Рішення № 105324225, 14.07.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.07.2022Справа № 910/20677/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АБЗ-1" (03124, місто Київ, вул. Василенка Миколи, будинок 7-А, офіс 3-41) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР ОПТИМАЛЬНИХ БУДІВЕЛЬНИХ РІШЕНЬ" (54055, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Чкалова, будинок 199/1) про стягнення заборгованості у розмірі 5 525 960,91 грн.,

За участю представників:

від позивача - Линдюк С.С.

від відповідача - не прибув.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14.12.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АБЗ-1" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР ОПТИМАЛЬНИХ БУДІВЕЛЬНИХ РІШЕНЬ" про стягнення заборгованості у розмірі 5 525 960,91 грн. та передана 15.12.2021 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР ОПТИМАЛЬНИХ БУДІВЕЛЬНИХ РІШЕНЬ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АБЗ-1" заборгованість у розмірі 5525960,91 грн з яких: сума основного боргу 4270085,43 грн, пеня у розмірі - 473919,38 грн, 25% річних у розмірі 781956,11 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "АБЗ-1" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР ОПТИМАЛЬНИХ БУДІВЕЛЬНИХ РІШЕНЬ" було укладено договір поставки від 17.04.2020 №АБ/04/20-5 за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "АБЗ-1" поставило, а Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР ОПТИМАЛЬНИХ БУДІВЕЛЬНИХ РІШЕНЬ" отримало товар у розмірі 4270085,43 грн, однак останній товар не оплатив у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 у справі № 910/20677/21 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.01.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2022 відкладено підготовче засідання на 17.02.22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2022 підготовче засідання у справі №910/20677/21 призначено на 02.06.22.

01.06.2022 від представника відповідача надійшло клопотання про передачу справи за територіальною підсудністю до Господарського суду Миколаївської області.

Останнє мотивоване тим, що сторонами у договорі поставки № АБ/04/20-5 від 17.04.2020 не визначено конкретного місця виконання договору (поставка продукції відбувається або до місця вказаного покупцем, або самовивіз зі складу постачальника). Також із умов даного договору не вбачається, що цей договір можливо виконувати лише у певному місці (у даному випадку у місті Києві).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2022 відкладено підготовче засідання на 09.06.22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР ОПТИМАЛЬНИХ БУДІВЕЛЬНИХ РІШЕНЬ" у задоволенні клопотання про передачу справи №910/20677/21 за територіальною підсудністю до Господарського суду Миколаївської області та закрито підготовче провадження у справі № 910/20677/21, справу призначено до судового розгляду по суті на 14.07.2022.

01.07.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР ОПТИМАЛЬНИХ БУДІВЕЛЬНИХ РІШЕНЬ" на адресу суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Останнє мотивоване тим, що між ТОВ «ЦЕНТР ОПТИМАЛЬНИХ БУДІВЕЛЬНИХ РІШЕНЬ» (покупець за договором, відповідач) та ТОВ «АБЗ-1» (постачальник за договором, позивач) було укладено договір поставки № АБ/04/20-5 від 17.04.2020, за умовами якого постачальник зобов`язався передати (поставити) у власність покупцю асфальтобетонну суміш, надалі іменується Товар, а останній зобов`язався прийняти та оплатити її на умовах даного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР ОПТИМАЛЬНИХ БУДІВЕЛЬНИХ РІШЕНЬ" про залишення позовної заяви без розгляду - відмовлено.

Представник позивача в судове засідання 14.07.2022 прибув надав свої пояснення, представник відповідача в судове засідання не прибув, повідомлявся належним чином.

В судовому засіданні 14.07.2022 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

17.04.2020 між ТОВ "АБЗ-1" (постачальник) та ТОВ "ЦЕНТР ОПТИМАЛЬНИХ БУДІВЕЛЬНИХ РІШЕНЬ" (покупець) був укладений договір поставки № АБ/04/20-5 (далі - договір). Відповідно до умов вказаного договору постачальник зобов`язується передавати у власність (поставляти), а покупець приймати та оплачувати асфальтобетонну суміш (надалі - Товар), загальна кількість, асортимент, тип, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру, загальна вартість, умови та строки поставки і оплати яких визначається сторонами у заявках та/або рахунках-фактурах та видаткових накладних (товарно-транспортних накладних), які мають юридичну силу Специфікації у розумінні статті 266 Господарського кодексу України та є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.1).

Загальна вартість договору визначається шляхом додавання вартості всіх партій товару, відповідно до видаткових накладних (п. 2.3 договору).

Розрахунки за кожну партію товару, в тому числі відшкодування вартості транспортних витрат постачальника здійснюються шляхом здійснення 100 % попередньої оплати за товар (п. 3.1 договору).

Оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому договорі. Обов`язок покупця по оплаті товару вважається виконаним з моменту зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 3.2 договору).

Розрахунок за партію товару здійснюється покупцем на підставі належним чином оформлених рахунків - фактур Постачальника, товарно-транспортних накладних та/або актів приймання-передачі товару та/або видаткових накладних (залежно від умов поставки товару) (п. 3.3 договору).

Пунктом 4.3 договору передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах EXW, склад постачальника: м. Київ, вул. 9-го травня, відповідно до міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року. Покупець зобов`язаний забезпечити подачу автотранспорту під завантаження не пізніше ніж за 15 хвилин до погодженого Сторонами часу відвантаження, в іншому випадку Постачальник не несе відповідальності за запізнення у відвантаженні та зниження температури Товару (асфальтобетону).

Сторонами може бути погоджено поставку Товару на умовах СРТ (перевезення сплачено до місця вказаного Покупцем) відповідно до міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року. У випадку погодження Сторонами поставки на умовах СРТ, Покупець зобов`язаний одночасно із заявкою на відвантаження Товару надати Постачальнику (будь-яким зручним способом за допомогою засобів зв`язку, погоджених Сторонами) інформацію про місце доставки Товару, відстань доставки, бажаний маршрут доставки, спосіб в вивантаження товару (в асфальтоукладчик або ручним способом). У випадку зміни фактичного способу вивантаження або інших умов доставки за вказівкою Покупця, останній зобов`язується компенсувати всі додаткові витрати, пов`язані із зміною умов перевезення.

Окрім того, покупець зобов`язаний підготувати під`їзні шляхи для автотранспорту і забезпечити безпечні умови розвантаження згідно встановлених нормативів. Покупець несе повну відповідальність за інформацію щодо стану та наявності під`їзних шляхів. В разі незабезпечення покупцем під`їзних шляхів, що спричинило неможливість проїзду автотранспорту постачальника, здійснена покупцем оплата за транспортні послуги поверненню не підлягає.

Строк поставки кожної окремої партії товару визначається в замовленнях на товар та вважається погодженим постачальником з моменту виставлення рахунку-фактури.

Пунктами 5.1, 5.3 сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань по даному Договору винна Сторона несе відповідальність згідно чинного законодавства України.

У випадку прострочення оплати за поставлену партію товару покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк партії Товару за кожний день прострочення, без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням, а також 25% річних. Сплата пені не звільняє Покупця від виконання зобов`язань по оплаті та відшкодування збитків у повному обсязі.

Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріпленням печатками Сторін і діє до « 31» грудня 2020 року, а якщо жодна зі Сторін не підтвердила письмово припинення дії цього Договору за 30 (тридцять) календарних днів до дати такого припинення - він вважається продовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 7.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору постачальником на підставі видаткових накладних за період з травня 2020 по липень 2021 було поставлено асфальтобетонну суміш дрібнозернисту щільну типу А марка 1 (А-10) на суму 5 250 242,73 грн з яких частково сплачено товару на суму 980 157,30 грн.

Окрім того в матеріалах справи містяться акти звірки від 31.12.2020 на загальну суму 1 525 554, 70 грн та від 20.09.2021 на загальну суму 4 823 055,43 грн.

Вищевказані акти звірки підписані та скріплені печатками сторін без зауважень.

Також позивачем долучено акт звірки від 30.09.2021 на загальну суму 4 270 085,43 грн, однак вищевказаний акт містить відтиски сторін та підпис з боку позивача, підпис з боку відповідача відсутній.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача сума основного боргу 4270085,43 грн, пеню у розмірі - 473919,38 грн, 25% річних у розмірі 781956,11 грн.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, заперечень стосовно позовних вимог по суті які б спростовували зазначене позивачем не надав як і не надав контррозрахунок.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов`язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок за договором поставки від 17.04.2020 № АБ/04/20-5 щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 5 250 242,73 грн виконав належним чином, однак відповідач, всупереч умовам п. 3.3 Договору не розрахувався в повному обсязі, а лише сплатив 980 157,30 грн.

Строк виконання відповідачем обов`язку з оплати товару за договором поставки від 17.04.2020 № АБ/04/20-5 є таким, що настав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відтак, за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 481 519,52 грн основного боргу за договором поставки від 17.04.2020 № АБ/04/20-5 є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основної заборгованості позивач просить стягнути із відповідача в зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором пеню у розмірі - 473919,38 грн, 25% річних у розмірі 781956,11 грн.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.3 Договору сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати за поставлену партію товару покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк партії Товару за кожний день прострочення, без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням, а також 25% річних. Сплата пені не звільняє Покупця від виконання зобов`язань по оплаті та відшкодування збитків у повному обсязі.

Відповідно п. 5.6 договору сторони прийшли до згоди, що строк позовної давності про стягнення неустойки та строк нарахування пені за цим договором складає 3 (три) роки.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку за договором зі сплати за поставлений товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив. Відповідно, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у заявлений ним період.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, суд зазначає, що вимоги позивача про стягнення пені є обґрунтованими, однак розрахунок здійснено не вірно з наступних підстав.

Суд звертає увагу сторін на те, що у відомостях про призначення платежу лише вказано, що оплата відбувалася: «за асфальтобетонну суміш. Договір № АБ/04/20-5 від 17.04.2020», що у свою чергу унеможливлює достеменно встановити та стверджувати за якими саме видатковими накладними здійснювалась оплата ураховуючи те, що правовідносини між сторонами є сталими та триваючими.

З приводу наведеного суд також зауважує, що у випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Наведений вище алгоритм розподілу коштів урегульований в статті 534 Цивільного кодексу України, яка визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);

- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону;

- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо.

Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.

Відповідний порядок наведено у пункті 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22 та пункті 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.

Окрім того позивачем не враховано ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, відповідно до якої пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що поставка товару здійснювалась на підставі видаткових накладних та товар поставлявся в період з травня 2020 по липень 2021, позивачеві необхідно було здійснювати розрахунок по кожній накладній окремо в межах шести місячного строку від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відтак за розрахунком суду з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 314 688,36 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.3 Договору сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати за поставлену партію товару покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк партії Товару за кожний день прострочення, без обмеження строків її нарахування та звернення до суду за її стягненням, а також 25% річних. Сплата пені не звільняє Покупця від виконання зобов`язань по оплаті та відшкодування збитків у повному обсязі.

Судом встановлено, що дії відповідача є порушенням грошового зобов`язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд перевіривши розрахунок 25% річних, вважає його таким, що підлягає задоволенню, а відтак сума, яка підлягає до стягненню становить 781 956,11 - 25% річних.

Стосовно не підписаного акту звірки з боку відповідача від 30.09.2021 на загальну суму 4 270 085,43 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1 та 2 статті 3 Закону визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпункт 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, (далі по тексту - Положення) визначає, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону в редакції, чинній станом на дату підписання вказаного акту, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з визначенням, що міститься у абз. 11 статті 1 Закону, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Акт звірки розрахунків не є зведеним обліковим документом, оскільки є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, тобто акт не є належним доказом здійснення суб`єктами господарювання господарських операцій за певним правочином.

Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд про що вказав у постановах: від 18.09.2019 у справі №904/5545/18; від 27.07.2018 у справі №905/1141/16; від 04.07.2018 у справі №926/1311/15.

Отже, Акт звірки взаєморозрахунків, не є первинним документом у розумінні абз. 11 статті 1 Закону, а доводить лише обставини про звіряння сторонами розрахунків між собою за певний період часу чи на конкретну дату.

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подачу позовної заяви покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР ОПТИМАЛЬНИХ БУДІВЕЛЬНИХ РІШЕНЬ" (54055, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Чкалова, будинок 199/1, код ЄДРПОУ 43004443) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АБЗ-1" (03124, місто Київ, вул. Василенка Миколи, будинок 7-А, офіс 3-41, код ЄДРПОУ 41190464) 5 366 729 (п`ять мільйонів триста шістдесят шість тисяч сімсот двадцять дев`ять) грн. 90 коп. з яких: 4 270 085 (чотири мільйони двісті сімдесят тисяч вісімдесят п`ять) грн 43 коп. сума основного боргу, 314 688 (триста чотирнадцять тисяч шістсот вісімдесят вісім) грн 36 коп. пені, 781 956 (сімсот вісімдесят одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят шість) грн. 11 коп. 25% річних а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 89 246 (вісімдесят дев`ять тисяч двісті сорок шість) грн 97 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.07.2022

Суддя Владислав ДЕМИДОВ