Ухвала суду № 105695136, 28.07.2022, Кременчуцький районний суд Полтавської області

Справа № 2-184/2012

Провадження № 4-с/536/2/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2022 року Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі: головуючої судді Клименко С.М.

за участі секретаря судового засідання Бегми С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в заді судових засідань в місті Кременчуці справу за скаргою адвоката Дашка Максима Володимировича в інтересах ОСОБА_1 на дії державного виконавця Крюківського відділу Державної виконавчої служби у м. Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми)

ВСТАНОВИВ:

22 листопада 2021 року адвокат Дашко Максим Володимирович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця, де просив зобов`язати державного виконавця визнати неправомірними дії державного виконавця Крюківського відділу Державної виконавчої служби у м. Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) винести постанову, якою скасувати арешти, заборони відчуження та інші обтяження у виконавчому провадженні № 31164092 накладені на підставі постанови про арешт майна боржника від 05.03.2012 по примусовому виконанню виконавчого листа №2-184, виданого Кременчуцьким районним судом Полтавської області 07.02.2012 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 .

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається, що 05 березня 2018 року державним виконавцем Крюківського відділу Державної виконавчої служби у м. Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) у виконавчому провадженні № 31164092 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 винесена постанова про арешт майна боржника, у зв`язку із несплатою ним аліментів. Зазначає, що протягом 2021 року ОСОБА_1 повністю сплатив існуючу заборгованість по аліментах за виконавчим листом та 09.11.2021 звернувся до начальника Крюківського ВДВС у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) з проханням зняти арешт з його майна, враховуючи відсутність боргу за виконавчим провадженням, але листом №65047 йому відмовлено у знятті арешту з посиланням на відсутність підстав його зняття.

Вважає дії державного виконавця неправомірними та такими, що порушують права скаржника ОСОБА_1 , як власника майна.

Представник скаржника ОСОБА_1 адвокат Дашко М.В. в судове засідання не з`явився, надав заяву, де просив розглянути справу у його та скаржника відсутність, скаргу підтримують та просять задовольнити.

Стягувач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, надала заяву, де просила розглянути справу у її відсутність.

Крюківський відділ ДВС у м. Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду скарги повідомлялись належним чином, що підтверджується письмовою розпискою, що не перешкоджає відповідно до ч.1 ст.450 ЦПК України її розгляду.

У відзиві на скаргу просять в її задоволенні відмовити, посилаючись, що немає підстав для зняття арешту з майна боржника, так як за ним нерухоме майно не зареєстровано, доходи, на які можливо звернути стягнення відсутні, тому виконання рішення про стягнення аліментів не може бути забезпечено в інший спосіб.

Дослідивши подані матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з`ясованих обставин.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Статтями 447, 449 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення порушено їхні права чи свободи.

Згідно з положеннями ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження», де вказано, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, зокрема, на підставі виконавчих листів, виданих судом.

Обов`язковою умовою для задоволення скарги сторони виконавчого провадження є встановлення факту порушення прав заявника.

Установлено, що на примусовому виконанні у Крюківському відділі ДВС у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) з 13.02.2012 перебуває виконавче провадження № 31164092 з виконання виконавчого листа №2-184, виданого 07.02.2012 Кременчуцьким районним судом Полтавської області про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі ? ч. з усіх видів його заробітку щомісячно до повноліття дитини.

05.03.2018 постановою державного виконавця у рамках вказаного виконавчого провадження накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_1 у зв`язку з несплатою ним заборгованості зі сплати аліментів в розмірі 11 891 грн. 64 коп., відомості про який внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за №55053992 та до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №288534990.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, здійсненого державним виконавцем Яременком О.О., станом на 01.12.2021р., заборгованість по аліментам в боржника ОСОБА_1 відсутня.

Листом Крюківського ВДВС у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) №65047 від 15.11.2021, ОСОБА_1 відмовлено у знятті арешту з його майна у зв`язку з відсутністю законних підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Як передбачено Законом України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Враховуючи обов`язки, які повинен виконувати державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження, він зобов`язаний дотримуватись Конституції України, ЗУ «Про виконавче провадження», ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» тощо.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 5 цього Закону визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, адвокат Дашко М.В. в інтересах скаржника ОСОБА_1 , посилався на відсутність заборгованості зі сплати аліментів, вказував на наявність підстав для зняття арешту з належного йому майна.

Частиною другою статті 71 вказаного Закону передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Так, за довідкою-розрахунком державного виконавця Басаргіної-Глушко О.В., який досліджений судом за матеріалами виконавчого провадження, заборгованість по сплаті аліментів станом на 20.02.2018 становила 11 891 грн. 64 коп., що і стало підставою для винесення державним виконавцем 05.03.2018 постанови про накладення арешту на майно боржника. Тобто, державним виконавцем була винесена постанова про арешт майна боржника для забезпечення реального виконання рішення суду, яке не виконувалось з часу набрання законної сили судовим рішенням.

Відповідно до статті 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно з частиною п`ятою статті 13 вказаного Закону, постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Частинами четвертою, п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності- суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до зазначеної норми підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника. За змістом цієї норми права таке забезпечення виконання рішення, яким передбачено стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів, має бути реальним, а не декларативним.

Виходячи з принципу та презумпції обов`язковості для виконання судових рішень, що набрали законної сили (частина перша статті 18 ЦПК України), саме на боржнику лежить тягар доведеності того, що виконання рішення зі сплати аліментів забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.

За результатами розгляду справи, суд вважає, що боржником не надано доказів наявності в нього щомісячного доходу, грошових коштів, іншого майна, достатніх для виконання рішення суду про сплату аліментів, а тому порушень державним виконавцем вимог закону щодо накладення арешту на майна, зокрема і нерухоме та відмову у його знятті, не встановлено.

Отже, на думку суду, виконавець за правилами статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» позбавлений повноважень зняти арешт, накладений постановою від 05 березня 2018 року, оскільки скаржником не наведено та не доведено належними та допустимими доказами підстав для такого рішення, визначених у вичерпному переліку частини четвертої статті 59 вказаного Закону.

За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши відсутність у боржника іншого майна та/або способу забезпечення виконання рішення суду про стягнення періодичних платежів, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги. На думку суду, вважати, що має місце з боку державного виконавця бездіяльність - підстав немає, як і не можливо, з огляду на норми Закону «Про виконавче провадження», зобов`язувати його знімати арешт майна.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду виловленою у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 336/61690/17 (провадження № 61-29992св18), від 22 квітня 2021 року у справі №742/819/20 (провадження № 61-565св21), від 28 квітня 2021 року у справі №577/4889/19(провадження № 61-5670св20).

Доводи скарги про те, що накладений на майно арешт, за відсутності заборгованості за рішенням суду про стягнення аліментів, позбавляє боржника права користування майном є безпідставними. Сама по собі сплата за певний період скаржником аліментів після того, як він допустив наявність заборгованості, не свідчить про те, що виконання рішення є забезпеченим в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника у розумінні пункту 7 частини четвертої статті 59 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження».

З огляду на викладене, у задоволенні скарги суд відмовляє.

Керуючись ст. 259, 260, 451 ЦПК України, на підставі ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», суд

УХВАЛИВ:

Адвокату Дашку Максиму Володимировичу в інтересах ОСОБА_1 відмовити в задоволенні скарги на дії державного виконавця Крюківського відділу Державної виконавчої служби у м. Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення.

СуддяС. М. Клименко