Рішення № 105715640, 23.02.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

23 лютого 2022 року справа №640/3959/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )до1. Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач 1, ДФС) 2. Державної митної служби України (далі по тексту - відповідач 2, Держмитслужба) 3. Київської митниці (далі по тексту - відповідач 3)простягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року у справі №826/5834/15 з 17 березня 2020 року по 02 вересня 2020 року у розмірі 68 191,76 грн.В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про несвоєчасність виконання відповідачем рішення суду про поновлення на роботі, у зв`язку із чим на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення.

Ухвалою від 01 березня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/3959/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Ухвалою від 09 грудня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва залучив до участі у справі Державну митну службу України та Київську митницю як співвідповідачів.

Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову зазначивши, що не є належним відповідачем у справі.

Відповідачі 2 та 3 подали відзиви на адміністративний позов у яких зазначили, що ні Київська митниця, як відокремлений підрозділ, ні Держмитслужба не приймали рішення про поновлення позивача на посаді та не затримували виконання рішення суду.

У відповіді на відзив позивач повторно наголосив на обґрунтованості позовних вимог зазначивши, що стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці; закон пов`язує так виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року в адміністративній справі №826/5834/15, залишеним без змін ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2021 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року №166-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Київської міжрегіональної митниці Міндоходів з 14 березня 2015 року.

Суд також допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Київської міжрегіональної митниці Міндоходів з 14 березня 2015 року.

Наказом ДФС України від 03 вересня 2020 року №1252-0 «Про виконання рішення суду» скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року №166-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Київської міжрегіональної митниці Міндоходів з 14 березня 2015 року. Підстава: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року №826/5834/15.

У зв`язку із затримкою виконання судового рішення про поновлення на посаді, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Правові положення аналогічного змісту містяться також в статті 235 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що законодавством передбачено обов`язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника у разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.

Негайне виконання судового рішення полягає у тому, що таке рішення підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, а негайно з моменту його прийняття.

Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Наведена правова позиція підтверджується також висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника начальника Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, тобто позивач проходила публічну службу в Міністерстві доходів і зборів України.

Отже, у Міністерства доходів і зборів України, як роботодавця виник обов`язок добровільно і негайно виконати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року у справі №826/5834/15 в частині поновлення позивача на роботі.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №160 «Про утворення Державної фіскальної служби» вирішено утворити Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 в результаті реорганізації Державної фіскальної служби України шляхом поділу утворені Державна податкова служба України та Державна митна служба України.

Пунктом 2 зазначеної постанови визначено, що Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року №1217-р передбачено здійснення Державною митною службою функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.

Отже, Державна митна служба України є правонаступником Державної фіскальної служби України.

Пунктом 1 Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №227 (далі по тексту - Положення) передбачено, що Державна митна служба України (Держмитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів. Держмитслужба реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань митної справи.

Голова Держмитслужби призначає на посаду та звільняє з посади за погодженням з Міністром фінансів керівників та заступників керівників територіальних органів Держмитслужби, у тому числі у разі покладення обов`язків за вакантними посадами, призначає на посаду та звільняє з посади керівників митних постів, укладає та розриває з ними контракти про проходження державної служби у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (підпункт 14 пункту 11 Положення).

Таким чином, станом на день прийняття рішення Окружним адміністративним судом міста Києва від 16 березня 2020 року у справі №826/5834/15 функції та повноваження Міністерства доходів і зборів України виконувала Державна митна служба України, а тому обов`язок щодо виконання цього рішення покладався саме на Державну митну службу України.

Суд зазначає, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2019 року та від 13 березня 2019 року у справі №524/4478/17.

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 11 жовтня 2019 року у справі №812/1408/16 та від 21 квітня 2021 року у справі №429/3281/13-а.

Суд звертає увагу на те, що спосіб відновлення порушеного права в адміністративному судочинстві має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, право позивача на поновлення на роботі порушено внаслідок затримки виконання рішення суду, а тому в межах даного спору необхідно вжити заходів стосовно ефективного поновлення прав позивача.

Оскільки, Держмитслужба є єдиним органом, який станом на день розгляду справи володіє повноваженнями, пов`язаними з призначенням на посаду заступника керівника територіального органу Держмитслужби, то саме Держмитслужба має представляти інтереси держави у даній справі, предметом спору в якій є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, а тому задоволення позовних вимог шляхом стягнення середнього заробітку саме з Держмитслужби повністю захистить порушене право позивача в межах спірних правовідносин.

Враховуючи встановлені чинним законодавством гарантії обов`язковості виконання судових рішень, суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Суд зазначає, що предметом розгляду даної справи не є притягнення до відповідальності за невиконання рішення, а ефективний захист прав позивача шляхом виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Аналогічна правова позиція викладена у постанова Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а та від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19.

Оскільки судом встановлено факт затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року в адміністративній справі №826/5834/15 у період з 17 березня 2020 року по 02 вересня 2020 року, то суд приходить до висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час такої затримки.

Слід зазначити, що факт затримки та період за який належить стягнути середній заробіток, сторонами визнається.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з Держмитслужби на користь позивача середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 17 березня 2020 року по 02 вересня 2020 року.

Що стосується розміру суми, що підлягає стягненню, суд звертає увагу на таке.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі по тексту - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Згідно довідки Київської митниці від 18 лютого 2022 року №24, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 138,90 грн.

Як встановлено вище, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі підлягає стягненню за період з 17 березня 2020 року по 02 вересня 2020 року.

На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» суд встановив, що кількість робочих днів за період з 17 березня 2020 року по 02 вересня 2020 року становить 116 днів.

Пунктом 10 Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

На момент звільнення ОСОБА_1 з посади, посадовий оклад за посадою «першого заступника начальника» становив 2 917,00 грн.

Згідно з листом Держмитслужби від 04 грудня 2020 року №08-1/22-03/10/16410 розмір посадового окладу «першого заступника начальника митниці» станом на 01 січня 2020 року становив 11 640,00 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів» у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2020 року №16 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. №15».

Таким чином, станом на момент поновлення на посаді (тобто станом на 16 березня 2020 року) посадовий оклад за посадою позивача становив 11 640,00 грн.

У зв`язку з цим, коефіцієнт підвищення посадового окладу посади, яку позивач обіймав до звільнення, у 2020 році складав 3,99 (11 640,00 грн. / 2 917,00 грн.).

Відповідно середньоденна заробітна плата позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення становить 554,21 грн. (138,90 грн. х 3,99).

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 17 березня 2020 року по 02 вересня 2020 року становить 64 288,36 грн. (554,21 грн. х 116 днів) та належить стягненню з Держмитслужби на користь ОСОБА_1 .

Застосування коефіцієнту підвищення при обчисленні суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення (до 12 грудня 2020 року), підтверджується також висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 06 серпня 2019 року у справі N0640/4691/18, від 15 квітня 2020 року у справі №826/15725/17 та від 16 вересня 2020 року у справі №140/3020/19, від 9 грудня 2020 року у справі №2340/3865/18 провадження К/9901/12454/19.

Оскільки позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року у справі №826/5834/15 у розмірі 68 191,76 грн., а суд за результатами обчислення, дійшов висновку про стягнення суми у розмірі 64 288,36 грн., то позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року у справі №826/5834/15 у розмірі 64 288,36 грн. (шістдесят чотири тисячі двісті вісімдесят вісім гривень тридцять шість копійок).

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Державна фіскальна служба України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8; ідентифікаційний код 39292197);

Державна митна служба України (01001, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-г; ідентифікаційний код 43115923);

Київська митниця (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8А; ідентифікаційний код 43997555).

Суддя В.А. Кузьменко