночасно із оскарженням Наказу від 09 лютого 2022 року № 903-П до суду тягне за собою несприятливі наслідки у вигляді застосування адміністративного арешту майна ТОВ «КОМФОРТ ХОУМ», в результаті чого ТОВ «КОМФОРТ ХОУМ» буде завдано шкоди та зупинено його діяльність.

Крім того, за твердженнями представника позивача проведення відповідачем перевірки у період оскарження у судовому порядку рішення про її призначення, а саме, Наказу від 09 лютого 2022 року № 903-П та до вирішення питання про законність цього рішення є нівелюванням зазначеного права ТОВ «КОМФОРТ ХОУМ».

Також, в обґрунтування своєї позиції, представник позивача зазначає, що у Головного управління ДПС у місті Києві відсутні нормативні (законні, визначені законом) підстави призначення документальної перевірки позивача на підставі наказу від 09 лютого 2022 року № 903-П про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «КОМФОРТ ХОУМ» (ідентифікаційний код 39182454) у період дії карантину суперечать вимогам Конституції України, ПК України.

Водночас, суд зауважує, що обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на ті ж самі обставини, якими обґрунтовані й власне позовні вимоги.

Проте, заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам та інтересам заявника, які б унеможливили захист їх прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як то передбачено вимогами Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд наголошує, що інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. При цьому, вирішення заяви про забезпечення адміністративного позову у спосіб, про який просить заявник, є фактично вирішення спору по суті, що є неприпустимим та не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Суд зазначає, що співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, на час розгляду судом заяв суд не вбачає ознак очевидної протиправності наказу, можливої небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника; суду не доведено неможливість захисту прав заявника без вжиття таких заходів; не доведено, що для відновлення прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Відтак, на переконання суду, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди її правам та інтересам до ухвалення рішення у даній справі, а викладені у заяві про забезпечення позову обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

В даному випадку висновок щодо очевидності протиправності оскаржуваного наказу може бути зроблений судом лише за результатами розгляду справи по суті.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

У рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.

Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

З урахуванням зазначеного, у суду відсутні правові підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви представника товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ ХОУМ» про забезпечення позову та додані до неї документи в адміністративній справі № 640/6145/22 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КОМФОРТ ХОУМ» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею (суддями). Відповідно до частини 8 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала про відмову у забезпеченні адміністративного позову може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Клочкова