Рішення № 105731074, 15.08.2022, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/1446/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку загального письмового позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (адреса 04050 м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81, код ЄДРПОУ 43501242)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачеві одноразової грошової допомоги та повного розрахунку при звільнені;

- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування позивачеві максимального розміру премії за період проходження служби.

- визнати протиправним дії відповідача щодо неврахування періоду служби позивача в ДКВС України, який припадав на час навчання в Чернігівському юридичному коледжі, що належав до сфери управління Державної пенітенціарної служби, на пільгових умовах-один місяць служби за сорок днів з 10.08.2007 по 09.08.2011 року;

- зобов`язати відповідача внести зміни до Наказу начальника південного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції від 18.07.2017 № 306/ос щодо звільнення про вислугу років в пільговому обчисленні з урахуванням періоду служби в ДКВС України який припадав на час навчання позивача в Чернігівському юридичному коледжі, що належав до сфери управління Державної пенітенціарної служби, на пільгових умовах-один місяць служби за сорок днів з 10.08.2007 по 09.08.2011 року із зазначенням загальної вислуги років;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату розміру грошового забезпечення позивача і виплат що мають одноразовий характер (грошова допомога на оздоровлення, для вирішення соіально-побутових питань) виходячи з розміру посадового окладу -1500 та максимального розміру премії за кожен місяць служби з 01.01.2017 року;

- зобов`язати відповідача здійснити доплату позивачеві одноразової допомоги при звільнені розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення, що не були виплачені при звільненні з урахуванням пільгової вислуги років;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачеві середній заробіток за весь час затримки з 21.07.2017 по день фактичного розрахунку;

- зизнати протиправним дії відповідача щодо невиплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 19.12.2005 по 20.07.2017;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачеві компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільнені відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Позивач наголошує, що проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України і був звільнений з посади за власним бажанням. Однак, при звільненні відповідач протиправно не виплатив ОСОБА_1 одноразову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен рік служби. У свою чергу, така невиплата, на переконання позивача, зумовлена тим, що до вислуги років у пільговому обчисленні (один місяць за сорок днів) відповідач протиправно не зарахував період навчання ОСОБА_1 в Чернігівському юридичному коледжі, що належав до сфери управління Державної пенітенціарної служби, з 10.08.2007 по 09.08.2011 року. Крім того, позивач наполягає, що під час проходження служби мав право на премію у максимальному розмірі та на індексацію грошового забезпечення, які йому також не нараховувались та не виплачувались. Викладене, у свою чергу, зумовило непроведення із ним повного розрахунку при зільненні та втрату частини доходів, які підлягають компенсації.

Відповідач позовних вимог не визнав, однак запитаних судом в ухвалі про відкриття провадження доказів суду не подав. Натомість у поданому відзиві на позовну заяву наголосив, що вимоги позивача передчасні, а Департамент з питань виконання кримінальних покарань не є належним відповідачем у справі, оскільки органом, що звільняв позивача, є Південне міжрегіональне управління з питань виконання покарань Мінітерства юстції України, яке наразі продовжує існувати відповідно до відомостей, що містяться у Єдиному державному реюстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Проте, суд вважає такі доводи відповідача юридично помилковими.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1252 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" постановлено реорганізувати територіальний орган Міністерства юстиції - Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції шляхом його приєднання до міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань Департаменту з питань виконання кримінальних покарань. Установлено, що правонаступником територіального органу Міністерства юстиції, який реорганізується згідно з пунктом 1 цієї постанови, є міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департамент з питань виконання кримінальних покарань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 року №20 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" утворено як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департамент з питань виконання кримінальних покарань.

Наказом Міністерства юстиції України №4403/5 від 21.12.2020 року затверджено Положення про Департамент з питань виконання кримінальних покарань, згідно з яким Департамент є міжрегіональним територіальним органом Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань. Департамент є органом Державної кримінально-виконавчої служби України. Департамент реалізує повноваження Мін`юсту в сфері виконання кримінальних покарань. Департамент є правонаступником Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, які ліквідуються.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Департамент з питань виконання кримінальних покарань зареєстрований як юридична особа 10 лютого 2020 року. Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 28 грудня 2020 року перебуває у стані припинення.

Викладене свідчить про те, що Департамент з питань виконання кримінальних покарань є правонаступником Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, а відтак - і належним відповідачем у справі.

Судом у справі вчинені такі процесуальні дії.

Ухвалою суду від 06 квітня 2021 року відкрите провадження у справі; справу вирішено розглядати у порядку загального позовного провадження.

Ухвалами від 26 квітня 2021 року забезпечено участь позивача у судовому засіданні, призначеному на 27 квітня 2021 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon"; натомість представникові відповідача відмовлено у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у звєязку із недотриманням строку подання відповідного клопотання.

Ухвалою від 17 травня 2021 року представникові відповідача відмовлено у задовленні клопотання про його участь у судовому засіданні 18 травня 2021 року в режимі відеоконференції з огляду на відсутність технічної можливості забезпечити проведення такої відеоконференції у бажаному відповідачем місці (Шевченківському районному суді м. Києва).

Протокольною ухвалою від 01 червня 2021 року, з огляду на неприбуття сторін у судове засідання та подання позивачем клопотання про розгляд справи без його участі, суд ухвалив провести розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши заяви сторін по суті справи, додані до них документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

19 грудня 2005 року на підставі Наказу начальника Петрівської виправної колонії (№49) управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Кіровоградській області № 94о/с від 28 грудня 2005 року ОСОБА_1 прийнятий на службу в Державну кримінально-виконавчу службу України.

ОСОБА_1 проходив службу на псадах молодшого інспектора відділу охорони Петрівської виправної колонії (№49) управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Кіровоградській області; молодшого інспектора відділу нагляду та безпеки Петрівської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Кіровоградській області (№49); інспектора Олександрійського міжрайонного відділу (Олександрійський міський підрозділ) кримінально-виконавчої інспекції управління ДДУПВП в Кіровоградській області; інспектора Олександрійського міжрайонного відділу (Олександрійський міський підрозділ) кримінально-виконавчої інспекції управління ДПтС України в Кіровоградській області; старшого інспектора Олександрійського міськрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції управління ДПтС України в Кіровоградській області; старшого інспектора Олександрійського міськрайонного віддділу з питань пробації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Під час проходження служби у період з серпня 2007 року по липень 2011 року позивач навчався в Чернігівському юридичному коледжі на денній формі навчання.

Наказом від 18 липня 2017 року №306/ОС ОСОБА_1 був звільнений із посади старшого інспектора Олександрійського міськрайонного віддділу з питань пробації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції зі званням капітана внутрішньої служби на підставі власного рапорту. Згідно із наведеним Наказом, календарна вислуга років позивача при звільненні складає 12 років 07 місяців 12 днів, у пільговому обчисленні - 15 років 01 місяць 12 днів.

Викладені обставини передували зверненню позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування максимального розміру премії за період проходження позивачем служби суд виходить з такого.

Згідно із частиною другою статті 14 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (тут і далі - у редакції, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин) служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Згідно з частиною п`ятою статті 23 цього ж Закону, на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.

Чинним на час проходження позивачем служби Наказом ДДУПВП від 07 жовтня 2009 року №222 було затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом (далі - Інструкція №222).

Так, згідно із підпунктом 8.1 пункту 8 вказаної Інструкції начальники (керівники) органів і установ мають право преміювати осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи без обмеження індивідуальних премій максимальними розмірами.

Преміювання здійснюється згідно із положенням про преміювання, що затверджується в кожному органі та установі, в межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менше ніж 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення з урахуванням фактичних обсягів фінансування, затверджених для бюджетних установ у кошторисах, а також фінансових можливостей підприємств установ виконання покарань (підпункт 8.2 пункту 8 Інструкції).

За змістом підпункту 8.3. пункту 8 Інструкції №222 премія виплачується разом з виплатою грошового забезпечення в поточному місяці за результатами оперативно-службової діяльності за минулий місяць. Розмір премій встановлюється на підставі поданих рапортів начальників структурних підрозділів щодо преміювання осіб рядового і начальницького складу і затверджується начальником органу або установи (начальникам органів і установ - вищими начальниками).

Підпунктом 8.4. пункту 8 Інструкції визначені підстави, за яких начальник органу або установи, начальник структурного підрозділу мають право позбавляти осіб рядового і начальницького складу премії повністю або частково: порушення службової дисципліни; невихід на службу без поважних причин; порушення статутних правил несення служби у варті, добовому наряді, під час патрулювання та чергування; незадовільні показники службової діяльності; використання бюджетних коштів не за призначенням тощо.

Премія - основний, найбільш ефективний стимулюючий виробничу, підприємницьку, торговельну або комерційну діяльність вид додаткової, понад основну, заробітної плати, яка виплачується за поліпшення основних показників колективної та індивідуальної праці працівників, а також кінцевих загальних результатів виробничої, підприємницької, торговельної або комерційної діяльності (преамбула Методичних рекомендацій щодо оплати праці працівникам малих підприємств, схвалених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 13.08.2004 року № 186).

Аналіз наведеного свідчить про те, що премія є додатковою стимулюючою виплатою, нарахування якої є правом, а не обов`язком керівника, а розмір - залежить від особистого вкладу працівника в загальні результати та визначається індивідуально.

У спірних правовідносинах суд не повноважний перебирати на себе функції керівника позивача щодо оцінки показників якості та критерії виконаної позивачем роботи та вирішувати питання, який розмір премії повинний бути нарахований позивачеві за конкретний період.

Невстановлення позивачеві премії у максимальному розмірі не тотожне її позбавленню, що могло би бути предметом переданого на вирішення суду спору.

Суд вважає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження наявності у відповідача безумовного обов`язку здійснювати преміювання позивача у «максимальних» розмірах, а також не підтверджено наявність безумовного права позивача на щомісячне отримання таких премій від відповідача у названих розмірах, а отже - відповідна позовна вимога не підлягає задоволенню.

Як похідна, не може бути задоволена й вимога ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача здійснити йому перерахунок та виплату розміру грошового забезпечення і виплат що мають одноразовий характер (грошова допомога на оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з розміру посадового окладу -1500 та максимального розміру премії за кожен місяць служби з 01 січня 2017 року.

Стосовно вимоги позивача визнати протиправним дії відповідача щодо неврахування періоду служби в ДКВС України, який припадав на час навчання в Чернігівському юридичному коледжі, що належав до сфери управління Державної пенітенціарної служби, на пільгових умовах-один місяць служби за сорок днів з 10.08.2007 по 09.08.2011 року.

Позивач наполягає на тому, що період його навчання у Чернігівському юридичному коледжі із 10 серпня 2007 року по 09 серпня 2011 року відповідачем не врахований у пільговому обчисленні згідно із Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 липня 2005 року № 2713- IV (далі - Закон № 2713- IV).

Так, відповідно до частини першої статті 23 Закону № 2713- IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. При цьому, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (частина друга статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»).

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону № 2713- IV, особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються Міністерством юстиції України.

Позивач вважає однак, що керуючись Наказом Міністерства юстиції від 10 квітня 2013 № 669/5, де курсанти навчальних закладів, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби, виключені з переліку посад, що зараховуються до вислуги років на пільгових умовах-один місяць служби за сорок днів, відповідач не зарахував час навчання позивача у Чернігівському юридичному коледжі, у пільговому заліку.

Однак, дослідивши матеріали справи, суд не знайшов підтвердження таким висновкам позивача.

Так, послужний список ОСОБА_2 (особовий номер НОМЕР_2 ) містить, серед іншого, відомості про періоди служби позивача для нарахування вислуги років у пільговому обчисленні з розрахунку один місяць за сорок днів (пункт 11) - з 19 грудня 2005 року по 20 липня 2017 року. Таким чином, вказаний період охоплює й навчання позивача у Чернігівському юридичному коледжі із 10 серпня 2007 року по 09 серпня 2011 року.

Крім того, й у Наказі про звільнення позивача від 18 липня 2017 року №306/ОС зазначено, що вислуга років позивача при звільненні у пільговому обчисленні складає 15 років 01 місяць 12 днів. Шляхом арифметичного розрахунку такої вислуги у сув`язі із зазначеним у послужному списку періодом (з 19 грудня 2005 року по 20 липня 2017 року) суд дійшов висновку, що всупереч доводам позивача, увесь означений період служби і навчання ОСОБА_1 був обрахований відповідачем у пільговому обчисленні - як один місяць за сорок днів.

Викладене обумовлює висновок суду про необгрунтованість позовної вимоги ОСОБА_1 та про відсутність підстав для її задоволення.

За наведених обставин не підлягає задоволенню й вимога позивача про зобов`язання відповідача внести зміни до Наказу начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції від 18.07.2017 № 306/ос щодо звільнення про вислугу років в пільговому обчисленні з урахуванням періоду служби в ДКВС України, який припадав на час навчання позивача в Чернігівському юридичному коледжі, , на пільгових умовах-один місяць служби за сорок днів з 10.08.2007 по 09.08.2011 року із зазначенням загальної вислуги років.

Воднораз, щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити доплату позивачеві одноразової допомоги при звільнені розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення, що не були виплачені при звільненні з урахуванням пільгової вислуги років, суд зазначає таке.

Керуючись висновками про протиправне незарахування до вислуги років у пільговому обрахунку періоду його навчання у Чернігівському юридичному коледжі, позивач наполягає на тому, що при звільненні йому мала бути виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 25% грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно преамбули Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2262-ХІІ (у редакції, чинній на час звільнення позивача), особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

За змістом абзацу 4 пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (далі - Порядок № 393) якого військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

При цьому наведені положення пункту10 Порядку № 393 не пов`язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям особою права на пенсію.

Отже, системний аналіз наведених положень Закону № 2262-ХІІ дає підстави для висновку, що частина друга статті 9 цього Закону встановлює дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним у ній особам, зокрема, це особи, які мають право на пенсію та звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше.

Водночас, згідно абзацу 4 пункту 10 Постанови № 393 особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Із аналізу зазначеної норми слідує, що право на отримання одноразової грошової допомоги, яка має разовий характер, зокрема, особами начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов`язане з наявністю 10-річної вислуги та звільненням з передбачених підстав, зважаючи на що ненабуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної допомоги за умови наявності 10 і більше років вислуги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 826/27472/15.

Як зазначалося, Наказом від 18 липня 2017 року №306/ОС позивач звільнений із посади старшого інспектора Олександрійського міськрайонного віддділу з питань пробації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Мнісерства юстиції зі званням капітана внутрішньої служби.

Підставою для звільнення є рапорт позивача.

Згідно із наведеним Наказом, календарна вислуга років позивача при звільненні складає 12 років 07 місяців 12 днів, у пільговому обчисленні - 15 років 01 місяць 12 днів.

Посада, яку займав позивач, належить до категорії посад, служба на яких дає право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ.

Отже, за наведених обставин позивач набув права на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (безвідносно до обрахування відповідачем вислуги позивача у пільговому обчисленні).

Викладене обумовлює висновок суду про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність - не нарахував та не виплатив позивачеві одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби

Відтак, порушене право позивача має бути відновлене шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Стосовно вимоги позивача про визнання протиправним дії відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 19.12.2005 по 20.07.2017, суд виходить з такого.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

При цьому, статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

За змістом положень частини десятої статті 62 цього Закону до гарантій професійної діяльності поліцейського віднесено право поліцейського на своєчасне і в повному обсязі отримання грошового забезпечення та інших компенсаційних виплат відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.

Згідно з частинами першою, другою статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 988 від 11 грудня 2015 року "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова № 988) визначено, що Національна поліція з метою організації своєї діяльності фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України інших джерел, не заборонених законом, а також забезпечує ефективне і цільове їх використання.

Відповідно до пункту 1 Постанови № 988 грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до частини п`ятої статті 94 Закону № 580-VIII грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статті 4 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (у редакції до 01 січня 2016 року - у розмірі 101 відсоток).

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 6 Закону № 1282-ХІІ, порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).

Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (у редакції від 15.12.2015р. в розмірі 101 відсотка).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом пункту 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. Посилання відповідача у відзиві на позов на відсутність фінансування для виплати індексації, суд вважає необґрунтованими, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом невиділення на такі цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Згідно з пунктом 10-2 Порядку № 1078 для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Відповідач не надав суду доказів того, що упродовж 19.12.2005 - 20.07.2017 ОСОБА_1 виплачувалась індексація грошового забезпечення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності ненарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період служби з з 19 грудня 2005 року по 20 липня 2017 року.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовувалась із 01 грудня 2015 року).

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019р. у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 р. у справі № 825/694/17.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року), в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002р. № 5-рп/2002, від 17.03.2004 р. № 7-рп/2004, від 01.12.2004р. № 20-рп/2004, від 09.07.2007р. № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідачащодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з з 19.12.2005 по 20.07.2017 включно та про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з з 19 грудня 2005 року по 20 липня 2017 року включно.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , які стосуються непроведення з ним повного розрахунку при звільненні, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільнені відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», суд зазначає таке.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі по - Закон України № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з положеннями статті 2 Закону України №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру (частина друга статті 2 Закону України №2050-III).

Статтею 3 Закону України №2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з положеннями статті 4 Закону України №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З системного аналізу правових норм Закону України №2050-III вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року по справі № 134/89/16-а, від 10 лютого 2020 року по справі № 134/87/16-а, від 05 березня 2020 року по справі №140/1547/19.

Таким чином, нарахування та виплата спірних сум передують нарахуванню та виплаті компенсації втрати частини доходів, яка нараховується та виплачується після та за результатом нарахування та виплати основної суми.

Суд зауважує, що наразі відсутні підстави вважати, що за результатом нарахування та виплати позивачеві спірних сум не буде нараховано та виплачено також компенсацію втрати частини доходів.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 у вказаній частині звернені на майбутнє, а тому задоволенню не підлягають.

З тих самих міркувань суд приходить до висновку про передчасність, а отже - і про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 стосовно нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, за позицією Верховного Суду від 04.12.2019, що викладена у постанові у справі №825/742/16, зазначено, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Судові витрати, які в силу часткового задовлення позовних вимог підлягали б розподілу між сторонами на підставі статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (адреса 04050 м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81, код ЄДРПОУ 43501242) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 19 грудня 2005 року по 20 липня 2017 року включно.

Зобов`язати Департамент з питань виконання кримінальних покарань нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 19 грудня 2005 року по 20 липня 2017 року включно.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової допомоги при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби

Зобов`язати Департамент з питань виконання кримінальних покарань нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, а у разі початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. Кравчук