Постанова № 10566843, 15.07.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 липня 2010 року 13:52 № 2а-7463/10/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Каракашьяна С.К. при секретарі судового засідання Латишевій Л.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю представників сторін:

від позивача: Оліної О.М., представника

від відповідача: Мельник Р.В., представника

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено ступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг» з позовом про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення №0000852310/0 від 28.04.2010р.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що зазначені рішення винесені на підставі помилкових висновків акту перевірки про відсутність у позивача права на віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого контрагентам, до податкового кредиту.

При цьому, позивач посилається на те, що податковий кредит позивача підтверджений податковими накладними, виписаними платниками ПДВ. Також відповідач стверджує про те, що всі податкові накладні відповідають нормативно встановленим вимогам.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що проведеною перевіркою було встановлено порушення позивачем підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема, укладення угод, які були кваліфіковані відповідачем, як нікчемні. Також відповідач стверджує, що витрати на транспортування працівників не є витратами, повязаними з господарською діяльністю.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва з 01.01.2007р. по 31.12.2009 року було проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг»(далі позивач) з питань дотриманням вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2007 року по 31.12.2009 року, за результатами якої складено Акт про результати перевірки №56/23-50/30348157 від 08.04.2010 року (далі акт перевірки).

На підставі даного Акту, ДПІ у Святошинському р-ні м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000852310/0 від 28.04.2010 року, яким позивачу було визначено податкові зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 607011грн., з яких 404674грн. основного платежу та 202337грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Прийняття даного повідомлення - рішення мотивовано висновками акту перевірки про порушення позивачем підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Зокрема, в ході перевірки було встановлено, що ТОВ «Укрспецторг»до складу податкового кредиту віднесено суми податкового кредиту, згідно з податковими накладеними, виписаними ТОВ «Катко». Актом перевірки встановлено, що ТОВ «Укрспецторг»придбавало у ТОВ «Катко»товарно-матеріальні цінності, позивач здійснив оплату шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Катко». В ході перевірки встановлено, що Васильківським МВ ГУ МВС України в Київській області, в ході проведення оперативно-розшукових заходів стосовно фінансово-господарської діяльності ТОВ «Катко»встановлено, що вказаний директор ОСОБА_3 до створення та діяльності підприємства ТОВ «Катко»відношення не має, за юридичною адресою підприємство не знаходиться. Акт перевірки містить посилання на те, що відповідно до постанови Васильківського міськрайонного суду Київської обл.. від 12.06.2008р. по справі № 2а-532/2008, визнано недійсними з 13 квітня 2007р., з дати державної реєстрації, установчі документи ТОВ «Катко», свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, з моменту його складання, визнано недійсними первинні документи з реквізитами ТОВ «Катко»(акти прийому-передачі виконаних робіт, рахунки фактури, акти прийому - передачі векселів).

Також актом перевірки встановлено, що ТОВ «Укрспецторг»укладено договір поставки з ПП «Лімет», за умовами якого ТОВ «Укрспецторг»придбавало у ПП «Лімет»товарно-матеріальні цінності та здійснило оплату шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ПП «Лімет». Службовою запискою № 449/23-524 від 18.03.2010 року до ГВПМ ДПІ у Святошинському р-ні м. Києва передано перелік контрагентів постачальників ТОВ «Укрспецторг», у відповідь отримано службову записку № 1841/вн/26/08/51 від 07.04.2010 року з поясненнями засновника та директора ПП «Лімет»гр. ОСОБА_4, згідно з якими вказана особа пояснила, що до створення та ведення фінансово-господарсьокої діяльності ПП «Лімет»відношення не має.

На підставі викладеного, актом перевірки сформульовано висновок, що податкові накладні, виписані ТОВ «Катко»не можуть бути підставою для віднесення сум податку. сплаченого вказаному підприємству, до податкового кредиту.

Щодо сум податку на додану вартість, сплачених приватному підприємству «Лімет», то відповідач дійшов висновку, що «операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів». На підставі викладеного, відповідач визначив, що позивачем у періоді січень 2008 року - серпень 2008 року неправомірно включено до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 260 831,00 грн.

Судом встановлено, що між позивачем та вказаними підприємствами було укладено угоди шляхом замовлення продукції, прийняття за накладними та оплати замовленого. Всі накладні, за якими здійснювалося постачання продукції залучено до матеріалів справи.

Вищезазначені угоди кваліфіковані позивачем як нікчемні правочини, на підставі чого відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для віднесення сплачених за ними позивачем сум, до складу валових витрат.

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначених договорів поставки з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобовязаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім повязаних з його недійсністю.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобовязань, винесення вироків посадовим особам підприємств, порушенням кримінальних справ за фактом ухиляння від сплати податків та зборів, або будь які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Судом встановлено, що за вищезазначеними договорами позивачем було придбано продукцію, яку згодом було використано у господарській діяльності, зокрема, реалізовано контрагентам в межах здійснення основної господарської діяльності торгівлі.

Дана продукція (обладнання, інструменти, засоби захисту), придбана позивачем, не є обмеженою в цивільному обороті, отриманою внаслідок вчинення злочину, сама по собі операція з купівлі продажу також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Матеріали справи містять докази отримання та продажу позивачем продукції, товарність даної угоди відповідачем не заперечувалася.

З огляду на витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців судом вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю «Катко»було припинено у звязку з визнанням банкрутом 02.04.2010р., тобто та час укладення та виконання угод купівлі продажу вказане підприємство мало статус юридичної особи.

Також з матеріалів справи вбачається, що постанову Васильківського міськрайонного суду Київської обл.. від 12.06.2008р. по справі № 2а-532/2008 скасовано у відповідності до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2009р.

Судом також встановлено, що приватне підприємство «Лімет»зареєстровано в якості юридичної особи станом на дату розгляду справи, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, наданий відповідачем.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Ухвалою про відкриття провадження у справі у відповідача витребовувалися : копії звітності, наданої ТОВ "Катко" та ПП "Лімет" протягом 2007- 2009р.; відомості відносно виключення вказаних підприємств з Реєстру юридичних осіб та Реєстру платників ПДВ та докази на підтвердження викладеного; нормативне обгрунтування та пояснення осіб, що проводили перевірку в частині донарахування ПДВ в сумі 260831грн. з зазначенням підстав такого донарахування та податкових накладних.

Відповідачем вказаних вимог суду виконано не було.

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентами, відповідачем в акті перевірки та відзиві на позов не зазначено жодних посилань щодо анулювання свідоцтв платника ПДВ контрагентів позивача або несплати ТОВ "Катко" та ПП "Лімет" податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

Також актом перевірки було встановлено, що позивачем безпідставно було сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, які містять букву перед порядковим номером.

Так, зокрема відповідач вважав неправомірним віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, за податковими накладними, виписаними ТОВ «Роберт Бош ЛТД», ПП «Сандра»та ЗАТ «Телесистеми України». При цьому, відповідач послався на приписи Наказу ДПА України №165 від 30.05.1997р., згідно з якими, порядковий номер податкової накладної має містити тільки цифрові визначення.

Матеріали справи містять всі податкові накладні, зазначені в акті перевірки.

Відповідно до підпункту 7.2.1. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як вбачається з матеріалів справи, податкові накладні, виписані позивачу ТОВ «Роберт Бош ЛТД», ПП «Сандра»та ЗАТ «Телесистеми України»містять всі необхідні реквізити. Приписами Закону України «Про податок на додану вартість»жодних вимог щодо порядку нумерації податкових накладних не встановлено, прав на затвердження таких реквізитів, як і форми податкової накладної взагалі, іншим субєктам владних повноважень не делеговано.

Приписами пункту 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 визначено, що порядковий номер податкової накладної відповідає порядковому номеру реєстру отриманих та виданих податкових накладних. При складанні податкової накладної філією чи структурним підрозділом платника податку порядковий номер податкової накладної встановлюється з урахуванням присвоєного коду (номера, шифру) і визначається числовим значенням через дріб. У чисельнику номера податкової накладної проставляється порядковий номер, а в знаменнику - код (номер, шифр).

Судом вбачається, що зазначеними приписами не встановлено заборони щодо визначення номеру не тільки за допомогою цифр, зокрема, заборони наявності будь яких інших визначень перед номером.

Відсутність законодавчо встановленої заборони, з урахуванням приписів ч.2 статті 19 Конституції України, дозволяє визначати номер податкової накладної будь яким чином.

Крім того, ні нормами Закону України «Про податок на додану вартість», ні нормами Порядку заповнення податкової накладної не встановлено недійсності податкової накладної у звязку з невірним визначенням обовязкових реквізитів. Саме по собі визначення реквізитів в якості обовязкових вказує тільки на його обовязкову наявність, і не може розглядатися як підстава для невизнання податкової накладної.

Виходячи із приписів пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" тільки відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецторг" задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва від 28.04.2010р. №0000852310/0.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя С.К. Каракашьян