Ухвала суду № 10567421, 24.06.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" червня 2010 р. К-30909/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Конюшко К.В.

Костенко М.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

при секретарі Коротковій О.В.,

за участю представників сторін

позивача:Дмитренка О.Ю.

відповідача:Сиротіної О.Б.

Бруснік Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуВідкритого акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»

на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду

від08.07.2009 р.

у справі№А23/493(17/200(36/10)

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»

доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»(надалі позивач, ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат») звернулося з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області (надалі відповідач, СДПІ по РПГМК у м. Кривому Розі Дніпропетровської області) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2007 р. (суддя І.Ю.Добродняк) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 17.09.2004 р. №0001302330/0 та №0001292330/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що чинне законодавство визначає датою виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту дату здійснення першої з подій: або дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дату виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та не ставить у залежність право платника податку на формування податкового кредиту від фактичного одержання товару чи переходу права власності на нього. Тому віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми коштів, сплаченої у якості передплати за договором купівлі-продажу товару, з урахуванням наявності відповідних податкових накладних, визнано правомірним, а факти ненадходження товару на виконання зазначеного договору та невиконання контрагентом позивача договірних зобовязань визнано такими, що не можуть впливати на право позивача по включенню сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2009р. (судова колегія у складі: головуючий суддя М.В.Мірошниченко, судді: Н.П.Баранник, О.В.Юхименко), у даній справі, рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено, що аргументовано відсутністю у позивача права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку, сплаченого у ціні товару (передплати), який по факту не було отримано. Крім того, судом апеляційної інстанції зроблено посилання на фактичну несплату контрагентом позивача податку на додану вартість до Державного бюджету України. Постановляючи спірне рішення, апеляційний суд виходив з того, що позивачем було укладено з контрагентом договір без наміру створити юридичні наслідки та з метою безпідставного отримання коштів з Державного бюджету України шляхом відшкодування податку на додану вартість, з огляду на що донарахування позивачу податкових зобовязань визнано правомірним.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав порушення норм матеріального права просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини справи. Представниками податкового органу було проведено позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за 2003 рік, якою встановлено порушення позивачем пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (надалі Закон України №168/97-ВР), а саме: у період з вересня по грудень 2003 року останнім до складу податкового кредиту віднесено суму податку на додану вартість у розмірі 25.416.666,67 грн., яку було сплачено при перерахуванні авансових платежів його контрагенту АТЗТ «Футбольний клуб «Дніпро-96», до складу податкового кредиту без фактичного отримання товарно-матеріальних цінностей.

За результатами зазначеної перевірки 17.09.2004 р. було складено акт №67/23-116/00191000, на підставі якого прийнято 17.09.2004 р. податкове повідомлення-рішення №0001302330/0, яким донараховано податку на додану вартість 16.943.783,95 грн. (11.295.855,97 грн. основного платежу та 5.647.927,98 грн. штрафних (фінансових) санкцій) та №0001292330/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування за листопад та грудень 2003 року відповідно на 11.537.477,37 грн. та 2.583.333,33 грн..

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх судових інстанцій було встановлено та сторонами не заперечується, що позивачем 29.09.2003 р. було укладено договір поставки товару №564д з АТЗТ «Футбольний клуб «Дніпро-96», відповідно до умов якого позивачем було здійснено передплату у розмірі 152.500.000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 25.416.666,67 грн.).

По факту здійсненої позивачем передплати АТЗТ «Футбольний клуб «Дніпро-96»було виписано йому податкові накладні (№1905 від 30.09.2003 р., №2257 від 27.11.2003 р., №2258 від 28.11.2003 р., №2414 від 29.12.2003 р.), на підставі яких останнім було віднесено відповідні суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість та зменшення суми бюджетного відшкодування стало здійснене, на думку податкового органу, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, підприємством порушення, а саме неправомірне віднесення суми податку на додану вартість, яку було сплачено при перерахуванні авансових платежів контрагенту, до складу податкового кредиту, без фактичного отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Нормами пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Положеннями пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця. Таким моментом відповідно до пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 зазначеного закону є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Правовий аналіз зазначених норм дає підстави погодитись з висновками суду першої інстанції, що законодавцем чітко визначено дату виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту, якою за обставин, що склалися у даній справі є дата списання коштів з банківського рахунку позивача в оплату товарів.

При цьому, судом першої інстанції правильно враховано, що відповідно до п.4.5 ст.4 Закону України №168/97-ВР у разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації за продаж товарів (робіт, послуг), включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари продавцю, а також у звязку з визнанням боргу покупця безнадійним у порядку, визначеному законодавством України, податок, нарахований у звязку з таким продажем, перераховується відповідно до змін бази оподаткування. При цьому продавець зменшує суму податкового зобовязання на суму надмірно нарахованого податку, а покупець відповідно збільшує суму податкового зобовязання на таку ж суму в період, протягом якого була зменшена сума компенсацій продавцю.

Як встановлено судовими інстанціями, на день проведення податковим органом перевірки товар позивачу поставлений не був. У той же час, поза межами перевіряємого податкового періоду, між позивачем та його контрагентом було укладено угоду про погашення взаємної заборгованості шляхом зарахування взаємних зустрічних вимог. Крім того, поза межами перевіряємого податкового періоду АТЗТ «Футбольний клуб «Дніпро-96»були повернуті здійснені позивачем авансові платежі по договору №564д.

Внаслідок припинення позивачем взаємних вимог з АТЗТ «Футбольний клуб «Дніпро-96»та повернення останнім здійсненої позивачем передплати за товар, підприємством на виконання вимог п.4.5 ст.4 Закону України №168/97-ВР було здійснено коригування податкового кредиту шляхом його зменшення на відповідні суми.

З огляду на те, що чинне законодавство не виключає права платника на формування податкового кредиту при здійсненні авансового платежу на виконання умов договору, товарно-матеріальні цінності по якому отримані не були, а податкові зобовязання в подальшому були скориговані у сторону зменшення податкових вигод, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо необґрунтованості прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень.

Оскільки донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем правомірно визнано судом першої інстанції необґрунтованим, відповідно скасування податкового повідомлення-рішення №0001302330/0 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000 р., також здійснено правильно.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним приписам процесуального права, відповідач не довів правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Оскільки постанова суду першої інстанції була скасована помилково, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ст.226 КАС України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з наведених вище підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2009 р. у справі №А23/493(17/200(36/10) задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2009 р. у справі №А23/493(17/200(36/10) скасувати.

Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2007 р. у справі №А23/493(17/200(36/10) залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Конюшко К.В. Костенко М.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.