Рішення № 105744244, 16.08.2022, Зміївський районний суд Харківської області

Справа №621/1025/15-ц

Пр. №2/621/63/22

Рішення

іменем України

16 серпня 2022 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Шахової В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Девятерикової А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Змієві в порядку загального провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення штрафу, зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» про визнання деяких пунктів договору недійсним, розірвання договору, стягнення грошової суми

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» звернувся з позовом до суду, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, яка була прийнята судом, просить: 1. Визнати нерухоме майно - нежитлову будівлю магазин-кафе літ. «Б-2», загальною площею 428,10 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 предметом іпотеки за Договором іпотеки №127 від 30.07.2007 р.; 2. В рахунок погашення заборгованості по кредитному договору №167 від 30.07.2007 року позичальника ОСОБА_2 у розмірі 177732,40 дол США та 165347,15 грн. пені звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю магазин-кафе літ. «Б-2», загальною площею 428,10 кв.м., та земельну ділянку, площею 0,2500 га., кадастровий номер 6321786201:01:002:0028, які розташовані: АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_1 ; 3. Реалізацію предмета іпотеки - нежитлової будівлі та земельної ділянки провести шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки у межах процедури виконавчого провадження, визначивши початкову ціну реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; 4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» штраф у сумі 500,00 грн. за невиконання умов Договору іпотеки щодо страхування предмету іпотеки; 5. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» заборгованість за кредитним договором №167 від 30.07.2007 року у сумі 177732,40 дол США, 165347,15 грн. пені та штраф за нестрахування предмету іпотеки у розмірі 500,00 грн.

В обгрунтування позову вказав, що між позивачем та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 167 від 30.07.2007. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі встановленому договором. Відповідач не надав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, а також інші витрати відповідно до умов договору. Таким чином, відповідач зобов`язання за договором не виконав і станом на 23.02.2016 має заборгованість у сумі 177732,40 дол. США, 165347, 15 грн. пені та штраф за нестрахування предмету іпотеки у розмірі 500 грн., яка складається з наступного: 149268,55 дол. США - заборгованість за тілом кредита; 1688, 45 дол. США - заборгованість за поточними процентами; 26775,40 дол. США - заборгованість за простроченими процентами; 165347,15 грн. - заборгованість по пені. На даний час відповідач ухиляється від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав Банку.

Крім того, 30.07.2007 року між позивачем та ОСОБА_1 в якості забезпечення виконання умов Кредитного договору №167 від 30.07.2007 року було укладено Договір іпотеки №127, предметом іпотеки є земельна ділянка 0,2500 га., кадастровий номер 6321786201:01:002:0028, яка розташована: АДРЕСА_1 , та домоволодіння, яке складається з житлового будинку літ.А-1, загальною площею 74,2 кв.м., житлового будинку літ.Б-2, житловою площею 253,7 кв.м., загальною площею 428,1 кв.м. та надвірні будівлі: котельня літ.В, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 503,3 кв.м. та належить відповідачу ОСОБА_1 .

Банк зазначив, що доказів сплати страхового платежу за період з 17.09.2009 по 27.03.2015 відповідачі не надали, що є порушенням умов Договору іпотеки та за, що передбачена відповідальність у розмірі 500 грн.

16.12.2014 Банк направив відповідачам претензії про сплату заборгованості за кредитом, яка була залишена відповідачами без реагування, у зв`язку з чим Банк змушений звернутись до суду з вказаним позовом за захистом своїх порушених прав.

Відповідачі надали заперечення на позов, в якому просили відмовити в задоволенні позову, у зв`язку з їх недоведністю по відношенню до боржника. Крім того, просили настосувати наслідки спливу позовної давності.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк», в якому просить: 1) розірвати кредитний договір № 167 від 30.07.2007 та додаткові угоди до нього № 1 від 16.09.2008, № 2 від 16.02.2009, № 3 від 05.03.2009; 2) визнати недійсним абзац 2 п. 1.1. та п. 3.3.8 Кредитного договору № 167 від 30.07.2007; 3) стягнути з Банка пеню за порушення законодавства про захист прав споживачів у розмірі 10000 грн.; 4) зобов`язати Банк здійснити перерахунок заборгованості; 5) припинити (розірвати) договір іпотеки № 127 від 23.07.2007 та додатковий договірі № 1.

В обгрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 посилається на те, що Банком не було виконано умови Кредитного договору, а саме не надано кредитні кошти у розмірі 89000 дол. США. Проте саме надання цих коштів було підствою для збільшення процентної ставки за кредитом з 13,5 % до 18 % річних. Також Банк безпідствно відмовив у видачі позичальнику грошових коштів за кредитною лінією у розмірі 30000 дол. США. Отже, у зв`язку з недоотриманням кредитних коштів, ОСОБА_2 просить стягнути з Банку пеню із розрахуку 3 % вартості ненаданих послуг, посилаючись на ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, у зв`язку з істотним порушеням Банком умов кредитного договору щодо не надання грошових коштів, кредитний договір та додаткові угоди до нього мають бути розірвані. Також, ОСОБА_2 зазначає, що у Кредному договорі є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Отже, абзац 2 п. 1.1. та п. 3.8.8. вважає несправедливими по відношенню до споживача, у зв`язку з чим вони мають бути визнанні недійсними. Крім того, п. 3.3.8. Кредитного договру містить положення про сплату додаткових платежів на користь Банку, що є порушенням п. 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту від 10.05.2007 № 168, п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Банком були подані заперечення на зустрічну позовну заяву, в якій Банк просив відмовити в задоволенні зустрічного позову, у зв`язку з його необгрунтованістю.

Крім того, Банк подав заяву про застосування наслідків пропущення позовної давності за вимогами зустрічного позову.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідачі та представник у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений. Подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Щодо клопотання преставника відповідача суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення учасників прави про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з`явитися до суду і реалізувати свої процесуальні права.

За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Таким чином, на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Проте, суд зазначає, що клопотання представника відповідача, який повторно не з`явився у судове засідання, про відкладення розгляду справи не є безумовною правовою підставою для відкладення розгляду справи.

Так, процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки відповідача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки відповідача, суд має право розглянути справу на підставі наявних доказів, якщо нез`явлення відповідача не є перешкодою для розгляду справи. Зазначена норма дисциплінує відповідача, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо відповідач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Крім того, суд звертає увагу на те, що на даний час і карантинні обмеження, і, запровадження військового стану, не обмежують права учасників судового засідання на доступ до суду та дозволяють їм приймати участь у судових засіданнях по відеоконференцзв`язку за допомогою власних технічних засобів із власних приміщень. Проте, таких клопотань представник відповідача не заявляв.

Отже, суд зазначає, що учасники справи повинні добросовісно використовувати надані процесуальні права, не зловживати ними та зобов`язані демонструвати готовність брати участь у судовому розгляді і утримуватися від використання методів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби, передбачені законом для прискорення процедури слухання, зокрема, розгляд справи в режимі відео конференції із використанням власних технічних засобів, а тому клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню.

Виходячи з того, що за час знаходження справи в провадженні головуючого, учасники скористалися своїми цивільними процесуальними правами щодо суті спору, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності не з`явившихся осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою суду від 06.05.2015 позов Банку залишено без руху

Ухвалою суду від 21.05.2015 відкрито провадження по справі з призначенням попереднього судового засідання.

Ухвалою суду від 16.06.2015 підготовче провадження закінчено та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 20.04.2016 прийнято зустрічну позовну заяву та об`єднано з первісним позовом в одне провадження.

Ухвалою суду від 20.04.2016 витребувано оригінал кредитної справи по кредитному договору № 167 від 30.07.2007.

Ухвалою суду від 10.10.2016 цивільну справу прийнято в провадження іншим складом суду.

Ухвалою суду від 04.05.2017 цивільну справу прийнято в провадження іншим складом суду.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 29.03.2018 заяву про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на нежитлову будівлю магазин-кафе.

Ухвалою суду від 09.08.2017 зупинено провадження по справі.

Ухвалою суду від 28.09.2017 поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 13.10.2017 зупинено провадження по справі.

Ухвалою суду від 16.01.2020 поновлено провадження по справі.

Ухвалою суду від 29.09.2020, яка занесена до журналу судового засідання, прийнято до розгляду заяву Банку про зміну предмета позову.

Ухвалою суду від 17.02.2021 витребувано кредитну справу за кредитним договором № 167 від 30.07.2007.

Ухвалою суду від 30.07.2021 витребувано кредитну справу за кредитним договором № 167 від 30.07.2007.

Дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що між ВАТ АБ «Укргазбанк» правонаступнком якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», в особі директора Харківської філії АБ «Укргазбанк» Полушкіпа Дмитра Олександровича та ОСОБА_2 30 липня 2007, року буй укладений Кредитний договір №167.

За умовами п. 1.1. Кредитного договору, Банк відкриває Позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з загальним лімітом 120000,00 ( Сто двадцять тисяч) доларів США на строк з 30 липня 2007 року по 29 липня 2019 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних. Додатковою угодою №1 до Кредитного договору від 16 вересня 2008 року сторони узгодили збільшення ліміту кредитної лінії до 209000,00 дол. США на строк з 30 липня 2007року по 27 липня 2027 року, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 18,0 % річних. Згідно п.3.1.1 Кредитного договору в редакції Додаткової угоди №1 від 30 липня 2007р. Банк зобов`язався відкрити Позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_1 та відкриває Позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію на споживчі цілі з загальним лімітом 209000,00 доларів США, що еквівалентно 1014005,30 гривень по курсу НБУ 485,17 грн. за 100 доларів США станом на 16.09.2008р., з позичкового рахунку № НОМЕР_1 в ХФ ВАТ АБ «Укргазбанк», МФО 350448, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_2 , згідно заяви Позичальника. Пунктом 4.3.1 Кредитного договору в редакції Додаткової угоди №1 від 16.09.2008р. сторони узгодили використовувати відновлювальну відкличну кредитну лінію в межах ліміту 209000,00 дол. США на строк з 30 липня 2007року по 09 серпня 2013року зі сплатою процентів за користування кредитом виходячи з 18% річних. Починаючи з 10 серпня 2013року встановлюється ліміт зменшення кредитної лінії, згідно графіку, який зазначений у цьому пункті договору. Пунктом 3.3.2 Кредитного договору передбачено, що починаючи з 10.08.2013р. Позичальник зобов`язався сплачувати заборгованість за кредитом у сумі 1245,00 дол. США щомісячно, а 27.07.2027 року сплатити 1085,00 дол. США.

Відповідно до п. 3.3.3 Кредитного договору в редакції Додаткової угоди Позичальник зобов`язався сплачувати проценти за користування кредитом щомісячно, виходячи з 18% річних, на рахунок в ХФ ВАТ АБ «Укргазбанк», МФО 250448, не пізніше 10 числа місяця наступного за місяцем нарахування відсотків, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з п.1.1 цього договору, або в день дострокового розірвання цього договору, з врахуванням п.4.1. цього договору. У разі виникнення простроченої заборгованості за простроченим кредитом, сплачувати проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки, встановленої п.3.2.8 цього договору, тобто збільшеної на 1%, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості.

Пунктом 5.3. Кредитного договору узгоджено, що за порушення строків повернення кредиту та або сплати процентів за користування кредитом Позичальник зобов`язаний сплатити Банку пеню у розмірі 0,1% від суми від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення платежу, від дня виникнення такої прострочки до повного погашення заборгованості, але в межах строків позовної давності. Строк позовної давності за цим договором встановлюється сторонами в три роки, в тому числі вимоги по поверненню процентів за користування кредитом та суму заборгованості по кредиту з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, штрафів та всіх видатків, понесених банком під час виконання умов цього договору.

Додаткова угода №2 до Кредитного договору від 16 лютого 2009року стосувалась черговості погашення заборгованості по кредиту.

Додаткова угода №3 до Кредитного договору від 05 березня 2009р. стосувалась умов договірного списання грошових коштів на користь банку.

Банк взяті зобов`язання виконав. Відкрив Позичальнику позичковий рахунок НОМЕР_1 , на який зарахував кредитні кошти за період з 30.07.2007 по 16.09.2008 у загальній сумі 149760 дол. США, а з позичкового рахунку зарахував ці кошти на поточний рахунок Позичальника № НОМЕР_2 , згідно наданих заяв Позичальника, що підтверджено виписками з рахунків.

З виписок з особових рахунків Позичальника вбачається, що за період з 01.08.2007 по 31.01.2015 Позичальник частково погашав тіло кредиту та сплачував відсотки за наданим кредитом.

З наданого банком розрахунку вбачається, що Позичальник станом на 23.02.2016 має заборгованість у сумі 177732,40 дол. США, яка складається з наступного: 149268,55 дол. США - заборгованість за тілом кредита; 1688,45 дол. США - заборгованість за поточними процентами; 26775,40 грн. - заборгованість за простроченими процентами, а також додатково 165347,15 грн. пені та 500 грн. штрафу за нестрахування предмету іпотеки.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30 липня 2007 року між Банком та майновим поручителем ОСОБА_1 , укладено Договір іпотеки №127, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Гавриловим В.І. 30 липня 2007року за реєстровим №1456, та Додатковий договір №1 до договору іпотеки від 16 вересня 2008року, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Гавриловим В.І. 16 вересня 2008року за реєстровим №1366, згідно якому Банку в іпотеку передано нерухоме майно:

- земельна ділянка 0,2500 га, кадастровий №6321786201:01:002:0028, яка розташована: АДРЕСА_1 , яка належала на той час ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №434519 від 08 червня 2007 року, виданого Тимченківською сільською радою та зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010769100051.

- домоволодіння, яке складається з житлового будинку літА-1, загальною площею 74,2 кв. м, житлового будинку літ. Б-2, житловою площею 253,7 кв. м, загальною площею 428,1 кв. м та надвірні будівлі котельня Літ. В, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 503.3 кв. м, яке належало на той час ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26 червня 2007 року, посвідченого виконкомом Тимченківської сільської ради в виданого на підставі рішення виконкому Тимченківської сільської ради від 18.06.2007р. за номером 28, та зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Зміївське бюро технічної інвентаризації» за номером 15045894 26 червня 2007р., реєстраційний 7185147, номер запису 252 в книзі 3.

На відчуження земельної ділянки накладено заборону, реєстраційний №5395917, що підтверджено Витягом від 30.07.2007р. №13701341. На відчуження домоволодіння накладено заборону, реєстраційний №5395949, що підтверджено Витягом від 30.07.2007р. №13701360. Іпотека земельної ділянки зареєстрована у Державному реєстрі іпотек, реєстраційний №5395960, що підтверджено Витягом від 30.07.2007р. №13701390. Відомості про іпотеку домоволодіння зареєстровані у Державному реєстрі іпотек, реєстраційний №5395989, що підтверджено Витягом від 30.07.2007р. №13701410.

Крім того, з Рішення Господарського суду Харківської області від 24.12.2008 по справі № 15/449-08, яке набрало законної сили, вбачається, що ФОП ОСОБА_1 переобладнала існуючий житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , під магазин-кафе, у зв`язку з чим згідно цього рішення суду за нею визнано право власності як за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на нежитлову будівлю - магазин-кафе літ. Б-2, загальною площею 428,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, згідно пунктів 3.3.11-3.3.14 Кредитного договору Позичальник зобов`язався одночасно з укладенням цього договору надати до Банку укладений договір страхування земельної ділянки та домоволодіння та договір страхування життя Позичальника. Вчиняти всі необхідні дії для дійсності договорів страхування, що підтверджують дію зазначених договорів страхування на строк не менший ніж на рік. Вчиняти всі необхідні дії для дійсності договору страхування, за яким застраховано предмет іпотеки, зокрема вчасно сплачувати всі чергові страхові платежі, сплата яких забезпечувала б дію договору страхуваня на строк не менший, ніж той, в межах якого Позичальник виконає всі зобов`язання за Кредитним договором, а будь-яка чергова сплата платежів продовжувала б дію договору страхування не менше, ніж на наступний рік.

Аналогічні вимоги щодо страхування предмету іпотеки Іпотекодавцем передбачені пунктом 3.3.4 Договору іпотеки №127 без оформлення заставної від 30.07.2007р.

Пунктом 4.2. Договору іпотеки передбачена відповідальність Іпотекодержателя за невиконання будь - якого з пунктів 3.3.1-3.3.11 Договору іпотеки , в т.ч. і умови щодо страхування.

Крім того, з письмової претензії ПАТ АБ «Укргазбанк» від 16.12.2014, яка була отримана ОСОБА_2 та ОСОБА_1 18.12.2014, вбачається, що Банк в порядку ч.2 ст. 1050 ЦК України, вимагав достроково погасити кредит та заборгованіть станом на 15.12.2014.

Щодо вимог первісного позову про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за тілом кредиту, процентах, пені.

Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - частина перша статті 530 ЦК України.

Згідно з положеннями статей 599, 629 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом - частина перша статті 612 ЦК України.

Згідно з частиною першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частини перша-друга статті 10561 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Водночас, за змістом частини 2 статті 625, статті 1050 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися внаслідок невиконання позичальником обов`язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625, статті 1050 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц дійшла висновків про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі . Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України . Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зазначено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, і права та інтереси позивача в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тобто, у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово і послідовно вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, а відтак за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відтак, зі спливом строку кредитування припиняється право позикодавця нараховувати проценти за кредитом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 також зазначено, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

У постанові від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Схожі правові висновки містяться у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 19.05.2020 у справі № 910/23028/17 (провадження 12-286гс18), у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 912/1433/16, від 21.07.2021 у справі № 910/14918/20.

Відтак, право позикодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

З огляду на викладене вказана правова позиція є сталою та послідовною у практиці Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що у разі встановлення факту, що строк виконання зобов`язань позичальником за кредитними договорами щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредиту та сплати пені настав, відтак з дати настання такого строку у позивача припинилось право нараховувати передбачені договором проценти та пеню.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Банк пред`явив вимогу про дострокове повернення кредиту, сплати процентів та інших складових станом на 15.12.2014, відтак з цієї дати настав строк повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредиту та сплати пені, і як наслідок у Банку припинилось право нараховувати передбачені договором проценти та пеню.

З виписок по особовим рахункам ОСОБА_2 та розрахунку заборгованості, дані в яких співпадають, вбачається, що за весь грудень 2014 року розмір поточних процентів склав 2281,97 дол. США, тобто на 15.12.2014 - розмір поточних процентів за користування кредитом мав складати половину суми за грудень 2014, тобто 2281,97/2= 1140, 99 дол. США.

Прострочені проценти накопичувальним підсумком склали на 15.12.2014 - 3235,34 дол. США (ця сума співпадає як з сумою вказаною в претензії Банку, так і з сумою в розрахунку заборгованості по пені - рядок станом на 11.12.2014).

Пеня станом на 15.12.2014 накопичувальним підсумком склала 256 дол. США (ця сума утворилась внаслідок додавання розміру нараховної пені починаючи з 11.06.2012 як зазначено у розрахунку заборгованості по пені за несвочасну сплату процентів).

Як вбачається з матеріалів справи за період з 30.07.2007 по 16.09.2008 Банк видав ОСОБА_2 суму кредитних коштів, яка зазначена Банком у позові. Вказана обставина підтверджується виписками по особовим рахункам ОСОБА_2 .

З позову вбачається, що Банк просить стягнути заборгованість за тілом кредиту у розмірі 149268,55 дол. США. При цьому, вказана сума заборгованості за тілом кредиту станом на 15.12.2014 міститься як претензії, так і в розрахунку заборгованості.

Крім того, суд зазначає, що оскільки строк повернення кредиту, сплати процентів та пені настав станом на 15.12.2014, а з 16.12.2014 ОСОБА_2 згідно виписок з особового рахунку та розрахунку заборгованості продовжував сплачувати грошові кошти на обслуговування кредиту, то таку суму сплачених коштів слід зарахувати на погашення заборгованості за поточними та простроченими процентами, пені, тілом кредиту.

Так, з 22.12.2014 по 06.10.2015 включно ОСОБА_2 сплатив Банку в рахунок обслуговування кредиту 7886 дол. США.

Таким чином, 7886 дол. США слід зарахувати в рахунок погашення заборгованості за поточними процентами станам на 15.12.2014 у розмірі 1140,99 дол. США, заборгованості за простроченими процентами станом на 15.12.2014 у розмірі 3235,34 дол. США, заборгованості по пені станом на 15.12.2014 у розмірі 256 дол. США, заборгованості за тілом крелиту станом на 15.12.2014 (149268,55+1140,99+3235,34+256-7886=146014,88)

Отже, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту станом на 15.12.2014, в межах заявлених позовних вимог, у розмірі 146014,88 дол. США, у зв`язку з чим в цій частині позов підлягає задоволенню.

Натомість в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту в іншій частині суми, стягнення заборгованості за поточними та простроченими процентами та заборгованості за пенею за несвоєчасну сплату процентів, слід відмовити з вищенаведених мотивів.

Щодо належності та допустимості виписок по особовому рахунку як доказу по справі та позиції відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо не видачі усієї суми кредиту, суд зазначає наступне.

Частинами 3, 4 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» визначено відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів. Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно з дотриманням вимог цього Закону обирає форми його організації: введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером; користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи; ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або підприємством, суб`єктом підприємницької діяльності, самозайнятою особою, що провадять діяльність у сфері бухгалтерського обліку та/або аудиторської діяльності; самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства.

Згідно п. п. 57, 59 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 № 75, інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі.

Банк обов`язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: 1) особові рахунки та виписки з них; 2) аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій; 3) книги реєстрації відкритих рахунків; 4) оборотно-сальдовий баланс/оборотно-сальдову відомість.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що виписка з особового рахунку є регістром аналітичного обліку, тобто внутрішнім первинним документом банку, а отже є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом по справі щодо отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором № 167 від 30.07.2007.

Отже, з виписок з особового рахунку ОСОБА_2 чітко вбачається, що він за період з 30.07.2007 по 16.09.2008 отримав суму кредитних коштів, яка зазначена Банком у позові та яку Банк просить стягнути з позивача як заборгованість за тілом кредиту, а саме 149760 дол. США.

Доводи ОСОБА_2 про те, що підставою для отримання чергової частини кредиту було укладення додаткової угоди про збільшення процентної ставки з 13,5 % до 18 %, проте ним отримані кредитні кошти лише у розмірі 30000 дол. США, судом відхиляються як такі, що суперечать наявним в метеріалах справи доказам.

Так, Додаткова угода № 1 до Кредитного договору № 167 від 30.07.2007 була підписана 16 вересня 2008 року. За період з 30.07.2007 по 16.09.2008 включно ОСОБА_2 отримував запитувані кредитні кошти згідно виписок по особовому рахунку, які, як вже було встановлено судом, є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Останнього разу, а саме 16.09.2008 отримав 30000 дол. США., що також ним не заперечується згідно доводів викладених у зустрічному позові. Щодо відмови Банку у видачі кредитних коштів ще на суму 30000 дол. США в грудні 2008, то вказана обставина не могла вплинути на укладення Додаткової угоди № 1, оскільки вона була підписана 16.09.2008, тобто раніше за часом по відношенню до дати відмови у видачі чергової частини кредиту в грудні 2008 року.

Щодо заяви ОСОБА_2 про застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за кредитом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами ст. 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1, п. 1 ч.2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Приписами ч.1 ст. 259 ЦК України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Як вбачається з п. 5.8. Кредитного договору № 167 від 30.07.2007, строк позовної давності за цим договором встановлюється Сторонами у три роки, в тому числі вимог по поверненню: процентів за користування кредитом та суму заборгованості по кредиту з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, штрафів та всіх видатків понесених Банком під час виконання умов цього договору.

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Кредитний договір № 167 від 30.07.2007, який містить положення про збільшену позовну давність до вимог по поверненню пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, підписаний ОСОБА_2 , тобто суд дійшов висновку, що відбувалсь домовленість сторін в цій частині, яка відображена в письмовому договорі.

Отже, за вимогами про стягнення пені слід застосовувати збільшену позовну давніть у три роки.

Як вбачається з відтиску штемпеля на поштовому конверту, Банк подав позов до суду 29.04.2015.

В позові Банк просив стягнути з ОСОБА_2 пеню станом на 23.02.2016 року, при цьому суд дійшов висновку про обгрунтованість розміру заборгованості пені за період з 11.06.2012 по 15.12.2014 в сумі 256 дол. США.

Тобто вказаний період з 11.06.2012 по 15.12.2014 не виходить за межі збільшеного трирічного строку спеціальної позовної давності перед зверненням Банком 29.04.2015 до суду з цим позовом.

Щодо застосування загальної позовної давності та наслідків її спливу до вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, суд також дійшов висновку про відсутність підстав для її застосування, оскільки кредитний договір від 30.07.2007 з урахуванням додаткової угоди № 1 від 16.09.2008 був укладений на строк до 29 липня 2028 року ( п. 7 додаткової угоди № 1 від 16.09.2008), факт порушення прав Банку щодо своєчасного погашення кредиту був зафіксаваний в претензії від 16.12.2014, а з позовом Банк звернувся до суду 29.04.2015, тобто в межах строку загальної позовної давності.

Щодо вимог Банку до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення штрафу у розмірі 500 грн. з кожного щодо не страхування предмету іпотеки.

Згідно пунктів 3.3.11-3.3.14 Кредитного договору Позичальник зобов`язався одночасно з укладенням цього договору надати до Банку укладений договір страхування земельної ділянки та домоволодіння та договір страхування життя Позичальника. Вчиняти всі необхідні дії для дійсності договорів страхування, що підтверджують дію зазначених договорів страхування на строк не менший ніж на рік. Вчиняти всі необхідні дії для дійсності договору страхування, за яким застраховано предмет іпотеки, зокрема вчасно сплачувати всі чергові страхові платежі, сплата яких забезпечувала б дію договору страхуваня на строк не менший, ніж той, в межах якого Позичальник виконає всі зобов`язання за Кредитним договором, а будь-яка чергова сплата платежів продовжувала б дію договору страхування не менше, ніж на наступний рік.

А ні в пунктах 3.3.11-3.3.14 Кредитного договору від 30.07.2007, а ні в розділі 5 Кредитного договору від 30.07.2007, а ні в умовах додаткових угод № 1 від 16.09.2008, № 2 від 16.02.2009, № 3 від 05.03.2009 не передбачена відповідальність ОСОБА_2 , як Позичальника за не страхування предмету іпотеки.

Таким чином, вимоги Банку до ОСОБА_2 про стягнення штрафу в розмірі 500 грн., не грунтуються на умовах укладеного Кредитного договору, а відтак задоволенню не підлягають.

Натомість вимоги Банку про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в сумі 500 грн. за невиконання умов Договору іпотеки від 30.07.2007 щодо страхування предмету іпотеки є обгрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до умов п.п. 3.3.4., 3.3.4.1., 3.3.4.2. Договору іпотеки №127 без оформлення заставної від 30.07.2007р., ОСОБА_1 , як іпотекодавець зобов`язалась, зокрема: на період дії договору іпотеки застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість за свій рахунок від всіх ризиків по даному виду страхування та надати Іпотекодержателю укладений договір страхування під час підписання цього договору та одночасно укласти договір відступлення прав вимоги за таким договором страхування, а також надати Іпотекодержателю докази сплати страхових платежів, що підтверджують дію договору страхування не менший, ніж на один рік; вчиняти всі необхідні дії для дійсності договору страхування, за яким застраховано предмет іпотеки, зокрема вчасно сплачувати всі чергові страхові платежі, сплата яких забезпечувала б дію договору страхуваня на строк не менший, ніж той, в межах якого Позичальник виконає всі зобов`язання за Кредитним договором, а будь-яка чергова сплата платежів продовжувала б дію договору страхування не менше, ніж на наступний рік; не пізніше ніж за 14 календарних днів до граничного строку сплати чергових платежів, визначеного договором страхування, сплачувати такі чергові страхові платежі та пізніше 10 календарних днів до граничного строку сплати чергових страхових платежів, визначеного договором страхування, надавати Іпотекодержателю докази таких сплат.

Пунктом 4.2. Договору іпотеки передбачена відповідальність Іпотекодержателя за невиконання будь - якого з пунктів 3.3.1-3.3.11 Договору іпотеки, в т.ч. і умови щодо страхування у розмірі 500 грн.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази сплати чергових страхових платежів за період з 17.09.2009 по 27.05.2015, то суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не дотрималась умов п.п. 3.3.4.1., 3.3.4.2. Договору іпотеки №127 без оформлення заставної від 30.07.2007р., за що передбачена відповідальність в п . 4.2. Договору іпотеки у розмірі 500 грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 500 грн. щодо не страхування предмету іпотеки є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог первісного позову про визнання нерухомого майна - нежитлової будівлі магазину-кафе предметом іпотеки за Договором іпотеки №127 від 30.07.2007 р.;

Як вже було встановлено судом, у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 30 липня 2007 року між Банком та майновим поручителем ОСОБА_1 , укладено Договір іпотеки №127, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Гавриловим В.І. 30 липня 2007року за реєстровим №1456, та Додатковий договір №1 до договору іпотеки від 16 вересня 2008року, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Гавриловим В.І. 16 вересня 2008року за реєстровим №1366, згідно якому Банку в іпотеку передано нерухоме майно:

- земельна ділянка 0,2500 га, кадастровий №6321786201:01:002:0028, яка розташована: АДРЕСА_1 , яка належала на той час ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №434519 від 08 червня 2007 року, виданого Тимченківською сільською радою та зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010769100051.

- домоволодіння, яке складається з житлового будинку літА-1, загальною площею 74,2 кв. м, житлового будинку літ. Б-2, житловою площею 253,7 кв. м, загальною площею 428,1 кв. м та надвірні будівлі котельня Літ. В, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 503.3 кв. м, яке належало на той час ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26 червня 2007 року, посвідченого виконкомом Тимченківської сільської ради в виданого на підставі рішення виконкому Тимченківської сільської ради від 18.06.2007р. за номером 28, та зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Зміївське бюро технічної інвентаризації» за номером 15045894 26 червня 2007р., реєстраційний 7185147, номер запису 252 в книзі 3.

На відчуження земельної ділянки накладено заборону, реєстраційний №5395917, що підтверджено Витягом від 30.07.2007р. №13701341. На відчуження домоволодіння накладено заборону, реєстраційний №5395949, що підтверджено Витягом від 30.07.2007р. №13701360. Іпотека земельної ділянки зареєстрована у Державному реєстрі іпотек, реєстраційний №5395960, що підтверджено Витягом від 30.07.2007р. №13701390. Відомості про іпотеку домоволодіння зареєстровані у Державному реєстрі іпотек, реєстраційний №5395989, що підтверджено Витягом від 30.07.2007р. №13701410.

Крім того, з Рішення Господарського суду Харківської області від 24.12.2008 по справі № 15/449-08, яке набрало законної сили, вбачається, що ФОП ОСОБА_1 переобладнала існуючий житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , під магазин-кафе, у зв`язку з чим згідно цього рішення суду за нею визнано право власності як за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на нежитлову будівлю - магазин-кафе літ. Б-2, загальною площею 428,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.5 ст. 5 Закону України «Про іпотеку», в редакції чинній на час розгляду справи, у разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

Щодо поширення/непоширення на спірні правовідносини приписів частини п`ятої статті 5 Закону України "Про іпотеку", в редакції від 03.07.2018, тобто в редакції чинній на час розгляду справи до правовідносин, що виникли за Договором іпотеки №127 від 30.07.2007, суд зважає таке.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Статтею 5 ЦК України "Дія актів цивільного законодавства у часі" визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства (див. висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Законом України від 03.07.2018 № 2478-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування", який набрав чинності 04.11.2018 (далі - Закон від 03.07.2018 № 2478-VII), яким статтю 5 після частини четвертої доповнено новою частиною такого змісту: "У разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору".

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень вказаного Закону від 03.07.2018 № 2478-VIII він застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Отже цією нормою передбачено правило зворотної дії в часі положень Закону від 03.07.2018 № 2478-VIII до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку".

Закон від 03.07.2018 № 2478-VIII набрав чинності 04.11.2018 та згідно з пунктом 1 Прикінцевих та перехідних положень його введено у дію через три місяці з дня набрання чинності, тобто 04.02.2019.

Відтак, для вирішення питання щодо поширення/непоширення на спірні правовідносини положень Закону України "Про іпотеку" у редакції Закону України від 03.07.2018 № 2478-VIII необхідно встановити, чи була іпотека за договором іпотеки станом на 04.02.2019 (дата введення в дію положень Закону від 03.07.2018 № 2478-VIII) припиненою; чи було належним чином виконано забезпечене іпотекою зобов`язання (аналогічний за змістом висновок щодо дії положень Закону від 03.07.2018 № 2478-VIII в часі сформований у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 08.07.2021 у справі № 918/56/20).

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що: 1. Як станом на 04.02.2019, так і станом на теперішній час, іпотека за Договором іпотеки № 127 від 30.07.2007 не є припиненою; 2. За Кредитним договором від 30 липня 2007 №167 строк повернення кредиту, сплати процентів та пені настав станом на 15.12.2014; 3. Станом як на 04.02.2019, так і теперішній час забезпечене іпотекою зобов`язання за Кредитним договором від 30 липня 2007 №167 належним чином виконано не було, у зв`язку з чим на теперішній час суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту з ОСОБА_2 .

Отже, встановлені вище обставини надають змогу суду дійти висновку про поширення на спірні правовідносини положень Закону України "Про іпотеку" у редакції Закону України від 03.07.2018 № 2478-VIII, а відтак позовні вимоги про визнання нерухомого майна - нежитлової будівлі магазину-кафе предметом іпотеки за Договором іпотеки №127 від 30.07.2007 р. є обгрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо вимог первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 2.2. Договору іпотеки з урахуванням додаткового договору № 1 від 16.09.2008 до договору іпотеки, предмет застави оцінено в сумі 1687890 грн., в тому числі земельна ділянка 152290 грн., домоволодіння 1535600 грн.

Згідно з п. 6.1. Іпотекодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати Предмет іпотекив наступних впадках: якщо у момент настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором воно не буде виконано належним чином, а саме при повному або частковому неповерненні кредиту (чергового платежу за кредитом) та/або не сплаті або часткової несплаті процентів та /або несплаті або часткової несплаті штрафних санкцій у встановлені кредитним договором строки.

Відповідно до п. 6.3. Договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згвдно з домовленістю сторін.

Згідно з пунктом 6.5. Договору іпотеки іпотекодержатель має, зокрема, право за рахунок предмета іпотеки задовольнити в повному обсязі вимоги, що визначається на момент фатичного задоволення, включаючи суму кредиту, проценти, неустойку, пеню; витрати, пов`язані з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням, зверненням стягнення та реалізації предмета іпотеки; витрати на утримання, збереження предмета іпотеки та страхування предмета іпотеки, а також інші збитки, завдані порушенням основного зобов`язання чи умов договору.

Відповідно до п. 6.8. Договору іпотеки, реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або виконавчим написом нотаріуса проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «про виконавче провадження» та з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

У зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за Кредитними договорами Банк звернувся, в тому числі, до ОСОБА_1 з претензією від 16.12.2014, яка отримана як Позичальником, так і Іпотекодавцем, про порушення основного зобов`язання, в якому повідомив про розмір простроченої заборгованості позичальника та просив протягом 10 днів від дня отримання цїєї претензії сплатити зазначені суми неповернутого кредиту, несплачених відсотків та нарахованої пені, з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання даної вимоги. Вказана претензія залишена ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без задоволення.

Суд зазначає, що іпотека, як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання, є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх. Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна.

Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від зміни права власності на це майно.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За приписами статей 1048 та 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути банку суму кредиту та сплатити проценти до дня повернення кредиту, при цьому, кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми на банківський рахунок кредитора.

Згідно з частиною першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

За приписами статті 1 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. При цьому, якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання (частини перша та друга статті 7 Закону України "Про іпотеку").

Як вже було встановлено судом встанолено, ОСОБА_2 невиконав свої зобов`язання за кредитним договорам перед Банком, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка зазначалась у надісланій претензії та розмір якої остаточно визначено судом вище. Отже, невиконання зобов`язань позичальником за кредитним договорам надало Банку як кредитору та іпотекодержателю право здійснити задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, який належить на даний час ОСОБА_1 , як ФОП. на праві власності.

Як роз`яснено у пункті 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року за №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч.1 ст. 20 ЦК, ст.ст. 3, 4 ЦПК).

Згідно положень ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в яких одна сторона (відповідач) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від відповідача виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Змістом ч. 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як роз`яснено у пункті 29 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року за № 5, при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення статей 1050, 1054 ЦК і виходити з того, що якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.

Згідно ст.35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Разом з тим, ОСОБА_2 не дотримався умов кредитного договору щодо погашення кредиту згідно з встановленим графіком та у встановлений строк, не виконав свої зобов`язання щодо своєчасної сплати заборгованості. У зв`язку з порушенням умов кредитного договору, що виявилось у неналежному погашенні кредиту згідно зі встановленим графіком та порушенні сплати процентів за користування кредитом, позивач направляв на ім`я відповідачів претензію, однак заборгованість не була погашена.

Судом була визначена остаточна сума заборгованості за Кредитним договором, яка станом на 15.12.2014 склала: 146014,88 дол. США - заборгованість за тілом кредиту.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, в період розгляду справи, редакції статтей 39 та 41 Закону України «Про іпотеку» змінились, та були викладені в наступних редакціях: «У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій». «Реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону».

Таким чином, судом було встановлено факт невиконання ОСОБА_2 своїх кредитних зобовязань, а тому з урахуванням вищевказаних обставин справи та норм Закону, у суду є всі законні підстави звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому чинними редакціями статтей 39 та 41 Закону України «Про іпотеку».

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, ґрунтуються на вимогах закону, а тому в цій частині підлягають задоволенню.

Також суд вважає за необхідне зазначити про можливість як одночасного стягнення заборгованості за Кредитним договором, так і звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, суд зазначає, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. При цьому, звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне, тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням.

Вищенаведені висновки суду відповідають правової позиції, яка вкладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 р. у справі № 361/7543/17.

Щодо вимог зустрічного позову про розірвання кредитного договору та усіх додаткових угод, а також стягнення з Банка пені за порушення законодавства про захист прав споживачів у розмірі 10000 грн.

Як на підставу для розірвання кредитного договору, додатків до нього та стягнення пені, ОСОБА_2 посилається на те, що Банком не було виконано умови Кредитного договору, а саме не надано кредитні кошти у розмірі 89000 дол. США. Проте саме надання цих коштів було підствою для збільшення процентної ставки за кредитом з 13,5 % до 18 % річних. Також Банк безпідствно відмовив у видачі позичальнику грошових коштів за кредитною лінією у розмірі 30000 дол. США. Отже, у зв`язку з недоотриманням кредитних коштів, ОСОБА_2 просить стягнути з Банку пеню із розрахуку 3 % вартості ненаданих послуг, посилаючись на ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Проте, як вже було встановлено судом, виписка з особового рахунку є регістром аналітичного обліку, тобто внутрішнім первинним документом банку, а отже є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом по справі щодо отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором № 167 від 30.07.2007.

Отже, з виписок з особового рахунку ОСОБА_2 чітко вбачається, що він за період з 30.07.2007 по 16.09.2008 отримав суму кредитних коштів, яка зазначена Банком у позові та яку Банк просить стягнути з позивача як заборгованість за тілом кредиту, а саме 149760 дол. США.

Доводи ОСОБА_2 про те, що підставою для отримання чергової частини кредиту було укладення додаткової угоди про збільшення процентної ставки з 13,5 % до 18 %, проте ним отримані кредитні кошти лише у розмірі 30000 дол. США, суд були відхилені як такі, що суперечать наявним в метеріалах справи доказам.

Так, Додаткова угода № 1 до Кредитного договору № 167 від 30.07.2007 була підписана 16 вересня 2008 року. За період з 30.07.2007 по 16.09.2008 включно ОСОБА_2 отримував запитувані кредитні кошти згідно виписок по особовому рахунку, які, як вже було встановлено судом, є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Останнього разу, а саме 16.09.2008 отримав 30000 дол. США., що також ним не заперечується згідно доводів викладених у зустрічному позові. Щодо відмови Банку у видачі кредитних коштів ще на суму 30000 дол. США в грудні 2008, то вказана обставина не могла вплинути на укладення Додаткової угоди № 1, оскільки вона була підписана 16.09.2008, тобто раніше за часом по відношенню до дати відмови у видачі чергової частини кредиту в грудні 2008 року.

Таким чиином, суд дійшов висновку, що підстави для розірвання кредитного договору та усіх додаткових угод, відсутні, у зв`язку з чим вимоги зустрічного позову в цій частині є необгрунтованими.

Крім того, суд зазначає, що ОСОБА_2 належними та допустими доказами не довів, що при доведеності факту отримання за період з 30.07.2007 по 16.09.2008 суми кредитних коштів, яка зазначена Банком у позові, а саме 149760 дол. США, та не отримання останнього траншу у розмірі 30000 в грудні 2008 року, він був позбавлений можливості завершити будівництво готелю і це суттево вплинуло на його подальші плани.

Наведені вище ОСОБА_2 обставини, які викладені в зустрічному позову, є декларативними, оскільки не підтверджені жодними доказами.

Оскільки суд дійшов висновку про недоведеність факту недотриманням Банком суттєвих умов кредитного договору в частині отримання кредитних коштів, то в задоволенні позовних вимог про стягнення з Банку пені із розрахуку 3 % вартості ненаданих послуг, посилаючись на ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», також слід відмовити.

Суд зазначає, що вимоги зустрічного позову про припинення (розірвання) договору іпотеки та додаткового договору до нього, є похідними від вимог про розірвання кредитного договору та додатків до нього. Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову про розірвання кредитного договору та додатків до нього, то і в задоволенні вимог про припинення (розірвання) договору іпотеки та додаткового договору до нього також слід відмовити, у зв`язку з їх похідністю від первинних вимог.

Щодо вимог зустрічного позову про недійсність абзац 2 п. 1.1. та п. 3.3.8 Кредитного договору № 167 від 30.07.2007 та незаконністю встановленння у договорі додаткових витрат на користь Банку у виді комісії.

Відповідно до ч. 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». До договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів», в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

За змістом статті 230 ЦК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Суд вважає, що під час реалізації позивачем прав позичальника, як споживача фінансової послуги, на отримання кредиту не було порушено чи обмежено його права на свободу вибору, не порушено свободи волевиявлення. Позивач мав можливість відмовитися від наданої банком послуги та скористатися послугами інших банків. Принципів нерівності сторін у кредитному договорі не встановлено та права позичальника на одержання перед укладенням кредитного договору необхідної, доступної, достовірної та своєчасно інформації про умови кредитування не обмежено, а відтак судом не встановлено порушень прав споживача в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» при укладанні кредитного договору.

Крім того, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі N 6-2766цс15 зроблено висновок, що "для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві".

Проте, судом встановлено, що Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, ОСОБА_2 під час укладання договору не заявляв додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконував їх та погашав кредитну заборгованість протягом тривалого часу, не звертався до банку щодо роз`яснень положень договору чи надання іншої інформації з приводу виконання зобов`язань і не заявляв про те, що йому незрозумілі умови кредитного договору, договір містить інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки здійснення платежів, мету, для реалізації якої споживчий кредит може бути витрачений, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15 та Верховним Судом у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 756/12667/18 (провадження № 61-1499св19), від 3 лютого 2021 року у справі № 643/15333/15-ц (провадження № 61-4701св20) та від 31 березня 2021 року у справі № 466/8526/14-ц (провадження № 61-11554св19).

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання окремих положень Кредитного договору недійсними.

Крім того, суд зазначає, що правові висновки про застосування положень частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту викладено Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 та Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

За змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз указаних норм вказує на те, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України № 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, за змістом пункту 3.6 яких банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь або за дії, які споживач здійснює на користь банку або що їх вчиняє банк, або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин, були затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, тобто також після укладання сторонами кредитного договору від 15 грудня 2006 року.

В силу вимог частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

З урахуванням вимог Конституції України про дію законів у часі викладені положення Правил та Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, а тому відсутні підстави для висновку про нікчемність положень кредитного договору про сплату на користь банку винагороди (комісії).

Висновки суду не суперечать правовим висновкам Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18), оскільки на час укладення кредитного договору, який є предметом розгляду у цій справі, законодавство не містило норм, які забороняли банкам встановлювати в кредитному договорі такого платежу, як комісія за надання фінансового інструменту та здійснення додаткового моніторингу.

Вимоги зустрічного позову про зобов`язання Банку здійснити перерахунок заборгованості, також не підлягають задоволенню, оскільки суд самостійно визначив суму заборгованості за кредитним договором, врахувавши суми, які ОСОБА_2 сплачував після 15.12.2014 в рахунок обслуговування кредитного договору.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову в цілому.

Оскільки суд дійшов висновку про необгрунтованість вимог зустрічного позову, то заява Банку про застосування позовної давності до вимог зустрічного позову є юридично не значущою, тому по суті не розглядається.

На підставі ст.141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам з кожного окремо (з ОСОБА_1 100% , з ОСОБА_2 79,41%).

Відповідно до ч.ч. 7,8 ст. 158 ЦПК України, заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або діють до повного виконання судового рішення, якщо протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 76-81, 89 , 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки, стягнення штрафу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 167 від 30.07.2007 у розмірі 146014,88 (сто сорок шість тисяч чотирнадцять) дол. США 88 центів. станом на 15.12.2014, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 146014,88 дол. США 88 центів.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» штраф у сумі 500 (п`ятсот) грн. 00 коп. за невиконання умов Договору іпотеки №127 від 30.07.2007 р щодо страхування предмету іпотеки.

Визнати нерухоме майно - нежитлову будівлю магазин-кафе літ. «Б-2», загальною площею 428,10 кв.м., реєстраційнй номер майна 26160135, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 , як ФОП, на праві власності на підставі Рішення Господарського суду Харківської області від 24.12.2008 по справі № 15/449-08, предметом іпотеки за Договором іпотеки № 127 від 30.07.2007.

Звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок стягнення заборгованості за Кредитним договором № 167 від 30.07.2007 у розмірі 146014,88 (сто сорок шість тисяч чотирнадцять) дол. США 88 центів. станом на 15.12.2014, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 146014,88 дол. США 88 центів, а саме:

- земельну ділянку 0,2500 га, кадастровий номер 6321786201:01:002:0028, яка розташована: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №434519 від 08 червня 2007 року, виданого Тимченківською сільською радою та зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010769100051, та

- нежитлову будівлю магазин-кафе літ. «Б-2», загальною площею 428,10 кв.м., реєстраційнй номер майна 26160135, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 , як ФОП, на праві власності на підставі Рішення Господарського суду Харківської області від 24.12.2008 по справі № 15/449-08,

Звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок стягнення заборгованості за Кредитним договором № 167 від 30.07.2007 у розмірі 146014,88 (сто сорок шість тисяч чотирнадцять) дол. США 88 центів. станом на 15.12.2014, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 146014,88 дол. США 88 центів провести шляхом проведення електронного аукціону у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», визначивши ціну предмета іпотеки при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В іншій частині позовних вимог в задоволенні первісного позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 28866 (двадцять вісім тисяч вісімсот шістдесят шість) грн. 65 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 37729 (тридцять сім тисяч сімсот двадцять дев`ять) грн. 40 коп.

Заходи забезпечення позову згідно постанови Апеляційного суду Харківської області від 29.03.2018 продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або діють до повного виконання судового рішення, якщо протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» про визнання деяких пунктів договору недійсним, розірвання договору, стягнення грошової суми - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення або в порядку ч.2 ст. 354 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 16.08.2022 року.

Позивач за первісним позовом: Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (код ЄДРПОУ 23697280, місцезнаходження: 61145, м. Харків, вул. Космічна, 20);

відповідач за первісним позовом: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; місце мешкання: АДРЕСА_1 );

відповідач за первісним позовом: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Суддя В.В. Шахова