Рішення № 105500043, 27.07.2022, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/3183/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2022 року Галицький районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Волоско І.Р.,

секретар судового засідання Євтушенко В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства «Ідея Банк» (адреса місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11; ЄДРПОУ: 19390819) про визнання кредитного договору частково недійсним та стягнення коштів, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася всуд ізпозовною заявоюдо Акціонерноготовариства «ІдеяБанк»,в якійпросить визнатинедійсними пункти1.1,2.1,6кредитного договору№ Р21.106.77769 від 17.9.2014 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Ідея банк» та ОСОБА_1 , в частині встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості; стягнути з Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 зайво сплачені кошти за кредитними договорами № Р21.106.77769 від 17.9.2014 року в розмірі 170 570 грн 40 коп; стягнути з Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 15 000 грн витрат на правову допомогу.

Свої вимоги мотивує тим, що 17.09.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № Р21.106.77769 від 17.9.2014 року, згідно п. 1.1 якого, банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 100100,00 грн. (сто тисяч сто гривень, нуль копійок), включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а Позичальник зобов`язаний одержати кредит та повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) і комісіями згідно з умовами цього договору. Відповідно до п. 1.2. Договору, Банк надає кредит у день підписання договору строком на 60 місяців. Згідно п. 1.3 Договору за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 9.9000% річних від залишкової суми. Відповідно до п. 2.1 Договору, Позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 60 щомісячних внесках включно до 17 дня/числа кожного місяця згідно Графіку щомісячних внесків за кредитним договором. Платежі здійснюватимуться на транзитний рахунок № НОМЕР_2 в Банку, МФО 336310, з якого проводиться погашення заборгованості за Договором в такій черговості: 1) для оплати прострочених процентів, простроченої плати за обслуговування кредитної заборгованості; 2) для оплати простроченої заборгованості по кредиту; 3) для погашення строкових відсотків та строкової плати за обслуговування кредитної заборгованості; 4) для погашення строкової заборгованості по кредиту; 5) для погашення штрафних санкцій (пені) згідно п. 3.3.1. цього Договору; 6) погашення іншої заборгованості. Пунктом 6.1. Договору визначено графік щомісячних платежів за кредитним договором та визначено розмір плати за обслуговування кредитної заборгованості. Щомісячні внески сплачуються на транзитний рахунок № НОМЕР_3 . Відповідачем було нараховано, а Позивачем сплачено плату за обслуговування кредитної заборгованості згідно зафіксованого у п. 6.1. Договору графіка щомісячних платежів. Загалом Позивачем було сплачено плату за обслуговування кредитної заборгованості за кредитним договором № Р21.106.77769 від 17.9.2014 в сумі 170 570 грн. 40 коп. Вказане вбачається з п. 6.1. Договору № Р21.106.77769 від 17.9.2014. Таким чином, відповідач у кредитному договорі № Р21.106.77769 від 17.9.2014 року встановив щомісячну плату за обслуговування кредитного договору. Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості, щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором. Разом з цим, позивач вказує, що оспорюваним пунктом кредитного договору позичальнику фактично було встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Вважає, що вказаний договір суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», а тому є таким, що порушує її права як споживача та підлягає визнанню недійсним. Крім того, позивач вважає, що за обставин визнання недійсним п. 10.1 та 6 Кредитного договору, на виконання якого відповідачем зараховані кошти у розмірі 77 657 грн 91 коп, плату за обслуговування кредиту, та які відповідачем позивачу не повернуті, такі підлягають стягненню на користь позивача. У зв`язку з наведеним, просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 01 липня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач у судове засідання не з`явилася. Від представника позивача надійшла заява, у якій просить судове засідання проводити без участі позивача та представника, заявлені вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явилася, надіслала заяву про розгляд справи без її участі. Крім того, просить застосувати строки позовної давності.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленомуЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1 та 3статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При цьому, виходячи з положеньст. 16 ЦК Україниособа звертається до суду за захистом свого порушеного права.

Перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Суд встановив, що 17.09.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № Р21.106.77769 від 17.9.2014 року, згідно п. 1.1 якого, банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 100100,00 грн. (сто тисяч сто гривень, нуль копійок), включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а Позичальник зобов`язаний одержати кредит та повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) і комісіями згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору, Банк надає кредит у день підписання договору строком на 60 місяців.

Згідно п. 1.3 Договору за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 9.9000% річних від залишкової суми.

Відповідно до п. 2.1 Договору, Позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 60 щомісячних внесках включно до 17 дня/числа кожного місяця згідно Графіку щомісячних внесків за кредитним договором. Платежі здійснюватимуться на транзитний рахунок № НОМЕР_2 в Банку, МФО 336310, з якого проводиться погашення заборгованості за Договором в такій черговості: 1) для оплати прострочених процентів, простроченої плати за обслуговування кредитної заборгованості; 2) для оплати простроченої заборгованості по кредиту; 3) для погашення строкових відсотків та строкової плати за обслуговування кредитної заборгованості; 4) для погашення строкової заборгованості по кредиту; 5) для погашення штрафних санкцій (пені) згідно п. 3.3.1. цього Договору; 6) погашення іншої заборгованості.

Пунктом 6.1. Договору визначено графік щомісячних платежів за кредитним договором та визначено розмір плати за обслуговування кредитної заборгованості. Щомісячні внески сплачуються на транзитний рахунок № НОМЕР_3 . Відповідачем було нараховано, а Позивачем сплачено плату за обслуговування кредитної заборгованості згідно зафіксованого у п. 6.1. Договору графіка щомісячних платежів.

Таким чином, відповідач у кредитному договорі № Р21.106.77769 від 17.9.2014 року встановив щомісячну плату за обслуговування кредитного договору, а позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості, щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Як вбачається з акту звірки взаєморозрахунків по кредитному договру, Позивачем було сплачено комісію (плату) за обслуговування кредитної заборгованості за кредитним договором № Р21.106.77769 від 17.09.2014 року по 29.06.2022 року в сумі 170 570 грн 40 коп.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України умовами кредитного договору є обов`язок кредитодавця надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, згідно зі ст.203 ЦК України умовою чинності правочину є також його вчинення у формі, встановленій законом.

Згідно зі статтею 217 ЦК недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 ЦК України.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.

Позивач вважає, що оспорюваним пунктом кредитного договору позичальнику фактично було встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Разом з цим, суд зазначає, що в оспорюваному Договорі зазначено про умови надання позики.

Так, при укладенні Кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, строки повернення коштів, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Так, підписавши договір, позивач засвідчила, що вона погодилася з його умовами. Крім того, позичальник в подальшому виконувала умови кредитного договору та сплачувала відповідні кошти.

Окрім цього, позивач погодилася з умовами Кредитного договору, де визначена реальна річна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі), тобто позивач була обізнана з реальною річною процентною ставкою та загальною вартістю кредиту, в який також входила комісія за обслуговування кредитної заборгованості.

Таким чином, позичальник під час укладення Договору ознайомлювалася з його текстом та змістом в цілому, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловила, а зміст Договору, як вбачається з вищенаведеного, жодним чином не порушує її законних прав та інтересів.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту ненадання відповідачем інформації про умови кредитування при укладенні договору.

Тому підстав для визнання умов кредитного договору недійсними немає.

Дана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду від 13.05.2021 року у справі № 461/1763/20.

Крім того, суду не надано доказів того, що при укладанні Договору Позичальник не мала обсяг цивільної дієздатності чи її волевиявлення не було вільним і не відповідало внутрішній волі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що підписавши Договір, Позичальник підтвердила, що вивчила умови Договору, його зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього Договору їй зрозумілі. Позичальник на момент укладення Договору не заявляла додаткових вимог щодо умов позики та, в подальшому, прийняла надані банком грошові кошти, а також сплачувала комісію (плату) за обслуговування кредитної заборгованості за кредитним договором № Р21.106.77769 від 17.09.2014 року по 29.06.2022 року

Крім того, згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання потрібно виконувати належним чином відповідно до їх умов, а також вимог закону та інших правових актів.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (дату) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання (в т.ч. прострочення його виконання) настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Тобто боржник зобов`язаний сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню) у сумі, визначеній законом або договором.

Таким чином, Договір був укладений і підписаний сторонами у відповідності з умовами закону.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Виходячи із змісту ст. ст. 1054, 1055 Цивільного кодексу України, слід визнати, що між Позивачем і Відповідачем було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду, а відповідно відсутні будь -які правові підстави для визнання кредитного договору недійсним в цілому чи його частин.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, які підписані позивачем.

Окрім цього, від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, правило частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача (аналогічні правові позиції Верховного Суду України викладені у справах №6-2469цс16 від 16.11.2016 року; №6-832цс15 від 28.09.2016 року; №6-2165цс15 від 14.09.2016 року; №6-152цс14 від 29.10.2014 року; №6-1503цс16 від 21.12.2016 року; №6-3029цс16 від 8.06.2016 року).

Так, як вбачається з виписки по погашенню плати за обслуговування кредиту по Кредитному договору № Р21.106.77769 від 17.09.2014 року, яка міститься в позовній заяві, за період з 14.10.2014 року по 30.09.2019 року, позивач здійснювала погашення кредитної заборгованості до вересня 2019 року.

Окрім цього, перед укладанням кредитного договору (17.09.2014 року) позивачу була доведена вся інформація стосовно кредитного договору.

Тобто, особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права 17.09.2014 року.

Разом з цим, позивач звернулася до суду з позовом 30.06.2022 року, тобто поза межами трирічного строку, встановленого ст. 257 ЦК України.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч. 4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Окрім цього, як вбачається з рішення Шевченківського районного суду м. Львова у справі № 466/8772/16-ц від 10.05.2017 року, 31.12.2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «РАНТЬЕ» та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» укладено договір факторингу № 31/12-1/а.с.107-109/. Згідно умов Договору факторингу Клієнт (первісний кредитор, Банк) відступив (передав у власність) Факторові (новому кредитору, відповідачу) з 31.12.2015 року, а відповідач, відповідно до Договору факторингу та вимог чинного законодавства, набув право грошової вимоги за вищевказаним кредитним договором.

За таких обставин, АТ «Ідея Банк» є неналежним відповідачем по справі.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається досправи в зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розглядусправи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

За приписом частини другої статті 51 Кодексу якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засіданняза клопотанням позивачазамінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Отже, оскільки позов пред`явлений до неналежного відповідача, банком клопотання про залучення до участі у справі належного відповідача не заявлялось, тому позов не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та їх зміст, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч.2ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1ст.141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (ч. 2 ст. 141 ЦПК).

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, суд не вбачає підстав, встановлених законом, для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так як позивач відповідно доЗакону України «Про судовий збір»звільнена від сплати судового збору, витрати, понесені із розглядом справи, слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст.2, 10-13, 76-81, 141, 258, 259, 279, 263-265, 268 ЦПК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст.6, 203, 215, 627, 638, суд

в и р і ш и в:

у задоволені позову ОСОБА_1 доАкціонерного товариства«Ідея Банк»про визнаннякредитного договоручастково недійснимта стягненнякоштів - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Р.Волоско