Рішення № 105710638, 04.07.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 липня 2022 р. Справа № 120/7842/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Заброцької Людмили Олександрівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Сміхульської В.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Сосницької І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Вінницької обласної прокуратури

про: визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з адміністративним позовом до Вінницької обласної прокуратури (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що наказом керівника Вінницької обласної прокуратури від 16.10.2020 №290к його звільнено з органів прокуратури. Однак, як зазначає позивач, нараховані при його звільненні кошти були перераховані відповідачем на картковий рахунок позивача лише 19.10.2020 року, тобто через 2 дні після його фактичного звільнення. Крім того, в подальшому ( 30.10.2020 року ) на рахунок позивача відповідачем було перераховано ще кошти в сумі 2355,75 грн. Також позивач вказує, що відповідачем при звільненні не нараховано та не виплачено йому вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, а тому він звернувся до суду з даним позовом щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу при звільненні та середній заробіток за весь час затримки у проведенні остаточного розрахунку починаючи з 16.10.2020 року по день ухвалення рішення.

Ухвалою суду від 20.07.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-денний строк для усунення недоліків.

У встановлений судом строк позивач подав до суду заяву з додатками, відповідно до якої недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою суду від 04.08.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

17.08.2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує щодо задоволення позову. Вказує, що доводи позивача про необхідність виплати вихідної допомоги при звільненні не грунтуються на нормах чинного законодавства.

Зокрема зазначає, що статтею 40 Кодексу законів про працю України визначено випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Так, п. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено розірвання трудового договору у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Статтею 44 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору з виплатою вихідної допомоги. Зокрема, при припиненні трудового договору на підставі п. 1 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ доповнено ст. 40 КЗпП України ч. 5 відповідно до якої: особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч. 2 цієї статті, ст. ст. 42, 42-1, ч. ч. 1, 2, 3 ст. 49-2, ст. 74, ч. З ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Такими законами, що регулюють статус прокурорів та відповідно мають статус спеціальних, є Закон України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 (далі - Закон №1697-VII) та Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ від 19.09.2019 (далі - Закон №113-ІХ). З дня набрання чинності Законом №113-ІХ, а саме з 25.09.2019 року, особливості застосування до прокурорів положень п.1 ч. 1, ч. 2 ст. 40, ст. ст. 42, 42-1, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 КЗпП України, на які посилається позивач, встановлюються Законом №1697-VII.

Згідно вимог Закону № №1697-VII, у разі звільнення працівника на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону, виплата вихідної допомоги не передбачена.

В свою чергу, ст. 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з працівником трудового договору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII.

Посилання позивача на те, що внесені зміни до КЗпП України стосуються обмежень щодо застосування положень ч. 2 ст. 40, ст. ст. 42, 42-1, ч. ч. 1, 2, 3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 цього Кодексу, а обмеження щодо застосування ст. 44 КЗпП України не передбачають, є безпідставними.

Юридичним фактом, що зумовило звільнення позивача на підставі п. 9 ст. 51 Закону № №1697-VII, в даному випадку, було неуспішне проходження ним атестації. Тобто, цей юридичний факт (підстава) є відмінним від того юридичного факту (підстави), у зв`язку з яким ст. 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги. Звільнення прокурорів, які не успішно пройшли атестацію, згідно з вимогами пп. 2 п. 19 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ відбувається на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № №1697-VII. Водночас, законодавець не передбачив у вказаних нормах (не вніс відповідно зміни, доповнення) виплату вихідної допомоги прокурорам, звільнених з зазначених підстав.

Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом № №1697-VII, яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, то позивач не набув права на її отримання.

Також, 17.08.2021 представницею відповідача подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропуском позивачем місячного строку для звернення до суду з даним позовом ( т. 1 а.с. 62 66 ).

02.09.2021 позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій він зазначив, що, на його думку, відповідачем не спростовано доводи позивача в обгрунтування позовних вимог.

Також вказує, що Вінницькою обласною прокуратурою в порушення норм законодавства в день його звільнення 16.10.2020 не було виплачено не лише вихідну допомогу, але і не було виплачено в повному обсязі заробітну плату, тобто взагалі не було проведено будь який розрахунок в день звільнення, при цьому заробітну плату було частково виплачено 19.10.2020, а іншу частину, крім вихідної допомоги, 30.10.2020. Крім того, позивач заперечив, що ним пропущено строк звернення до суду з даним позовом. Вказав, що заявлені позовні вимоги стосуються виплати неотриманої вихідної допомоги та несвоєчасної виплати частини заробітної плати, звернення з якими до суду не обмежене будь яким строком та, відповідно, подання заяви про поновлення пропущеного строку не потрібно. Відтак, позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі ( т. 1 а.с. 100 111 ).

06.09.2021 позивачем подано до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів ( т. 1 а.с. 114 115 ).

06.09.2021 від представниці відповідача надійшли заперечення, в яких вона додатково зазначила про пропущення ОСОБА_1 місячного строку звернення до суду з даним позовом ( т. 1 а.с. 148 154 ).

Також 06.09.2021 представницею відповідача подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме належним чином завіреної копії розрахункового листа ОСОБА_1 від 16.10.2020 року, з відомостями про вручення позивачу ( т. 1 а.с. 144 146 ).

Ухвалою суду від 06.09.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення виявлених судом недоліків, шляхом подання до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду разом із доказами, які, на його думку, вказують на поважність причин пропуску строку ( т. 1 а.с. 158 159 ).

У встановлений судом строк позивачем подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду ( т. 1 а.с. 163 170 ).

Ухвалою суду від 16.09.2021 продовжено розгляд справи зі стадії, на якій було залишено позовну заяву без руху та призначено підготовче судове засідання ( т. 1 а.с. 172 ).

23.09.2021 представницею відповідача подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів ( т. 1 а.с. 179 180 ).

У підготовчому засіданні 12.10.2021 позивачем подано до суду заяву про зміну позовних вимог, в якій в обгрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що Вінницькою обласною прокуратурою при звільненні протиправно не проведено з ним повного розрахунку, оскільки заробітну плату йому було частково виплачено лише 19.10.2020, а іншу частину 30.10.2020.

Крім того, позивач вказав, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі №120/3931/21-а визнано протиправними дії Вінницької обласної прокуратури щодо ненарахування ОСОБА_1 заробітної плати з розміру посадового окладу, визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", та зобов`язано Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за період з 27.03.2020 року по 16.10.2020 року (день звільнення), виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням всіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період. Вказане рішення набрало законної сили. Проте, з 16.10.2020 по даний час не проведено з позивачем повного розрахунку по заробітній платі та не виплачено йому вихідну допомогу.

Враховуючи те, що під час звільнення позивача, в порушення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» йому не було в повному обсязі нараховано та виплачено заробітну плату, що підтверджується постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2021 року, позивач просив визнати протиправними дій Вінницької обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати вихідної допомоги при звільненні, а також не нарахування та не виплати заробітної плати відповідно до ст. 81 Закону України « Про прокуратуру» та стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу при звільненні та середній заробіток за весь час затримки починаючи з 16.10.2020 року по день ухвалення рішення суду, з врахуванням заробітної плати, передбаченої ст. 81 Закону України « Про прокуратуру» ( т. 1 а.с. 183 188).

Ухвалою суду від 12.10.2021 частково задоволено клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду. Залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 12.10.2021 року, в частині вимог щодо визнання протиправними дій Вінницької обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 , а також в частині вимог щодо стягнення з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку з врахуванням розміру заробітної плати, визначеної ст. 81 ЗУ "Про прокуратуру" (т. 1 а.с. 194 197 ).

Іншою ухвалою суду від 12.10.2021 витребувано у Вінницької обласної прокуратури додаткові докази ( т. 1 а.с. 201 ).

01.11.2021 відповідачем надано суду частину витребуваних доказів ( т. 1 а.с. 211 212 ).

Ухвалою суду від 04.01.2022 повторно витребувано у відповідача додаткові докази ( т. 1 а.с. 223 ).

04.01.2022 представницею відповідача подано до суду письмові пояснення щодо заяви позивача про зміну позовних вимог та додаткові докази ( т. 1 а.с. 224 228 ).

20.01.2022 від представниці відповідача на адресу суду надійшли письмові пояснення щодо неможливості подати докази, витребувані ухвалою суду від 04.01.2022 року ( т. 1 а.с. 245 245 б ).

25.01.2022 на адресу суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення ( т. 1 а.с. 248 - 249 ).

Ухвалою суду від 25.01.2022 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про повторне витребування у відповідача доказів, відмовлено у застосуванні до відповідача заходів процесуального примусу. Крім того, витребувано у відповідача інші додаткові докази ( т. 2 а.с. 7 8 ).

07.02.2022 позивачем подано до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів ( т. 2 а.с. 16 17 ).

07.02.2022 представницею відповідача подано до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, витребуваних судом ( т. 2 а.с. 23 25 ).

Усною ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання від 07.02.2022 закрито підготовче провадження у справ та призначено справу до розгляду по суті на 22.02.2022 року ( т. 2 а.с. 36 ).

У судовому засіданні 22.02.2022 року суд перейшов до розгляду справи по суті, в ході якого позивач заявлені позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві, заяві про зміну позовних вимог, відповіді на відзив та додаткових письмових поясненнях.

Представниця відповідача просила у задоволенні позовних вимог відмовити, обґрунтовуючи позицію мотивами, наведеними у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив, а також в додаткових поясненнях.

В судовому засіданні 22.02.2022 року було оголошено перерву до 16.03.2022 року.

16.03.2022 року судове засідання не відбулося в зв`язку з неодноразовими оголошеннями на території Вінницької області сигналу « Повітряна тривога», відтак участь учасників судового процесу у відкритому судовому засіданні в приміщенні Вінницького окружного адміністративного суду створювала небезпеку для їх життя й здоров`я.

Розгляд справи по суті продовжено в судовому засіданні 04.07.2022.

З`ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, заслухавши усні пояснення позивача та представниці відповідача, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку наявним в справі доказам, судом встановлено наступні фактичні обставини.

Наказом керівника Вінницької обласної прокуратури від 16.10.2020 №290к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора першого відділу управління організації та процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльність на Вінницьку область, прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі пкнкту 9 частини 1 ст. 51 Закону України « Про прокуратуру» з 16 жовтня 2020 року.

Також зазначеним наказом визначено відділу фінансування та бухгалтерського обліку Вінницької обласної прокуратури провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

Як підстава для прийняття наказу зазначено рішення восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 10.07.2020 року №20 ( т. 1 а.с. 25 ).

Відповідно до розрахункового листа ОСОБА_1 від 16.10.2020 року, який позивач отримав 16.10.2020 року, належна до виплати сума коштів складає 84761,22 грн. Крім того, з розрахункового листа вбачається, що позивачу було виплачено кошти в сумі 2979,00 грн, як аванс ( т. 1 а.с. 146 ).

Так, 15.10.2020 року на картковий рахунок позивача було зараховано грошові кошти з призначенням платежу «заробітна плата» в сумі 2979,00 грн.

19.10.2020 року на картковий рахунок позивача було зараховано грошові кошти з призначенням платежу «заробітна плата» в сумі 84761,22 грн.

30.10.2020 року на картковий рахунок позивача було зараховано грошові кошти з призначенням платежу «заробітна плата» в сумі 2355,75 грн. ( т. 1 а.с. 32 ).

Крім того, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі №120/3931/21-а визнано протиправними дії Вінницької обласної прокуратури щодо ненарахування ОСОБА_1 заробітної плати з розміру посадового окладу визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" та зобов`язано Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за період з 27.03.2020 року по 16.10.2020 року (день звільнення), виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням всіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період. Вказане рішення набрало законної сили.

Позивач зазначає, що як на дату звільнення ( 16.10.2020 ), так і по теперішній час відповідачем не проведено з ним повного розрахунку по заробітній платі, зокрема і з урахуванням постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, та визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд керується наступним.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття якість закону таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах C.G. та інші проти Болгарії (C. G. and Others v. Bulgaria, заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), Олександр Волков проти України (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах Кантоні проти Франції від 11 листопада 1996 року Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32, Вєренцов проти України від 11 квітня 2013 року Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65).

Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 сформулювала такі висновки:

- умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);

- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;

- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Як зазначалось вище, статею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Із системного тлумачення положень частин першої та другої статті 117 КЗпП України можна дійти висновку, що частина перша цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (повністю чи частково), власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Вищезазначені висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, від 04.11.2021 у справі №200/7430/20-а.

Виходячи з вищенаведених законодавчих приписів, надаючи оцінку доводам позивача що Вінницькою обласною прокуратурою при звільненні його 16.10.2020 не було проведено з ним повного розрахунку, оскільки заробітну плату йому було частково виплачено лише 19.10.2020, а іншу частину 30.10.2020, суд зазначає таке.

Як слідує з матеріалів справи, відповідачем на виконання наказу керівника Вінницької обласної прокуратури від 16.10.2020 №290к в частині визначення відділу фінансування та бухгалтерського обліку Вінницької обласної прокуратури провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. ( т. 1 а.с. 25 ) сформовано розрахунковий лист ОСОБА_1 від 16.10.2020 року, який позивач отримав 16.10.2020 року, згідно з яким належна до виплати сума коштів складає 84761,22 грн. ( т. 1 а.с. 146 ).

16.10.2020 сформовано платіжне доручення №1568 на суму 84761,22 грн., призначення платежу: розрахунок при звільненні працівника ОСОБА_1 за жовтень 2020 року, яке одержано банком 16 жовтня 2020 року та було проведено ( оплачено ) Державною казначейською службою України 19.10.2020 о 10:48 год. ( т. 1 а.с. 223 225 ).

Порядок казначейського обслуговування державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1407 від 24.12.2012 (далі - Порядок №1407) регламентує організаційні взаємовідносини між органами Державної казначейської служби (далі - орган Казначейства), розпорядниками бюджетних коштів, одержувачами бюджетних коштів, а також розподіл обов`язків та відповідальності між ними в процесі обслуговування державного бюджету за видатками, операціями з надання кредитів за рахунок коштів державного бюджету та з погашення державного боргу з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до п.1.4 Порядку №1407 розпорядник бюджетних коштів (одержувач бюджетних коштів) здійснює формування та подання документів до системи Казначейства в електронному вигляді протягом операційного дня в межах операційного часу, визначеного органом Казначейства. Документи, що надійшли після операційного часу, опрацьовуються наступного операційного дня. Підтвердженням для розпорядників бюджетних коштів (одержувачів бюджетних коштів) успішного передавання їх електронних документів до системи Казначейства є відповідне сповіщення системи Казначейства.

Згідно з п.11.7 Порядку №1407 подані розпорядниками бюджетних коштів та одержувачами бюджетних коштів платіжні доручення перевіряються органами Казначейства щодо наявності всіх необхідних реквізитів, відповідності підписів відповідальних посадових осіб і відбитка печатки установи зразкам (якщо картка із зразками підписів та відбитка печатки містить відбиток печатки). За правильність оформлення та достовірність інформації, наведеної у платіжному дорученні, відповідає розпорядник бюджетних коштів (одержувач бюджетних коштів). У разі невідповідності дати подання даті платіжного доручення у полі "Одержано банком" платіжного доручення на всіх примірниках обов`язково проставляються дата подання та підпис казначея. Після проведення платежу на платіжних дорученнях, за якими проведено оплату, ставиться відмітка у вигляді відбитка штампа казначея "Оплачено".

Відповідно до п. 11.16 Порядку №1407 при застосуванні системи безготівкової виплати заробітної плати бюджетні кошти перераховуються (за згодою працівників) на поточні рахунки, відкриті в банках, відповідно до платіжних доручень.

Як видно з вищезазначених документів, відповідачем проведено виплату позивачу належних при звільненні сум коштів ( 84761,22 грн. ) 16 жовтня 2020 року, що додатково підтверджується списком перерахувань в банк №12 ( звільнення ОСОБА_1 за жовтень 2020 року ), яке здійснено 16.10.2020 року о 14:09 год., згідно з яким перераховано кошти в сумі 84761,22 грн. ( т. 1 а.с. 236 ).

При цьому, на картковий рахунок позивача такі кошти були перераховані Державною казначейською службою України 19.10.2020 о 10:48 год. ( т. 1 а.с. 223 225 ), що узгоджується з вищенаведеними положеннями Порядку №1407.

Суд вважає за необхідне зазначити, що 16.10.2020 ( дата звільнення позивача ) припадає на п`ятницю, а датою опрацювання Державною казначейською службою України відповідних платіжних доручень відповідача від 16.10.2020 року є 19.10.2020 (понеділок) наступний операційний день.

Відтак, наявні підстави для висновку про те, що Вінницькою обласною прокуратурою були вчинені всі залежні від неї дії, спрямовані на проведення повного розрахунку з позивачем саме в день звільнення - 16.10.2020, оскільки час опрацювання платіжних документів не залежить від волевиявлення та дій відповідача.

Досліджуючи питання щодо наявності порушення строку проведення повного розрахунку з позивачем в контексті виплати премії, суд виходить з наступного.

Відповідно до матеріалів справи, 30.10.2020 року на картковий рахунок позивача було зараховано грошові кошти з призначенням платежу «заробітна плата» в сумі 2355,75 грн. ( т. 1 а.с. 32 ). Як встановлено з пояснень відповідача та наявних доказів зазначена сума коштів виплачена позивачу як премія за жовтень 2020 року.

Згідно з пунктом 1 розділу І Загальні положення Положення про преміювання працівників органів прокуратури, Національної академії прокуратури України та членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 09.08.2017 №234 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.08.2017 за №1028/30896 (далі - Положення №234), це Положення визначає підстави і порядок преміювання прокурорів, слідчих, працівників, що виконують функції з обслуговування, службовців, робітників органів прокуратури, працівників Національної академії прокуратури України (далі - працівники), а також членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - члени Комісії).

Пунктом 2 вказаного розділу Положення №234 передбачено, що преміювання працівників Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих прокуратур, Національної академії прокуратури України та членів Комісії здійснюється щомісяця пропорційно до відпрацьованого часу в межах фонду преміювання, затвердженого в кошторисах, та економії фонду оплати праці.

При цьому, за змістом пункту 7 розділу І Положення №234 премія не виплачується працівникам, зокрема, при звільненні з роботи в місяці, за який здійснюється преміювання, за винятком виходу на пенсію, звільнення за станом здоров`я, відрядження для роботи у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів, Національній академії прокуратури України чи в інших органах у визначених законом випадках, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, у порядку переведення на інше місце роботи, а також у разі застосування заборони, передбаченої Законом України Про очищення влади.

Відповідно до п. 1, 2 розділу ІІ Положення №234 бухгалтерські служби обраховують середньовизначений розмір премії у відсотках і не пізніше 17 числа кожного місяця доводять його до відома кадрових підрозділів відповідних органів прокуратури, Національної академії прокуратури України, голови Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Щомісяця, до 17 числа, перший заступник або заступник Генерального прокурора, перші заступники або заступники керівників регіональних прокуратур, перший проректор чи проректор Національної академії прокуратури України, які згідно з розподілом обов`язків відповідають за організацію бухгалтерських служб, погоджують відповідно з Генеральним прокурором, керівниками регіональних прокуратур, ректором Національної академії прокуратури України середньовизначений розмір виплати, який спрямовується на преміювання працівників.

Частиною 4 розділу ІІ Положення №234 визначено, що на підставі цих пропозицій кадровими підрозділами, Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів готуються проекти відповідних наказів про виплату середньовизначеного розміру премії із зазначенням працівників, членів Комісії, яким премія виплачується в меншому розмірі чи не виплачується взагалі.

Наказом Вінницької обласної прокуратури №116 від 11.09.2020 "Про виплату заробітної плати" встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам Вінницької обласної прокуратури два рази на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, у такі строки: за першу половину місяця - 15 числа кожного місяця; за другу половину місяця - 28 (29) - 30 (31) числа кожного місяця.

Заробітну плату за першу половину місяця виплачувати у розмірі до 50 відсотків місячного фонду (без премії) з урахуванням фактично відпрацьованого часу.

Таким чином, до 17 числа кожного місяця відповідні керівники органів прокуратури погоджують середньовизначений розмір виплат, який спрямовується на преміювання працівників. При цьому, премії працівникам Вінницької обласної прокуратур виплачуються при виплаті заробітної плати за другу половину місяця (28 (29) - 30 (31) числа кожного місяця) пропорційно до відпрацьованого часу.

Суд зазначає, що, з урахуванням вищезазначених нормативних положень, премію за жовтень 2020 року позивачу виплачено відповідачем після проведених розрахунків в межах наявних фінансових ресурсів з урахуванням економії фонду оплати праці та визначенням розміру премії за жовтень 2020 року для всіх прокурорських працівників.

Так, відповідно до списку перерахувань в банк №18 ( виплата зарплати за жовтень 2020 року ), було перераховано, зокрема, позивачу кошти в сумі 2355,75 грн ( т. 1 а.с. 237 ).

Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача щодо відсутності правових підстав для виплати ОСОБА_1 премії за жовтень 2020 року в день його звільнення (16.10.2020 року ).

При цьому, суд зауважує, що така сума коштів і не входить в розрахунок сум належних позивачу при звільненні, що зазначені в розрахунковому листі, сформованому станом на 16.10.2020 року ( т.1 а.с. 146 ).

Щодо доводів позивача, що на день звільнення йому не було нараховано та виплачено заробітну плату на підставі ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", що призвело до неправильного визначення розміру виплати при звільненні, суд зазначає.

Як свідчать матеріали справи, на момент звільнення позивача з органів прокуратури такого спору між сторонами не існувало. Позивач, отримавши 16.10.2020 року розрахунковий лист, не ставив питання щодо неправильного обрахунку зазначених у ньому сум, зокрема нарахованої заробітної плати. Тільки 26.04.2021 позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дії Вінницької обласної прокуратури щодо невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу визначеного відповідно до ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" за період з 01.07.2015 року по 16.10.2020 року.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22.06.2021 року відмовлено в задоволенні позову.

Позивач, не погодившись з таким рішення, оскаржив його в апеляційному порядку.

Відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2021 у адміністративній справі №120/3931/21-а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправними дії Вінницької обласної прокуратури щодо ненарахування ОСОБА_1 заробітної плати з розміру посадового окладу визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" та зобов`язано Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за період з 27.03.2020 року по 16.10.2020 року (день звільнення), виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням всіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо виконання вказаного судового рішення у адміністративній справі №120/3931/21-а.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в спірній ситуації відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а в даному випадку мова може йти про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2021 у адміністративній справі №120/3931/21-а. Відтак, в цій частині позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Підсумовуючи, суд зазначає, що в межах спірних правовідносин не встановлено фактів, з якими закон пов`язує наявність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази надані суб`єктом владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та рішень та докази, надані позивачем в обгрунтування заявлених вимог, суд доходить висновку, що встановлені в рамках даної справи фактичні обставини не підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З урахуванням положень ст. 139 КАС України підстави для відшкодування витрат зі сплати судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Вінницька обласна прокуратура (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 02909909).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна