Рішення № 105593169, 14.07.2022, Березанський районний суд Миколаївської області

14.07.2022 Справа №469/1473/18

2/469/61/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2022 року смт.Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.

за участю секретаря судового засідання Потриваєвої М.А.

учасники справи та їхні представники:

прокурор Бережна-Семененко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження (в частині), визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки,-

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Миколаївської області 16 листопада 2018 року звернувся до Березанського районного суду з зазначеним позовом, у якому просив:

-визнати незаконними і скасувати пункти 1, 2 розпорядження Березанської районної державної адміністрації №366 від 25 червня 2011 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0909 га для індивідуального дачного будівництва за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

-визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯЛ № 644997 на право власності на земельну ділянку площею 0,0909 га з кадастровим номером 4820983900:06:000:0196 та витребувати вказану земельну ділянку вартістю 278772,00 грн. від ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації;

У обґрунтування заявлених вимог прокурор посилався на те, що надана у власність відповідачу ОСОБА_1 земельна ділянка знаходиться на землях рекреації, розташована в межах прибережної захисної смуги та пляжної зони узбережжя Чорного моря, а тому на ній відповідно до містобудівної документації та державних будівельних норм і правил заборонено індивідуальне дачне будівництво.

Крім того, відповідно до ст.88 Водного кодексу України, спірна земельна ділянка може перебувати виключно у державній та комунальній власності і надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей; при передачі земельної ділянки у приватну власність перевищено компетенцію районної державної адміністрації щодо розпорядження землями державної власності, що знаходяться за межами населеного пункту у межах прибережної захисної смуги Чорного моря (пляжу) та передаються для потреб, не передбачених ч.3 ст.122 ЗК України.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2018 року позовну заяву повернуто прокурору.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 на ухвалу Березанського районного суду від 22 грудня 2018 року задоволено, ухвалу суду скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

13 березня 2019 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою судді Березанського районного суду Миколаївської області від 13 березня 2019 року заяву прокурора про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на спірну земельну ділянку та заборонено органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, здійснювати реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки; заборонено Управлінню ДАБІ у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об`єктів нерухомості на спірній земельній ділянці та заборонено ОСОБА_1 вчиняти із спірною земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки, укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно цієї земельної ділянки, а також проводити на ній будь-які будівельні роботи.

07 жовтня 2019 року судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

05 жовтня 2021 року ухвалою суду залучено Миколаївську районну державну адміністрацію до участі у справі як правонаступника відповідача Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві; 17 травня 2019 року судом отримана відповідь прокурора на відзив ОСОБА_1 від 19 квітня 2019 року з посиланням на недоведеність викладених у відзиві обставин у зв"язку з ненаданням відповідачем відповідних доказів (а.с.112-113).

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, направив до суду заяву від 07 липня 2020 року про визнання позову та розгляд справи без його участі (а.с.132). У раніше направленому до суду 19 квітня 2019 року відзиві на позов зазначив про незгоду з позовними вимогами, оскільки ніколи не звертався до Березанської РДА із заявою про надання земельної ділянки, довіреності на представлення його інтересів з цього питання нікому не давав, акт на право власності не отримував, про існування акту на право власності дізнався лише після отримання позовної заяви, яким чином на його ім`я була оформлена земельна ділянка для дачного будівництва, йому не відомо (а.с.106).

Представники позивача Миколаївської ОДА та відповідача Миколаївської РДА у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали заяви про розгляд справи без їх участі.

21 липня 2020 року представник відповідача Березанської РДА надав до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду, посилаючись на відсутність у заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 повноважень щодо здійснення представництва регіональної прокуратури у відносинах з органами державної влади, а також недоведення прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави у суді і відсутності органу, який виконує функції держави у спірних правовідносинах, або підтвердження щодо неналежного виконання державним органом в особі Миколаївської ОДА своїх повноважень з захисту інтересів держави, повідомлення державного органу про представництво його інтересів у суді (а.с.147-150).

Оскільки учасники справи повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином та декілька разів не з"явились у судове засідання, і їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд на підставі ст.223 ЦПК України постановив розглянути справу без їх участі.

Встановлені судом обставини з посиланням на докази, що їх підтверджують.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Березанської районної державної адміністрації №366 від 25 червня 2011 року громадянам України, у тому числі ОСОБА_1 , затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для індивідуального дачного будівництва із земель державної власності (піски), які не надані у власність або користування, за межами населеного пункту у межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області по 0,0909 га кожному (а.с.13).

29 червня 2011 року на підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЛ №644997 на земельну ділянку площею 0,0909 га з кадастровим номером 4820983900:06:000:0196 (а.с.32).

Згідно з повідомленням відділу у Березанському районі Головного управління держгеокадастру у Миколаївській області та даних публічної кадастрової карти України, відстань від північної межі ділянки з кадастровим номером 4820983900:06:000:0196 приблизна відстань від південного краю земельної ділянки до урізу води Чорного моря становить 11 метрів, від північного краю - 42 метри (а.с.18-21).

За змістом повідомлення Управління містобудування та архітектури Миколаївської ОДА від 22 серпня 2018 року, надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка відповідно до проекту планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затвердженого постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23 жовтня 1985 року № 112, розташована на території пляжу, що суперечить рішенням, передбаченим проектом планування (а.с.27-29).

Відповідно до листа Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 13 серпня 2018 року, відповідно до даних реєстру, ведення якого розпочато з 20 березня 2011 року, інформація щодо видачі/реєстрації ОСОБА_1 документів, які дають право на виконання будівельних робіт, та документів, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених пудівництвом об`єктів, розташованих у межах Березанського району Миколаївської області, в реєстрі відсутня (а.с.26).

З повідомлення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 04 вересня 2018 року вбачається, що на спірній земельній ділянці відсутні будь-які забудови, будівлі, недобудовані споруди, будівельні матеріали чи тимчасові споруди (а.с.30).

Миколаївською обласною державною адміністрацією листом від 04 вересня 2018 року повідомлено Миколаївську місцеву прокуратуру № 1 про те, що Миколаївській ОДА не було відомо про прийняття оскаржуваного розпорядження та про факт відчуження спірної земельної ділянки (а.с.33).

Норми права, які застосував суд

1. Щодо правомірності оскаржуваного рішення

За положеннями ст.60 Земельного кодексу України та ст.88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води (ч.10 ст.88 Водного кодексу України).

Таким чином, надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги та пляжної зони Чорного моря.

Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 62 ЗК України, частиною третьою статті 90 ВК України у межах пляжної зони прибережних захисних смуг заборонено будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Як передбачено ч.4 ст.59 ЗК України, земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися громадянам та юридичним особам на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

Передача земельних ділянок прибережних захисних смуг у приватну власність та для потреб, не зазначених у ч.4 ст.59 ЗК України, законодавством України не передбачено.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу.

Такою ж є і правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові у справі № 487/10128/14-ц.

Виходячи з викладеного, ОСОБА_1 не набув права власності на вказану земельну ділянку в силу закону.

Відповідно до ст.17 Закону України Про основи містобудування основою для вирішення питань про вилучення (викуп), передачу (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Абзацом 2 ст.48 Закону України Про охорону земель передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Містобудівною документацією, що діяла на момент прийняття спірного розпорядження, є Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затверджений постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23 жовтня 1985 року №112, в розділі 4 якого зазначено, що в межах 3-кілометрової зони узбережжя в Березанському районі відповідно до Постанови РМ УРСР №272 від 22 квітня 1969 року заборонено будівництво промислових об`єктів, які не пов`язані з розвитком та обслуговуванням курорту, а також індивідуальне будівництво.

Аналогічна заборона щодо будівництва індивідуальних будинків встановлена п.10.17 ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень, затверджених наказом Держкоммістобудування №44 від 17.04.1992 р.

Отже, будівництво індивідуального дачного будинку в 3-кілометровій зоні узбережжя та в зоні пляжів Чорного моря суперечить містобудівній документації та діючим будівельним нормам, державним стандартам і правилам.

Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені ст.122 ЗК України (у редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного розпорядження), відповідно до частин третьої і четвертої якої районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) з урахуванням вимог частини шостої цієї статті, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті. Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Отже, Березанською РДА при передачі земельної ділянки у прибережній захисній смузі (пляжу) для індивідуального дачного будівництва за межами населеного пункту перевищено повноваження щодо розпорядження землями державної власності, які належать позивачу Миколаївській ОДА.

Відповідно до ч.7 ст.118 ЗК України невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно з ч.3 ст.43 Закону України Про місцеві державні адміністрації, розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Оскільки оскаржуване розпорядження Березанської РДА суперечить законам України, відповідно до п.а ч.1 ст.21, п.г ч.3 ст.152 ЗК України воно підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

2. Щодо визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (частина перша статті 125 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України, у редакції, чинній на час видання державного акта до 01 січня 2013 року, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті; а у редакції, чинній з цієї дати, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (п.1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року №43, у редакції, чинній на час видання державного акта).

Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення. Враховуючи вказане, а також те, що зміна власника земельної ділянки можлива лише у випадку, визначеному у частині другій статті 59 ЗК України і який не застосований у цій справі, суд вважає, що для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним. Така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядження земельною ділянкою, а тому у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним державного акта серії ЯЛ №644997 на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_1 , слід відмовити.

Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Вероховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц.

3. Щодо витребування земельної ділянки

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду (прибережна смуга).

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України.

Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним зазначеною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Такі висновки щодо належного способу захисту порушеного права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17-ц (провадження № 14-317цс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

У пункті 46 постанови від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), пункті 81 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, тобто на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Тому суд доходить висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді витребування земельної ділянки є неефективним, а вимога прокурора про витребування від відповідача ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у власність держави в особі Миколаївської ОДА задодоволенню не підлягає.

4.Щодо представництвапрокурором інтересівдержави

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду). Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із частиною четвертої статті 56 ЦПК України (в редакції, чинній на час пред`явлення позову до суду) прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Перед пред`явленням позову прокурор встановив, що незважаючи на наявність законодавчо визначеного обов`язку оскаржити розпорядження Березанської РДА Миколаївської області від 25 червня 2011 року № 366, яке порушує інтереси держави, Миколаївська ОДА відповідних заходів самостійно не вжила.

При зверненні до суду з позовом прокурором обґрунтовано та доведено підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

З матеріалів справи вбачається, що до звернення до суду Миколаївською місцевою прокуратурою № 1 на ім`я Миколаївської ОДА направлено лист, у якому повідомлено про виявлені порушення вимог законодавства при прийнятті Березанською РДА розпоряджень із земельних питань (а.с.35-38).

Листом Миколаївської ОДА підтверджено, що ОДА не було відомо про видання Березанською РДА спірного розпорядження, заходи щодо повернення земельних ділянок, наданих у власність на підставі спірного розпорядження, Миколаївсьбкою ОДА не вживались, позов про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської РДА, не пред`являвся (а.с.33,34).

Прокурор також звертався до суду із заявою про забезпечення позову. Матеріали справи містять лист Миколаївської ОДА від 02 листопада 2018 року № 5444/0/05-47/3-18, в якому зазначено, що Миколаївська ОДА не заперечує проти такого скерування Миколаївською прокуратурою № 1 заяви про забезпечення позову (а.с.44).

Отже, доводи представника Березанської РДА щодо відсутності підстав для звернення прокурора в інтересах Миколаївської ОДА є необґрунтованими.

Крім того, наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі встановлена постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, що діяла на час подання позовної заяви), право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про прокуратуру" функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами.

Отже, заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 правомірно у межах свої повноважень подано та підписано позов в інтересах держави на виконання функції представництва інтересів громадянина або держави у суді.

Правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 819/198/17, щодо здійснення представництва регіональної прокуратури її керівником, а у разі його відсутності - першим заступником, стосується випадку, коли позовна заява в межах даної справи була подана на захист прав, свобод та інтересів Прокуратури, як самостійного позивача у статусі юридичної особи, а не на виконання Прокуратурою функції щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді, тобто за обставин, що є відмінними від справи, яка розглядається, у якій заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 подано позовну заяву на виконання функцій прокуратури щодо представництва держави у суді.

Таким чином, судом не встановлено підстав для залишення позову без розгляду.

Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача Миколаївської районної державної адміністрації на користь прокурора сплачені ним судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог (1762,00 грн. за вимогу про визнання незаконним розпорядження + 881,00 грн. за заявою про забезпечення позову).

На підставівикладеного,керуючись ст.ст. 12,13,258,259,263-265ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати пункти 1, 2 розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 25 червня 2011 року № 366 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.0909 га для індивідуального дачного будівництва в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з Миколаївської районної державної адміністрації (місцезнаходження: 54036, Миколаївська область, м.Миколаїв, вул.Одеське шосе 18-А, код ЄДРПОУ 04056500) на користь прокуратури Миколаївської області (ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір у сумі 1762,00 грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: