Рішення № 105324501, 06.07.2022, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" липня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/2827/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.

за участю секретаря судового засідання Левшиної І.М.

розглянувши справу № 916/2827/21 в порядку загального позовного провадження

за позовом: ОСОБА_1 /РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 /

до відповідачів: 1) ОСОБА_2 /РНОКПП НОМЕР_2 , адреса АДРЕСА_2 /;

2) ОСОБА_3 /РНОКПП невідомий, адреса АДРЕСА_3 /;

3) товариства з обмеженою відповідальністю Курортний комплекс ФІЄСТАТУР /ЄДРПОУ 33017152, адреса 65009, м. Одеса, вул. Академічна, 3/

про визнання недійсним акту приймання-передачі частки у статутному капіталі, скасування запису у реєстрі, визначення розміру статутного капіталу та розміру часток, витребування частки у статутному капіталі

за участю представників учасників справи:

від позивача: адвокат Розенбойм Ю.О. на підставі ордеру № ВН1149887;

від відповідача1: не з`явився, повідомлений належним чином, причини неявки невідомі;

від відповідача2: ОСОБА_3 особисто;

від відповідача3: не з`явився, повідомлений належним чином, причини неявки невідомі.

ВСТАНОВИВ:

20.09.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою /вх. № 2925/21/ до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю Курортний комплекс ФІЄСТАТУР з вимогами про:

1. Визнання недійсним акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВКурортний комплекс ФІЄСТАТУР (код ЄДРІІОУ 33017152) від 07.09.2018 р., за яким ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв частку в статутному капіталі ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР, що становить 60 % частки учасника товариства, що в грошову виразі складає 1 009 800,00 грн.

2. Скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підгіриємців та громадських формувань реєстраційні дії про зміну складу засновників (учасників) або зміну відомостей про засновників (учасників) ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР номер запису 15561070020017366 від 10.09.2018 р., вчиненого державним реєстратором Хлібодарської селищної ради Ьіляївського району Одеської області Зубар О.І., номер запису 15561070021017366 від 22.01.2020 р., вчиненого державним реєстратором Холоднобалківської сільської ради Ьіляївського району Одеської області.

3. Визначення розміру статутного капіталу та розмір часток учасників у ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР наступним чином: розмір статутного капіталу: 3 400 000.00 грн.; учасники:?

ХОЛДИНГ МОЛДСИНДБАЛЬНЕОТУР, країна резиденства: Молдова, місцезнаходження: Молдова. 2012. м. Кишинів, вул. Щусева, 47, розмір внеску до статутного фонду (грн.): 1 717 000,00;

ОСОБА_4 , країна громадянства: Україна, місцезнаходження: АДРЕСА_1 . розмір внеску до статутного фонду (грн.): 1 009 800,00:

ОСОБА_5 . країна громадянства: Україна, міснезнаходження: Україна, 65038, Одеська обл., місто Одеса, вул. Довга, буд. 86-Б, розмір внеску до статутного фонду (грн .): 673200,00.

4. Витребування у ОСОБА_3 безпідставно набуту частку у статутному капіталі ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР, що в грошовому виразі становить 1 009 800,00 грн., на користь ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР, укладений 07.09.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , підписаний сторонами у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення. За таких обставин позивач вважає даний договір неукладеним, а відтак акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР та запис у ЄДРПОУ про зміну складу засновників (учасників) або зміну відомостей про засновників (учасників) є недійсними та підлягають скасуванню.

Позов пред`явлено на підставі ст.ст. 202, 203, 215, 216, 328, 387, 638, 639, 656, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст. 20, 167 ГК України, Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань».

Ухвалою суду від 22.09.2021 року залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 вх. № 2925/21 від 20.09.2021 року та зобов`язано позивача надати суду у десятиденний строк з дня отримання ухвали суду, заяву про усунення недоліків, встановлених при поданні позовної заяви.

Разом із позовною заявою до суду надано клопотання про забезпечення позову /вх. № 2-1170/21 від 20.09.2021 року/.

Ухвалою суду від 22.09.2021 року повернуто заявнику заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову /вх. № 2-1170/21 від 20.09.2021 року/ у справі № 916/2827/21.

29.09.2021 року на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків /вх. № 25729/21/ на виконання ухвали суду від 22.09.2021 року.

Разом із позовною заявою до суду надано клопотання про витребування доказів /вх. № 24766/21 від 20.09.2021 року/, а саме позивач просить витребувати у відповідача1 оригінал договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР, укладений 07.09.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також оригінал акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР (код ЄДРІІОУ 33017152) від 07.09.2018 р.

29.09.2021 року на адресу суду надійшла заява позивача про забезпечення позову /вх. № 2-1215/21/, в якій позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_3 здійснювати будь-які дії щодо розпорядження, відчуження у будь-який спосіб тощо частки у статутному капіталі ТОВ «Курортний комплекс «ФІЄСТАТУР», що в грошовому виразі складає 1 009 800,00 грн, а суб`єктам державної реєстрації здійснювати реєстрацію таких дій до набрання законної сили рішенням у справі.

Ухвалою суду від 30.09.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2827/21; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 01.11.2021 р. о 11:00 год. Також задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів /вх. № 24766/21 від 20.09.2021 року/; витребувано в ОСОБА_2 оригінал:

- договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР, укладений 07.09.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР (код ЄДРІІОУ 33017152) від 07.09.2018 р., за яким ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв частку, що становить 60 % частки у статутному капіталі товариства та у грошовому виразі складає 1 009 800,00 грн.

Ухвалою суду від 30.09.2021 року відмовлено у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову /вх. № 2-1215/21 від 29.09.2021 року/ у справі № 916/2827/21.

01.11.2021 року на адресу суду надійшов відзив відповідача1 ОСОБА_2 /вх. № 28880/21/, в якому відповідач1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що доводи відповідача з приводу начебто невірно визначеного предмету спірного договору є спотвореними та не відповідають дійсності, і відповідно договір містить всі істотні умови, ціна договору відповідає дійсності. Відповідач зауважує, що наданий позивачем до позову договір, був попереднім договором при укладенні основного. Відповідач1 вказує, що не можуть братися до уваги твердження позивача, які ґрунтуються на позиції, що акт приймання-передачі частки (частини частки) в статутному капіталі ТОВ «КК «Фієста тур» від 07.09.2018 року укладений з дефектом змісту, оскільки складений на підставі неукладеного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, тобто такого, що не відбувся, у зв`язку з чим є недійсним.

01.11.2021 року на адресу суду надійшов відзив відповідача2 ОСОБА_3 /вх. № 28973/21/, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень відповідач2 посилається на те, що вчинення правочину з відчуження частки немає наслідком автоматичний перехід корпоративних прав від первісного власника до набувача. Моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін.

Відповідач2 вказує, що з огляду на наявність достовірної інформації про засновників в ЄДРПОУ, а також те, що позивач власноручно підписав акт приймання-передачі корпоративних прав, направлений на їх відчуження, а відповідач-2 придбав корпоративні права за відплатним договором, останній є добросовісним набувачем, що виключає можливість витребування майна. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Відповідач зауважує, що позивач взагалі не обґрунтовує в чому полягає порушене право, які права та в зв`язку із чим підлягають задоволенню, не конкретизує чи було здійснено правочин поза його волею, а лише посилається на дефекти договору купівлі-продажу.

У підготовчому засіданні 01.11.2021 року судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 18.11.2021 року на 10:00 год.

18.11.2021 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив /вх. № 31022/21/, в якій позивач зауважує, що умови договору від 07.09.2018 року не містить ціни частки, за якою вона придбавається. У зв`язку із чим позивач вважає, що сторони договору не дійшли взаємної згоди щодо визначення ціни, за якою продається частка (майно), що говорить про відсутність істотної умови договору. Позивач також вказує, що акт приймання-передачі також не містить ціни, за якою 07.09.2018 року придбавалася належна ОСОБА_1 частка.

Позивач наголошує, що договір від 07.09.2018 року та нотаріально посвідчений акт приймання-передачі є неукладеними і чинності не набрали, оскільки позивач не отримав від відповідача-1 грошові кошти, які він розраховував отримати за продаж належної йому частки; оскільки сторонами договору не узгоджено ціну частки в договорі та акті.

Позивач зауважує, що посилання п. 2 акту приймання-передачі на оплату покупцем частки, згідно умов договору в повному обсязі, жодним чином не може підтверджувати факт розрахунку між сторонами, оскільки об`єм розрахунків ціна договору, сторонами узгоджена не була. За словами позивача, акт приймання-передачі частки статутного капіталу є документом, який встановлює саме приймання-передачу частки та не має ознак розписки про підтвердження оплати вартості такої частки.

У підготовчому засіданні 18.11.2021 року судом оголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження до 29.12.2021 року та про відкладення підготовчого засідання на 08.12.2021 року на 11:30 год.

25.11.2021 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача-2 /вх. № 31746/21/, в яких відповідач вказує, що п. 2.2 спірного договору в тій його частині, у якій він містить відомості про отримання покупцем грошей до підписання договору, суму цих грошових коштів та пропорції, у якій вони отримані, є розпискою /посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 року у справі № 916/667/18/. У зв`язку із чим, відповідач вказує, що договором чітко визначено ціну договору, а кошти у розмірі 1 009 800,00 грн позивач отримав, про що зазначено, зокрема, у нотаріально посвідченому акті приймання-передачі, підписаному позивачем.

08.12.2021 року на адресу суду надійшли пояснення позивача /вх. № 33114/21/, в яких позивач вказує, що відповідач2 не може вважатися добросовісним набувачем. Оскільки, по-перше, спірний договір в порушення п. 9.1 не посвідчений нотаріально; по-друге, спірний договір немає вартості; по-третє, сторони договору не здійснювали розрахунків. Позивач вказує, що у Господарському суді Одеської області знаходилася справа № 916/2262/19 про розірвання спірного договору, в рамках якого відповідач-2 був представником відповідача-1 та у ході розгляду справи відповідачі уклали між собою 20.01.2020 року договір купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі. Позивач вказує, що оскільки відповідач-2 не є добросовісним набувачем частки у статутному капіталі, то він зобов`язаний в силу ст. 1213 ЦК України повернути спірну частку у підприємстві належному володільцю.

У підготовчому засіданні 08.12.2021 року судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 22.12.2021 року на 14:45 год.

22.12.2021 року на адресу суду надійшли пояснення відповідача-2 /вх. № 34753/21/, в яких відповідач вказує, що 07.09.2018 року він особисто був присутній у нотаріуса в момент підписання договору купівлі-продажу в статутному капіталі та акту приймання-передачі.

У підготовчому засіданні 22.12.2021 року судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 19.01.2022 року на 14:40 год.

19.01.2022 року підготовче засідання у справі № 916/2827/21 не відбулося у зв`язку із знаходженням головуючого судді Петренко Н.Д. на лікарняному з 19.01.2022 року по 21.01.2022 року включно.

Після виходу судді з лікарняного ухвалою суду від 24.01.2022 року постановлено розглядати справу № 913/2827/21 поза межами строку, встановленого ч. 3 ст. 177 ГПК України, у розумний строк, достатній з урахуванням обставин справи для здійснення її своєчасного розгляду відповідно до завдань господарського судочинства згідно зі статтею 2 ГПК України; призначено підготовче засідання по справі 916/2827/21 на 16.02.2022 р. о 14:30 год.

У підготовчому засіданні 16.02.2022 року судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/2827/21 до судового розгляду по суті; судове засідання призначено на 01.03.2022 року на 10:00 год.

01.03.2022 року судове засідання не відбулось у зв`язку з запровадженням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України № 64/2022 № 2102-IX, строком на 30 діб, який згідно Указу Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено до 25.04.2022 року /затверджено Законом України № 2119-IX від 15.03.2022 року/.

Ухвалою суду від 22.04.2022 року призначено судове засідання по суті по справі № 916/2827/21, призначено на 08.06.2022 р. о 12:30 год.

08.06.2022 року на адресу суду надійшла заява представника позивача про відкладення судового засідання на іншу дату /вх. № 1005/22/.

У судовому засіданні 08.06.2022 року судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 06.07.2022 року на 12:20 год.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Відповідач-1 до судового засідання не з`явився, повідомлений належним чином, причини неявки невідомі.

Відповідач-2 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві.

Відповідач-3 до судового засідання не з`явився, повідомлений належним чином, причини неявки невідомі.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

Як встановлено у судовому засіданні при безпосередньому дослідженні доказів, предметом спору у даній справі є визнання недійсним акту приймання-передачі від 07.09.2018 року частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю Курортний комплекс ФІЄСТАТУР /ЄДРПОУ 33017152/, скасування запису у реєстрі, визначення розміру статутного капіталу та розміру часток, витребування частки у статутному капіталі.

Судом встановлено, що у провадженні Господарського суду Одеської області знаходилась справа № 916/2262/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Курортний комплекс "Фієстатур", ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Курортний комплекс "Фієстатур" від 07.09.2018р., що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та скасування запису: зміна складу або інформації про засновників від 10.09.2018 р., проведений державним реєстратором Комунального підприємствв "Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради" Зубар Оленою Іванівною.

Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 16.11.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Згідно з ч. 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується про розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної процесуальної норми, неодмінною умовою її застосування є участь тих самих осіб або особи, щодо якої встановлено ці обставини, як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні обставини, що мають значення для справи, що розглядається.

Вищевказані обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, у справі де брали участь ті ж самі особи, що і у даній справі, а тому вони не повинні доводитися знову у даній справі.

Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України, а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення одним з основоположних аспектів верховенства права принципу юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

В силу статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Враховуючи, що під час розгляду справи № 916/2262/19 приймали ті самі особи, які приймають участь під час розгляду даної позовної заяви, обставини встановлені рішеннями суду у зазначеній справі мають преюдиційне значення.

Суд зазначає, що в матеріалах справи № 916/2827/21 відсутня належним чином посвідчена копія договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Курортний комплекс "Фієстатур" від 07.09.2018 року. Судом задоволено клопотання позивача про витребування доказів. Однак, відповідач-1 не надав витребувані судом докази, з огляду на відсутність будь-яких відносин із ТОВ "Курортний комплекс "Фієстатур", відповідач-1 вказує, що у нього відпала необхідність у зберіганні договору, так як минуло майже два роки після відчуження.

Разом із тим, з тексту рішення Господарського суду Одеської області від 16.11.2020 року у справі № 916/2262/19 зазначено, що судом було досліджено у судовому засіданні оригінал вказаного договору.

Так, з рішення Господарського суду Одеської області від 16.11.2020 року у справі № 916/2262/19 слідує, що 07.09.2018р. між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Курортний комплекс "Фієстатур", відповідно до якого продавець передає покупцю частину частки у розмірі 60 % у статутному капіталі ТОВ "Курортний комплекс "Фієстатур", що еквівалентно 1 009 800 грн.

Згідно з п.1.4 продавцю належить частка у статутному капіталі товариства у розмірі 49,5% статутного капіталу товариства.

Відповідно до п.2.1 договору ціна частки Відповідно до п.2.2. договору оплата вартості частки, вказаної у п. 2.1. цього договору, здійснюється покупцем до підписання цього договору.

Валютою платежу за цим договором є грошова одиниця України гривня (п.2.3. договору).

Згідно п. 3.2.1. договору, яким визначено обов`язки покупця, покупець оплатив продавцю вартість частки у статутному капіталі товариства згідно з п.2.1. та п.2.2. договору та приймає вказану частку у власність.

Положеннями п.3.3.5 договору сторони погодили, що після укладання даного договору та виконання своїх обов`язків сторонами продавець має забезпечити внесення змін до статуту товариства та зареєструвати їх відповідно до вимог чинного законодавства України.

За настання обставин, зазначених в п. 3.3.5. даного договору, продавець втрачає усі права та обов`язки по відношенню до товариства, що були передбачені відчужуваною часткою (п.4.1. договору).

Відповідно до п. 4.2. договору за настання обставин, зазначених в п. 3.3.5. даного договору, покупець стає по відношенню до товариства його учасником з усіма відповідними правами та обов`язками.

Згідно п. 4.3. договору перехід права власності на частку, що складає 30% статутного капіталу товариства, від продавця до покупця відбувається в момент укладання

цього договору. Перехід частини корпоративних прав учасника товариства від продавця до покупця відбувається в момент підписання акту приймання-передачі частки та державної реєстрації вказаних змін в відповідних органах державної влади та/або органах місцевого самоврядування.

Господарський суд зазначає, що позивачем до позовної заяви додано копію договору від 07.09.2018 року. Разом із тим, відповідач1 та відповідач-2 вказують на відмінність за змістом копії договору, наданої позивачем, та договору, який дійсно було укладено між позивачем та відповідачем1, та який в свою чергу був предметом спору по справі № 916/2262/19.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст.91 ГПК України, яка містить вимоги щодо письмових доказів, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно з п.5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації „Вимоги оформлення документів (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003р. №55, відмітку про засвідчення копії документ складаються зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту.

Між тим, копія договору від 07.09.2018 року, яка надана позивачем до позову у копії, не засвідчена належним чином. За таких обставин, суд зазначає, що оскільки до матеріалів справи не надано належним чином посвідченої копії договору від 07.09.2018 року, то суд критично оцінює копію договору, доданого позивачем до позовної заяви.

Разом із тим, судом встановлено, що в рамках справи № 916/2262/19 судом також досліджено акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Курортний комплекс "Фієстатур" від 07.09.2018 року, складений між позивачем та відповідачем1. Відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв частку в статутному капіталі ТОВ "Курортний комплекс "Фієстатур", що становить 60% частки учасника товариства, що в грошовому виразі складає 1 009 800 грн.

У п.2 акту сторони зазначили, що частка, що передається, внесена (сформована) продавцем до статутного (складеного) капіталу товариства в повному обсязі, а також оплачена покупцем згідно умов договору в повному обсязі.

Досліджуючи вказаний акт, суд у справі № 916/2262/19 зазначив, що останній містить реквізити та підписи сторін, а також є таким, що засвідчений нотаріально.

Крім того, судом встановлено, що 20.01.2020 року між відповідачем1 /продавець/ та відповідачем2 /покупець/ укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Курортний комплекс "Фієстатур" /код ЄДРПОУ 330171152/ (а.с. 121-122), за умовами якого продавець передає покупцю свою частку у розмірі 29,7% у статутному капіталі ТОВ "Курортний комплекс "Фієстатур", що еквівалентно 1 009 800,00 грн /п. 1.1 договору/.

Відповідно до п. 2.1 договору ціна частки, що складає 29,7 % статутного капіталу товариства становить 1 009 800,00 грн.

Оплата вартості частки, вказаної у п. 2.1 договору, здійснюється покупцем до підписання цього договору /п. 2.2 договору/.

Перехід права власності на частки, що складає 29,7 % статутного капіталу товариства, від продавця до покупця відбувається в момент укладання цього договору. Перехід частини корпоративних прав учасника товариства від продавця до покупця відбувається в момент підписання акту приймання-передачі частки та державної реєстрації вказаних змін в відповідних органах державної влади та/або органах місцевого самоврядування /п. 4.3 договору/.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання /п. 9.1 договору/.

20.01.2020 року відповідачем1 /продавець/ та відповідачем2 /покупець/ складено акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Курортний комплекс "Фієстатур" /код ЄДРПОУ 330171152/ (а.с. 120), відповідно до якого у відповідності до умов договору продавець передав, а покупець прийняв частку у статутному капіталі ТОВ "Курортний комплекс "Фієстатур", що становить 29,7% статутного капіталу товариства, що в грошовому виразі складає 1 009 800,00 грн /п. 1 акту/.

У п.2 акту сторони зазначили, що частка, яка передається, внесена (сформована) продавцем до Статутного капіталу товариства в повному обсязі, а також - оплачена покупцем згідно умов договору в повному обсязі.

Досліджуючи вказаний акт, суд зазначає, що акт містить реквізити та підписи сторін, а також є таким, що засвідчений приватним нотаріусом ОМНО Ярош О.М., р. № 218, 219.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.09.2021 року судом встановлено, що станом на момент звернення до суду учасниками товариства були:

-Холдинг "Молдсинбальнеотур" (розмір внеску до статутного фонду 1 717 000 грн);

- ОСОБА_3 (розмір внеску до статутного фонду 1 009 800 грн);

- ОСОБА_6 (розмір внеску до статутного фонду 673 200 грн).

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.09.2021 року також вбачається, що 10.09.2018 року 09:27:37 КП «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» здійснено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу № 15561070020017366, зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.

Також з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.09.2021 року також вбачається, що 22.01.2020 року 09:12:58 Холоднобалківською сільською радою Біляївського району Одеської області здійснено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу № 15561070020017366, зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.

У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зробила висновок про те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

У статті 15 ЦК України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів викладений у статті 16 ЦК України.

Відповідно до норми ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відчуження власником свого майна визначено частиною першою статті 346 Цивільного кодексу України як одна з підстав припинення права власності, які залежать від волі власника.

Відповідно до приписів частини першої статті 21 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

У той же час статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові (ст.ст. 321, 319, 658 Цивільного кодексу України).

Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою.

Будь-який правочин з відчуження (відступлення) частки є двостороннім, тобто на його укладення необхідна згода учасника, який відчужує (відступає) частку, і згода набувача частки.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів, відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17.02.2016 р. у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до статті 13 Конвенції особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За приписами п.п. "е" п. 3 ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" № 755-IV від 15.05.2003 р. (у редакції Закону № 835-VIII від 26.11.2015 р.) для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю подається, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з (повернення з володіння) відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.

Господарський суд зауважує, що позивачем не заявлено вимоги про витребування частки у статутному капіталі ТОВ «Курортний комплекс «Фієстатур» на підставі вказаної норми, отже обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним у розумінні вищевикладеного.

При цьому господарський суд в порядку частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в пункті 61 постанови від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, згідно з якою вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 202 Цивільного кодексу України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

За ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 1, 2, 4 ст. 692 ЦК України).

Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю (далі в цій частині - товариство) подається, зокрема, один із таких відповідних документів: а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; в) заява про вступ до товариства; г) заява про вихід з товариства; ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства; д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з (повернення з володіння) відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.

Із зазначеної норми вбачається можливість внесення змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на підставі подання лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.

Таким чином, чинним законодавством передбачена можливість реєстрації змін у складі учасників, розмірі часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі №915/1299/18.

З урахуванням вищевикладеного, господарський суд приходить до висновку, що акт приймання-передачі майна є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки набуття та припинення права власності на корпоративні права.

Господарський суд зазначає, що матеріали справи не містять оригіналу договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Курортний комплекс "Фієстатур" /код ЄДРПОУ 330171152/ від 07.09.2018 року, проте вказаний договір разом із актом приймання-передачі від 07.09.2018 року, які укладені між позивачем та відповідачем1, були досліджені судом в рамках справи № 916/2262/19.

Натомість відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи: заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; документ про сплату адміністративного збору; акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю. Справжність підписів на такому акті засвідчується нотаріально. У випадку, якщо відповідно до статуту товариства вимагається згода інших учасників на вихід з товариства, подається така згода, справжність підписів на якій засвідчується нотаріально.

З моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб. З цього ж моменту до набувача частки у статутному капіталі товариства переходить право власності на частку за договором, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак момент набуття права на частку у статутному капіталі (права власності) та момент набуття права з частки (права участі в господарському товаристві) різняться та можуть не збігатися у часі. Укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину. Разом з тим моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін.

Таким чином, за наявності нотаріально посвідченого акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ "Курортний комплекс "Фієстатур" від 07.08.2018 року, який досліджений судом в рамках справи № 916/2262/19, на підставі якого здійснено державну реєстрацію змін у складі учасників ТОВ "Курортний комплекс "Фієстатур", господарський суд приходить до висновку, що правочин між позивачем та відповдідачем-1 щодо переходу права власності на частку у статутному капіталі ТОВ "Курортний комплекс "Фієстатур" був укладений належним чином. А доводи позивача на відсутність нотаріального посвідчення договору від 07.09.2018 року відхиляються судом, оскільки, по-перше, позивачем не надано належним чином посвідченої копії договору; та по-друге, як зазначено вище, саме акт приймання-передачі майна є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки набуття та припинення права власності на корпоративні права. Таким чином недоліки договору відчуження в будь-якому разі не спростовують юридичні наслідки, що тягне за собою акт приймання-передачі майна, а саме набуття та припинення права власності на корпоративні права

Відповідно до статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим статтею 203 цього Кодексу. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Господарський суд звертає увагу, що договір як документ може містити зміст одного договору, декількох договорів, зміст інших правочинів та інші відомості, які правочинами не є.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами.Як зазначено судом вище, відповідно до п.2.1 договору від 07.09.2018 року ціна частки Відповідно до п.2.2. договору оплата вартості частки, вказаної у п. 2.1. цього договору, здійснюється покупцем до підписання цього договору.

Суд зауважує, що підписання договору свідчить про те, що розрахунки за частки у статутному капіталі товариства здійснені повністю та про те, що немає претензій до покупця щодо оплати з боку продавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2020 року у справі № 916/667/18 вважає, що пункт договору в тій його частині, в якій він містить відомості про отримання покупцями грошей, суму цих грошових коштів та пропорції, в якій вони отримані кожним з продавців, є даними, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Отже, положення договору, які містять зазначені відомості, відповідають визначенню доказів, наведеному в частині першій статті 73 ГПК України, а тому вони є доказом. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 73 ГПК України вони є письмовим доказом. Під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо. Розписка у такому значенні є письмовим доказом згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 73 ГПК України.

Таке розуміння узгоджується із законом. Так, відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України в разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання; у цьому разі настає прострочення кредитора. Відповідно до абзацу третього частини першої статті 937 ЦК України письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчено розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тому пункт договору в тій його частині, у якій він містить відомості про отримання покупцем грошей до підписання договору, суму цих грошових коштів та пропорції, у якій вони отримані продавцем, є розпискою.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Вислів у цій нормі «передає або зобов`язується передати», «приймає або зобов`язується прийняти» не означає, що договір купівлі-продажу може бути реальним або консенсуальним за вибором сторін, залежно від того, чи визначили сторони в договорі, що продавець передає майно, чи що він зобов`язується його передати. Натомість це означає, що договором може бути передбачено виконання зобов`язання, що виникає з договору купівлі-продажу, одночасно з укладенням договору або в майбутньому.

При цьому ані реальним, ані консенсуальним договором не передбачається виконання зобов`язання, що виникає з договору, в минулому.

Водночас відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Таким чином, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у спосіб, який дозволить дотриматись переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної стороною обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (п. 81 зазначеної постанови) вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона, якщо інша сторона не надала доказів протилежного. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 (п. 41). Тобто "концепція негативного доказу", закріплена у ч. 10 ст. 81 ГПК, не може тлумачитися так, що певна обставина вважається доведеною, допоки інша сторона її не спростувала, оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Про це зазначено у п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18. За загальним правилом, тягар доведення обставин, які є підставою позову, покладається на позивача.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

За таких обставин, проаналізувавши встановлені обставини в їх сукупності, господарський суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, у зв`язку із чим відмовляє у їх задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судовий збір в порядку ст. 129 ГПК України позивачу не відшкодовується.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 74-75, 129, 237-241 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю Курортний комплекс ФІЄСТАТУР визнання недійсним акту приймання-передачі частки у статутному капіталі, скасування запису у реєстрі, визначення розміру статутного капіталу та розміру часток, витребування частки у статутному капіталі - відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати у справі покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 18 липня 2022 р.

Суддя Н.Д. Петренко