Ухвала суду № 10567429, 15.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2010 р. К-11272/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Конюшко К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашко О.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуЖовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

на постановуГосподарського суду Донецької області

від29.01.2007 р.

та ухвалуДонецького апеляційного господарського суду

від11.04.2007 р.

у справі№26/406

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольська енергетична компанія»

доЖовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

таГоловного управління Державного казначейства України в Донецькій області

простягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маріупольська енергетична компанія»(надалі позивач, ТОВ «Маріупольська енергетична компанія») звернулося з адміністративним позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя (надалі відповідач, Жовтнева МДПІ м. Маріуполя) про стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Постановою Господарського суду Донецької області від 29.01.2007 р. (суддя Г.К.Наумова) у справі №26/406, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 11.04.2007 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя Н.Л.Величко, судді: І.В.Алєєва, А.М.Мясищев), позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 17.447,00 грн. (по деклараціям за грудень 2005 року у сумі 4.291,00 грн., за січень 2006 року у сумі 3.489,00 грн., за березень 2006 року у сумі 9.667,00 грн.). Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 174,47 грн..

Висновок судів попередніх інстанцій про протиправність відмови податкового органу надати висновок про бюджетне відшкодування заявлених позивачем сум податку на додану вартість мотивований відсутністю правового звязку між правом позивача на включення сплаченої у звязку з придбанням товару суми податку на додану вартість до податкового кредиту і відповідно правом на бюджетне відшкодування такого податку та виконанням обовязку щодо перерахування до бюджету суми вказаного податку його постачальниками в ланцюгу поставок товару.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав порушення норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заперечень на касаційну скаргу податкового органу від позивача не надійшло.

Відповідно до ч.1 та. ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено ряд позапланових документальних перевірок позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявлених позивачем за грудень 2005 року, січень та березень 2006 року.

За результатами зазначених перевірок було складено відповідні довідки №368/23-711-4/24654953 від 09.03.2006 р., №576/23-711-1/24654953 від 11.04.2006 р., №929/23-711-2/24654959 від 20.06.2006 р., висновками яких підтверджено заявлені позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість за грудень 2005 року, січень та березень 2006 року на загальну суму 17.447,00 грн..

В той же час, податковим органом було відмовлено позивачу у наданні висновку на відшкодування позивачу зазначеної суми податку на додану вартість у звязку з встановленням податковим органом факту несплати до Державного бюджету України суми вказаного податку постачальниками (контрагентами) позивача в ланцюгу поставок товару та у звязку із ліквідацією одного з постачальників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Нормами п.1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (надалі Закон України №168/97-ВР) визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (зокрема у випадках, вказаних у п.п.7.7.2 п.7.7 ст. Закону України №168/97-ВР бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг)).

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу у наданні висновку на бюджетне відшкодування суми податку на додану вартість, стало встановлення податковим органом факту непідтвердження надходження до бюджету зазначеного податку, сплаченого позивачем в ціні придбаного у контрагентів товару, в ланцюгу поставок товару.

У той же час, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у відображених в акті перевірки контрагентів товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Крім того, правомірність розрахунку позивачем сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, що підлягають бюджетному відшкодуванню, підтверджено відповідними довідками податкового органу, долученими до матеріалів справи.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, які слугували фактичною підставою для відмови позивачу у наданні висновку на бюджетне відшкодування суми податку на додану вартість, знаходяться поза межами вимог пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Між тим, надані позивачем документи давали судам попередніх інстанцій підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товару своїм контрагентам, які видавали йому податкові накладні, маючи статус платників податку на додану вартість, а тому їх оцінка судовими інстанціями відповідає правильному застосуванню пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя на постанову Господарського суду Донецької області від 29.01.2007 р. та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 11.04.2007 р. у справі №26/406 залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Донецької області від 29.01.2007 р. та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 11.04.2007 р. у справі №26/406 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Конюшко К.В. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Степашко О.І.