Рішення № 105602911, 01.08.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/4843/22

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

27 травня 2022 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради (надалі також відповідач) про визнання протиправними дій Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради щодо відмови у продовженні терміну дії посвідчення ОСОБА_1 з інвалідністю внаслідок війни, про що зазначено в листі від 07.12.2021 №13-8217 та зобов`язання Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та повернути відповідне посвідчення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у продовженні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та у видачі відповідного посвідчення на підставі поданих ОСОБА_1 документів, оскільки відповідно до постанови військово-лікарської комісії УМВС України в Полтавській області від 10.10.2011 позивач має захворювання з виконанням обов`язків військової служби. Пояснює, що у 2012 році позивачу було встановлено третю групу інвалідності, пов`язану із виконанням обов`язків військової служби та видано посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Вказує, що подальші зміни в законодавстві України не можуть мати зворотну дію та не можуть бути підставою для позбавлення відповідного статусу. Аналізуючи норми Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України", Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України", доходить висновку, що службові обов`язки та обов`язки військовослужбовця є синонімічними поняттями. Вказує, що з огляду проходження позивачем військової служби у військовому формуванні, яке входило до складу органів МВС України, та отримання під час виконання службових обов`язків захворювання, наявні підстави для продовження позивачу терміну дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 червня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази та встановлено строк для їх надання до суду.

20 червня 2022 року до суду надійшов відзив Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради на позовну заяву, який зареєстрований канцелярією суду 21 червня 2022 року за вх. №28611/22 /а.с. 29-34/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що підставою для встановлення статусу та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону України №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є довідка медико-соціальної експертної комісії, яка підтверджує причину настання інвалідності, а саме, виконання службових обов`язків. ОСОБА_1 проходив службу у внутрішніх військах МВС України та у довідці до акту огляду МСЕК серії 12 АА від 02.11.2021 позивача зазначено, що захворювання, ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби. Відповідач вважає, що встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни військовослужбовцям, які стали особами з інвалідністю при виконанні службових обов`язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії, суперечитиме нормам статті 4 Закону №3551-XI. Вважає, що "захворювання під час виконання службових обов`язків" та "захворювання, пов`язане з проходженням військової служби" є відмінними підставами для встановлення відповідної групи інвалідності та не підлягають ототожненню між собою, тому, на думку відповідача, у позивача відсутні підстави для продовження терміну дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

13 липня 2022 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив /а.с. 54-58/, у якій зазначено, що системним аналізом норм Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України", Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" можна дійти висновку, що службові обов`язки та обов`язки військовослужбовця є синонімічними поняттями та наявні підстави для продовження позивачу терміну дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону.

21 липня 2022 року до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив /а.с. 61-64/, у яких вказано, що визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до "інвалідів війни" є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Робить висновок про відсутність правових підстав для продовження позивачу терміну дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу у військовій частині НОМЕР_3 з 02.11.1998 по 02.11.2011, що підтверджується військовим квитком ОСОБА_1 та трудовою книжкою позивача ОСОБА_1 , копії яких наявні у матеріалах справи /а.с. 43, 44/.

За результатами розслідування професійного захворювання, що виявлене в серпні 2010 року у начальника варти стрілецької роти з КЕОП військової частини НОМЕР_3 ВВ МВС України прапорщика ОСОБА_1 , комісією, призначеною наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 23.09.2011 №441, складено акт від 26.09.2011 форми Н-5* розслідування професійного захворювання, що виявлене в серпні 2010 року, за висновками якого професійне захворювання сталося в період проходження служби при виконанні службових обов`язків. У цьому акті зазначено причини нещасного випадку: контакт з асоціальними та іншими особами хворими на туберкульоз легенів /а.с. 47-48/.

Також складено акт №3 про професійне захворювання ОСОБА_1 форми Н-1*, що затверджений 27.09.2011, у якому зафіксовано медичний висновок про діагноз ушкодження здоров`я потерпілого та висновок: професійне захворювання сталося в період проходження служби при виконанні службових обов`язків /а.с. 49-50/.

У постанові військово-лікарської комісії ГУ МВС України в Полтавській області від 10.10.2011 №15/ВЛК зазначено, що ЗАХВОРЮВАННЯ військовослужбовця ОСОБА_1 , 1978 року народження, прапорщика військової частини НОМЕР_3 ВВ УМВС України..., ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби /а.с. 5, 45/.

У запереченнях відповідача зазначено, що згідно з матеріалами справи відомо, що позивачу встановлено III групу інвалідності з 2012 року, причина інвалідності: травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків, що настала під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_3 ВВ МВС України /а.с. 62-63/.

Управлінням соціального захисту населення Подільської районної державної адміністрації було встановлено ОСОБА_1 статус "Інвалід війни" та 23.10.2018 видано посвідчення Серії НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Вказане посвідчення містить відомості про те, що воно дійсне до 08.11.2021 /а.с. 4/.

Довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії Серії 12 ААВ №105797 підтверджено, що ОСОБА_1 повторно встановлено третю групу інвалідності з 02.11.2021 безстроково - захворювання, пов`язано з виконанням обов`язків військової служби /а.с. 6-7, 46/.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 08.11.2021 /а.с. 41/, у якій просив видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи /а.с. 41/.

Листом Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 07.12.2021 №13-8217 позивача повідомлено про відсутність підстав для продовження терміну дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту" /а.с. 8-9, 53/.

В обґрунтування вказаної відмови зазначено, що за інформацією Управління соціального захисту населення Полтавської районної державної адміністрації статус особи з інвалідністю внаслідок війни позивачу було встановлено відповідно до пункту 2 статті 7 Закону та видано посвідчення. Відповідно до пункту 2 статті 7 Закону до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами. Підставою для встановлення статусу та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до зазначеної норми Закону є довідка медико-соціальної експертної комісії, яка підтверджує причину настання інвалідності, а саме виконання службових обов`язків. Пунктом 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, визначено, що посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" - видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. У поданій ОСОБА_1 довідці МСЕК серії 12 ААВ № 105797 з терміном дії - безтерміново визначено причину інвалідності, а саме захворювання, пов`язано з виконанням обов`язків військової служби, що не відповідає вимогам пункту 2 частини 2 статті 7 Закону. Відповідно до пункту 21.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402, приймається постанова ВЛК у формулюванні: "Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби" - якщо поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов`язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії. Зазначено, що відповідно до пункту 1 статті 7 Закону до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захист Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураження ядерними матеріалами.

Позивач не погодився з діями Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради щодо відмови у продовженні йому терміну дії посвідчення з інвалідністю внаслідок війни та звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (надалі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Частиною 1 статті 2 Закону № 3551-XII передбачено, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.

Статтею 4 Закону № 3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Перелік осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни наведено у статті 7 Закону №3551-XII.

Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю, зокрема, з числа: осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Таким чином, підставами для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є, зокрема, факти отримання особою інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, у тому числі, особами начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ та інших військових формувань.

Статтею 1 Закону України " Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" визначено, що внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України (далі - внутрішні війська) входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об`єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.

За приписами частини 1 статті 7 цього Закону внутрішні війська складаються із з`єднань, військових частин і підрозділів по охороні важливих державних об`єктів, зокрема атомних електростанцій, по супроводженню спеціальних вантажів і конвоюванню заарештованих і засуджених, із військових частин спеціального призначення та спеціальних моторизованих військових частин міліції, підрозділів зв`язку, військових установ, навчальних закладів та учбових частин.

Згідно з положеннями статті 8 цього Закону особовий склад внутрішніх військ складається із військовослужбовців та осіб, які не атестовані і працюють за трудовим договором.

Внутрішні війська надалі до повного переходу до комплектування на контрактній основі комплектуються як за контрактом, так і в порядку призову. Контракт укладається строком на 3 роки і може бути продовжений на такий же строк.

Військовослужбовці внутрішніх військ приймають Військову присягу, мають єдині для Збройних Сил України військові звання і знаки розрізнення. Формений одяг військовослужбовців внутрішніх військ затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства внутрішніх справ України.

Строк служби у внутрішніх військах за призовом не може перевищувати строків служби у Збройних Силах України.

Проходження служби у зазначених військах здійснюється відповідно до Положення про проходження військової служби, що затверджується Кабінетом Міністрів України, і військових статутів.

Відповідно до пункту 1 Положення про військові частини спеціального призначення військ внутрішньої та конвойної охорони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1995 р. N 137 (у редакції чинній на дату складення актів) військові частини спеціального призначення військ внутрішньої та конвойної охорони (далі - частини спеціального призначення) створюються для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, оперативного реагування на дії злочинних угруповань і виконання інших передбачених чинним законодавством завдань, пов`язаних з підвищеним ризиком для життя та здоров`я військовослужбовців, що вимагають від особового складу високого рівня професійної підготовки.

За приписами пункту 3 цього Положення частини спеціального призначення відповідно до покладених на них завдань: беруть участь у спеціальних операціях знешкодження озброєних злочинців, припиненні діяльності не передбачених законодавством озброєних воєнізованих формувань чи груп; надають органам внутрішніх справ допомогу в охороні громадського порядку, припиненні масових безпорядків, що супроводжуються насильством із застосуванням зброї, у населених пунктах, а також в установах виконання покарань; беруть участь у спеціальних заходах щодо виявлення, блокування і затримання озброєних осіб, які захопили заложників, особливо важливі державні об`єкти та адміністративні споруди; одержують, вивчають і аналізують інформацію про різні прояви терористичної та озброєної організованої злочинної діяльності з метою використання її для виконання покладених на ці частини завдань; взаємодіють із спеціальними підрозділами органів внутрішніх справ по боротьбі з організованою злочинністю, а у разі потреби - з відповідними підрозділами СБУ, іншими правоохоронними органами, заінтересованими міністерствами, відомствами, та місцевими органами влади і самоврядування; беруть участь у забезпеченні безпеки вищих посадових осіб України, громадян та громадського порядку в районах дій режиму надзвичайного стану; беруть участь у забезпеченні громадського порядку та взаємодіють з підрозділами Цивільної оборони під час ліквідації наслідків техногенно-екологічних аварій (катастроф), у тому числі пов`язаних з радіоактивними випромінюваннями і хімічними небезпечними речовинами.

Статтею 13 Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" встановлено, що Держава забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям внутрішніх військ і членам їх сімей відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ( 2011-12 ), Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" ( 3781-12 ) та Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ( 2262-12 ).

Військовослужбовці внутрішніх військ, які беруть участь в охороні об`єктів, мають право на одержання трудових та соціально-побутових пільг, передбачених для працівників цих об`єктів за особливі умови праці.

На військовослужбовців внутрішніх військ, які беруть участь в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, поширюються гарантії правового і соціального захисту працівників міліції.

Врегулювання питань, пов`язаних з розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України здійснюється Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року № 1346 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 січня 2003 року за № 83/7404 (надалі - Порядок № 1346).

Відповідно до 3.9 Порядку № 1346 Комісія з розслідування визнає, що "нещасний випадок трапився при виконанні службових обов`язків", якщо він трапився в період проходження служби під час: припинення або запобігання злочинам або правопорушенням; вчинення дій із забезпечення особистої безпеки громадян, захисту їх прав і свобод; охорони і забезпечення громадського порядку; несення постової чи патрульної служби; виявлення і розкриття злочинів, розшуку осіб, що їх учинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; участі в ліквідації наслідків аварії, пожежі, катастрофи, стихійного лиха та інших надзвичайних подій; виконання потерпілим трудових (посадових, функціональних) обов`язків за режимом роботи підрозділу, у тому числі у відрядженні; перебування на робочому місці, на території підрозділу або в іншому місці роботи чи служби (далі - робота) з моменту прибуття потерпілого в підрозділ до його відбуття, що фіксується відповідно до правил внутрішнього розпорядку підрозділу, у тому числі протягом робочого та надурочного часу, або, за дорученням керівника, у неробочий час; підготовки до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь праці, засобів захисту, одягу, а також здійснення заходів щодо особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення; проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підрозділу, або іншому транспортному засобі відповідно до укладеного договору; проведення навчання, тренувань, обов`язкових фізичних занять у встановлений час, участі в спортивних змаганнях, професійних та кваліфікаційних конкурсах; використання власного транспорту в інтересах підрозділу з дозволу або за письмовим дорученням керівника підрозділу; провадження дій в інтересах підрозділу, у якому проходить службу (працює) потерпілий; прямування працівника до об`єкта (між об`єктами) обслуговування за затвердженими маршрутами; прямування потерпілого до місця чи з місця відрядження згідно з установленим завданням про відрядження.

За змістом пункту 3.10 Порядку № 1346 комісія з розслідування також визнає, що "нещасний випадок трапився при виконанні службових обов`язків", якщо він стався в період проходження служби внаслідок: безпосереднього впливу правопорушника (злочинця) на працівника (учинення опору, захват заручником, напад на працівника, який перебуває не при виконанні службових обов`язків, з метою помсти за законні дії з припинення правопорушення, затримання або викриття правопорушника в період служби тощо); спроби самогубства працівника під впливом психофізіологічних, небезпечних та шкідливих факторів, пов`язаних з виконанням службових обов`язків; травмування внаслідок нестатутних відносин (у разі відсутності вини потерпілого); раптового погіршення стану здоров`я працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов`язків у разі відсутності умов, зазначених у третьому, четвертому та шостому абзацах пункту 3.11 цього розділу, що визнається пов`язаним з виконанням службових обов`язків за умови, що погіршення стану здоров`я працівника сталося внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих виробничих факторів, що підтверджено медичним висновком, або якщо потерпілий не проходив медичного огляду, передбаченого законодавством, а робота, що виконувалася, протипоказана потерпілому відповідно до медичного висновку про стан його здоров`я. Медичний висновок щодо зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів або щодо протипоказання за станом здоров`я працівника виконувати зазначену роботу видається лікувально-профілактичним закладом за місцем лікування потерпілого на запит керівника підрозділу чи голови комісії з розслідування; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

Нещасний випадок, що стався за обставин, не пов`язаних з виконанням службових обов`язків, зазначених у пунктах 3.9, 3.10 Порядку № 1346 комісія з розслідування має визнавати таким, що трапився в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків (пункт 3.11 Порядку №1346).

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що право на отримання статусу інваліда війни згідно з пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-ХІІ законодавець пов`язує з тим, що інвалідність працівника сталася в період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних, зокрема, з наявністю передбачених Порядком обставин, що призвели до травмування чи захворювання.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом України в постанові від 08 квітня 2014 року у справі №21-45а14 (номер рішення в Єдиному державному реєстру судових рішень 38475027).

Таким чином, якщо особа отримала інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, така особа належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу з 02.11.1998 по 02.11.2011 у військовій частині НОМЕР_3, яка належала до сфери управління Центрального територіального командування ВВ МВС України, та за результатами розслідування професійного захворювання, що виявлене в серпні 2010 року у начальника варти стрілецької роти з КЕОП військової частини НОМЕР_3 ВВ МВС України прапорщика ОСОБА_1 , комісією, призначеною наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 23.09.2011 №441, складено акт від 26.09.2011 форми Н-5* розслідування професійного захворювання, що виявлене в серпні 2010 року, за висновками якого професійне захворювання сталося в період проходження служби при виконанні службових обов`язків. У цьому акті зазначено причини нещасного випадку: контакт з асоціальними та іншими особами хворими на туберкульоз легенів /а.с. 47-48/.

Також складено акт №3 про професійне захворювання ОСОБА_1 форми Н-1*, що затверджений 27.09.2011, у якому зафіксовано медичний висновок про діагноз ушкодження здоров`я потерпілого та висновок: професійне захворювання сталося в період проходження служби при виконанні службових обов`язків /а.с. 49-50/.

У постанові військово-лікарської комісії ГУ МВС України в Полтавській області від 10.10.2011 №15/ВЛК зазначено, що ЗАХВОРЮВАННЯ військовослужбовця ОСОБА_1 , 1978 року народження, прапорщика військової частини НОМЕР_3 ВВ УМВС України..., ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби /а.с. 5, 45/.

У запереченнях відповідача зазначено, що згідно з матеріалами справи відомо, що позивачу встановлено III групу інвалідності з 2012 року, причина інвалідності: травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків, що настала під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_3 ВВ МВС України /а.с. 62-63/.

Управлінням соціального захисту населення Подільської районної державної адміністрації встановлено ОСОБА_1 статус "Інвалід війни" та 23.10.2018 видано посвідчення Серії НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Вказане посвідчення містить відомості про те, що воно дійсне до 08.11.2021 /а.с. 4/.

Довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії Серії 12 ААВ №105797 підтверджено, що ОСОБА_1 повторно встановлено третю групу інвалідності з 02.11.2021 безстроково - захворювання, пов`язано з виконанням обов`язків військової служби /а.с. 6-7, 46/.

Таким чином, ОСОБА_1 повторно встановлено третю групу інвалідності з 02.11.2021 безстроково у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби, яке сталося в період проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_3, яка належала до сфери управління Центрального територіального командування ВВ МВС України.

Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни визначається Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (надалі - Порядок № 302, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 Порядку № 302 передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

Згідно з пунктом 7 Порядку № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 "Питання медико-соціальної експертизи" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, надалі - Постанова № 1317) медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112 (Офіційний вісник України, 2004 р., № 35, ст. 2337), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.

Згідно з пунктом 12 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 р. №1317, причинний зв`язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов`язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).

За приписами пункту 26 цього Положення особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

Причинами інвалідності є: загальне захворювання; інвалідність з дитинства; нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров`я); професійне захворювання; поранення, контузії, каліцтва, захворювання: зокрема, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій; захворювання: отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях.

Тобто, законодавством регламентовано перелік причин інвалідності, які можуть бути зазначені у довідці МСЕК.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни у розумінні пункту 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII належать, зокрема, інваліди з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, причинний зв`язок яких пов`язаний з виконанням службових обов`язків встановлюється на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії.

При цьому, в силу Закону на військовослужбовців внутрішніх військ, які беруть участь в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, поширювалися гарантії правового і соціального захисту працівників міліції.

Саме поняття "службових обов`язків" в Законі № 3551-XII тлумачиться як "обов`язків військової служби", що невід`ємно пов`язані з пораненням, контузією, каліцтвом, захворюванням, одержаних під час захисту Батьківщини та виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), про що йдеться у частині 1 статті 7 Закону № 3551 -XII.

Зважаючи на викладене вище, та враховуючи, що ОСОБА_1 , який проходив дійсну військову службу з 02.11.1998 по 02.11.2011 у військовій частині НОМЕР_3, яка належала до сфери управління Центрального територіального командування ВВ МВС України, та отримав професійне захворювання під час виконання службових обов`язків, що підтверджується відповідними актам від 26.09.2011 форми Н-5* розслідування професійного захворювання, що виявлене в серпні 2010 року та актом №3 про професійне захворювання ОСОБА_1 форми Н-1*, затвердженим 27.09.2011, внаслідок яких позивачу була встановлена інвалідність, наявні підстави, визначені пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII для надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відмова Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради, викладена у листі від 07 грудня 2021 року №13-8217, у продовженні ОСОБА_1 терміну дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, вчинена відповідачем з порушенням вимог пункту 2 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII та без урахування всіх обставин, що мають значення для її вчинення, а тому є протиправною.

Стосовно вимоги про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та повернути відповідне посвідчення, суд зазначає таке.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За приписами частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для отримання позитивної відповіді на порушене у його зверненні питання.

Суд зауважує, що зобов`язання судом відповідача надати позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни з наданням відповідного посвідчення, може мати місце лише у випадку, якщо встановлено відсутність підстав для відмови у наданні такого статусу.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності вказаних підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача надати позивачі статус особи з інвалідністю внаслідок війни з наданням відповідного посвідчення, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у наданні такого статусу, в даному випадку, є необґрунтованим та може призвести до вчинення відповідачем відповідних дій з порушенням закону.

У справі, що розглядається, не встановлювалась наявність/відсутність інших підстав для відмови у наданні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та надання/повернення відповідного посвідчення, окрім тих, що вказані відповідачем у листі від 07.12.2021 №13-8217.

Таким чином, позовна вимога про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та повернути відповідне посвідчення є такою, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Водночас, частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене вище, зважаючи на встановлені судом обставини справи та наведені вище норми права, з метою належного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради, викладену у листі від 07 грудня 2021 року №13-8217, у продовженні ОСОБА_1 терміну дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни та зобов`язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 листопада 2021 року про видачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи та вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн., що підтверджується квитанцією №1478-2482-5628-2817 від 26.05.2022 /а.с. 17/ та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 19/.

Таким чином, при частковому задоволенні позову ОСОБА_1 суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 496,20 грн. (992,40 грн./2).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 134, 139, 229, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради (ідентифікаційний код 03195317, вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, 36040) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради, викладену у листі від 07 грудня 2021 року №13-8217, у продовженні ОСОБА_1 терміну дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 листопада 2021 року про видачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи та вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 496 грн. 20 коп. (чотириста дев`яносто шість гривень двадцять копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Сич