Рішення № 105731073, 15.08.2022, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/980/22

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (РНКОПП - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )

до Смолінської селищної ради (код ЄДРПОУ 05378818; адреса: вул. Казакова, 39, смт. Смоліне, Новоукраїнський район, Кіровоградська область, 26223)

про визнання дій протиправними і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд :

- визнати протиправним та скасувати рішення Смолінської селищної ради Новоукраїнського району Кіровоградської області від 08 жовтня 2021 року №227, в частині відмови в передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 2,00 га, з кадастровим номером 3523183800:02:000:5157, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на адміністративній території Смолінської територіальної громади, Новоукраїнського району, Кіровоградської області;

- зобов`язати Смолінську селищну раду Новоукраїнського району Кіровоградської області на найближчій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 вересня 2021 року про надання їй у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 2,00 га, з кадастровим номером 3523183800:02:000:5157, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на адміністративній території Смолінської територіальної громади, Новоукраїнського району, Кіровоградської області та прийняти рішення з урахуванням вимог земельного законодавства та висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що вона звернувся до Смолінської селищної ради Новоукраїнського району Кіровоградської області з клопотанням про надання у власність сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 3523183800:02:000:5157 для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га, додавши на її думку усі необхідні документи. Однак, відповідач прийняв оскаржуване рішення від 08.10.2021 року, яким відмовив у наданні у власність позивачці бажаної земельної ділянки, з огляду на те, що наданню земельної ділянки у власність має передувати виготовлення проекту землеустрою. Наголошуючи, що метою виготовлення проекту землеустрою є формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, у той час як наразі земельна ділянка вже сформована та виготовлення проекту землеустрою не потребує, позивачка вважає таке рішення відпдповідача протиправним.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року відкрито провадження у відповідній адміністративній справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Розглянувши позовну заяву, додані до неї документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

14 вересня 2021 року ОСОБА_2 , діючи за довіреністю від імені ОСОБА_1 , звернувся до Смолінської селищної ради Новоукраїнського району Кіровоградської області із заявою про надання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га, з кадастровим номером 3523183800:02:000:5157, яка розташована на території Смолінської селищної ради, Маловисківського району Кіровоградської області.

До вказаної заяви додані копії паспорта та РНОКПП позивачки; витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Згідно із наданим позивачкою витягом із Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 3523183800:02:000:5157 площею 2 га є землею сільськогосподарського призначення (вид використання - для ведення особистого селянського господарства), перебуває у комунальній власності та знаходиться на території Новогргорівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області.

Рішенням десятої сесії восьмого скликання Смолінської селищної ради Кіровоградської області від 08 жовтня 2021 року №227 позивачці відмовлено у наданні земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Смолінської селищної територіальної громади та зазначено, що земельні ділянки набуваються у власність в порядку, визначеному статтею 118 Земельного кодексу України, та передаються у власність саме після затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок або іншого документу із землеустрою, який став підставою для формування земельної ділянки як об`єкта права у відповідності до статті 791 Земельного кодексу України. За таких умов позивачці запропоновано звернутися до органу місцевого самоврядування із клопотанням щодо надання дозволу на виготовлення відповідного проекту із землеустрою.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Положеннями частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Порядок набуття права на земельну ділянку визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із статтею 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться в тому числі у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Зокрема, згідно з пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 розділу IV Земельного кодексу України.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до частини першої статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У свою чергу, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

На підставі частини сьомої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Як передбачено частиною восьмою статті 118 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини першої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частиною четвертою статті 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій, третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина п`ята статті 186-1 ЗК України).

Згідно із частиною шостою статті 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частиною сьомою статті 186-1 ЗК України встановлено, що органам, зазначеним у частинах першій третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій»; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій третій цієї статті, у визначений законом строк.

На підставі частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу наведеного слід дійти висновку, що ЗК України передбачений механізм набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної/комунальної власності, який полягає в чіткому алгоритмі дій зацікавленої особи. Так, зазначений порядок можливо поділити на умовні стадії:

- отримання дозволу розпорядника земель (в даному випадку - відповідача) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або перебіг передбаченого ЗК України місячного строку на вирішення клопотання про надання дозволу;

- власне розроблення заявником проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою із уповноваженими статтею 186-1 ЗК України органами;

- затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Настанню кожної з наступних стадій передує завершення (виконання) попередньою.

В даному випадку позивачка просила відповідача передати їй у власність земельну ділянку, з кадастровим номером 3523183800:02:000:5157, яка розташована на адміністративній території Смолінської селищної ради Маловисківського району Кіровоградської області.

На переконання позивачки, вказана земельна ділянка наразі сформована як об`єкт цивільних прав, а тому може бути передана у власність без попереднього виготовлення проекту землеустрою.

Воднораз, як вбачається з наведеного вище порядку реалізації права на отримання земельної ділянки у власність, відповідне право реалізується у передбачений законом спосіб, а не за єдиною заявою заінтересованої особи, як помилково вважає позивачка.

Отже, з метою отримання бажаного результату, а саме, набуття у власність земельної ділянки, ОСОБА_1 необхідно звернутись до відповідача з дотриманням наведеного судом алгоритму дій.

Додатково до викладеного, суд зазначає, що відповідно до вимог статті 25 Закону України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 року № 858-IV види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом. Документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

Одним із видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно із статтею 50 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, серед іншого, рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом).

Системний аналіз вказаних норм законодавства дає суду підстави вважати, що технічна документація із землеустрою різниться за формою та змістом відповідно свого призначення.

Таким чином, незважаючи на те, що земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_1 , є сформованою, неодмінною умовою для передачі її у власність позивачці є створення відповідного виду технічної документації - проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (для розроблення якої необхідно отримати відповідний дозвіл відповідача/або почати розробку документації за місяць після подання клопотання про надання дозволу - у разі бездіяльності відповідача) та виконання заінтересованою особою інших стадій відповідного алгоритму.

З матеріалів справи встановлено, що позивачка до відповідача з клопотанням про надання зазначеного дозволу не зверталася, отже - нею не дотримано порядку передачі земельної ділянки у власність.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Процесуальні питання оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень регламентовані Кодексом адміністративного судочинства України.

За змістом положень статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Згідно із частинами другою та шостою статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Як роз`яснено рішенням Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року №6-зп, частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

У рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес". Зокрема, зазначено, що у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Виходячи зі змісту наведених норм, судовому захисту підлягає лише порушене, невизнане або оспорюване право, свобода чи інтерес особи.

До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Із наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або чи мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Тобто, при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (частина перша статті 77 КАС України).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не допущено протиправних дій або бездіяльності відносно позивачки, оскільки право на отримання земельної ділянки, у власність реалізується в порядку, встановленому ЗК України та описаному судом вище, а не шляхом подання єдиної заяви, як це було зроблено позивачкою.

За таких умов рішення десятої сесії восьмого скликання Смолінської селищної ради Кіровоградської області від 08 жовтня 2021 року №227, яким позивачці відмовлено у наданні земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, не порушує прав, свобод чи законних інтересів позивачки.

Право позивачки, про захист якого вона просить, відповідачем не порушено, оскільки позивачем не дотримано порядку та форми реалізації зазначеного права, а відповідач, в свою чергу, в своїй діяльності обмежений приписами частини другої статті 19 Конституції України, що забороняє йому діяти в спосіб, інакший від передбаченого законом.

У підсумку суд вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати у справі, які у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог підлягали б розподілу на підставі статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 257 - 263, 295, 378 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНКОПП - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Смолінської селищної ради (код ЄДРПОУ 05378818; адреса: вул. Казакова, 39, смт. Смоліне, Новоукраїнський район, Кіровоградська область, 26223) про визнання дій протиправними і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд (а у разі початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції).

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. Кравчук