Ухвала суду № 105612205, 08.08.2022, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/4408/17

провадження 6/201/8/2022

УХВАЛА

08 серпня 2022 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

за участі секретаря Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро заяву Державної судової адміністрації України про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області і Державної казначейської служби України, третя особа уповноважений Верховної Ради України з прав людини про стягнення моральної шкоди і витрат, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська 26 серпня 2021 року надійшла заява Державної судової адміністрації України про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області і Державної казначейської служби України, третя особа уповноважений Верховної Ради України з прав людини про стягнення моральної шкоди і витрат, зобов`язання вчинити певні дії.

У зв`язку із перебуванням справи у Верховному Суді Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська був позбавлений можливості розглянути заяву Державної судової адміністрації України про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання.

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська справі повернулася 02 серпня 2022 року та її було передано судді Антонюку О.А. для вирішення даного питання.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили. В своїй заяві заявник просив дане питання розглянути за його відсутності. На підставі ч. 3 ст. 442 ЦПК України суд вважає можливим розглядати дане питання за їх відсутності.

За таких обставин, на підставі ч. 2 ст. 247, ч. 3 ст. 442 ЦПКУ України суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 ст. 433 ЦПК України визначено, що у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Згідно ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання.

Згідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час спірних правовідносин) виконавчі документи, видані на підставі судових рішень, можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його винесення.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Перевіривши матеріали справи, заяви та оцінивши обставини справи, а також надані та добуті докази, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Дійсно судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30.03.2018 року стягнуто на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму 5 000 000 грн. та 74 850, 00 грн. на повернення витрат за рахунок коштів державного бюджету. Стягнуто з Прокуратури Одеської області на користь держави судовий збір в розмірі 1 344,00грн.

20 січня 2021 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задоволено частково. Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

19 травня 2021 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2017 року скасувано. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області і Державної казначейської служби України, третя особа: уповноважений Верховної Ради України з прав людини про стягнення моральної шкоди і витрат, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Стягнуто з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму 5 000 000,00 грн та 49 000,00 грн на повернення судових витрат за рахунок коштів Державного бюджету України. Стягнути зПрокуратури Одеськоїобласті накористь держависудовий збіру розмірі16800,00грн. та 29 червня 2022 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2021 року в частині розміру та порядку відшкодування моральної шкоди, стягнутої на користь ОСОБА_1 , змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Резолютивну частину постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2021 року викласти у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 98,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу». Компенсувати Одеській обласній прокуратурі за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, витрати зі сплати судового збору у розмірі 31 896,00 грн..

Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що заявник в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Статтею 82 ЦПК України передбачено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно дост.89ЦПК Українисуд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що вказане вище рішення суду (рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2017 року) у встановленому законом порядку набрало законної сили та судом у встановленому законом порядку було направлено на виконання виконавчий лист про стягнення коштів на рахунок держави.

Також встановлено, що 29 червня 2022 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2021 року в частині розміру та порядку відшкодування моральної шкоди, стягнутої на користь ОСОБА_1 , змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Резолютивну частину постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2021 року викласти у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 98,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу». Компенсувати Одеській обласній прокуратурі за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, витрати зі сплати судового збору у розмірі 31 896,00 грн..

Отже, стягнення на користь держави з прокуратури в даному рішенні відсутнє, а тому не має потреби для поновлення строку для пред`явлення даного виконавчого листа. Наявна компенсація Одеській обласній прокуратурі за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, витрати зі сплати судового збору у розмірі 31 896,00 грн..

Крім того слід зазначити, що заявник звернувся до суду з заявою про видачу дублікату виконавчого документу після закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчих документів до виконання, що підтверджується матеріалами справи та самою заявою в якій він просить поновити вказаний строк.

Судом встановлено, що у заяві не зазначено обставини які свідчать про поважність пропуску вказаного строку з поважних причин, оскільки у заяві останній про це не зазначає та на підтвердження не надано жодного доказу, що цей строк дійсно було пропущено саме з поважних причин і є передбачені законом підстави для його поновлення.

Слід звернути увагу, що підставою для поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання є поважність причин пропуску такого строку, а перелік причин, які слід вважати поважними, законодавцем не зазначено, тому суд відповідно до ст. 89 ЦПК України дає оцінку поважності причин за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі та заяві доказів.

Проте в цій заяві не зазначено об`єктивних причин та обставин та не було надано відповідних доказів на підтвердження зазначеного та, що вказаний строк було пропущено саме з поважних причин та є передбачені законом підстави для його поновлення.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що причини з яких було пропущено строк для пред`явлення виконавчого документу до виконання по цій справі не є поважними, а тому заява не обґрунтована та така, що не підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги наполягання заявника по справі на задоволенні зазначеної заяви, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не ґрунтуються на фактичних даних та об`єктивно нічим не підтверджені.

За таких обставин суд приходить до висновку про необґрунтованість вказаної заяви, оскільки вона не підтверджена, безпідставна і не ґрунтується на вимогах закону, передбачених законом підстав для її задоволення немає, а тому вважає за необхідне відмовити у її задоволенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 4, 12,13, 76,77, 81, 84, 89, 258, 259, 260, 261, 353, 443, п. 17.4 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження», суд

УХВАЛИВ:

У задоволені заяви Державної судової адміністрації України про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області і Державної казначейської служби України, третя особа уповноважений Верховної Ради України з прав людини про стягнення моральної шкоди і витрат, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Ухвала набрала законної сили 08 серпня 2022 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя О.А. Антонюк