Рішення № 105402509, 22.07.2022, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 174/215/22

п/с № 2/174/166/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2022 року м. Вільногірськ

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі :

головуючого судді - Ілюшик І.А.,

за участю: секретаря - Шарапової О.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, в письмовому провадженні, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення безпідставно списаних коштів з банківського (карткового) рахунку, відшкодування моральної шкоди ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Вільногірського міського суду Дніпропетровської області з вищевказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що він перебуваючи в Збройних Силах України на вимогу фінансового відділу військової частини НОМЕР_5, що на Львівщині, 20.04.2022 року звернувся до АТ КБ «Приватбанк» в місті Одеса щодо відкриття банківського рахунку (ІВАН: ІІА223052990262006400932993004) для отримання заробітної плати з місця служби. Того ж дня на карту НОМЕР_1 було зараховано заробітну плату у розмірі 9000,00 грн, звідки 22.04.2022 року зникли 376,26 грн. Не погоджуючись з відчуженням власних коштів тоді ж, він звернувся до відповідача із заявою з приводу порушення права власності та повернення грошей. Крім того, заблокував карту засобами «Приват24», та просив банк закрити рахунок після повернення коштів. За результатом цього звернення зарплатний рахунок було закрито, проте кошти відповідач не повернув.

22.04.2022 року в телефонній розмові з представником банку було домовлено про можливість вирішення спору у позасудовий спосіб, а саме про відкриття аналогічного зарплатного карткового рахунку у відділенні цієї установи для повернення на нього незаконно вилучених коштів.

05.05.2022 року у він відкрив у відділені відповідача нову банківську картку НОМЕР_2 . Проте, протягом наступних двох днів кошти на новий рахунок відповідач не повернув. Таким чином, після отримання остаточної відмови відповідача повернути кошти 06.05.2022 року, рахунок в цій установі був закритий з метою упередження подальшого розкрадання банком його заробітної плати.

Вважає списання зарплатних коштів відповідачем з його карткового рахунку незаконним, з АТ КБ «Приватбанк» ніяких домовленостей щодо перерахунку коштів без його відома не існує, 20.04.2022 року у відділені відповідача були погодженні лише його паспортні данні та номер банківської картки з назвою «Для виплат». В іншому 22.04.2022 банк діяв без його відома і всупереч його інтересам і про те було повідомлено банк відразу після відчуження коштів.

Тому 376,26 копійок, присвоєні відповідачем, мають бути повернуті у повному обсязі на його рахунок в банку АТ «Райффайзен Банк». Крім того, поведінка відповідача спричинила йому та його родині додаткові незручності, емоційні страждання та фізичний біль. Адже, заробітна плата у її обсязі є засобом існування для нього та його родини. Обмеження права розпоряджатися частиною заробітної плати призвело до втрати можливості придбати продукти харчування, оплатити комунальні послуги, придбати ліки для його дружини, яка має розлад ендокринної системи. Тому моральну шкоду, спричинену відповідачем йому та його родині він оцінюю у 37 626 гривень.

Ухвалою від 25.05.2022 року, відкрито спрощене позовне провадження по даній справі без повідомленням сторін та запропоновано відповідачу подати відзив на позов з доказами його обґрунтування. Копію ухвали та копію позовної заяви із додатками було надіслано відповідачу. Запропоновано відповідачу надати суду, а в копії позивачу, протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, відзив на позов з наданням усіх доказів, якими обґрунтовуються заперечення, з підтвердженням направлення відзиву і доданих до нього доказів позивачу.

Однак, у визначені судом строки, відзиву на позовну заяву, відповідачем подано не було і до цього часу він до суду не надійшов.

Позивач та відповідач отримали ухвалу про відкриття провадження у справі отримали 28.05.2022 року та 30.05.2022 року відповідно.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Частиною восьмою статті 178 ЦПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічне положення міститься і в ч. 2 ст. 191 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З огляду на це, суд доходить висновку про вирішення спору за наявними матеріалами у справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, надавши належну оцінку усім доказам, що є у справі, дійшов висновку про часткове задоволення вимог позовних вимог з наступних підстав.

Згідно копії скріну наданого позивачем відбулося зарахування коштів на картку НОМЕР_3 та відраховано на автоматичне погашення простроченої заборгованості 376,26 гривень. Та згідно копії скріну вказаний вище картковий рахунок закрито (а.с. 3 зв.).

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема висновком експерта (ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 ЦПК).

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частино 2 статті 77 ЦПК України.

Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.

Згідно з ч. 3 ст. 1066 цього Кодексу банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 1067 цього Кодексу договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Згідно з ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» у цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються в такому значенні: списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом, або згідно з умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Згідно з пунктом 26.1 статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі - Інструкція від 21 січня 2004 року) кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг (пункт 6.1 Інструкції від 21 січня 2004 року). Договір має містити інформацію, яка потрібна для належного виконання банком доручення платника, зокрема: - умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання; - номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договірне списання; - найменування отримувача; - номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника; - перелік документів, які отримувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі) (пункт 6.2 Інструкції від 21 січня 2004 року). Якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання (пункт 6.5 Інструкції від 21 січня 2004 року).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що АТ КБ «Приватбанк» неправомірно (без його розпорядження та згоди) списало грошові кошти в розмірі 376,26 грн. з належного йому банківського рахунку. Позивач підтверджує і надав докази, що він мав відкритий рахунок у АТ КБ «Приватбанк» та платіжну картку для його обслуговування, що була видана банком. Також вказав у позовній заяві, що з відповідачем ніяких домовленостей щодо перерахунку коштів без його відома не існує, банк діяв без його відома і всупереч його інтересам і про це він повідомив банк відразу після відчуження коштів.

Банком не надано доказів того, що ОСОБА_1 доручає банку проводити договірне списання з усіх своїх відкритих в Банку рахунків на погашення кредитної заборгованості.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді договірне списання коштів з рахунків ОСОБА_1 на погашення кредитної заборгованості.

В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималось вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та/або надання банківських послуг та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Подібні висновки про застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про неправомірне списання відповідачем грошових коштів із карткового рахунку ОСОБА_1 в розмірі 376,26 грн.

Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, які викладені в постановах від 11 вересня 2019 року (справа №751/631/17), від 08.04.2020 року (справа №641/1187/18-ц), від 05.08.2020 року (справа №759/423/19), від 21.09.2020 року (справа №372/586/16-ц). Тому, позовна вимога ОСОБА_1 про повернення безпідставно списаних з карткового рахунку грошових коштів у вказаній вище сумі підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає таке.

Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від т31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з п. 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В постанові від 10.02.2021 року у справі № 761/24143/19 (провадження № 61-17538 св 20) Верховний Суд вказав, що прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в Україні, у тому числі частиною другою статті 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала школи, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпції моральної шкоди. Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди.

Верховний Суд наголосив, що судам слід перевірити чи спростовано відповідачем належними та допустимими доказами факт завдання позивачу моральної шкоди, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зробив висновок щодо застосування норм права та зазначив, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Позивач вважає, що поведінка відповідача спричинила йому та його родині додаткові незручності, емоційні страждання та фізичний біль. Адже заробітна плата у її обсязі є засобом існування для нього та його родини. Обмеження права розпорядження часткою заробітної плати призвело до втрати можливості придбати продукти харчування, оплатити комунальні послуги, придбати ліки для його дружини, яка має розлад ендокринної системи. Як зазначив позивач, йому була спричинена моральна шкода, яка полягає у стражданнях, яких він зазнав здійснюючи захист свого порушеного права, тим самим витрачаючи значні зусилля та свій час для його відновлення.

Разом з тим, з огляду на встановлені обставини справи, приймаючи до уваги принципи, які повинні враховуватись при стягненні моральної шкоди, суд не погоджується з визначеним позивачем розміром моральної шкоди. Позивачем не доведено факт того, що він має родину (не надано свідоцтва про народження дітей, свідоцтво про шлюб, тощо), а відтак і наявність у нього дружини, яка має розлад ендокринної системи та потребує придбання ліків. Вказані обставини мали бути доведені належним чином відповідно до положень цивільного-процесуального законодавства.

Розмір відшкодування має бути адекватним нанесеній моральній шкоді, при цьому, відшкодування моральної шкоди не може бути засобом отримання доходу.

Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Встановивши факт заподіяння позивачу моральної шкоди суд доходить висновку, що розмір моральної шкоди, який вказаний позивачем в сумі 37 626 грн., є завищеним.

Визначаючи розмір моральної шкоди суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням вказаних позивачем і встановлених судом обставин справи та характеру спірних правовідносин, тривалості моральних страждань позивача у зв`язку з необхідністю докладення додаткових зусиль для доведення своїх вимог, глибини та ступеню моральних страждань, яких зазнав позивач, враховуючи ступінь вини відповідача, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого розміру моральної шкоди до 300 грн., що є достатнім та співмірним із тривалістю порушень прав позивача та характером завданої йому з боку АТ КБ «Приватбанк» немайнової шкоди та буде відповідною, достатньою та справедливою грошовою компенсацією за завдану відповідачем позивачу моральну шкоду.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, в рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Тому, позовна вимога ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню в сумі 300 грн., а в задоволенні позову в іншій частині має бути відмовлено.

Питання про розподіл судових витрат вирішується судом відповідно до ст. 141 ЦПК України та з урахуванням часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а також те, що ОСОБА_1 є звільненим від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за майнову та немайнову вимоги пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а саме в сумі 1 000,23 грн. В іншій частині судові витрати слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 82, 259, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення безпідставно списаних коштів з банківського (карткового) рахунку, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ: 14360570, вул. Грушевського, 1 літ. "д", м. Київ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) 376 (триста сімдесят шість) грн. 26 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ: 14360570, вул. Грушевського, 1 літ. "д", м. Київ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 (триста) грн.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»(код ЄДРПОУ: 14360570, вул. Грушевського, 1 літ. "д", м. Київ) на користь держави судовий збір в сумі 1 000,23 грн.

В іншому розмірі - віднести на рахунок держави.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.А. Ілюшик