Ухвала суду № 105695739, 08.08.2022, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/6871/22

Провадження № 1-кп/761/2321/2022

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Антонюк М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22021101110000155 від 15.07.2021, відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, пенсіонера, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України,

за участю:

секретаря - Решти Д.О.,

прокурора - Калюс О.В.,

захисників - Головіної О.О.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

спеціаліста - Шмаль А.В. ,

ВСТАНОВИВ :

Судом проводиться судовий розгляд у кримінальному провадженні відносно Таксюра за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України.

Ухвалою від 23 червня 2022 року відносно обвинуваченого ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 21 серпня 2022 року включно.

В судовому засіданні судом з урахуванням положень кримінального процесуального закону щодо судового контролю за дотриманням прав обвинуваченого, у зв`язку із неможливістю закінчити розгляд кримінального провадження до спливу вказаного строку, поставлене питання про доцільність продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою відповідно до ст.331 КПК України.

Крім того, до початку судового засідання, захисником обвинуваченого - адвокатом Головіною О.О. було подано клопотання про зміну запобіжного заходу стосовно ОСОБА_1 на домашній арешт у зв`язку з діагностуванням у обвинуваченого тяжкої хвороби.

Прокурор у судовому засіданні оголосила клопотання про продовження запобіжного заходу, обраного щодо обвинуваченого у виді тримання під вартою, оскільки вважала, що продовжують існувати ризики, встановлені судом при обранні запобіжного заходу, а саме можливість переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, продовжити кримінальне правопорушення в якому він обвинувачується.

Захисник Головіна О.О. заперечувала щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючи тим, що, на її думку, прокурором не вказано з ким з представників Російської Федерації був зв`язок у обвинуваченого ОСОБА_1 , також стверджувала, що такий зв`язок не підтверджується матеріалами кримінального провадження. Зазначала, що у обвинуваченого діагностовано онкологічне захворювання, у зв`язку з чим останній потребує постійного нагляду лікарів, проведення оперативного втручання чи променевого лікування, про що надала суду відповідні медичні документи. Пояснювала, що зволікання із наданням обвинуваченому стаціонарного лікування може призвести до непоправних наслідків.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав позицію захисника. Під час судового засідання скаржився суду на погане самопочуття.

Вислухавши думку учасників судового провадження, вивчивши матеріали судового провадження, суд керуючись принципом правової визначеності, відповідно до положень ст.ст. 183, 331 КПК України, приходить до наступного висновку.

Проаналізувавши доводи, наведені сторонами у судовому засіданні, з урахуванням змісту та обсягу обвинувачення, конкретних обставин кримінального правопорушення, інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_1 а саме - особливо тяжкого злочину: державної зради, тобто діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, інформаційній безпеці України, яка виразилась у надання іноземній державі, іноземній організації та їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, міри покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої, яка може бути призначена обвинуваченому у разі доведення його винуватості, а усвідомлення обвинуваченим цієї обставини переконливо дає підстави вважати про існування наступних ризиків, а саме: можливість переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, продовжити кримінальне правопорушення в якому він обвинувачується.

При цьому судом у контексті наявності ризику незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні враховується, що свідки у кримінальному провадженні не були допитані в судовому засіданні, оскільки така стадія судового розгляду ще не настала, а тому існує висока ймовірність настання такого ризику. При цьому, суд нагадує, що положення ст. 95 КПК України наголошують про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Отже, з`ясовуючи питання щодо наявності ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_1 , на які послався прокурор у своєму виступі, обґрунтовуючи необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та чи переважають характеризуючі дані щодо особи обвинуваченого ці ризики, суд враховує, що ризиком є подія або дія, яка може настати або вчинитися з високим ступенем ймовірності, вірогідність яких має оцінюватись у сукупності з обґрунтованістю підозри та вагомістю доказів на її підтвердження, мірою покарання, яка загрожує у разі визнання обвинуваченого винуватим у вчиненні інкримінованого діяння.

Враховуючи наявні ризики, суд доходить до обґрунтованого переконання, що загальносуспільний інтерес переважає інтереси обвинуваченого на особисту свободу, а тому в даному випадку запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, як захід процесуального примусу, є виправданим.

Висунення ОСОБА_1 обвинувачення у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, фактичні обставини за яких йому інкримінується вчинення цього правопорушення та наслідки його вчинення, міра покарання, яка загрожує обвинуваченому у разі визнання винуватим у скоєнні цього кримінального правопорушення, у сукупності свідчить про високий ступінь ймовірності втечі обвинуваченого ОСОБА_1 у разі застосування до останнього більш м`якого запобіжного заходу.

Крім того, суд бере до уваги, що ОСОБА_1 обвинувачується у наданні допомоги Російській Федерації у проведенні підривної діяльності проти України, разом з тим з 24 лютого 2022 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, зокрема і шляхом повномасштабного вторгнення, що у також вказує на існування реального ризику щодо можливості обвинуваченого, перебуваючи на волі, переховуватися від органів досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на експертів у кримінальному провадженні, і згадані обставини свідчать про необхідність застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування менш суворого запобіжного заходу не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки.

Отже суд, розглянувши питання про можливість застосування більш м`яких запобіжних заходів щодо обвинуваченого та оцінивши доводи кожної сторони, з урахуванням наведених вище доводів, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що прокурором доведено, що при застосуванні до обвинуваченого менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не можна буде запобігти вказаним ризикам.

Характеризуючі дані обвинуваченого ОСОБА_1 , перебування його у шлюбі, наявність постійного місця проживання, надані стороною захисту позитивні характеристики, доводи про його активну громадську і літературну діяльність, не переважають можливих ризиків неправомірної його поведінки.

Об`єктивні дані, які б безперечно свідчили про неможливість перебування ОСОБА_1 в умовах тримання під вартою - відсутні.

Водночас, оцінюючи твердження захисника Головіної О.О. про необхідність забезпечення обвинуваченому ОСОБА_1 належної медичної допомоги поза межами ДУ «Київський слідчий ізолятор» суд нагадує, що вказане питання вже неодноразово досліджувалось судом під час розгляду даного провадження, при цьому кожного разу судом наголошувалось на тому, що право обвинуваченого ОСОБА_1 на належну медичну допомогу в жодному разі не ставиться під сумнів судом і так само не може ставитись під сумнів іншими учасниками кримінального провадження, більш того, з метою дотримання такого права, як вже неодноразово зазначалось судом раніше - суд готовий сприяти усіма можливими способами забезпеченню обвинуваченому ОСОБА_1 повної, своєчасної та необхідної медичної допомоги в межах своїх повноважень, визначених чинним КПК України.

При цьому зазначені стороною захисту дані про особу обвинуваченого ОСОБА_1 , на переконання суду, не є підставою для зміни чи скасування останньому вказаного запобіжного заходу.

А тому на даний час суд не вбачає підстав для задоволення клопотання захисника Головіної О.О. та зміни обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м`який, оскільки наявні обґрунтовані побоювання щодо настання встановлених ризиків у разі застосування більш м`яких запобіжних заходів до обвинуваченого ОСОБА_1 .

Так, у своєму клопотанні адвокат Головіна О.О. посилається на практику Європейського суду і вказує на недопустимість обґрунтування продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою посиланням на тяжкість обвинувачення. Разом з тим, згідно з практикою ЄСПЛ суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» ЄСПЛ визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а у рішенні по справі «W проти Швейцарії» зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства. Крім того, суд, при винесенні рішення не спирається виключно на тяжкість обвинувачення, проте оцінює всі доводи сторін та докази якими вони ці доводи обґрунтовують в сукупності, де тяжкість обвинувачення є лише одним з факторів, що беруться до уваги.

Водночас, суд, оцінюючи доводи захисника викладені у її клопотанні звертає увагу, що захисник не вперше зазначає, що суд, на її думку, протиправно застосовує висновки викладені у рішеннях ЄСПЛ проти обвинуваченого, вирішуючи питання про доцільність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що суд раніше вже наголошував на тому, що приймаюче процесуальне рішення суд за жодних умов не використовує положення чинного законодавства, правові висновки Верховного Суду або Європейського суду з прав людини «проти» або «на користь» будь-якої сторони кримінального провадження, або конкретного учасника кримінального провадження. При цьому твердження захисника про протилежне суд вважає необґрунтованими та неприпустимими.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. При цьому суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, лише створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Окремо суд звертає увагу, що посилання адвоката Головіної О.О. на рішення Верховного Суду від 07.08.2019 в розрізі того, що «практику ЄСПЛ не можна застосовувати проти обвинуваченого» судом сприймаються критично, з огляду не те, що як вже зазначалось раніше - суд, здійснюючи свої повноваження об`єктивно і неупереджено, не може використовувати будь-які джерела права «проти» або «на користь» будь-якої сторони кримінального провадження, водночас, суд повторно нагадує учасникам кримінального провадження про неприпустимість застосування будь-яких джерел права шляхом викривлення їх змісту, або підміни викладених у них понять. Так, абз. 55 рішення Верховного Суду в повному обсязі містить не загальну позицію, що «практику ЄСПЛ не можна застосовувати проти обвинуваченого», а індивідуальний підхід з урахуванням особливостей конкретного провадження: «Доводи прокурора в касаційній скарзі про необхідність застосування практики Європейського Суду з прав людини є важливим аспектом захисту прав людини, але в даному кримінальному провадженні зазначена в касаційній скарзі практика Європейського Суду з прав людини буде використовуватися не на користь засудженого, що може становити ризики для справедливості кримінального провадження в частині дотримання закону при отриманні доказів».

Як наголосила ВП ВС, правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова ВП ВС від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), п. 68).

В той же час, положення ч. 5 ст. 9 КПК України прямо передбачають, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи як наявність формальних вимог до суду про обов`язковість врахування практики ЄСПП, які виникають внаслідок прямих імперативних вказівок на це у положеннях чинного законодавства, так і загальну логіку судочинства, зокрема судочинства у кримінальному провадженні, суд вважає, що вирішуючи будь-які питання, що виникають під час розгляду кримінального провадження, а надто - такі особливо важливі питання як для конкретної особи, так і для суспільства в цілому - як питання щодо доцільності застосування, або продовження застосування запобіжного заходу щодо особи у вигляді тримання під вартою, суд зобов`язаний забезпечити високі стандарти дотримання прав людини, що досягається зокрема і врахуванням під час ухвалення відповідних рішень як самої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так і практики Європейського суду з прав людини.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів щодо обвинуваченого ОСОБА_1 для запобігання ризикам, наведеним вище.

Водночас, з урахуванням наданих в судовому засіданні нових документів, зокрема заключення ДУ «Інститут урології імені академіка О.Ф. Возіанова Національної академії медичних наук України» від 27 липня 2022 року, зробленого за наслідками проведеної обвинуваченому 27 липня 2022 року мультифокальної під контролем ТРУЗД біопсії передміхурової залози, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 підтверджено підозру на онкологічне захворювання, а саме - встановлено діагноз «рак передміхурової залози рТ2aN0M0 ст. 2 кл. гр. 2.» суд вважає за необхідне повторно звернутись до начальника філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області та начальника ДУ «Київський слідчий ізолятор» та зобов?язати негайно забезпечити додержання права обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на належну медичну допомогу, зокрема в частині проведення його медичного обстеження, за наслідками якого суд просить повідомити - чи може обвинувачений ОСОБА_1 перебувати під вартою за станом здоров`я, та забезпечення можливості відповідного лікування згідно встановленого діагнозу, у зв?язку із чим надає свою згоду на етапування останнього до відповідного медичного закладу для надання медичної допомоги згідно призначень лікаря. Про вжиті заходи повідомити суд.

Суд, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України.

Разом з тим, суд вважає за потрібне роз`яснити учасникам провадження, що передбачена ч.4 ст.183 КПК України можливість при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначити розмір застави у кримінальному провадженні є правом, а не обов`язком судді.

Згідно п.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п.63 рішення у справі «Доронін проти України» від 19 лютого 2009 року), при обранні чи продовженні застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у справах навіть про вбивство та при спробі обвинуваченого зникнути, національні суди мають розглядати можливість застосування тих чи інших альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування.

У будь-якому випадку зі структури ст. 5 Конвенції в цілому, та її п. 3, зокрема, слідує, що застава може вимагатись лише до тих пір, поки існують причини, що виправдовують затримання (зокрема, п. 42 рішення ЄСПЛ у справі Musuc v. Moldova від 06.11.2007 р., заява № 42440/06, та п. 139 рішення ЄСПЛ у справі Олександр Макаров проти Росії від 12.04.2009 р., заява № 15217/07). Влада повинна бути уважною у встановленні відповідної застави, як і у вирішенні питання про необхідність продовження ув`язнення обвинуваченого.

У свою чергу, суд враховує нові дані про особу обвинуваченого, надані суду медичні документи, якими підтверджено наявність у обвинуваченого тяжкого онкологічного захворювання, його похилий вік та стан здоров`я, наявність сім`ї, що свідчить про міцні соціальні зв`язки обвинуваченого, наявність постійного місця проживання, позитивні характеристики, термін, протягом якого останній утримується під вартою.

На даній стадії судового провадження, беручи до уваги тривалість утримання особи похилого віку, з тяжким онкологічним захворюванням під вартою, необхідність забезпечити останньому спеціалізовану медичну допомогу, суд має враховувати практику ЄСПЛ, а саме рішення по справах «Кудла проти Польщі», «Ухань проти України», «Хумматов проти Азербайджану», «Петухов проти України», у яких Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що держава повинна забезпечити тримання ув`язненої особи в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а також належним чином забезпечити її здоров`я та добробут з огляду на практичні потреби ув`язнення.

З огляду на наведені обставини, суд приходить до висновку про можливість визначення обвинуваченому ОСОБА_1 розміру застави відповідно до положень ч.3 ст. 183 КПК України.

Так, відповідно до ч.5 ст. 182 КПК України розмір застави що щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину може становити від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Водночас у виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В контексті цього питання судом враховується ґрунтовність ризиків, на які вказує прокурор, при цьому судом також береться до уваги, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, пов`язаного із тяжкими наслідками не лише для конкретної особи, а й для суспільства в цілому, крім того як вбачається зі змісту клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - має зв`язки з представникам спецслужб РФ, які на теперішній час вчиняють особливо тяжкі злочини на території України.

Так, аналізуючи рішення ЄСПЛ, зокрема «Мангурас проти Іспанії» від 28.09.2010 суд приходить до висновку, що хоча, у відповідності до положень Конвенції розмір застави повинен оцінюватися, як правило, з огляду на особу обвинуваченого і його майновий стан, за певних обставин не буде безпідставним врахування також і завданої шкоди, відповідальність за яку покладається на обвинуваченого - при цьому такий підхід був визнаний Європейським судом з прав людини таким, що не суперечить пункту 3 статті 5 Конвенції.

Визначаючи відповідно до вимог ч.4 ст.182 КПК України розмір застави, а також виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатися, суд з урахуванням фактичних обставин справи, даних про особу обвинуваченого, який є пенсіонером, відсутність даних щодо наявності у нього коштовного майна та значних сум на банківських рахунках, вважає, що ОСОБА_1 слід визначити розмір застави у виді 500 розмірів прожиткових мінімумів, що складає 1 240 500 (один мільйон двісті сорок тисяч п`ятсот), враховуючи, що зазначений розмір застави буде належною гарантією того, що у разі сплати його, ОСОБА_1 вирішить не зникати через побоювання втратити цю заставу.

Такий розмір застави є справедливим, здатний забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, не порушує права обвинуваченого, та підстав вважати його завідомо непомірним для ОСОБА_1 суд не вбачає.

Разом з тим, на підставі ч.5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави, суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 такі обов`язки, а саме: прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатися з населеного пункту, де проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідного органу документи, які дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну.

Крім того, суд на даній стадії вважає недоречними доводи захисника Головіної О.О. про відсутність доказів причетності обвинуваченого ОСОБА_1 до вчинення інкримінованого йому злочину.

Так, у контексті порушеного питання слід зазначити, що при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1 , та продовженні строку дії цього запобіжного заходу, судом враховувалось, що перелік доказів, зібраних під час досудового розслідування, що наведений у реєстрі матеріалів досудового розслідування та у клопотанні прокурора про долучення матеріалів, свідчить про їх вагомість, більш детальну оцінку цим доказам суд зможе надати на відповідній стадії судового розгляду, під час вивчення їх змісту та подальшого аналізу.

Строк дії ухвали в частині застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_1 слід встановити до 21 серпня 2022 року включно.

Враховуючи викладене, керуючись 177, 182, 183, 194, 331 КПК України, суд

УХВАЛИВ :

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 06 жовтня 2022 року включно.

Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків передбачених КПК України у розмірі 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1 240 500 (один мільйон двісті сорок тисяч п`ятсот) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншими фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок для внесення застави:

Отримувач: ТУДСАУ в місті Києві,

ЄДРПОУ: 26268059,

МФО: 820172,

Банк: Державна казначейська служба України м. Київ,

р/р: № UA128201720355259002001012089,

призначення платежу: застава за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 08 серпня 2022 року по справі № 761/6871/22.

На підставі ч.5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави покласти на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов`язки:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не відлучатися з населеного пункту, де проживає, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- здати на зберігання до відповідного органу документи, які дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну.

Визначити строк дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою суду обов`язків - 60 днів з моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави у розмірі, визначеному судом.

Відмовити у задоволенні клопотання захисника Головіної О.О. про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з тримання під вартою на домашній арешт.

Зобов?язати начальника філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області та начальника ДУ «Київський слідчий ізолятор» негайно забезпечити додержання права обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на належну медичну допомогу, зокрема в частині проведення його медичного обстеження та забезпечення можливості відповідного лікування згідно встановленого діагнозу, у зв?язку із чим надає свою згоду на етапування останнього до відповідного медичного закладу для надання медичної допомоги згідно призначень лікаря. Про вжиті заходи повідомити суд. Повідомити суд чи перешкоджає стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , утриманню останнього під вартою.

Копію ухвали направити для виконання до Державної Установи «Київський слідчий ізолятор», філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в м. Києві та Київській області.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду обвинуваченим, його захисником, прокурором протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - з моменту вручення їй копії судового рішення.

Повний текст ухвали оголосити 11 серпня 2022 року о 10 год. 10 хв.

Суддя М.С. Антонюк