Ухвала суду № 105537306, 27.07.2022, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 1-кс/759/2132/22

ун. № 759/8489/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 року м. Київ

Слідчий суддя Святошинського районного суду м.Києва Твердохліб Ю.О.,

за участю секретаря судових засідань Гришиної А.Г.

прокурора Талібова Р.А.

представника заявника - адвоката Шевченка О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІК ОМ" про скасування арешту накладеного ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 11.11.2021 року у кримінальному провадженні №12021105080001251 від 12.06.2021,-

встановив:

ТОВ "ЛІК ОМ" звернувся до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту накладеного ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 11.11.2021 року у кримінальному провадженні №12021105080001251 від 12.06.2021 року.

В обґрунтування вимог клопотання вказує на те, що у провадженні слідчого відділу Святошинського УП ГУНП у м. Києві перебуває кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 12.06.2021 року під № 12021105080001251 за ознаками злочину, передбаченого ч. ч. 1,3 ст. 358, ч.3 ст. 15,ч.4 ст 190 КК України.

У вказаному кримінальному провадженні перевіряються обставини про те, що невстановлена слідством особа підробила підпис ОСОБА_1 та подала від імені останнього до загальної канцелярії Києво-Святошинського районного суду Київської області заяву про відмову від позову у справі № 369/8103/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ "Оілтекс", ТОВ "ЛІК ОМ", ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 11.11.2021 року у справі №759/25212/21 клопотання прокурора Святошинської окружної прокуратури м. Києва задоволено та накладено арешт на наступні земельні ділянки: 3222485800:03:005:0020; 3222485800:03:005:0021;3222485800:03:005:0024;3222485800:03:005:0025;3222485800:03:005:0026;3222485800:03:005:0027;3222485800:03:005:0028;3222485800:03:005:0043;3222485800:03:005:0030;3222485800:03:005:0039;3222485800:03:005:0040; 3222485800:03:005:5122.

Власником вищевказаних земельних ділянок є ТОВ «ЛІК ОМ». На сьогодні наявні дві самостійні підстави для скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді: зазначені земельні ділянки були арештовані з метою забезпечення їх збереження оскільки невстановлена особа подала заяву про відмову від позову у справі, проте таку заяву суд залишив без розгляду, цивільну справу № 369/8103/19 вже розглянуто по суті. Будь які ризики відчуження вказаних ділянок відсутні.

ТОВ «ЛІК ОМ» (власник земельних ділянок) на сьогоднішній день не є юридичною особою щодо якої здійснюється кримінальне провадження, не має відношення до обставин, що розслідуються, ані Товариству, ані його посадовим особам повідомлення про підозру не вручалося. Корпоративні права Товариства та земельні ділянки, що належать ТОВ «ЛІК ОМ» не є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберегли на собі його сліди та не містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

В рамках справи №369/8103/19 судом встановлено (преюдиційні факти), що ОСОБА_1 не може претендувати на спірні земельні ділянки, оскільки вони є власністю Товариства. Потреба у застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження з метою їх збереження відпала.

Накладення арешту на земельні ділянки, які є власністю ТОВ «ЛІК ОМ» є необгрунтованим, оскільки земельні ділянки не є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберегли на собі його сліди та не містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Такими земельними ділянками вже п`ять років володіє ТОВ «ЛІК ОМ» (ідентифікаційний код ЮО: 38510962), а заявник ОСОБА_1 не має взагалі ніякого відношення до арештованих земельних ділянок та не може претендувати на них.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2022 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 жовтня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним акта прийому-передачі майна, про визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності, у порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя скасовано. Закрито провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним акта прийому-передачі майна.У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності, у порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя відмовлено.В іншій частині судове рішення залишено без змін.

Ухвалою Верховоного Суду від 10.06.2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2022 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Таким чином, у справі №369/8103/19 судом встановлено, що ОСОБА_1 не може претендувати на спірні земельні ділянки, оскільки вони є власністю Товариства, а тому потреба у застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження за заявою ОСОБА_1 відпала.

На сьогоднішній день учасниками ТОВ «ЛІК ОМ» є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (змінився склад власників корпоративних прав), які придбали свої частки у статутному капіталі Товариства на підставі чинних договорів купівлі-продажу, які в установленому законом порядку не визнавалися недійсними.

Адвокат Шевченко О.М. в судовому засіданні вимоги клопотання підтримав в повному обсязі, з підстав викладених у ньому.

Прокурор Талібов Р.А. в судовому засіданні проти клопотання заперечував.

Вислухавши думку адвоката, прокурора, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів клопотання, ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 11.11.2021 року у справі №759/25212/21 клопотання прокурора Святошинської окружної прокуратури м. Києва задоволено та накладено арешт на земельні ділянки: 3222485800:03:005:0020; 3222485800:03:005:0021;3222485800:03:005:0024; 3222485800:03:005:0025;3222485800:03:005:0026;3222485800:03:005:0027;3222485800:03:005:0028;3222485800:03:005:0043;3222485800:03:005:0030;3222485800:03:005:0039;3222485800:03:005:0040; 3222485800:03:005:5122, які належать на праві власнсоті ТОВ "ЛІК ОМ".

Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Як вбачається з мотивувальної частини ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 11.11.2021 року слідчий суддя виходив із того, що на даному етапі досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту майна з метою збереження речових доказів.

Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Незважаючи на те, що досудове розслідування здійснюється на протязі тривалого проміжку часу, стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили про будь-які логічні та об`єктивні підстави для подальшого обмеження ТОВ "ЛІК ОМ" у праві розпорядження належним йому майном.

Згідно з положеннями ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Між тим, при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно зі ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у Кримінальному процесуальному кодекс статті 98 цього Кодексу (ч. 2 ст. 170 КПК України).

Пунктом 1 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 03.06.2016 року "Про судову практику у справах про зняття арешту з майна" передбачено, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Відповідно до п. п. 2 п. 2.6. Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст.ст. 276 - 279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна.

Статтею 96-3 КК України визначено, що підставами для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру є: вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у ст. ст. 209, 306, 368, 368-4, 369 і 369-1 цього Кодексу; незабезпечення виконання покладених на її уповноважену особу законом або установчими документами юридичної особи обов`язків щодо вжиття заходів із запобігання корупції, що призвело до вчинення злочинів, передбачених у ст. ст. 209, 306, 368, 368-4, 369 і 369-1 цього Кодексу; вчинення її уповноваженою особою від імені юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у ст. ст. 258- 258-5 цього Кодексу; вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених ст. ст. 109, 110, 113, 146, 147, ч. 2 ст. 159, 160, 260, 262, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу.

Слідчий суддя погоджується з тим, що арешт земельних ділянок, які належать ТОВ "ЛІК ОМ" не є обґрунтованим у даному кримінальному провадженні, оскільки учасники ТОВ «ЛІК ОМ» не є підозрюваними у даному кримінальному провадженні; будь-які відомості щодо здійснення по відношенню до ТОВ «ЛІК ОМ», або його власників чи посадових осіб, розслідувань за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених 109, 110, 113, 146, 147, ч. 2 ст. 159, 160, 260, 262, 436, 437, 438, 442, 444, 447, 209, 306, 368, 368-4, 369 і 369-1 КК України, у матеріалах відсутні.

Крім того, Європейський суд з прав людини наголошує, що втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Але, окрім того, втручання у право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

Суд також наголошує на тому, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статті 1 Протоколу №1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення цієї рівноваги відбивається в структурі статті 1 загалом, а отже, й у частині другій. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою.

Враховуючи вказане, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявника належним йому майном, у зв`язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 98, 167, 170,171, 172, 173, 174, 379 КПК України слідчий суддя,-

постановив:

Клопотання - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений на підставі ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 11.11.2021 року № 1-кс/759/8941/21, № 759/25212/21 на земельні ділянки:

- площею 2.0401 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0020;

- площею 2.0139 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0021;

- площею 2.0046 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0024;

- площею 1.7043 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0025;

- площею 1.5401 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0026;

- площею 1.5399 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0027;

- площею 1.5400 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0028;

- площею 1.5400 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0043;

- площею 1.5399 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0030;

- площею 1.5401 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0039;

- площею 1.5399 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:0040;

- площею 1.4899 га, кадастровий номер 3222485800:03:005:5122, які розташовані на території земель Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та належать на праві власності ТОВ «ЛІК ОМ (Ідентифікаційний код юридичної особи: 38510962).

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: Твердохліб Ю.О.