Ухвала суду № 105467115, 28.07.2022, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/3980/19

Провадження № 1-кп/456/92/2022

УХВАЛА

про відмову в затвердженні угоди

28 липня 2022 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бучківської В. Л. ,

при секретарі Балабанській О.Т.

з участю прокурора Чухрія О.М.

захисників Король Р.М., Москвіти З.Й.

обвинуваченого ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрий під час розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62019140000000358 від 19.04.2019 відносно ОСОБА_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 369-2 КК України, угоду про визнання винуватості, між прокурором першого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Львівської обласної прокуратури Чухрій О.М. та обвинуваченим ОСОБА_1 , укладену 22 червня 2022 року,

в с т а н о в и в :

І. Історія провадження.

В провадженні Стрийського міськрайонного суду Львівської області з 09.10.2019 перебував обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62019140000000358 від 19.04.2019 відносно ОСОБА_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України.

ІІ. Формулювання обвинувачення за ч.3 ст.368 КК України.

Згідно обвинувального акту, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наказом начальника Головного управління Національної поліції в Львівській області № 791 о/с від 27.11.2018 призначений на посаду старшого слідчого слідчого відділу Стрийського відділу поліції ГУНП в Львівській області. Відповідно до положення ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» працівники Національної поліції відносяться до правоохоронних органів. Статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що Національна поліція України (поліція) є центральним органом виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Згідно п.п. «и» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» поліцейські є суб`єктом відповідальним за корупційні правопорушення. Відповідно до ст. 22. Закону України «Про запобігання корупції» поліцейським забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах. Згідно ст. 23 Закону України «Про запобігання корупції» поліцейським забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб у зв`язку із здійсненням такими особами діяльності, пов`язаної із виконанням функцій держави. У відповідності до примітки 2 до ст. 368 КК України, службовими особами, які займають відповідальне становище, у статтях 368, 368-2, 369 та 382 цього Кодексу є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364 цього Кодексу, посади яких згідно із статтею 6 Закону України «Про державну службу» належать до категорії «Б», судді, прокурори і слідчі, а також інші, крім зазначених у пункті 3 примітки до цієї статті, керівники і заступники керівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.Відповідно до ст. 24 Закону України «Про запобігання корупції» особа, уповноважена на виконання функцій держави, у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов`язана невідкладно вжити заходів щодо: відмови від пропозиції; за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію; залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників; письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції. Водночас, ОСОБА_1 , незважаючи на обов`язок неухильно дотримуватися вищезазначених норм, здійснюючи функції представника влади, будучи працівником правоохоронного органу, обіймаючи посаду старшого слідчого слідчого відділення Стрийського відділу поліції ГУНП у Львівській області, тобто являючись службовою особою, яка займає відповідальне становище - представником влади і, відповідно до вимог зазначеного законодавства та ч. 2 ст. 19 Конституції України, зобов`язаним діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, знехтував вимогами законодавства і висловив прохання надати неправомірну вигоду для себе за вчинення в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням службового становища та одержав неправомірну вигоду для себе за вчинення в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням службового становища, за наступних обставин. Так, 04.12.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140130001668 внесено відомості за фактом збуту наркотичних та психотропних речовин, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України. Цього ж дня, заступником начальника відділу поліції - начальником слідчого відділу Стрийського відділу поліції ГУ НП у Львівській області Дембовським О.В. проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні доручено старшому слідчому слідчого відділу; Стрийського відділу поліції ГУ НП в Львівській області ОСОБА_1 У відповідності до п. 2 ст. 40 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий уповноважений: починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим кримінальним процесуальним кодексом України; доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласний слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам; звертатися з погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій; повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру; за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав передбачених статтею 284 цього Кодексу; здійснювати інші повноваження передбачені цим Кодексом. Під час проведення досудового розслідування, на виконання завдань кримінального процесуального законодавства України 12.04.2019 слідчий ОСОБА_1., в межах розслідування кримінального провадження № 12018140130001668 від 04.12.2019, на підставі ухвали слідчого судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20.03.2019, проведено обшук в гаражному приміщенні № НОМЕР_1 гаражного кооперативу «ім. Нижанківського», що в АДРЕСА_1, який перебуває в користуванні ОСОБА_2 та в ході якого виявлено та вилучено п`ять полімерних пакетів з порошкоподібною речовиною білого кольору з характерним різким специфічним запахом, блокнот та купюру, номіналом 2 грн. на поверхні яких знаходились залишки порошкоподібної речовини, яка за своїми ознаками схожа не речовину «Амфетамін». В подальшому, реалізовуючи свої права слідчого, маючи умисел на власне незаконне збагачення, діючи з корисливих мотивів, використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, ОСОБА_1 17.04.2019, перебуваючи в приміщенні Стрийського відділу поліції ГУ НП у Львівській області, що розташований за адресою: м. Стрий, вул. Драгоманова, 2, після допиту ОСОБА_2 . як свідка, повідомив останнього про необхідність зустрітись цього ж дня після роботи поза межами Стрийського відділу поліції ГУ НП у Львівській області, надавши при цьому ОСОБА_2 номер свого мобільного телефону НОМЕР_2 . Цього ж дня, близько 19 год., ОСОБА_1 зателефонував до ОСОБА_2 на номер НОМЕР_3 та вони домовились про зустріч 18.04.2019. Разом з цим, 18.04.2019 на підставі рапорту ОСОБА_1 від 17.04.2019 про виявлення наркотичних речовин, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №12019140130000453, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України. Проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні доручено ОСОБА_1 18.04.2019, близько 15 год. 30 хв., під час зустрічі біля кінотеатру ім. Богдана Хмельницького, за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Богдана Хмельницького, ОСОБА_1 в силу службового становища та займаної посади старшого слідчого слідчого відділу Стрийського відділу поліції ГУ НП у Львівській області, здійснюючи досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 12018140130001668 від 04.12.2019 за ч. 2 ст. 307 КК України та № 12019140130000453 від 18.04.2019 за ч. 1 ст. 309 КК України, будучи у відповідності до ч. 2 ст. 40 КПК України уповноваженим починати досудове розслідування за наявності підстав передбачених цим Кодексом, проводити слідчі (розшукові) дії, та будучи уповноваженим на прийняття процесуальних рішень у ньому, в тому числі повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру, маючи умисел на власне незаконне збагачення, діючи з корисливих мотивів, використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, повідомив ОСОБА_2 про можливість не його притягнення до кримінальної відповідальності, у разі надання йому неправомірної вигоди в сумі 2000 доларів США, що становило, станом на 29.03.2019, згідно курсу НБУ - 53180 грн. ОСОБА_2 , будучи поставленим в умови, за яких відмова від передачі ОСОБА_1 неправомірної вигоди, могла потягнути порушення його законних прав та інтересів, погодився на протиправне прохання ОСОБА_1 про передачу йому 2000 доларів США неправомірної вигоди, повідомивши при цьому, що така сума коштів в нього відсутня, і йому відповідно потрібен час для збору такої. 24.04.2019 близько 10 год. 30 хв., старший слідчий слідчого відділу Стрийського ВП ГУ НП в Львівській області ОСОБА_1., з абонентського номеру оператора мобільного зв`язку НОМЕР_2 зателефонував на абонентський номер оператора мобільного зв`язку НОМЕР_3 , який використовує ОСОБА_2 , та призначив останньому зустріч. Цього ж дня, о 15 год. 40 хв., ОСОБА_1 , реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди, діючи умисно, з корисливих мотивів, використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, перебуваючи по вул. Галицькій в м. Стрий, одержав від ОСОБА_2 неправомірну вигоду в сумі 2000 доларів США, що становило, станом на 25.04.2019, згідно курсу НБУ - 53180 грн. за не притягнення його до обумовленої раніше кримінальної відповідальності. Таким чином, ОСОБА_1 будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, прохав надати неправомірну вигоду для себе за вчинення дії з використанням службового становища, та одержав, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірну вигоду для себе за вчинення дії з використанням службового становища, тобто обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

ІІІ. Зміна прокурором обвинувачення в судовому засіданні, в порядку ст.338 КПК України.

12 травня 2022 року прокурором першого відділу процесуальнго керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Львівської обласної прокуратури Чухрій О.М., за погодженням із заступником керівника Львівської обласної прокуратури Давидовим Д.О., в порядку ст.338 КПК України, змінено правову кваліфікацію кримінального правопорушення, в якому раніше обвинувачувався

ОСОБА_1 ІV . Формулювання обвинувачення за ч.2 ст.369-2 КК України.

Так, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наказом начальника Головного управління Національної поліції в Львівській області № 791 о/с від 27.11.2018 призначений на посаду старшого слідчого слідчого відділу Стрийського відділу поліції ГУНП в Львівській області. Відповідно до положення ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» працівники Національної поліції відносяться до правоохоронних органів. Статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що Національна поліція України (поліція) є центральним органом виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Згідно п.п. «и» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» поліцейські є суб`єктом відповідальним за корупційні правопорушення. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про запобігання корупції» поліцейським забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах. Згідно ст. 23 Закону України «Про запобігання корупції» поліцейським забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб у зв`язку із здійсненням такими особами діяльності, пов`язаної із виконанням функцій держави.Відповідно до ст. 24 Закону України «Про запобігання корупції» особа, уповноважена на виконання функцій держави, у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов`язана невідкладно вжити заходів щодо: відмови від пропозиції; за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію; залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників; письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції. Водночас, ОСОБА_1 , незважаючи на обов`язок неухильно дотримуватися вищезазначених норм, здійснюючи функції представника влади, будучи працівником правоохоронного органу, обіймаючи посаду старшого слідчого слідчого відділення Стрийського відділу поліції ГУНП у Львівській області, і, відповідно до вимог зазначеного законодавства та ч. 2 ст. 19 Конституції України, знехтував вимогами законодавства і висловив прохання надати та в подальшому одержав неправомірну вигоду для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за наступних обставин. Так, 04.12.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140130001668 внесено відомості за фактом збуту наркотичних та психотропних речовин, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України. Цього ж дня, заступником начальника відділу поліції - начальником слідчого відділу Стрийського відділу поліції ГУ НП у Львівській області Дембовським О.В. проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні доручено старшому слідчому слідчого відділу Стрийського відділу поліції ГУ НП в Львівській області ОСОБА_1 У відповідності до п. 2 ст. 40 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий уповноважений: починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим кримінальним процесуальним кодексом України; доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам; звертатися з погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій; повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру; за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження, приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав передбачених статтею 284 цього Кодексу; здійснювати інші повноваження передбачені цим Кодексом. Під час проведення досудового розслідування, на виконання завдань кримінального процесуального законодавства України 12.04.2019 слідчий ОСОБА_1., в межах розслідування кримінального провадження № 12018140130001668 від 04.12.2019, на підставі ухвали слідчого судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20.03.2019, проведено обшук в гаражному приміщенні № НОМЕР_1 гаражного кооперативу «ім. Нижанківського», що в АДРЕСА_1, який перебуває в користуванні ОСОБА_2 та в ході якого виявлено та вилучено п`ять полімерних пакетів з порошкоподібною речовиною білого кольору з характерним різким специфічним запахом, блокнот та купюру, номіналом 2 грн. на поверхні яких знаходились залишки порошкоподібної речовини, яка за своїми ознаками схожа не речовину «Амфетамін». В подальшому, реалізовуючи свої права слідчого, маючи умисел на власне незаконне збагачення, діючи з корисливих мотивів, використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, ОСОБА_1 17.04.2019 перебуваючи в приміщенні Стрийського відділу поліції ГУ НП у Львівській області, що розташований за адресою: м. Стрий, вул. Драгоманова, 2, після допиту ОСОБА_2 . як свідка, повідомив останнього про необхідність зустрітись цього ж дня після роботи поза межами Стрийського відділу поліції ГУ НП у Львівській області, надавши при цьому ОСОБА_2 номер свого мобільного телефону НОМЕР_2 . Цього ж дня, близько 19 год., ОСОБА_1 зателефонував до ОСОБА_2 на номер НОМЕР_3 та вони домовились про зустріч 18.04.2019. Надалі 18.04.2019 на підставі рапорту ОСОБА_1 від 17.04.2019 про виявлення наркотичних речовин під час обшуку в гаражному приміщенні № НОМЕР_1 гаражного кооперативу «ім. Нижанківського», що в АДРЕСА_1, який перебуває в користуванні ОСОБА_4 , до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №12019140130000453, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України. Проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні доручено ОСОБА_1 18.04.2019, близько 15 год. 30 хв., під час зустрічі біля кінотеатру ім. Богдана Хмельницького, за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Богдана Хмельницького, ОСОБА_1 , здійснюючи досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 12018140130001668 від 04.12.2019 за ч. 2 ст. 307 КК України та № 12019140130000453 від 18.04.2019 за ч. 1 ст. 309 КК України, не будучи уповноваженим на прийняття будь-яких рішень стосовно вирішення питання про призначення покарання у кримінальному провадженні, як на стадії досудового розслідування, так і в суді, усвідомлюючи це, маючи умисел на одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, зокрема прокурора - на стадії досудового розслідування в частині укладення угоди про визнання винуватості із узгодженням покарання не пов`язаного із позбавленням волі, та суд - на стадії судового розгляду в частині призначення покарання не пов`язаного з позбавленням волі або звільнення від його відбування з випробуванням, діючи з корисливих мотивів, повідомив ОСОБА_2 про можливість вирішення питання щодо призначення ОСОБА_2 покарання не пов`язаного із позбавленням волі за зберігання наркотичних засобів, у разі надання йому неправомірної вигоди в сумі 2000 доларів США, що становило, станом на 29.03.2019, згідно курсу НБУ - 53180 грн. Після цього, 19.04.2019 ОСОБА_2 звернувся із відповідною заявою до правоохоронних органів з метою припинення протиправної діяльності ОСОБА_1 і надалі діяв під контролем вищевказаних органів. 25.04.2019 близько 10 год. 30 хв., старший слідчий слідчого відділу Стрийського ВП ГУ НП в Львівській області ОСОБА_1., з абонентського номеру оператора мобільного зв`язку НОМЕР_2 зателефонував на абонентський номер оператора мобільного зв`язку НОМЕР_3 , який використовує ОСОБА_2 , та призначив останньому зустріч. Цього ж дня, о 15 год. 40 хв., ОСОБА_1 , реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, зокрема прокурора - на стадії досудового розслідування в частині укладення угоди про визнання винуватості із узгодженням покарання не пов`язаного із позбавленням волі, та суд - на стадії судового розгляду в частині призначення покарання не пов`язаного з позбавленням волі або звільнення від його відбування з випробуванням, не будучи уповноваженим на прийняття будь-яких рішень стосовно вирішення питання про призначення покарання у кримінальному провадженні, як на стадії досудового розслідування, так і в суді, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, з корисливих мотивів, використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, перебуваючи по вул. Галицькій в м. Стрий, одержав від ОСОБА_2 неправомірну вигоду в сумі 2000 доларів США, що становило, станом на 25.04.2019, згідно курсу НБУ - 53180 грн. за вплив на прийняття рішення відповідною особою, уповноваженою на виконання функцій держави щодо призначення ОСОБА_2 покарання не пов`язаного із позбавленням волі за зберігання наркотичних засобів, чим вчинив одержання неправомірної вигодя для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тобто обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбачене ч.2 ст.369-2 КК України.

V. Стаття Кримінального кодексу України, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Ч.2 ст.369-2 КК України - прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або пропозиція чи обіцянка здійснити вплив за надання такої вигоди.

Санкція ч.2 ст.369-2 КК України передбачає покарання у виді штрафу від двох тисяч до п`яти тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п`яти років.

VІ. Відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та узгоджене покарання.

Істотними для даного кримінального провадження сторони вважають наступні обставини. ОСОБА_1 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. За місцем проживання та роботи характеризується позитивно. Вину у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_1 визнає повністю. Потерпілого у кримінальному провадженні немає. У ході досудового розслідування та судового розгляду цивільний позов не заявлявся. Судові витрати у кримінальному провадженні становлять 16956 (шістнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість) гривень, а саме: 3140 (три тисячі сто сорок) гривень на проведення Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 23272864) криміналістичної експертизи речовин хімічних виробництв та спеціальних хімічних речовин; 3925 (три тисячі дев`ятсот двадцять п`ять) гривень на проведення Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 23272864) криміналістичної експертизи речовин хімічних виробництв та спеціальних хімічних речовин; 3925 (три тисячі дев`ятсот двадцять п`ять) гривень на проведення Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 23272864) криміналістичної експертизи речовин хімічних виробництв та спеціальних хімічних речовин; 2198 (дві тисячі сто дев`яносто вісім) гривень на проведення Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України (код СДРГІОУ 23272864) криміналістичної судово-технічної експертизи друкарських форм; 3768 (три тисячі сімсот шістдесят вісім) гривень на проведення Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 23272864) судової комп`ютерно-технічної експертизи.

ОСОБА_1 повністю та беззаперечно визнає свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, а саме: в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Разом з тим, ОСОБА_1 беззаперечно визнає обставини вчинення ним кримінального правопорушення, описані в п. 1 даної угоди, а також вірність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Сторони погоджуються на призначення ОСОБА_1 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25500 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот) гривень. Згідно ч. 2 ст. 55 КК України сторони погоджуються на призначення ОСОБА_1 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого за його посадою, додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах Національної поліції України строком на 1,5 роки. Із запропонованими видом та мірою покарання згідний ОСОБА_1 .

Обвинувачений ОСОБА_1 розуміє, що відповідно до ст. 473 КІІК України, наслідком укладення та затвердження даної угоди про визнання винуватості для сторін є: а) Для прокурора, підозрюваного та обвинуваченого - обмеження їхнього права на оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 та 424 КПК України. Ч.4 ст. 394 КПК України передбачено, що вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди; прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена. Частиною 3 статті 424 КПК України передбачено, що вирок суду першої інстанції на підставі угоди після його перегляду в апеляційному порядку, а також судове рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на такий вирок можуть бути оскаржені в касаційному порядку: засудженим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди засудженого на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою - сьомою статті 474 цього Кодексу, у тому числі нероз`яснення засудженому наслідків укладення угоди; прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому, згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу, угода не може бути укладена. б) Для підозрюваного та обвинуваченого - його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами 1 і 4 пункту 1 частини 4 статті 474 КПК України, а саме права на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, та право на допит під час судового розгляду свідків обвинувачення, подання клопотань про виклик свідків і подання доказів, що свідчать на його користь. Підстави оскарження обвинувального вироку, яким буде затверджена дана угода, в апеляційному порядку, визначені ч. 4 ст. 394 КПК України, та в касаційному порядку, визначені ч. 3 ст. 424 КПК України, а також права, передбачені абзацами 1 і 4 пункту 1 частини 4 статті 474 КПК України, обвинуваченому роз`яснено і є зрозумілими.

Обвинувачений ОСОБА_1 розуміє, що виконання зобов`язання іншою стороною в межах цієї угоди цілком залежить від дотримання ним Закону і положень складеної угоди.

У разі невиконання угоди про визнання винуватості, відповідно до ст. 476 КПК України, прокурор має право упродовж строків давності притягнення до кримінальної відповідальності звернутися до суду з клопотанням про скасування вироку та судового розгляду кримінального провадження в загальному порядку.

Обвинувачений ОСОБА_1 розуміє, що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст.389-1 КК України.

VІІ. Позиція сторін кримінального провадження.

Прокурор Чухрій О.М. в судовому засіданні угоду підтримав, зазначив про її добровільність, а також підтвердив відсутність скарг зі сторони захисту на дії слідчого чи прокурора під час досудового розслідування. Прокурор повідомив, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні не тяжкого злочину, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 469 Кримінального процесуального кодексу України, у цьому кримінальному провадженні може бути укладена угода про визнання винуватості. Також прокурор зазначив, що кримінальне провадження, у межах якого було укладено угоду про визнання винуватості, підсудне Стрийському міськрайонному суду Львівської області. Прокурор повідомив суду обставини, які ним було враховано при укладенні угоди про визнання винуватості, що фактично відповідають змісту самої угоди, та зазначив про відсутність потерпілих у цьому кримінальному провадженні, а отже вчиненням кримінального правопорушення шкода завдана лише державним інтересам. Також прокурор звернув увагу на те, що злочин, передбачений ч.2 ст.369-2 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , відповідно до примітки статті 45 Кримінального кодексу України належить до корупційних. На підставі викладеного прокурор вважає за можливе призначити покарання обвинуваченому ОСОБА_1 у виді штрафу в розмірі 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 25500, 00 грн. з позбавленням права обіймати посади в органах Національної поліції України строком на 1 рік 6 місяців. Вказав, що угода укладена з ініціативи обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованого йому злочину.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 підтримав укладення угоди та вказав, що саме він був ініціатором її укладення, зробив це добровільно. Обвинувачений вказав, що насильства, примусу чи погроз до нього ніхто не застосовував, обіцянок, чи будь-яких інших обставин, не передбачених угодою, йому ніхто не надавав, зі скаргами на рішення, дії чи бездіяльність сторони обвинувачення під час здійснення кримінального провадження він не звертався. Обвинувачений повідомив, що беззастережно визнає свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, розуміє характер обвинувачення та погоджується з його формулюванням, яке зазначене в угоді. ОСОБА_1 зазначив, що він цілком розуміє, що має право на повний судовий розгляд, у якому прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, і він при цьому має право мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення, мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно, допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь. Однак, при цьому ОСОБА_1 наполягає на укладенні угоди, а також повідомив, що він повністю усвідомлює вид покарання, призначення якого обумовлене угодою, інші заходи, що будуть застосовані до нього у разі її затвердження, а також наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 Кримінального процесуального кодексу України. Крім цього, в судовому засіданні обвинувачений повністю визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України та розповів про обставини вчинення кримінального правопорушення. Зокрема, вказав на те, що дійсно в його провадженні перебувала справа відносно ОСОБА_2 , він проводив обшук в його гаражному приміщенні, в подальшому проводив допит ОСОБА_2 , після якого зустрівся з останнім та на його пропозицію про вирішення питання про призначення покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, погодився і вказав суму, яку слід за це заплатити - 2000 доларів США. В подальшому він зустрівся з ОСОБА_2 і під час зустрічі отримав від нього обумовлену суму в розмірі 2000 доларів США, після цього він був затриманий працівниками ДБР.

Захисники Король Р.М., Москвіта З.Й. просять затвердити угоду про визнання винуватості.

Захисник Дикунський М.В. в судове засідання не з`явився, подав на адресу суду заяву, в якій повідомив про неможливість прибуття в судове засідання за станом здоров`я.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні просить розглянути угоду про визнання винуватості за відсутності захисника Дикунського М.В., оскільки захист його інтересів здійснюють захисники Король Р.М. та Москвіта З.Й.

VІІІ. Мотиви суду.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши угоду про визнання винуватості, суд приходить до наступного висновку.

За своєю правовою природою угода у кримінальному провадженні є спільною домовленістю сторін кримінального провадження, спрямованою на досягнення згоди щодо узгодженого покарання особі, котра винна у вчиненні кримінального правопорушення, з покладенням на неї додаткових зобов`язань за умовами укладеної угоди.

Згідно зі ст. 472 КПК в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов`язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків унаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.

При цьому вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених ч. 3 ст. 475 КПК, відповідно до якої мотивувальна частина вироку на підставі угоди має містити: формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа; відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначена міра покарання; мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам цього Кодексу та закону і ухваленні вироку, та положення закону, якими він керувався.

Відповідно до частини сьомої статті 474 Кримінального процесуального кодексу України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Зокрема, відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 474 Кримінального процесуального кодексу України суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо умови угоди не відповідають вимогам закону та/ або інтересам суспільства.

Умови угоди суперечать вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

У статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року підтверджено обов`язковість виконання Україною рішення Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) щодо України (стаття 46), а статтями 13 і 17 передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права» та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.

Конвенція 1950 року містить положення про те, що «Високі Договірні Сторони (якою є і Україна) гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції».

Крім того, статтею 8 КПК передбачено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Положення статті 9 КПК додатково конкретизують зміст статті 8 КПК положенням, що під час кримінального провадження суд, прокурор зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Обидві норми статей 8 і 9 КПК передбачають застосування норм КПК у кримінальному провадженні з урахуванням практики Суду.

У справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року Суд заявив, що «У демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливе відправлення правосуддя займає таке значне місце, що обмежувальне тлумачення пункту 1 статті 6 не відповідало б меті даного положення».

Угоди про визнання винуватості підозрюваним чи обвинуваченим або згоди з ним є формами скороченого кримінального правосуддя, які були розроблені, відповідно до рекомендації Комітету міністрів державам-членам Ради Європи.

Щодо гарантій права на справедливий суд у такій категорії справ, Суд у справі «Бортник проти України» від 27.01.2011 року зазначив, що «стаття 6 Конвенції не перешкоджає особі добровільно відмовитись - відкрито чи опосередковано - від свого права на деякі гарантії справедливого суду (рішення щодо прийнятності у справі "Квятковська проти Італії" (Kwiatkowska v. Italy), N 52868/99 від 30 листопада 2000 року, та рішення у справі "Піщальніков проти Росії" (Pishchalnikov v. Russia), N 7025/04, пункт 77, від 24 вересня 2009 року).

Проте, для того, щоб відмова від права була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути встановлена у недвозначній формі і супроводжуватись мінімальними гарантіями, співмірними з її важливістю (рішення у справі "Пуатрімоль проти Франції" (Poitrimol v. France), від 23 листопада 1993 року, пункт 31, Series A N 277-A).

Статтею 53 цієї Конвенції також заборонено тлумачення її положень у такий спосіб, який обмежував би будь-які права людини, які визнані на підставі законів держави чи будь-якою іншою угодою, стороною якої вона є.

За своєю суттю змагальність передбачає процесуальну рівність сторін у кримінальному провадженні, в т.ч. на підставі угод, котрі відстоюють перед судом свої інтереси. Визнання права на змагальність - це і визнання права за сторонами використовувати рівні засоби і можливості для обґрунтування своєї позиції і заперечення іншої, яка поширюється не тільки на фактичну, але й на юридичну сторону справи.

Як обвинувач, так і обвинувачений із захисником вправі викладати свої міркування і висновки з приводу всіх питань, що виникають у судовому засіданні і вирішуються вироком, в тому числі і про кваліфікацію злочину і призначення покарання статті 469, 471-476 КПК.

Змагальність - це право обвинувачення і захисту на рівних умовах відстоювати свою точку зору перед судом, а не обов`язок вступати між собою у правовий спір з любого приводу. Протилежність функцій обвинувачення і захисту не протиставляє інтереси державного обвинувача законним інтересам обвинуваченого. Державний обвинувач відстоює в справі державний інтерес - підтримує обвинувачення в межах закону і в ім`я законності лише в тій мірі, в якій обвинувачення підтверджується даними судового слідства і є правильним по суті.

Основні критерії законності вироків на підставі угод про визнання вини і роль національних судів по контрою за їх дотриманням, які вирішуються за скороченою судовою процедурою, Суд дав у справі «Natsvlishvili тa Togonidze проти Грузії» (Заява № 9043/05) від 29 квітня 2014 року. Зокрема, у рішенні Суд зазначає, що «угоди про визнання вини, що призводять до засудження, без винятку є предметом перегляду компетентним судом і у цьому сенсі суди зобов`язані перевіряти, чи були досягнуті угоди про визнання вини відповідно до чинних процесуальних і матеріальних норм, чи уклав підсудний угоду добровільно і свідомо, чи існують докази, які підтверджують визнання підсудним вини в угоді, і чи є умови угоди відповідними» (п.66).

Суд (національний), який розглядає таке питання, як правило, зобов`язаний вивчити матеріали справи, перш ніж вирішити, чи затвердити або відхилити угоду про визнання вини. Він також має переконатися в тому, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують визнання обвинуваченим вини в угоді або ж визнавальні свідчення, надані обвинуваченим (п.67).

При оцінці скороченої кримінальної процедури Суд розмежовує свої повноваження і національних судів, зокрема, що до його завдань не може входити розгляд питання про те, чи є відповідна національна правова система сама по собі несумісною зі стандартами Конвенції.

Суд також зазначає, що спільною рисою європейських систем кримінального правосуддя можна вважати отримання обвинуваченими зменшення обвинувачень або скорочення їхніх покарань в обмін на визнання вини або згоду з призначеним покаранням без визнання вини, які мають місце до судового розгляду, або за значну співпрацю зі слідчим органом (див. у цьому зв`язку справи «Slavcho Kostov проти Болгарії», № 28674/03 , § 17, рішення від 27 листопада 2008 року, і «Ruciсski проти Польщі», № 33198/04 , § 12, рішення від 20 лютого 2007 року).

При цьому Суд вважає, що якщо наслідком угоди про визнання вини є те, що кримінальна справа проти підсудного вирішується шляхом скороченого судового провадження, це становить по суті відмову від низки процесуальних прав і саме по собі не є проблемою, оскільки ані буква, ані дух статті 6 не заважають особі з власної волі відмовитися від цих гарантій (див. справу «Scoppola проти Італії» (№ 2) [ВП], № 10249/03, § 135, рішення від 17 вересня 2009 року).

Разом з тим, основоположним принципом є те, що будь-яка відмова від процесуальних прав, для того щоб вона була ефективною для цілей Конвенції, повинна завжди встановлюватися в недвозначній формі та супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з її важливістю. Крім того, вона не повинна йти врозріз з будь-яким важливим суспільним інтересом (див., справи «Scoppola» (№ 2), згадана вище, § 135-36; «Poitrimol проти Франції», рішення від 23 листопада 1993 року, § 31, Series A, no. 277-A; та «Hermi проти Італії» [ВП], № 18114/02 , § 73, ECHR 2006-XII).

Критерієм, який визначає можливість і доцільність ініціювання та укладення угоди про визнання винуватості, є наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидкого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень, а також у запобіганні, виявленні більш тяжких кримінальних правопорушень.

В угоді про визнання винуватості відсутні відомості щодо доцільності ініціювання та укладення угоди про визнання винуватості, а саме наявність якого саме суспільного інтересу обумовило укладення такої угоди, зважаючи на тривалий розгляд кримінального провадження та укладення угоди на стадії завершення з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами.

Крім того, слід звертати увагу на те, що, оскільки угода про визнання винуватості може бути укладена в тому числі у провадженні щодо нетяжких злочинів, велике значення має обгрунтування забезпечення співвідношення суспільного інтересу та приватного інтересу підозрюваного, обвинуваченого. У цьому випадку інтерес держави (суспільства) щодо призначення належного покарання винному може підпорядковуватися зацікавленості у підвищенні ефективності досудового розслідування. Тобто в обмін на узгоджену міру покарання підозрюваний (обвинувачений) мав би сприяти викриттю співучасників злочину, повідомляти схему злочинної діяльності тощо.

Наведеного в судовому засіданні під час розгляду угоди не встановлено, зокрема зі змісту угоди не вбачається, які саме дії вчинив обвинувачений ОСОБА_1 в обмін на узгоджену міру покарання, оскільки ініціатором угоди зі слів сторін кримінального провадження, є саме обвинувачений ОСОБА_1 .

Так, в угоді та наданих сторонами матеріалах не міститься даних про ступінь та характер сприяння обвинуваченого ОСОБА_1 у проведенні щодо нього досудового розслідування, тобто співпрацю зі слідством під час досудового розслідування, вказані обставини не було встановлено і судом під час розгляду угоди. Навпаки, судом було встановлено, що під час досудового розслідування та під час судового розгляду обвинувачений, скориставшись правом, передбаченим ст. 63 Конституції України, не надавав будь-яких показань, в процесі розгляду справи стороною захисту було подано чисельні клопотання про визнання доказів недопустимими, в яких заперечувалися фактичні обставини кримінального правопорушення.

У зв`язку з цим Суд зазначає, що прокурор зобов`язаний здійснювати нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням (стаття 36 КПК), що покладає на нього відповідальність за додержання закону як під час досудового розслідування, так і за кінцеве законне рішення у кримінальному провадженні. Це, в свою чергу, повинно сприяти активній правовій позиції прокурора при укладенні відповідних угод у кримінальному провадженні. Але варто зазначити, що ступінь активності прокурора у процесі укладення відповідних угод залежить безпосередньо від виду угоди, яка укладається у кримінальному провадженні.

Зі змісту угоди про визнання винуватості вбачається, що при її укладенні прокурором враховано виключно беззастережне визнання вини та обставин вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченим, позитивну характеристику обвинуваченого, відсутність потерпілого та цивільного позову у кримінальному провадженні, а також той факт, що обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.

При цьому суд зауважує, що впродовж досудового розслідування і судового розгляду кримінального провадження обвинувачений повністю заперечував свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, стороною захисту подано безліч клопотань про визнання доказів недопустимими, обвинувачений впродовж розгляду кримінального провадження як за ч.3 ст.368 КК України, так і за ч.2 ст.369-2 КК України викривальних показань не надавав, при цьому досудове розслідування та судовий розгляд триває близько чотирьох років, зважаючи на процесуальну поведінку саме сторони захисту.

Пунктом 3 угоди передбачено, що ОСОБА_1 повністю та беззаперечно визнає свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України, а саме: в одержанні неправомірної вигодя для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Разом з тим, ОСОБА_1 беззаперечно визнає обставини вчинення ним кримінального правопорушення, описані в п.1 даної угоди, а також вірність кваліфікації його дій за ч.2 ст.369-2 КК України.

При цьому під беззастережним визнанням винуватості підозрюваним/обвинуваченим слід розуміти безумовне (повне) визнання ним своєї винуватості у вчиненні інкримінованого органом досудового розслідування кримінального правопорушення (Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №13 від 11.12.2015).

У постанові Верховного суду в справі № 344/2514/19 від 15 квітня 2020 року вказано, що право обвинуваченого на визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення та укладення угоди про визнання винуватості передбачено діючим кримінальним процесуальним законом і може бути вільно використано ним відповідно до принципу диспозитивності.

У постанові Верховного суду в справі №487/4245/18 від 09 грудня 2021 року вказано, що показання обвинуваченого є не лише джерелом доказів, а й засобом захисту ним своїх інтересів, вони мають бути ретельно перевірені й оцінені судом. Жоден доказ не має наперед встановленої сили для суду (ч. 2 ст. 94 КПК України).

На думку суду беззастережне визнання обвинуваченим своєї вини це правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину.

Як було зазначено вище, кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 надійшло до суду з обвинувальним актом за ч.3 ст.368 КК України. Формулювання обвинувачення за своєю суттю є близьким до змісту обвинувачення, зміненого прокурором на ч.2 ст.369-2 КК України. Фактичні обставини кримінального правопорушення, які лягли в основу обвинувачення за ч.2 ст.369-2 КК України відповідають фактичним обставинам, викладеним в обвинувальному акті за ч.3 ст.368 КК України.

Розглядаючи кримінальне провадження впродовж чотирьох років за ч.3 ст.368 КК України, судом встановлено, що обвинувачений свою провину у вчиненні кримінального правопорушення за ч.3 ст.368 КК України не визнавав, і хоча останній на підставі ст.63 Конституції України відмовлявся від дачі показань, і це є його безумовним правом, стороною захисту було подано чисельні клопотання про визнання доказів недопустимими, в яких заперечувалася винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Після зміни обвинувачення на ч.2 ст.369-2 КК України, обвинувачений також не надав показань в судовому засіданні на підставі ст.63 Конституції України.

Зважаючи на те, що укладення угоди було ініційовано на стадії завершення з`ясування обставин та перевірку їх доказами, та враховуючи той факт, що обвинувачений за аналогічних обставин кримінального правопорушення свою вину не визнавав за ч.3 ст.368 КК України, під час розгляду угоди судом було запропоновано обвинуваченому вказати, в чому саме він беззастережно визнає вину, і обвинувачений надав такі показання в судовому засіданні та підтвердив обставини вчинення ним кримінального правопорушення.

Однак наведеного недостатньо для затвердження угоди про визнання винуватості та призначення узгодженої сторонами кримінального провадження міри покарання, з огляду на таке.

На думку суду, той факт, що обвинувачений визнав свою вину в судовому засіданні під час розгляду угоди про визнання винуватості, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінально протиправного діяння, ще й щирий жаль з цього приводу, осуд своєї поведінки, бажання виправити ситуацію, що склалася, демонстрацію готовності понести заслужене покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Із досліджених судом матеріалів кримінального провадження убачається, що під час досудового розслідування ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнавав та не висловлював щирого каяття з приводу вчиненого. Не визнав обвинувачений свою вину і в судовому засіданні під час з`ясування його відношення до скоєного відповідно до вимог ст. 348 КПК України, що свідчить про відсутність факту визнання вини та щирого каяття обвинуваченого як на стадії досудового розслідування, так і в судовому провадженні. Обвинувальний акт взагалі не містить встановлених органом досудового розслідування обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого. Той факт, що обвинувачений визнав вину під час розгляду угоди про визнання винуватості, на думку суду, може свідчити лише про таке визнання вини під тиском зібраних у справі доказів та з метою затвердження судом угоди про визнання винуватості та не ґрунтується на належній критичній оцінці ОСОБА_1 своєї протиправної поведінки і не свідчить про його щире каяття у вчиненні злочину.

Крім того, в угоді та наданих сторонами матеріалах не міститься даних про ступінь та характер сприяння обвинуваченого у проведенні щодо нього кримінального правопорушення, тобто співпрацю зі слідством під час досудового розслідування, вказані обставини не було встановлено і судом під час розгляду угоди. Навпаки, судом було встановлено, що під час досудового розслідування обвинувачений, скориставшись правом, передбаченим ст. 63 Конституції України, взагалі не надавав будь-яких показань, на підставі ст.63 Конституції України від дачі таких показань обвинувачений відмовився і в судовому засіданні.

Отже, під час укладання угоди прокурором не враховано всіх обставин, передбачених ст. 470 КПК України, а сторонами суду не надано підтвердження їхнього існування, у зв`язку з чим, на думку суду, умови угоди суперечать вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Умови угоди суперечать інтересам суспільства.

Суспільний інтерес є абстрактним оціночним поняттям і в узагальненому виді являє собою інтерес суспільства або усередненого представника цієї спільноти, пов`язаний із забезпеченням його благополуччя, стабільності, безпеки та сталого розвитку.

Очевидно, що у контексті цього кримінального провадження суспільний інтерес полягає у припиненні на майбутнє, в перспективі існування такого ганебного явища як корупція у правоохоронній сфері, унеможливленні у подальшому вчиняти дії, спрямовані на вирішення у незаконний спосіб питань, пов`язаних з притягнення осіб до відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень.

Чинне законодавство не дає визначення поняттю «суспільний інтерес». Воно є оціночним, на думку суду, пов`язане з встановленням в кожному конкретному випадку можливості отримання суспільством вигоди (користі), у зв`язку з прийняттям певного рішення. Таке рішення може бути схвалене суспільством.

Умови угоди про визнання винуватості будуть відповідати інтересам суспільства, виключно тоді, коли пом`якшення покарання, визначене в угоді, буде збалансоване з обставинами, які є корисними для суспільства. До таких факторів слід віднести: суспільну значущість дій обвинуваченого щодо викриття інших злочинів, його сприяння у проведенні кримінального провадження, вчинення дій з метою усунення негативних наслідків, спричинених суспільно-небезпечним діянням, тощо. Тільки за наявності таких факторів суспільство може бути зацікавленим у здійсненні швидкого судочинства у певному кримінальному провадженні.

У висновку Верховного суду України у справі №5-27кс16 від 31.03.2016 вказано про те, що функціональне призначення категорії інтерес у кримінальному процесі є невід`ємною складовою природи цього феномену. У цьому контексті Суд так само приділяє увагу функціям інтересу, які не можуть бути залишені поза увагою, враховуючи, що питання, порушене заявником, розглядається в площині кримінального процесу. Суд досліджує природу і нормативний зміст категорії «інтерес» і наголошує, що саме інтерес є важливим інструментом у діяльності суб`єктів кримінально - правових відносин. Інтерес у кримінальному процесі виступає як спонукальна сила, що приводить у рух усю систему судочинства. Відсутність конкретного інтересу або наявність іншого може зупинити або відповідним чином змінити динаміку кримінального процесу. Спонукальна сила формується певними потребами, до задоволення яких і прагне носій інтересу, а саме: особа, держава, суспільство. Так, саме потреба учасників кримінального провадження (так само потенційних учасників, якщо провадження ще не розпочалося) у реалізації власних (приватних), загальнодержавних інтересів слугує першоосновою виникнення, розвитку, зміни та припинення кримінальних процесуальних правовідносин. При цьому категорія «інтерес» у прямій або опосередкованій формі накладає відбиток на кожен із елементів кримінальних процесуальних правовідносин, а саме:

а) статус кожного суб`єкта, його правомочності зумовлені об`єктивно властивими йому інтересами та загальною моделлю консенсусу, якого досягнуто при узгодженні різноспрямованих інтересів (публічного і приватного);

б) кожна складова змісту правовідносин теж визначається інтересами, досягнути яких прагне учасник правовідносин. Закріплюючи права та обов`язки учасників кримінального судочинства, законодавець виходить із потенційної можливості конкретно взятого індивіда використати встановлені правоположення у разі участі у кримінальних процесуальних правовідносинах у тому чи іншому статусі, усвідомлення відповідного інтересу та наявності бажання його реалізувати;

в) об`єктом правовідносин виступають матеріальні й нематеріальні блага, а також дії суб`єктів та їх результати, з приводу яких виникають правовідносини, реалізуються суб`єктивні права та виконуються покладені законом обов`язки суб`єктів правовідносин. Поняття «об`єкти правовідносин» значною мірою збігаються із категорією «інтереси», принаймні в частині щодо матеріальних і нематеріальних благ, в отриманні (збереженні) яких зацікавлений учасник правовідносин. Щодо дій суб`єктів та їх результатів, із приводу яких виникають правовідносини, то такі дії у багатьох випадках є бажаним результатом, оскільки факт їх вчинення надасть можливість реалізувати наявний в учасника кримінального провадження інтерес;

г) юридичні факти як елемент правовідносин також безпосередньо пов`язані з категорією «інтерес». Адже якби та чи інша життєва обставина жодним чином не зачіпала інтересів певних суб`єктів, то вона була б неспроможна породити активність останніх та привести до настання юридичних наслідків. Юридичний факт виступає каталізатором щодо усвідомлення суб`єктом факту ущемлення його інтересів та потреби в їх захисті.

Суд нагадує, що під час вирішення кримінально-правових конфліктів Європейський суд з прав людини зобов`язує національні суди дотримуватись балансу між приватними і публічними інтересами.

Суд зауважує, що угода про визнання винуватості була затверджена по спливу чотирьох років після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, судовий процес триває більше трьох років, державний процесуальний механізм притягнення особи до кримінальної відповідальності був задіяний у повному обсязі і процесуальні витрати, пов`язані з розглядом кримінального провадження, вже понесені. Тому скорочення часу на розгляд цього кримінального провадження в суді не може свідчити про швидке судове провадження, адже суд завершив дослідження доказів і повинен був перейти до судових дебатів.

За умов відсутності інших корисних для суспільства обставин, лише досягнення сторонами угоди згоди на її укладення не свідчить про дотримання інтересів суспільства та фактично має своєю єдиною метою задоволення приватного інтересу обвинуваченого ОСОБА_1 у призначенні йому покарання, не пов`язаного з позбавленням волі.

Крім того, наведені вище обставини свідчать, що суспільний інтерес в проведенні повноцінного судового розгляду цього кримінального провадження значно перевищує суспільний інтерес в затвердженні такої угоди, і не може нівелювати негативних наслідків потенційного затвердження такої угоди.

З огляду на викладене, суд констатує, що у випадку затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим, покарання, яке просять призначити сторони провадження може не вважатися співмірними з обставинами та тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення, а також із передбаченою кримінальним законом мірою покарання за його вчинення.

Суд зазначає, що корупція загрожує ідеалам демократії, правам людини і правопорядку в цілому, руйнує належне управління, доброчесність і соціальну справедливість, перешкоджає конкуренції та економічному розвиткові, підриває моральні засади суспільства. Більше того, корупція щільно пов`язана з іншими формами злочинності, зокрема, організованою злочинністю й економічною злочинністю. Корупція також охоплює колосальні обсяги активів, які можуть становити значну частку суспільних ресурсів і які ставлять під загрозу політичну стабільність, сталий розвиток держави та її національну безпеку.

З огляду на зазначене, умови угоди про визнання винуватості будуть відповідати інтересам суспільства, виключно тоді, коли пом`якшення покарання, визначене в угоді, буде збалансоване з обставинами, які є корисними для суспільства. До таких факторів слід віднести: суспільну значущість дій обвинуваченого щодо викриття інших злочинів, його сприяння у проведенні кримінального провадження, вчинення дій з метою усунення негативних наслідків, спричинених суспільно-небезпечним діянням, тощо. Тільки за наявності таких факторів суспільство може бути зацікавленим у здійсненні швидкого судочинства у певному кримінальному провадженні щодо корупційних злочинів.

Однак, як вже зазначалося, судом під час розгляду угоди не встановлено фактів будь-якого сприяння обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього чи викриття інших суспільно-небезпечних діянь.

Таким чином, оскільки умови угоди суперечать вимогам КПК України та не відповідають інтересам суспільства, зважаючи на несприйняття та осуд корупційних дій суспільством, боротьбою держави Україна з таким ганебним явищем як «корупція», суд приходить до висновку, що угода не відповідає за метою укладення інтересам суспільства, оскільки спрямована винятково на задоволення приватного інтересу обвинуваченого щодо пом`якшення покарання і не виправдає очікувань суспільства,.

Враховуючи те, що угода про визнання винуватості не відповідає обставинам, які необхідно врахувати під час укладення угоди, а також зважаючи на невідповідність умов угоди інтересам суспільства, суд дійшов до висновку про необхідність відмови у затвердженні угоди про визнання винуватості.

Керуючись статтями 372, 472-474 Кримінального процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в :

У затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної 22 червня 2022 року між прокурором першого відділу процесуальнго керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Львівської обласної прокуратури Чухрій О.М. та обвинуваченим ОСОБА_1 , у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62019140000000358 від 19.04.2019 відносно ОСОБА_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України відмовити.

Продовжити судовий розгляд кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62019140000000358 від 19.04.2019 відносно ОСОБА_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України, у загальному порядку.

Ухвала є остаточною, оскарженню не підлягає, набирає законної сили з моменту її проголошення.

Головуючий суддя В.Л.Бучківська